Постанова ККС ВС № 336/9646/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2026 року м. Київ справа № 336/9646/24 провадження № 51-4698км25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, і ВСТАНОВИВ: Вироком Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 16 червня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника - без задоволення. Суди попередніх інстанцій визнали винуватим ОСОБА_7 у тому, що він 05 липня 2024 року біля будинку АДРЕСА_2 заподіяв ОСОБА_8 три удари кулаком в ділянку голови, який отримавши тяжкі тілесні ушкодження, помер на місці. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати оскаржуване судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Касаційна скарга обґрунтована твердженнями про те, що: - апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, а також тому факту, що потерпілий вдарився головою об камінь; - засуджений один раз вдарив потерпілого, підставою чого стало те, що у потерпілого був ніж, яким він маневрував, а тому умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень виключається; - дії ОСОБА_7 потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК як необережне вбивство; - експерт не розмежував тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілого; - під час призначення засудженому покарання не було враховано ті обставини, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, вину визнав частково, не погодившись лише з кваліфікацією своїх дій, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, має захворювання та матір пенсіонерку, що давало апеляційному суду підстави для пом`якшення призначеного місцевим судом покарання. Сторона обвинувачення надіслала до Суду заперечення, в яких просила залишити без задоволення касаційну скаргу захисника, а ухвалу апеляційного суду - без зміни. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні: - захисник підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити; - прокурор заперечив касаційну скаргу та просив відмовити у її задоволенні. Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули, причин своєї неявки Суду не повідомили. Мотиви Суду Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке. Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Отже, при розгляді касаційної скарги захисника суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій. Аргументи касаційної скарги захисника полягають у незгоді з кваліфікацією дій засудженого, оскільки сторона захисту вважає, що засуджений не мав умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а тому його дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК. Увагу суду захисник акцентує на кількості заподіяних ударів (за версією захисту - один удар), а також на тому, що смерть ОСОБА_8 настала від удару головою об камінь та сам потерпілий спровокував засудженого, так як замахнувся на нього ножем. Колегія суддів зазначає, що у судових рішеннях приділено достатньо уваги питанню встановлення характеру та кількості тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілого. Щодо кількості ударів, які були спричинені потерпілому. У комісійній експертизі № 1571/к експерти дійшли висновку про те, що ОСОБА_7 було нанесено правою рукою три удари в ліву половину голови потерпілого, в процесі чого останній впав навзнак і втратив свідомість. У місцевому суді сам засуджений не заперечував спричинення удару потерпілому та зазначав, що після цього в нього набрякла кисть. Натомість під час проведення слідчого експерименту із засудженим, останній демонстрував як спричинив потерпілому три удари, від яких останній впав на землю. З показань свідка ОСОБА_9 слідує, що коли він вийшов, то вже бачив як ОСОБА_7 заподіював удар правою рукою в ліву сторону голови потерпілого, після чого потерпілий впав на спину на рюкзак і пішли звуки хрипу. Тоді засуджений хотів привести потерпілого до тями, дав ляпас. Свідок в руках у потерпілого нічого не бачив, а засуджений залишив місце події, бо сказав, що не хватало ще сісти в тюрму. Наведені показання свідка ОСОБА_9 кореспондують й результатам слідчого експерименту, проведеного за його участю. У цьому провадженні важливим доказом є висновок експерта від 11 липня 2024 року №1100п, згідно з яким у засудженого було виявлено ушкодження правої кисті, а саме - синець з набряком м`яких тканин в ділянці тилу правої кисті, проксимальних фаланг і міжфалангових суглобів 2-5 пальців правої кисті, садна в ділянці тильної поверхні дистального міжфалангового суглобу 3-го пальця правої кисті, які утворилися не менш, ніж від 5-ти травматичних впливів, давність утворення яких становить в межах 2-3 діб на момент огляду (08 липня 2024 року). Тому колегія суддів вважає, що з сукупності доказів у цьому провадженні суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що засудженим було спричинено кілька ударів потерпілому, адже виявлені у засудженого ушкодження правої кисті мали кілька травматичних впливів, що кореспондує з інформацією про те, що потерпілому було заподіяно кілька ударів в обличчя та голову. Щодо характеру ударів та наслідку у вигляді смерті Вочевидь, що у цьому провадженні ставлення винного до смерті є необережним. Однак суд не може погодитися із аргументами сторони захисту про те, що дії засудженого мають кваліфікуватися як необережне вбивство. З висновку комісійної експертизи від 17 вересня 2024 року № 1571/к було встановлено, що всі ушкодження у потерпілого виникли від дії тупих предметів. При цьому закрита внутрішньочерепна травма (базальний субарахноїдальний крововилив) виникла від сукупності численних (не менш ніж 4) травматичних впливів в ділянки обличчя (ліворуч) і голови (праворуч) внаслідок їх кумуляції (взаємообтяження) на тлі алкогольного сп`яніння потерпілого. Також у висновку від 23 серпня 2024 року № 3773 експерт вказав, що смерть ОСОБА_8 настала від закритої внутрішньочерепної травми з дифузним крововиливом під м`якими мозковими оболонками, яка ускладнилась розвитком вираженого поширеного набряку головного мозку; закрита внутрішньочерепна травма - дифузний субарахноїдальний крововилив по всіх поверхнях мозку; синці у ділянці навколо лівого ока (зовнішні відділи ока), на підборідді (вліво від серединної лінії); крововилив у слизову оболонку рота (лівий кут рота); крововиливи у м`яких тканинах у потиличній ділянці справа, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, призвели до настання смерті ОСОБА_8 і знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті; не виключається можливість утворення всіх тілесних ушкоджень, виявлених при експертизі трупа, при ударах руками, взутими ногами або іншими предметами. Локалізація, механізм та тяжкість отриманих потерпілим тілесних ушкоджень в сукупності з дослідженими під час судового розгляду іншими доказами вказують на умисні дії засудженого щодо їх спричинення. Інформація про настання смерті потерпілого через удар головою об камінь у цьому провадженні перевірялася судами і не знайшла свого підтвердження. На запитання сторони захисту про розмежування тілесних ушкоджень експертом, внаслідок яких настала смерть потерпілого, допитаний місцевим судом експерт ОСОБА_10 вказав, що кожне ушкодження могло бути причиною смерті. З огляду на викладене Суд вважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, а його винуватість у вчиненні цього кримінального правопорушення доведеною поза розумним сумнівом. Щодо незгоди сторони захисту із призначеним засудженому покаранням Суд зазначає таке. Як вбачається з вироку місцевого суду, під час призначення покарання ОСОБА_7 цей суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, часткове визнання вини, інформацію щодо нього, а саме - вік, те, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, просив вибачення у потерпілого, але ні матеріальну, ні моральну шкоду не відшкодував. Обставин, які б пом`якшували покарання, у цьому провадженні встановлено не було, а обставиною, яка його обтяжує, було визнано вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння. Місцевий суд обґрунтовано не визнав пом`якшуючою покарання обставиною активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки з боку ОСОБА_7 не було дій, які б свідчили про таке сприяння. Санкція ч. 2 ст. 121 КК, за якою засуджено ОСОБА_7 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років. Сукупність встановленої у цьому провадженні інформації з врахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення дала підстави суду першої інстанції для призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у розмірі, наближеному до нижньої межі санкції ч. 2 ст. 121 КК. Підстав для призначення засудженому покарання з врахуванням ст. 69 КК немає, оскільки у цьому провадженні не встановлено жодної обставини, яка б пом`якшувала покарання та істотно знижувала ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду погоджується з видом та розміром покарання, призначеним ОСОБА_7 місцевим судом. Зміст ухвали апеляційного суду містить відповіді на усі аргументи апеляційної скарги сторони захисту, у ній наведено ґрунтовний правовий аналіз мотивів, з яких виходив цей суд під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду. Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому оскаржувані судові рішення потрібно залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення. Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ: Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника- без задоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3