Постанова 4814 № 189/2404/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 189/2404/25 Номер провадження 22-ц/814/1570/26Головуючий у 1-й інстанції Алтухова О. С. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді: Чумак О.В., суддів: Дряниці Ю.В., Карпушина Г.Л., за участю секретаря Чемерис А.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 грудня 2025 року, ухвалене суддею Алтуховою О.С. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,- В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 17 липня 2023 року в місті Києві між ним ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики, у вигляді розписки, відповідно до якого відповідач отримав в борг від позивача грошові кошти у розмірі 40 000 грн. В даній розписці ОСОБА_2 зобов`язався повернути кошти в строк до 17 серпня 2023 року. Отримання грошових коштів відповідач ОСОБА_2 підтвердив у розписці власноручним підписом без жодного фізичного та психологічного тиску на нього. Станом на 23 червня 2025 року ОСОБА_2 не повернув позивачу взяті в борг грошові кошти в розмірі 40 000 грн., уникає зустрічі, не відповідає на телефонні дзвінки, не виконує свої зобов`язання за договором позики. В розписці відповідач зазначив, що у разі прострочення платежу, згоден відшкодувати: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Яка діяла на момент прострочення, за кожен день невиконання зобов`язань, від суми боргу; суму річних, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України визначив в розмірі 365 %; суму інфляційних, відповідно до законодавства України. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у загальному розмірі 110625,46 грн., та складається з: основної суми за договором з 18.08.2023 по 23.06.2025 в розмірі 40 000 грн.; інфляційних витрат з вересня 2023 року по травень 2025 року в розмірі 8505,09 грн.; штрафних санкцій в розмірі 22122,37 грн.; штрафу в розмірі 400000 грн., який позивач зменшує до 40000 грн. Також просив стягнути понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовлено. Рішення суду мотивоване безпідставністю заявлених вимог, з огляду на ненадання позивачем оригіналу розписки про отримання коштів, яка була витребувана у нього ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11.11.2025. Не погодившись з даним рішенням місцевого суду, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на відсутність оригіналу боргової розписки та невиконання позивачем вимог ухвали суду. Вказав, що на виконання ухвали місцевого суду від 11.11.2025, він направив засобами поштового зв`язку оригінал розписки, проте судом, з незрозумілих причин, не було отримано даного доказу, що підтверджується трекінгом відстеження. Таким чином, ОСОБА_1 виконав покладені на нього ухвалою суду зобов`язання та направив оригінал боргової розписки, яка підтверджує факт боргових зобов`язань ОСОБА_2 . Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник ОСОБА_1 адвокат Орловська В.А. приймала участь у розгляді справи в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилися, що згідно положень ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам. Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 вказав, що 17 липня 2023 року між ним та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики у вигляді розписки, відповідно до якого останній отримав в борг від позивача грошові кошти в розмірі 40000 грн., які зобов`язався повернути в строк до 17.08.2023. На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 долучив копію розписки від 17.07.2023 (а.с. 19). Ухвалою Лубенського міськрайонного суду від 11 листопада 2025 року витребувано у ОСОБА_1 оригінал розписки від 17.07.2023, яку необхідно було надати не пізніше 10.12.2025 до 13:00 год. (а.с. 70). Внаслідок невиконання вимог ухвали, суд першої інстанції, з огляду на відсутність оригіналу боргової розписки, прийшов до висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог. Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Однією з основних засад цивільного законодавства, визначених у статті 3 ЦК України, є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6). Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (див. постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 523/1712/18, від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16 від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та ін.). У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку (див. постанову Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18)). У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц. Відповідно до частини третьої статті 12 і статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно з положенням статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів. У відповідності до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 справа № 129/1033/13 наголошувала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Згідно ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19). Відповідно до ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від нього. Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі № 279/11692/15-ц (провадження № 61-1233св19) зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. До апеляційної скарги позивачем було долучено оригінал боргової розписки від 17.07.2023, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Поважність причин неподання даного доказу до суду першої інстанції обґрунтована тим, що вказана розписка була направлена позивачем 15.11.2025 засобами поштового зв`язку до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області, проте, поштове відправлення повернулося відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується долученими до апеляційної скарги описом вкладення у цінний лист, квитанціями про надсилання поштового відправлення та трекінгом Укрпошти. Враховуючи викладене, апеляційний суд приймає новий доказ, а саме оригінал боргової розписки від 17.07.2023, оскільки позивачем обґрунтовано поважність його ненадання до суду першої інстанції. Разом з тим, при дослідженні матеріалів справи встановлено, що з наданої позивачем до позовної заяви копії боргової розписки, якою він обґрунтовував свої позовні вимоги, при візуальному огляді та співвставленні з долученим ним оригіналом даної розписки вбачаються суттєві відмінності в їх змісті (наявність виправлень, різне написання цифр та букв, відмінність підпису позичальника), що ставить під сумнів колегії суддів ідентичність даних доказів (а.с. 19, 92). В судовому засіданні представник позивача вказала на відсутність інших боргових зобов`язань між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову з огляду на його недоведеність. Враховуючи, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.В. Чумак Судді Ю.В. Дряниця Г.Л. Карпушин