Постанова Київський апеляційний суд № 362/4249/24

Єдиний унікальний номер справи № 362/4249/24 Провадження № 33/824/1246/2026 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 лютого 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2025 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст.124 КУпАП, В С Т А Н О В И В : Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 562882, 01.06.2024 о 12.10 год. на а/д Р19, 23 км водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем AUDI A4 ALLROAD, д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення вимог п.п. 2.3б, 14.6а ПДР не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, і виконав маневр обгону транспортного засобу RЕNAULTTRUCKS D220, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , на перехресті, внаслідок чого сталося зіткнення з транспортним засобом RЕNAULT LOGAN, д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 , який виїхав з другорядної дороги, внаслідок чого відбулось зіткнення цих автомобілів і по інерції автомобіль AUDI завдав механічні пошкодження транспортного засобу RЕNAULTTRUCKS. Внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, завдано матеріальної шкоди, травмованих немає. Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та закрито провадження стосовно нього у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, 30 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2025 року і винести постанову, якою закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стало порушення правил дорожнього руху іншим учасником пригоди - водієм ОСОБА_3 , протоколи про адміністративне правопорушення було складено відносно обох водіїв, разом з тим апелянт своєї вини у скоєнні пригоди не визнає. Також у рамках даної справи було складено два експертні висновки. Апелянт вказує, що суд першої інстанції неповно та не правильно встановив обставини дорожньо-транспортної пригоди, безпідставно відхилив висновок експерта, що підтверджує вину іншого водія - ОСОБА_3 , порушив принцип повного та об`єктивного дослідження доказів, не правильно застосував стандарт «поза розумним сумнівом». У судове засідання, призначене на 26 лютого 2026 року, з`явився представник апелянта, апеляційну скаргу підтримав з урахуванням наведених в ній доводів, просив задовольнити. Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав: Переважна більшість доводів апеляційної скарги фактично повторюють позицію апелянта, заявлену в суді першої інстанції. Така позиція була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана відповідна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й апеляційний суд. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.» Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується й суд апеляційної інстанції. Окремо апеляційний суд відхиляє доводи апелянта в частині наявності складу адміністративного правопорушення в діях іншого учасника пригоди, а саме ОСОБА_3 . Судовий розгляд в рамках справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності проводиться виключно стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення. Відтак, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має право робити висновки щодо наявності чи відсутності вини виключно щодо особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, та в межах висунутого їй обвинувачення у вчиненні конкретного правопорушення, та водночас позбавлений можливості робити висновок з даного приводу щодо іншої особи. Зі змісту висунутого обвинувачення вбачається, що ОСОБА_1 інкриміновано порушення п. 2.3.б, 11.3, 14.6.а Правил дорожнього руху України, однак згідно висновку експерта з технічної точки зору вимоги п. 11.3 ПДР не мають відношення до обставин даної дорожньої пригоди та до дій ОСОБА_1 . Пунктом 14.6.а Правил дорожнього руху України, встановлена заборона здійснювати обгін на перехресті. Згідно схеми ДТП, яка підписана обома учасниками без зауважень місце зіткнення знаходиться на смузі руху куди здійснювала виїзд водій ОСОБА_3 у зоні дії перехрестя. Таким чином, в момент зіткнення автомобіль водія ОСОБА_1 перебував на зустрічній смузі для руху, в цей же момент автомобіль водія ОСОБА_3 перебував у своїй правій смузі для руху та рухався назустріч відносно напрямку руху автомобіля ОСОБА_1 . Згідно з письмовими поясненнями очевидця події - водія ОСОБА_2 , які він надавав на місці ДТП, він керував транспортним засобом Renaul Trucks D220, д.н.з. НОМЕР_4 ,на а/д Р19 , та поблизу перехрестя на обгін його автомобіля пішов автомобіль Audi Allroad, д.н.з. НОМЕР_1 . У цей час на перехрестя виїхав автомобіль Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_3 , відбулось лобове зіткнення цих автомобілів, після чого автомобіль Audi Allroad, д.н.з. НОМЕР_1 , занесло у заднє ліве колесо його автомобіля. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що порушення водієм ОСОБА_1 вимог п. 2.3.б, 14.6.а Правил дорожнього руху України та здійснення обгону на перехресті знаходиться у причинному зв`язку із дорожньо-транспортної пригодою. Водночас, суд апеляційної інстанції повторно звертає увагу апелянта, що питання щодо наявності чи відсутності вини в діях іншого водія не може розглядатися судом в рамках даного провадження, проте може бути предметом розгляду іншої справи, у разі складення відносно цієї особи протоколу про адміністративне правопорушення. При цьому наявність вини в ДТП одного з її учасників жодним чином не означає автоматично відсутність такої вини й у діях іншого учасника ДТП. Враховуючи зазначене, апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу, відтак порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи, апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2025 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін. Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.О. Журба