Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/20029/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/20029/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 20 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльність щодо нерозгляду його звернень і невнесення актуальних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо взяття його 10.11.2022 на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_4 за рішенням призовної комісії згідно з військовим квитком НОМЕР_1 від 27.12.2002. Також, позивач просив зобов`язати внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальну інформацію щодо його взяття 10.11.2022 на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_5 за рішенням призовної комісії згідно з військовим квитком НОМЕР_1 від 27.12.2002 та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 видати йому оригінал військового квитка серії НОМЕР_1 від 27.12.2002. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що тривала бездіяльність відповідачів позбавляє його можливості перебування на військовому обліку за місцем фактичного проживання ( АДРЕСА_1 ), а також права на виключення з військового обліку чи отримання відстрочки від призову. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.01.2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нерозгляду по суті заяв ОСОБА_1 , які надійшли протягом 2025 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 розглянути усі звернення ОСОБА_1 , які надійшли, але не були вирішені у встановлені законом строки, прийняти за результатами розгляду вмотивовані рішення по суті порушених питань та здійснити їх реалізацію в межах наданих законом повноважень, надавши позивачу обґрунтовані письмові відповіді з посиланням на положення чинного законодавства. У задоволенні решти вимог позову - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог адміністративного позову, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, протягом 2025 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявами стосовно надання інформації про його військово-обліковий статус, місце перебування на військовому обліку військовозобов`язаних або перебування у складі військових формувань за періоди, починаючи з 2022. Позивач зазначає, що у серпні 2022 він переїхав до м. Хмельницького, де зареєструвався як внутрішньо переміщена особа. 27.12.2022 ІНФОРМАЦІЯ_5 оформлений позивачу військовий квиток НОМЕР_1 , у якому міститься відмітка про придатність позивача до військової служби (огляд ВЛК проведений 08.11.2022) та 10.11.2022 зараховано в запас. Оригінал військового квитка знаходиться у ІНФОРМАЦІЯ_7 . Як вбачається зі змісту матеріалів справи, звернення позивача щодо вказаних вище питань відповідачами були отримані 17.03.2025, 19.03.2025, 20.03.2025, 21.03.2025 що підтверджується відмітками поштових відправлень (а.с. 34-36). Докази надання відповідей на ці звернення у справі відсутні. 07.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою, в якій просив зняти його з військового обліку для подальшого взяття на облік за місцем проживання - у ІНФОРМАЦІЯ_8 . Вказану заяву відповідач отримав 12.05.2025, що підтверджується відміткою поштового відправлення (а. с. 38 зворот), однак відповідь на це звернення у справі також відсутня і відповідачем не надана. Вважаючи вказану бездіяльність протиправною позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідачів із письмовими заявами, у яких порушував питання визначення місця його перебування на військовому обліку, просив вирішити питання щодо організації та ведення його військового обліку за місцем фактичного проживання. Вказані звернення були отримані відповідачами, однак у встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк розглянуті не були, що належними доказами не спростовується. Нерозгляд звернень позивача та ненадання відповідей у передбачений законом строк свідчить про протиправну бездіяльність відповідачів, оскільки суперечить вимогам законодавства щодо розгляду звернень громадян. Водночас, вирішення питань щодо постановки на військовий облік, зняття з нього або зміни місця військового обліку, внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також видача військово-облікових документів належать до виключної компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, що потребує прийняття необхідних управлінських рішень після розгляду звернень особи та перевірки наявних у нього документів. Суд, в свою чергу, не наділений повноваженнями вирішувати зазначені вище питання, підміняючи собою органи військового управління, самостійно встановлювати факти перебування особи на військовому обліку чи вирішувати питання про внесення змін до державних реєстрів без попереднього розгляду їх компетентними органами військового управління. За таких обставин суд першої інстанції вважає необхідним зобов`язати відповідачів розглянути усі звернення ОСОБА_1 , які надійшли, але не були вирішені у встановлені законом строки, прийняти за результатами розгляду вмотивовані рішення по суті порушених питань та здійснити їх реалізацію в межах наданих законом повноважень, надавши позивачу обґрунтовані письмові відповіді з посиланням на положення чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан. Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу Президента у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Пунктом 16 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як обмеження проходження альтернативної (невійськової) служби. Також Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено про проведення загальної мобілізації. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовий обов`язок включає проходження військової служби. Статтею 3 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, закон України «Про оборону України», Закону України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону № 3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється. Разом з цим, як передбачено ч.3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. За змістом ч.5 ст.1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Разом з цим, статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно з ст. 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Згідно з статтею 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. З аналізу положень Закону №393/96-ВР випливає, що в разі надходження до органу звернення такий орган повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в цьому зверненні обставини та письмово повідомити громадянина про результати розгляду звернення. Відповідно до ст.7 Закону №393/96-ВР якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. В свою чергу, ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідачів із письмовими заявами, у яких порушував питання визначення місця його перебування на військовому обліку, просив вирішити питання щодо організації та ведення його військового обліку за місцем фактичного проживання. Вказані звернення були отримані відповідачами, однак у встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк розглянуті не були, що належними доказами не спростовується. Разом з цим, ненадання відповідей у передбачений законом строк свідчить про протиправну бездіяльність відповідачів, оскільки суперечить вимогам законодавства щодо розгляду звернень громадян. Тобто в цій частині суд першої інстанції дійшов вірного висновку. Щодо доводів апелянта в частині відмови у задоволенні адміністративного позову, колегія суддів зазначає, що вказана вимога задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права. Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право. Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень. Так, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64). Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Разом з цим, в даному випадку відповідач не вирішив питання оновлення даних позивача та видачі йому військового квитка, чи відмові у оновлені даних позивача та видачі йому військового квитка, оскільки не розглянув його заяви. З урахуванням вказаного, вимога позивача щодо прийняття рішення про оновлення даних позивача та видачі йому військового квитка, задоволенню не підлягає. В даному випадку ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідачів розглянути заяви ОСОБА_1 , які надійшли, але не були вирішені у встановлені законом строки, прийняти за результатами розгляду вмотивовані рішення по суті порушених питань та здійснити їх реалізацію в межах наданих законом повноважень, надавши позивачу обґрунтовані письмові відповіді з посиланням на положення чинного законодавства. Щодо доводів апелянта в частині не встановлення строку розгляду вказаних звернень, колегія суддів зазначає, що абз.1 ст.20 ЗУ "Про звернення громадян" передбачає, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. З урахуванням вказаного, можна дійти висновку, що фактично у відповідача наявний строк, вказаний в абз.1 ст.20 ЗУ "Про звернення громадян", з моменту отримання рішення суду, яке набрало законної сили, для його виконання. Щодо способу виконання рішення суду, колегія суддів зазначає, що порядок судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, передбачений КАС України. Крім того, позивач не обмежений звернутись до суду першої інстанції для отримання виконавчого документу та в подальшому звернутись до Державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішення в межах ЗУ "Про виконавче провадження". З урахуванням вказаного та оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.