Постанова 4824 № 363/5800/25-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/8372/2026 справа №363/5800/25-ц ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Желепи О.В., Соколової В.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Луценка О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Пенсійного фонду України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності протягом 2006-2025 років, - встановив:

1. Рух справи в суді першої інстанції та короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. У жовтні 2025 року до Вишгородського районного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності протягом 2006-2025 років. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09 жовтня 2025 року справу передано до Печерського районного суду міста Києва за підсудністю (том 2 а.с.86-88). Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року справу передано до Вишгородського районного суду Київської області за підсудністю (том 2 а.с.96-97). Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02 січня 2026 року справу передано до Оболонського районного суду міста Києва за підсудністю (том 2 а.с.119-125). Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року справу передано до Печерського районного суду міста Києва за підсудністю (том 2 а.с.139-142). Оболонський районний суд міста Києва, передаючи справу за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва, виходив із того, що такі вимоги мають розглядатися судом за правилами загальної територіальної підсудності, передбаченими частиною 2 статті 27 ЦПК України. Суд вказав, що оскільки місцезнаходження всіх відповідачів - юридичних осіб - територіально віднесено до Печерського району м. Києва, відтак справа підсудна Печерському районному суду міста Києва. При цьому суд вказав, що позивач не скористався правом на вибір із судів, передбачених законом, а саме частиною 4 статті 28 ЦПК України, та не звернувся до суду відповідно до свого зареєстрованого місця проживання, яким є Оболонський районний суд міста Києва.

2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права. Вказує, що звернення із позовом до Вишгородського районного суду Київської області відповідало вимогам законодавства, зокрема, приписам статті 12 Закону України №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», якою передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. Зауважує, що обставини цієї цивільної справи охоплюють події, що стосуються посадових осіб правоохоронних органів, судів та інших державних інституцій, що знаходяться не лише в м. Києві, Київській області, а також в Черкаській області, інших містах та областях України у різні періоди протягом 2006-2025 років, відтак є значна кількість судів, яким відповідно до приписів Закону України №266/94-ВР та частини 4 статті 28 ЦПК України може бути підсудна ця справа. Посилається на обставини справи №756/8232/23 (про розірвання шлюбу) та справи №759/11699/24 (провадження 2/759/5026/25 (про визначення місця проживання дитини)), а саме на те, що проживає разом із донькою ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 , що відноситься до Святошинського району м. Києві. Мотивуючи вказаним, просить суд визначити територіальну підсудність цієї справи Святошинському районному суду міста Києва як такому, що відповідає місцю перебування позивача відповідно до частини 4 статті 28 ЦПК України. Мотивуючи наведеним, просить суд ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 скасувати. Справу передати до Святошинського районного суду міста Києва для розгляду за встановленою підсудністю.

3. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

4. Позиція учасників справи. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.

5. Позиція суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

6. Фактичні обставини справи, установлені судом. У жовтні 2025 року до Вишгородського районного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності протягом 2006-2025 років. Згідно вимог позову, просить: - стягнути одноразово за рахунок державного бюджету України на користь позивача в готівковому вигляді через касу УДКСУ в Святошинському районі в частковий рахунок відшкодування шкоди в усіх її формах, проявах/виявах за період незаконного кримінального переслідування, завданих солідарно перш за все частиною відповідачів по справі та іншими установами, організаціями всіх форм власності, заявлених позивачем на території держави Україна в розмірі, який є належно обґрунтованим та складає 18 233 002,41 грн без урахування оподаткування; - стягнути за рахунок державного бюджету, зобов`язавши відповідачів ПФУ та ДКСУ достроково, невідкладно розрахувати та призначити позивачу пожиттєву/довічну пенсію за віком на пільгових умовах в розмірі середнього розміру призначених пенсій в державі Україна на час винесення рішення, але не менш за 5385,25 грн на місяць з помісячною виплатою через оператора поштового зв`язку в м. Київ в частковий рахунок відшкодування шкоди; - принести публічне письмове вибачення позивачу відповідачами ВС, ОГП, МВС за незаконне кримінальне переслідування, опублікувавши його текст з описом подій, зображенням світлин позивача та оприлюднити список всіх причетних посадових осіб досудового та судового слідства кримінальної справи за №78-1074 за рахунок коштів державного бюджету в офіційних державних ЗМІ, а саме: в газеті «Голос України» та журналі «Вісник Верховного Суду України» в частковий рахунок відшкодування шкоди; - стягнути за рахунок коштів державного бюджету, зобов`язавши УДКСУ у Святошинському районі виплатити в готівковому вигляді позивачу витрати на позовну заяву в розмірі 40 000 грн; - звернутися до МОЗ України, як вповноваженої державою установи для отримання відповідей з питань, порушених позивачем у заяві/клопотанні від 17.02.2025 року для прийняття об`єктивного рішення щодо завданої шкоди державою Україна в частині медицини; - провести, якщо наполягають учасники процесу щодо зменшення суми заявленої шкоди за рахунок коштів державного бюджету Україна, експертизи для прийняття справедливого та вмотивованого рішення національним судом, зокрема: психологічна, лінгвістична, медико-соціальна з доступом експертів до всіх наявних матеріалів кримінальної справи за №78-1074, позовної заяви та наданих сторонами документів на час прийняття рішення; - звернутися до Міністерства юстиції України, як джерела первинної інформації щодо надання письмової інформації з усіх наявних державних реєстрів держави Україна щодо єдиного нерухомого майна позивача, яким є однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , з метою додаткового підтвердження вищевикладеного за рахунок коштів державного бюджету. Згідно даних відповіді №1870641 від 09 жовтня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованої 09 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 з 21 вересня 2006 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (том 2 а.с.85).

7. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права. Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині 1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Відповідно до статті 12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Відповідно до статті 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 статті 12 цього Закону. Убачається, що ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності протягом 2006-2025 років. Звернення ОСОБА_1 до суду за своєю суттю є позовною заявою із визначеним переліком вимог, а не заявою в порядку статті 12 Закону № 266/94-ВР про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Відтак, ураховуючи зміст усіх позовних вимог звернення із цим позовом до Вишгородського районного суду Київської області не відповідатиме вимогам ЦПК України, яким встановлено порядок здійснення цивільного судочинства, зокрема, правила територіальної підсудності цивільної справи. Щодо застосування частини 4 статті 28 ЦПК України для визначення підсудності справи Святошинському районному суду міста Києва, апеляційний суд вказує на таке. Згідно статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Частиною 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій статус суддів» визначено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності, що узгоджується із приписами Основного Закону. Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Основними видами територіальної підсудності є, зокрема, загальна, альтернативна та виключна. За приписами частини 4 статті 28 ЦПК України позови, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Вказаний припис є прикладом альтернативної підсудності. За загальним правилом у відповідності до статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Тобто, правило загальної територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями ЦПК України. Відповідно до частини 16 статті 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред`являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися. Позивачем до апеляційної скарги надано такі документи: - копія рішення суду від 21 вересня 2023 року у справі №756/8532/23 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (том 2 а.с.164); - копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , батьком якої зазначено ОСОБА_1 (том 2 а.с.165); - копію довідки №420 від 15 грудня 2025 року, з даних якої убачається, що ОСОБА_5 навчається у 8-А класі Ліцею №281 Святошинського району м. Києва (том 2 а.с.166); - витяг з Державного реєстру речових прав на підтвердження одноосібного права власності ОСОБА_5 на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (том 2 а.с.167). Вказаними документами позивач підтверджує, що місце його постійного проживання / перебування є за адресою: квартира АДРЕСА_1 , що знаходиться до Святошинського району м. Києві, та належить на праві власності доньці позивача, з якою останній проживає. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 виснував, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором. Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа. Положення частини 1 статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - позивача у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Нормами ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини 1 статті 411 ЦПК України). Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання в Оболонському районі м. Києва, тоді як відомостей про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання позивача у Святошинському районі м. Києва суду не надано. Відтак, відповідно до припису частини 4 статті 28 ЦПК України цей позов з огляду на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, міг бути пред`явлений позивачем до Оболонського районного суду міста Києва як до суду відповідно до зареєстрованого місця проживання позивача. Відтак, апеляційний суд констатує, що у цій справі законом передбачено альтернативну підсудність за вибором позивача, тобто надано право вибору громадянина звернутись до суду за своїм зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання, або за місцезнаходженням відповідача. Статтею 32 ЦПК України унормовано, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 із цим позовом звернувся у жовтні 2025 року, зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання позивача територіально віднесено до Оболонського району м. Києва, волевиявлення позивача спрямоване на звернення до суду за своїм місцем проживанням, отже з урахуванням приписів статей 28, 32 ЦПК України справа підлягає розгляду Оболонським районним судом міста Києва. Підстави для направлення справи на розгляд Святошинському районному суду міста Києва відсутні. Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді О.В. Желепа В.В. Соколова