Постанова Одеський апеляційний суд № 511/2469/25

Номер провадження: 22-ц/813/590/26 Справа № 511/2469/25 Головуючий у першій інстанції Ільяшук А.В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.03.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Комлевої О.С., Сегеди С.М., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 серпня 2025 року у справі за скаргою представника стягувача адвоката Константінеді Олександра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на дії головного державного виконавця Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст скарги на дії державного виконавця. До Роздільнянського районного суду Одеської області надійшла вказана скарга через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», згідно з якою представник стягувача адвокат Константінеді Олександр Миколайович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив: - визнати неправомірними дії головного державного виконавця Роздільнянського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) Герасимчук Ірини Євгенівни, що полягають у винесенні повідомлення від 07 липня 2025 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття, а саме: виконавчого листа Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 червня 2025 року по справі №511/4120/23; - скасувати Повідомлення від 07.07.2025 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття, винесене Головним державним виконавцем Роздільнянского відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Герасимчук І.Є., внаслідок чого повернуто стягувачу виконавчий лист Роздільнянського районного суду Одеської області від 12.06.2025 року по справі №511/4120/23; - зобов`язати Роздільнянський ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) прийняти до виконання і відкрити виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа, який виданий Роздільнянським районним судом Одеської області від 12 червня 2025 року по справі №511/4120/23. Скарга вмотивована тим, що 31 липня 2024 року Роздільнянським районним судом Одеської області було ухвалено рішення у цивільній справі №511/4120/23 за позовом ОСОБА_1 до Спільного підприємства «Вітмарк Україна» в формі товариства з обмеженою відповідальністю про зобов`язання вчинити дії з нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування та стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати за липень 2015 року, згідно з яким: - стягнуто з Спільного підприємства «Вітмарк Україна» в формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_1 не нараховану та не виплачену заробітну плату за липень 2015 року в сумі 2096,43 гривень з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів; - зобов`язано Спільне підприємство «Вітмарк Україна» в формі товариства з обмеженою відповідальністю нарахувати ОСОБА_1 , виходячи з розміру заробітної плати за липень 2015 року, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплатити на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку за липень 2015 року. На виконання зазначеного судового рішення було видано виконавчий лист, з яким ОСОБА_1 звернувся до Роздільнянського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) із заявою про відкриття виконавчого провадження. Водночас головний державний виконавець Роздільнянського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) Герасимчук Ірина Євгенівна посилаючись на пункт 6 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» повернула виконавчий документ без прийняття до виконання, повідомлення №19133, у зв`язку з тим, що виконавчий документ не відповідає вимогам зазначеного Закону (оскільки у ньому зазначені дві вимоги, які не дають розуміння державному виконавцю до якої категорії відноситься виконавче провадження: майнове (стягнути) або не майнове, зобов`язального характеру (зобов`язати), що перешкоджає державному виконавцю у нарахуванні виконавчого збору). Поряд із цим, адвокат Константінеді Олександр Миколайович вважає дії державного виконавця неправомірними, оскільки виконавчий лист відповідає вимогам, встановленим у Законі України «Про виконавче провадження». Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 серпня 2025 року скаргу представника стягувача адвоката Константінеді О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на дії головного державного виконавця Роздільнянського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Роздільнянського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) Герасимчук Ірини Євгенівни, що полягають у винесенні повідомлення від 07 липня 2025 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття, а саме: виконавчого листа Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 червня 2025 року по справі № 511/4120/23. В іншій частині відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмовити у задоволенні скарги та постановити нове, яким задовольнити вимоги скарги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що перевірити фактичне виконання боржником зазначеного судового рішення, на підставі якого було видано виконавчий лист, можна лише у виконавчому провадженні, шляхом витребування інформації як з банку, що обслуговує стягувача, про зарахування на його банківський рахунок заробітної плати за липень 2015 року в сумі 2096,43 грн, так і від органів Пенсійного фонду України про нарахування боржником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування стягувача за липень 2015 року та сплату такого внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку за липень 2015 року. Тобто навіть якщо припустити добровільне виконання боржником судового рішення, то платіжні інструкції та витяги з відомостей про суми нарахованого доходу не є належними доказами на підтвердження виконання боржником свого обов`язку, адже такі документи складені боржником (зацікавленою особою), а не банком чи органами Пенсійного фонду України, які об`єктивно можуть підтвердити факт виконання боржником рішення суду. Сповіщення сторін та заяви у справі. Про судове засідання, призначене на 25 березня 2026 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Суддя Комлева О.С. перебувала у відпустці з 06 по 10 квітня 2026 року та з 13 по 17 квітня 2026 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом. Повний текст судового рішення складено 20 квітня 2026 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 зазначено, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим». Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Відповідно до статті 447 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Стаття 2 Закону визначає, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Разом із цим, у статті 4 Закону визначено вимоги до виконавчого документа. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 31 липня 2024 року Роздільнянським районним судом Одеської області було ухвалено рішення у цивільній справі №511/4120/23 за позовом ОСОБА_1 до Спільного підприємства «Вітмарк Україна» в формі товариства з обмеженою відповідальністю про зобов`язання вчинити дії з нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування та стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати за липень 2015 року, на виконання якого було видано виконавчий лист, з яким ОСОБА_1 звернувся до Роздільнянського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса). Водночас вказаний виконавчий лист було повернуто без виконання відповідно до пункту 6 частини 4 статті 4 Закону (виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону). В даному випадку державний виконавець виходив з того, що виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим статтею 4 Закону, оскільки у ньому зазначені дві вимоги, які не дають розуміння державному виконавцю до якої категорії відноситься виконавче провадження: майнове (стягнути) або не майнове, зобов`язального характеру (зобов`язати), що перешкоджає державному виконавцю у нарахуванні виконавчого збору. Однак суд першої інстанції правильно відхилив доводи державного виконавця, оскільки виконавчий документ, виданий Роздільнянським районним судом Одеської області на виконання рішення у справі № 511/4120/23, відповідає вимогам статті 4 Закону, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для його повернення без виконання. Окрім того, відповідно до частини 2 статті 4 Закону у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Разом з цим, суд першої інстанції правильно враховував, що в ході розгляду скарги, Спільне підприємство «Вітмарк Україна» в формі товариства з обмеженою відповідальністю добровільно виконало судове рішення, про що надало платіжні інструкції та витяги з відомостей про суми нарахованого доходу та відомостей про нарахування заробітної плати, а тому вимоги скарги підлягають частковому задоволенню, оскільки метою оскарження дій державного виконавця є усунення порушення (поновлення) прав сторони виконавчого провадження, а рішення суду першої інстанції було фактично виконано. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що отримання інформації щодо внесення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплати на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку за липень 2015 року, можливе поза межами виконавчого провадження шляхом отримання інформації у органів Пенсійного фонду України. У разі несплати або непогодження із розміром внесеного єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стягувач не позбавлений права пред`явлення виконавчого листа до виконання. Більш того, оскаржуваною ухвалою визнано неправомірними дії головного державного виконавця Роздільнянського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) Герасимчук Ірини Євгенівни, що полягають у винесенні повідомлення від 07 липня 2025 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття, а саме: виконавчого листа Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 червня 2025 року по справі №511/4120/23, що надає можливість стягувачу у майбутньому для звернення із листом до виконання. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Скарга розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, ухвалу постановлено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20 квітня 2026 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: О.С. Комлева С.М. Сегеда