Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 308/17775/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 308/17775/25 пров. № А/857/4332/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О. І., Запотічного І. І., розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 грудня 2025 року (головуючий суддя Шепетко І.О.) постановлену в м. Ужгороді у справі № 308/17775/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : 28.11.2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови № 1328-1 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 23.06.2025. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду. Скаржник стверджує, що суд першої інстанції повернув позовну заяву позивачу передчасно, не взявши до уваги подані заяви про поновлення строку та про усунення недоліків позовної заяви, чим порушив принцип доступу до правосуддя. Вказує на те, що копії оскаржуваної постанови не отримував, а про існування такої дізнався тільки 11.11.2025 з додатку ДІЯ про відкриття виконавчого провадження щодо такої, у зв`язку з чим звернувся в центр надання безоплатної допомоги для отримання послуг безоплатного адвоката, який з позовом до суду звернувся 28.11.2025. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ухвалою суду від 05.12.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків, а саме: подати заяву про поновлення причин пропуску строку для звернення до суду та надати відповідні докази. 19.12.2025 на адресу суду надійшла заява від позивача про усунення недоліків, в якій позивач зазначив, що пропуск строку пов`язаний із його необізнаністю про факт винесення оскаржуваної постанови, отже пропущений з поважних причин. Зазначив, що йому стало відомо про факт винесення оскаржуваної постанови лише 11.11.2025 року через програму «Дія». Зазначив, що звернувся в центр надання безоплатної допомоги для отримання послуг безоплатного адвоката, де йому пояснили, що процедура займе до 5-6 днів, також призначений адвокат не відразу приступив до написання позову, оскільки був зайнятий іншими справами. Зазначив, що звернувся і до виконавчої служби стосовно ознайомлення з постановою про відкриття виконавчого провадження, з якою був ознайомлений лише 17.12.2025. Наголосив, що постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності на момент звернення до суду від відповідача так і не отримав. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 грудня 2025 року позовну заяву повернуто позивачеві, оскільки посилання позивача на те, що пропущення строку звернення до суду обумовлене тривалою підготовкою і отриманням послуг в центрі надання безоплатної правової допомоги не свідчать про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду, оскільки з долученого талону про прийняття заяви про надання безоплатної вторинної правничої допомоги вбачається, що позивач звернувся до центру тільки 18.11.2025. При цьому, доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено. Жодних інших належних та допустимих доказів чи пояснень щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, ніж тих, що зазначені в заяві, позивачем до суду не надано, відповідно, судом не встановлено обставин та поважних причин, що свідчать про наявність об`єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк та пропущення строку звернення до суду. Отже доводи, викладені позивачем у заяві про усунення недоліків, є не обґрунтованими і безпідставними. За таких обставин, суд дійшов висновку, що наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду не є поважними, а тому відповідна заява позивача задоволенню не підлягає. Надаючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Згідно із статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. У контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій. Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Згідно з частиною 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина 2 статті 169 КАС України). Виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з`ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження). Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідним вказати, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач. Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 статті 286 КАС України визначено загальне та спеціальне правила початку обрахування десятиденного строку, протягом якого особа може звернутися до суду з позовом з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Зокрема, (1) позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а (2) щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Отже, строк звернення до суду з адміністративним позовом щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, що не стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, відраховується з дня розгляду справи про адміністративне правопорушення, тобто з дня, коли особа мала можливість дізнатися про наявність оспорюваної постанови, навіть якщо вона була відсутня на засіданні, але належним чином повідомлена. Як убачається з матеріалів справи, позивач оскаржує постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1328-1 про притягнення його до адміністративної відповідальності, винесену 23 червня 2025 року. Отже, граничний строк звернення позивача до суду 03 липня 2025 року, тоді як позовна заява подана через «Електронний суд» 28 листопада 2025 року, тобто з пропуском встановленого законом строку. Як на підставу поновлення строку звернення до суду із позовом позивач вказує на те, що жодним законним чином не був повідомлений про існування постанови та, відповідно, не мав можливості ознайомитись з її змістом та оскаржити в 10-денний строк. При цьому позивач вважає, що строк звернення до суду з адміністративним позовом має обчислюватися з дати фактичного отримання ним копії постанови, оскільки така не була йому вручена 23.06.2025 року через те, що він заперечує свою присутність під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, такого не підписував, що свідчить про те, що йому не було роз`яснено зміст протоколу, його права та обов`язки, та і те, що він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази вручення відповідачем позивачу спірної постанови, що дає можливість дійти висновку про те, що питання поважності пропуску строку звернення до суду та як наслідок допуску позивача до правосуддя лежить в площині аналізу об`єктивних та суб`єктивних чинників, які підлягають перевірці судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення враховує доводи позивача-апелянта проте, що сам факт поінформованості за допомогою застосунку ДІЯ про існування оскаржуваної постанови яка слугувала підставою відкриття виконавчого провадження, ще не свідчить про ознайомлення позивача з її змістом. Крім того, як убачається з довідки Військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2025 за №5317 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 , що водночас засвідчу факт відсутність його з липня 2025 року за місцем проживання/реєстрації. Водночас, згідно інформації з Резерв+ адреса проживання позивача АДРЕСА_1 , а згідно посвідчення про взяття на облік бездомної особи №47 від 22.03.2023, місце обліку позивача АДРЕСА_2 . Зазначені обставини суд першої інстанції належно не оцінив, та прийняв передчасну ухвалу про повернення позовної заяви з підстав пропуску строку звернення до суду за відсутності належного обґрунтування поважності причин такого пропуску. Так, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду в зв`язку з пропуском строку звернення не повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи Белле проти Франції, Ільхан проти Туреччини, Пономарьов проти України, Щокін проти України тощо). Одним із найбільш складних питань у процесі прийняття рішення щодо поновлення строку звернення до суду є визначення критеріїв, за якими суд може визнати причини попуску строку поважними, а підстави для його поновлення виправданими з метою досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основних прав окремої особи. Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становитимуть втручання в її права (право «Белле проти Франції» [4]); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист таким чином або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, яка має бути розумною ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (право «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правової захисту (право «Станьо проти Бельгії»). Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності в процесі прийняття судом рішення щодо поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики. За встановлених обставин, враховуючи характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, недоведеність безсумнівного ознайомлення позивача зі змістом оскаржуваної постанови та як наслідок розумінням чи порушено прийняттям такої постанови його право чи ні, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не врахував цих обставин при вирішенні питання щодо поновлення строку та прийняття до розгляду позову, а тому, на думку апеляційного суду, передчасно повернув позовну заяву, позбавивши позивача права на належний судовий захист. Аналізуючи обставини справи в контексті розглянутих судом апеляційної інстанції вимог апеляційної скарги в розрізі заявлених позовних вимог та строків, вимог 320 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції не врахував усі обставини, що мають значення для справи та не надав їм належної правової оцінки, отже неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 241, 243, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 грудня 2025 року у справі № 308/17775/25 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний