Постанова Київський апеляційний суд № 590/663/25-ц

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 квітня 2026 року місто Київ справа № 590/663/25-п апеляційне провадження № 22-ц/824/7329/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Саліхова В.В., суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Запорожцева Віталія Вікторовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Новака Р.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,- в с т а н о в и в: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Ямпільського районного суду Сумської області від 10 липня 2025 року справу за вказаним позовом направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху, з тих підстав, що позивачем не сплачено судовий збір за подання позову у розмірі та порядку, встановленому Законом України «Про судовий збір». Роз'яснено позивачу право протягом десяти днів з дня отримання ухвали усунути недоліки, шляхом подання заяви з додержанням вимог, встановлених ст.ст. 175,177 ЦПК України. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу у зв`язку із не усуненням недоліків. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Запорожцев В.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на те, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвала Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2025 року зареєстрована 29 грудня 2025 року, а надано загальний доступ до неї лише 30 грудня 2025 року, тобто через чотири з половиною місяці після зазначеної дати її постановлення, а отже твердження щодо навмисного невиконання позивачкою вимог цієї ухвали є помилковим, з огляду на те, що ухвала не могла бути виконана, оскільки не була вчасно розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Зауважує, що окрім позивача в позовній заяві було вказано її представника, який і підписав позовну заяву, було вказано їх адреси і номери телефонів, окрім іншого на сайті Єдиного реєстру адвокатів України, зазначена офіційна електронна адреса та всі контактні дані адвоката Запорожцева В.В., однак копію ухвали не було надіслано представнику. Вказує, що представник регулярно перевіряв інформацію щодо руху справи в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на сайті, але інформація там не відображалась. Також вказує, що позивач та її представник адвокат Запорожцев В.В. фактично були позбавлені можливості виконати вимоги ухвали про залишення позову без руху, оскільки саме суд першої інстанції не виконав покладені на нього обов`язки щодо своєчасного повідомлення сторін про рух справи, та доведення належними та передбаченими Законом способами відповідної інформації по справі. АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги та постановлення ухвали суду з дотриманням норм процесуального права, відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, в тому числі про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 04 липня 2025 року позивач звернулася до суду з позовом. Ухвалою Ямпільського районного суду Сумської області від 10 липня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди направлено за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання позивачем копії ухвали, шляхом подання документу про сплату судового збору у розмірі 8 072,12 грн. Згідно супровідного листа Печерського районного суду міста Києва (без дати) ОСОБА_1 на поштову адресу направлено копію ухвали від 08 серпня 2025 року, проте конверт з поштовим відправленням повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунула недоліки, визначені в ухвалі від 08 серпня 2025 року. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, позовна заява повинна відповідати вимогам ст.ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до п. 2, 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Відповідно до ч.ч.5,6 ст.272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Ураховуючи зазначене, можна зробити висновок, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 ч.6 ст.272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим. Повертаючи позовну заяву позивачу ухвалою від 17 грудня 2025 року з підстав не усунення недоліків, суд першої інстанції не врахував, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження про вручення копії ухвали Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2025 року позивачу ОСОБА_1 чи її представнику адвокату Запорожцеву В.В., яким і було подано позов від імені позивачки. На поштовому повідомленні (конверті), що був адресований судом позивачці ОСОБА_1 , зазначено, що причиною невручення судової кореспонденції є те, що адресат відсутній за вказаною адресою. Однак, за змістом ч.6 ст. 272 ЦПК України, що узгоджується з ч.8 ст. 128 ЦПК України, наявність поштової відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» не є підтвердженням вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху та не вважається належним повідомленням сторони про процесуальні дії відповідного суду. При цьому, суд першої інстанції не вжив передбачених процесуальним законом заходів щодо повторного надсилання позивачу та її представнику копії ухвали про залишення позову без руху або іншим способом, передбаченим законом, з метою належного повідомлення позивача про постановлення судом ухвали про необхідність усунення недоліків позовної заяви. Окрім іншого в матеріалах справи відсутні відомості про направлення ухвали про залишення позовної заяви без руху представнику ОСОБА_1 - адвокату Запорожцеву В.В. Апеляційним судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвала Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2025 року була зареєстрована 29 грудня 2025 року, а надано загальний доступ до неї - 30 грудня 2025 року, тобто через чотири з половиною місяці після зазначеної дати її постановлення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) зроблено висновок, що приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення кореспонденції суду з вказівкою причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» є доказом належного інформування учасника справи. Повернення кореспонденції суду з вказівкою причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду. Отже, за відсутності даних про отримання позивачем чи її адвокатом копії ухвали від 08 серпня 2025 року, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України є передчасним. За таких обставин апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не вжито необхідних та передбачених законодавством заходів по повідомленню позивача та її представника про наявність ухвали про залишення позовної заяви без руху, не відправлено вказану ухвалу вчасно до Єдиного державного реєстру судових рішень, що в результаті призвело до передчасного визнання позовної заяви неподаною та її повернення. Отже, під час застосування ч.3 ст.185 ЦПК України суд має забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема: право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей, основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Європейський суд з прав людини вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (рішення ЄСПЛ «ZHOVNER v. UKRAINE», № 56848/00, § 33, 29 червня 2004 року). Велика Палата Верховного Суду формуючи практику правозастосування цивільного законодавства ураховувала практику Європейського суду з прав людини, який зазначав, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29,від 26 липня 2007 року; рішення у справі «Алванос та інші проти Греції» (Alvanos v. Greece), заява № 38731/05, пункт 25, від 20 березня 2008 року; рішення у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (Frida, LLC v. Ukraine), заява № 24003/07, пункт 33, від 08 грудня 2016 року; рішення у справі «Хасан Тунч та інші проти Туреччини» (Hasan Tunc and Others v. Turkey), заява № 19074/05, пункт 33, від 31 січня 2017 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, набуло статусу остаточного 13 березня 2019 року, пункт 44, від 13 грудня 2018 року). У практиці Європейський суд з прав людини визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), заява № 47273/99, пункти 50-51 та 69, від 12 листопада 2002 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 97, від 05 квітня 2018 року; рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року). Європейський суд з прав людини наголошував на питаннях «юридичної визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятним застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [Велика Палата], № 8917/05, пункт 79 (в кінці), ЄСПЛ 2009 (витяги); «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, пункт 24 (в кінці), від 27 липня 2006 року, та «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey), № 59601/09, пункт 21, від 17 вересня 2013 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 98, від 05 квітня 2018 року). З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала про повернення позовної заяви позивачу у зв`язку із не усуненням недоліків не ґрунтується на нормах процесуального права, оскільки судом першої інстанції за понад чотири місяці перебування справи у провадженні суду не було вжито всіх заходів передбачених законодавством для повідомлення позивача та їїпредстанвика про існування ухвали про залишення позову без руху. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Як свідчить позиція суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Запорожцева Віталія Вікторовича - задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Судді: