Постанова Львівський апеляційний суд № 466/8608/25

Справа № 466/8608/25 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б. Провадження № 33/811/451/26 Доповідач: Романюк М. Ф. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., з участю захисника адвоката Акімової О.О. ( у режимі відеоконференції), потерпілої ОСОБА_1 , представника потерпілої адвоката Сибаля О.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 адвоката Акімової Олени Олександрівни на постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, встановив: вищенаведеною постановою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 (двадцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 340 (триста сорок) гривень в дохід держави. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір в дохід держави у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень, 60 копійок. Згідно з постановою судді, як встановлено у судовому засіданні та як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серія ВАД №478996 від 13.09.2025 року, 13.09.2025 близько 18:50 год. гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив психологічне та фізичне домашнє насильство відносно колишньої дружини ОСОБА_1 , а саме: ображав її нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, штовхав її, проте тілесних ушкоджень не заподіяв, але завдав шкоду її психологічному здоров`ю в присутності малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим такими діями скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Не погоджуючись з даною постановою захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 адвокат Акімова О.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, скасувати постанову суду та закрити провадження на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення. Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що ОСОБА_2 не отримував постанову про притягнення до адміністративної відповідальності. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що ОСОБА_2 притягнутий до відповідальності за одну й ту саму подію і двічі за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, що є окремо підставою для скасування постанови та закриття провадження. Стверджує, що ОСОБА_1 є ініціатором всіх сварок та фізичного насилля/побиття ОСОБА_2 . Зазначає, що дії ОСОБА_2 кваліфіковано працівником поліції за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, як домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а у постанові притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Крім того, у протоколі не конкретизовано в чому саме таке насильство полягало і яка шкода заподіяна, хоча це прямо випливає з диспозиції стаття 173-2 КУпАП. Звертає увагу на те, що на підставі наданих доказів можна встановити, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні фактичні родинні відносини в розумінні чинного законодавства України, та відповідно дії, які описані зі слів ОСОБА_1 , які гіпотетично скоїв ОСОБА_2 не підпадають під кваліфікацію за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Акцентує увагу на тому, що ОСОБА_2 всупереч чинному законодавству України був притягнутий відповідно до ч. 2 ст. 173-2 КУпАП до адміністративно відповідальності за події, які були взяті з пояснень потерпілої та її матері (що ідентичні за змістом) від 13.09.2025 близько 18:50 год. тобто двічі за одну й ту саму подію, за однією і тією ж статтею. При апеляційному розгляді захисник адвокат Акімова О.О., не заперечила щодо розгляду апеляційної скарги у відсутності ОСОБА_2 , підтримала подану апеляційну скаргу та просили її задоволити. Потерпіла ОСОБА_1 та її представник адвокат Сибаль О.Б., заперечили апеляційну скаргу та просили залишити оскаржувану постанову без змін. Заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта щодо причин пропуску строку апеляційного оскарження. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішенні її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст. 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення повинен з`ясувати чи винна дана особа у вчиненні адміністративного правопорушення, а також всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. За нормами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто, умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Згідно п. 3 ч. 1ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вирізняє такі види домашнього насильства: - фізичне насильство, що є формою домашнього насильства, та включає: ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру; - психологічне насильство - насильство, пов`язане з тиском одного члена сім`ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи; - економічне насильство - навмисні дії одного члена сім`ї щодо іншого, спрямовані на позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Об`єктивна сторона ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає існування обов`язкової ознаки можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому. Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» насильство в сім`ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року(далі Закон) визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Згідно зі ст. 3 Закону дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.. Зважаючи на викладене, адміністративним правопорушенням є не будь-яке домашнє насильство, а те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду. Сама по собі сварка в сім`ї, нецензурні висловлювання чи образи не становлять собою домашнє насильство. Такі дії утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати, чи дійсно особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство. З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість завдання чи завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Отже, під домашнє насильство, зокрема, психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї. Домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство. Судом першої інстанції правильно встановлено, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується: - протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №478996 від 13.09.2025 року; - письмовими поясненнями потерпілої ОСОБА_1 , у яких вона зазначає, що її колишній чоловік ОСОБА_2 проживає окремо від неї, проте навідується до неї та їх двох малолітніх дітей, та вчиняє відносно неї домашнє насильство психологічного та фізичного характеру. Зазначає, що 13.09.2025 близько 18:50 год. її колишній чоловік ОСОБА_2 прийшов побачитися до неї додому з дітьми, та останній в присутності доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ображав її нецензурною лайкою, погрожував їй фізичною розправою, штовхав її, проте тілесних ушкоджень не заподіяв, але спричинив їй та малолітній дитині шкоду їх психологічному здоров`ю. Зазначає, що дані дії колишнього чоловіка мають систематичний характер. Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у сукупності, дійшов правильного висновку, що в діях ОСОБА_2 , який притягується до адміністративної відповідальності вбачається склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Суд першої інстанції при накладенні адміністративного стягнення правильно враховував: ступінь суспільної небезпеки правопорушення, особистість правопорушника, ступінь його провини, майновий стан. Апеляційний суд погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що невизнання правопорушником вини є голослівним, спростовується вищенаведеним, а відтак не приймається до уваги та розцінюється як спосіб уникнення адміністративної відповідальності за вчинене. Доводи апелянта про те, що дії ОСОБА_2 кваліфіковано працівником поліції за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, як домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а у постанові притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, апеляційний суд вважає необґрунтованими. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд першої інстанції в описовій та мотивувальній частинах постанови зазначає про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Крім того, покарання судом визначено в межах санкції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП у виді штрафу в розмірі 20 (двадцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень. Таким чином, мотиви захисника, які викладені в апеляційній скарзі щодо незаконності судового рішення жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції. Позиція ОСОБА_2 щодо невизнання своєї вини розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що відсутні передбачені законом підстави для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі відповідно до вимог п. 1 ст. 247 КУпАП. Суд першої інстанції, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, на підставі наявних доказів, обґрунтовано прийшов до висновку про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Таким чином, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 252 КУпАП, всебічно, повно і об`єктивно дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, прийшов до висновку, що постанова суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є законною та обґрунтованою. Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін. Виходячи з вищезазначеного, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги захисника адвоката Акімової О.О.відсутні, а тому апеляційну скаргу, слід залишити без задоволення, а постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року без змін. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд постановив: поновити захиснику особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 адвокату Акімовій Олені Олександрівністрок апеляційного оскарження постанови судді Шевченківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року. Постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної ОСОБА_2 адвоката Акімової Олени Олександрівни без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя М.Ф. Романюк