Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/1622/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/1622/25 пров. № А/857/29660/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І., Запотічного І. І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року (головуючий суддя Шепелюка В.Л.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк, у справі №140/1622/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2), в якому просив: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у застосуванні із 26 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року при нарахуванні грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату з 26 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, з урахуванням виплачених сум; визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні із 01 липня 2022 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року при нарахуванні грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату з 01 липня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року (відповідно), з урахуванням виплачених сум. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі безпідставно здійснили обчислення та виплату грошового забезпечення позивача, застосовуючи механізм обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначений Постановою №704, з урахуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, водночас допускаючи помилкове тлумачення положень нормативно-правових актів у зв`язку із скасуванням у судовому порядку пункту 6 Постанови №103. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ІНФОРМАЦІЯ_3 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року та ухвалити нове, яким у позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що згідно постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а тому дії ІНФОРМАЦІЯ_1 є правомірними і нарахування спірних виплат здійснювалось відповідно до норм чинного законодавства. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у спірний період з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18 листопада 2024 року №237 солдата резерву ОСОБА_1 звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13 листопада 2024 року №160-РС з військової служби у запас за підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (через такі сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною) з 18 листопада 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.14). Зі змісту вказаного наказу від 18 листопада 2024 року №237 (по стройовій частині) убачається, що ОСОБА_1 при звільненні належить виплатити грошову компенсацію за 25 днів невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, 09 днів невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік та 15 днів невикористаної щорічної відпустки за 2024 рік; грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки у кількості 28 діб; щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 535% посадового окладу та надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 18 листопада 2024 року; одноразову грошову допомогу у разі звільнення. Позивач, вважаючи порушеним право на належний розмір грошового забезпечення, звернувся до суду із цим позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною третьою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ). Згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 установлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103). Пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до Постанови №704, унаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018». Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесено зміни до пункту 4 Постанови №

704. Зазначеною постановою скасовано зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що, оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнано у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018». У цих та інших постановах Верховний Суд виснував, що положення пункту 4 Постанови №704, у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018», не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Таким чином, відповідачі у період з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року неправомірно застосовували при обчисленні грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням) позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення позивача у період з 26.02.2022 по 19.05.2023 повинні були визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, а не на 01.01.2018. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі №140/1622/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний