Постанова Одеський апеляційний суд № 509/4691/21

Номер провадження: 22-ц/813/222/26 Справа № 509/4691/21 Головуючий у першій інстанції Кочко В.К. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткове рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини, про визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину майна, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення. До Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла письмова заява від представників позивача ОСОБА_3 - адвокатів Конової Л.М. та Ярош Л.Б. про ухвалення додаткового рішення, в якому вони просили суд прийняти додаткове рішення, яким стягнути з відповідачок ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 11804 грн, витрати на правову допомогу у сумі 10000,00 гривень. Позиція відповідачів у суді першої інстанції. Від відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду надійшли клопотання та заперечення на вказану заяву, в якій вони просять суд відмовити у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат на витрат на професійну правничу допомогу, мотивуючи це тим, що позивачка не надавала попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, а додані до заяви документи, що свідчать про понесені витрати, не містять детального опису робіт та кількості витраченого адвокатом часу на виконання, вказані документи не були подані під час судового розгляду, тому у задоволенні такої заяви повинно бути відмовлено. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Додатковим рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року заяву задоволено. Ухвалено додаткове рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини, про визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину майна. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в сумі 11804 грн., витрати на правову допомогу у сумі 10000,00 гривень. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов помилкових висновків про часткове задоволення заяви, оскільки у позовній заяві без доказів зазначено попередній (орієнтовний розрахунок судових витрат), що є підставою для відмови у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 2, 3, 5ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст.133 та ч. ч. 1, 3 ст.137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг на виконання робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, встановлено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правовоу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат». При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст.. 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудн 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі іитрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстава для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичнох допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братися до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка. Вказане узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 914/2743/16 та постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6/1355/10. Судом першої інстанції правильно встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представниками позивачки адвокатом Коновою Л.М. та адвокатом Ярош Л.Б. суду надано: копію договору про надання правової допомоги №25 від 02.07.2021 року, акт виконаних робіт від 16.10.2023 року, розрахунок суми гонорару, копію квитанції №10 від 06.12.2021, копію договору №456/28ц від 07.02.2022, акт виконаних робіт від 07.10.2023, розрахунок суми гонорару, копію квитанції №6/1 від 07.02.2022. Незважаючи на загальний розмір витрат на правову допомогу в сумі 28000 грн, до стягнення заявлено лише 10000 грн., тобто сума витрат на правову допомогу, яка була зазначена у позовній заяві в якості орієнтовної суми та сума сплати судового збору 11804 грн. Обов`язок доведення не співмірності або необґрунтованості витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання або заперечення щодо витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідачами ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , в повному обсязі заперечено судові витрати ОСОБА_3 , як на правову допомогу, так і на сплату судового збору, з чим суд погодитись не може, з огляду на вищевикладене. Тому, враховуючи складність справи, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, заперечень відповідачок ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , з урахуванням вимог ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд першої інстанції правильно вважав, що заява представників позивачки Ткаченко В.В. про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини, про визнання права срільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину майна, дійсно підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржники не довели обставини, на які посилались як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надали. Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що згідно із частиною другою статті 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Наведена норма процесуального закону надає суду право у разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору. Апеляційний суд зауважує, що відмову відшкодуванні судових витрат у зв`язку із неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат є правом, а не обов`язком суду, а тому такі доводи апеляційної скарги є неспроможними. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, власної інтерпретації судового рішення, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Повний текст судового рішення. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Суддя Драгомерецький М.М. перебував у відпустці з 13 квітня по 17 квітня 2026 року, суддя Комлева О.С. перебувала у відпустці з 13 квітня по 17 квітня 2026 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом. Повний текст судового рішення виготовлено 20 квітня 2026 року. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Додаткове рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20 квітня 2026 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький О.С. Комлева