Окрема думка Велика Палата ВС № 990SСGС/41/25

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Кишакевича Л. Ю., Уркевича В. Ю., Ємця А. А., Воробйової І. А. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 квітня 2026 року (справа № 990SCGC/41/25, провадження № 11-356сап25) за скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник) на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ФАБУЛА СПРАВИ Стислий зміст рішенняПершої Дисциплінарної палати ВРП та рішення ВРП

1. Як встановила Перша Дисциплінарна палата ВРП, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1. постановив ухвалу від 11 липня 2024 року, якою задовольнив клопотання прокурора та продовжив підозрюваному до 11 вересня 2024 року включно строк дії обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), зокрема, поклав на підозрюваного обов`язок«утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також з будь-якими іншими особами з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, крім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду», тобто фактично заборонив йому спілкування з невизначеним і необмеженим колом осіб.

2. Перша Дисциплінарна палата ВРП зазначила, що системний аналіз частини п`ятої статті 194 КПК України дає підстави для висновку, що законодавець чітко й недвозначно передбачив можливість покладення на підозрюваного обов`язку утримуватися від спілкування з певними особами, однак пункт 4 частини п`ятої статті 194 КПК України зобов`язує суд визначити особу, з якою підозрюваний не має права спілкуватися.

3. Ураховуючи наведене, Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що, забороняючи підозрюваному спілкуватися з необмеженим та конкретно не визначеним колом осіб, суддя ОСОБА_1. унаслідок недбалості допустив істотне порушення норм процесуального права, а саме не дотримався приписів частини п`ятої статті 194 КПК України, що полягає в невиконанні вимог закону в частині обов`язкового визначення особи (осіб), з якою (якими) підозрюваний не має права спілкуватися, що вплинуло на реалізацію права підозрюваного на захист.

4. Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.

5. ВРП рішенням від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25 залишила без змін вказане вище рішення її Першої Дисциплінарної палати.

6. ВРП встановила, що зібрані матеріали дисциплінарної справи оцінені з достатньою повнотою та підтверджують вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а наведені суддею у скарзі доводи не спростовують висновків, зазначених у рішенні Першої Дисциплінарної палати ВРП від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, і не дають підстав для його скасування. Стислий виклад вимог скарги ОСОБА_1 .

7. Не погодившись із рішенням ВРП від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) зі скаргою, в якій стверджує, що спірне рішення є протиправним, та просить його скасувати.

8. На обґрунтування вимог своєї скарги ОСОБА_1 зазначив, що спірне рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

9. На переконання скаржника, висновки ВРП про те, що, постановляючи ухвалу від 11 липня 2024 року, він як слідчий суддя фактично заборонив підозрюваному спілкування з невизначеним і необмеженим колом осіб, а також вийшов за межі своєї компетенції та принципу свободи суддівського розсуду, не відповідають дійсності. Встановлений слідчим суддею обов`язок був покладений у межах наданих йому повноважень обмежувати спілкування з «будь-якою особою», був достатньо конкретизований та викладений доступною мовою. Таким чином слідчий суддя забезпечив передбачуваність застосованого обмеження прав підозрюваного. Таке формулювання надавало чітку можливість для підозрюваного відокремити правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

10. Стосовно висновків ВРП про порушення права підозрюваного на захист скаржник зазначив, що дисциплінарним органом процитовано перелік складових такого права, які визначено КПК України, проте не обґрунтовано, у чому саме полягає таке порушення та реалізацію яких саме складових права на захист унеможливила постановлена ухвала. На переконання ОСОБА_1 , в оскаржуваному рішенні ВРП не було зазначено, які практичні наслідки настали для реалізації особою як підозрюваним наданих йому процесуальних прав щодо свого захисту. Короткий зміст постанови Великої Палати

11. Постановою Великої Палати від 02 квітня 2026 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення ВРП від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

12. Велика Палата виснувала, що оскаржуване рішення, прийняте ВРП за результатами розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25, не може вважатися вмотивованим, а тому підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.

13. Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , Велика Палата вказала, що не може погодитись із висновками ВРП, наданими щодо застосування частини п`ятої статті 194 КПК України, оскільки висновки щодо правомірності чи неправомірності судового рішення, у цьому випадку ухвали від 11 липня 2024 року, можуть бути зроблені виключно в процесуальному порядку, а не дисциплінарним органом. Такі висновки виходять за межі повноважень дисциплінарного органу при здійсненні дисциплінарного провадження щодо судді, оскільки є власною оцінкою ВРП.

14. Окремо Велика Палата врахувала і те, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду переглянула в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1. від 24 листопада 2023 року щодо застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема, розглядаючи доводи сторони захисту щодо незаконності формулювання слідчим суддею обов`язку утриматися від спілкування в частині з «іншими свідками у кримінальному провадженні, визначеними слідчим (детективом) чи прокурором» [невизначеним колом осіб], вважала їх безпідставними, висновуючи, що можливість покладення обов`язку утримуватися від спілкування з будь-якою особою передбачена статтею 194 КПК України. Ці судові рішення прийнято в межах того ж кримінального провадження, у якому постановлена й ухвала від 11 липня 2024 року, яка є предметом дисциплінарного провадження щодо судді ОСОБА_1 , та щодо тієї ж особи підозрюваного.

15. Крім того, реагуючи на доводи ОСОБА_1 про неврахування ВРП попередньої протилежної практики Дисциплінарних палат з аналогічних дисциплінарних скарг, поданих ОСОБА_5 та його захисником ОСОБА_6 , Велика Палата вказала на те, що у всіх таких скаргах йдеться про те, що суддя ОСОБА_1 не конкретизував коло осіб, щодо яких встановлено заборону на утримання від спілкування.

16. На переконання Великої Палати, окреслений підхід дисциплінарного органу до встановлення ознак дисциплінарного проступку судді / складу дисциплінарного проступку у схожих обставинах є неоднаковим.

17. Як висновок, Велика Палата зазначила, що під час повторного розгляду скарги задля уникнення сумнівів щодо проявів вибірковості ВРП повинна надати оцінку, зокрема, рішенням, ухваленим за результатами розгляду скарг ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 , за результатами яких Третя та Друга Дисциплінарні палати ВРП постановили ухвали від 28 лютого 2024 року № 580/3дп/15-24, від 26 березня 2025 року № 642/2дп/15-25 про відмову у відкритті дисциплінарних справ стосовно дій судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 . Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

18. Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

19. З висновками Великої Палати не погоджуємося з огляду на таке.

20. Так, предметом оскарження до ВРП було рішення її Першої Дисциплінарної палати від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.

21. ВРП, розглянувши подану скаргу та дослідивши матеріали дисциплінарної справи, погодилась із висновками своєї Першої Дисциплінарної палати про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

22. Указаною нормою визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за вчинення внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

23. У спірних правовідносинах, обґрунтовуючи наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, ВРП та її дисциплінарний орган виходили з того, що суддя ОСОБА_1. постановив ухвалу від 11 липня 2024 року з порушенням приписів частини п`ятої статті 194 КПК України, що полягало в невиконанні вимог закону в частині обов`язкового визначення особи (осіб), з якою (якими) підозрюваний має утриматись від спілкування, чим фактично заборонив останньому спілкування з невизначеним і необмеженим колом осіб.

24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний, зокрема, справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

26. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що верховенство права вимагає, щоб втручання в конституційні права і свободи людини завжди було домірним,обмеження щодо реалізації таких прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають відповідати правомірній меті та не порушувати сутності таких прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010; Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022; Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 22 березня 2023 року № 3-р(II)/2023).

27. Завданнями кримінального провадження (як це визначено статтею 2 КПК України) є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

28. Пунктом 18 частини першої статті 3 КПК України встановлено, що до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

29. Згідно із частиною першою статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

30. Таким чином, покладення на підозрюваного обов`язку утримуватися від спілкування з іншими особами має застосовуватися як належний і необхідний захід, спрямований на досягнення легітимної мети кримінального провадження та забезпечення виконання його завдань. Зокрема, з урахуванням завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 КПК України, покладаючи на особу процесуальні обов`язки, слідчий суддя має виходити з того, що їх обсяг і зміст повинні бути необхідними та співмірними, переслідувати легітимну мету, аби застосування таких обов`язків не призводило до необґрунтованого процесуального примусу щодо цієї особи.

31. За встановленими у справі обставинами слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1. ухвалою від 11 липня 2024 року у справі № 991/5814/24 задовольнив клопотання прокурора Шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Дроботової Є. В. та продовжив підозрюваному ОСОБА_5 до 11 вересня 2024 року включно строк дії обов`язків, визначених частиною п`ятою статті 194 КПК України. Серед покладених на підозрюваного обов`язків встановлено, зокрема, обов`язок утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , а також з будь-якими іншими особами щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду.

32. Частиною п`ятою статті 194 КПК України передбачено, що якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, зокрема, утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом.

33. Наведені приписи частини п`ятої статті 194 КПК України передбачають, що обов`язок утримуватися від спілкування може бути покладений слідчим суддею або судом лише щодо конкретно визначеного кола осіб. Відтак у рішенні суду має бути чітко зазначено, з ким саме підозрюваному (обвинуваченому) слід утримуватися від спілкування або за яких умов таке спілкування допускається. Інакше така заборона фактично поширювалася б на невизначене чи необмежене коло осіб, що призводило б до виходу за межі передбаченого законом змісту відповідного процесуального обов`язку та створювало б ризик необґрунтованого процесуального примусу, несумісного із завданнями кримінального провадження.

34. Погоджуємося із висновком ВРП та її Першої Дисциплінарної палати про те, що норми частини п`ятої статті 194 КПК України зобов`язують слідчого суддю, суд визначити індивідуалізоване коло осіб, від спілкування з якими має утриматися підозрюваний, обвинувачений або визначити умови, з дотриманням яких має відбуватися спілкування з певною особою.

35. Поширення заборони на спілкування на невизначене чи необмежене коло осіб створювало б ризик довільного тлумачення змісту такого обов`язку органом досудового розслідування, що, у свою чергу, могло б спричинити застосування до підозрюваного негативних процесуальних наслідків, зокрема ініціювання питання про застосування більш суворого запобіжного заходу або покладення додаткових процесуальних обов`язків.

36. У практичному вимірі така неконкретизована заборона створює перешкоди для реалізації права на захист, зокрема щодо збирання та подання доказів стороною захисту, комунікації з потенційними свідками захисту, фахівцями у галузі права та іншими особами, які можуть мати значення для формування позиції сторони захисту, а також підготовки до подальших процесуальних дій. У сукупності це могло призвести до непропорційного обмеження прав підозрюваного та недотримання належної правової процедури.

37. Забезпечення права на захист як основна засада кримінального провадження передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України. При цьому участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого, представника третьої особи не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, третьої особи (частини перша, четверта статті 20 КПК України).

38. Встановлені слідчим суддею ОСОБА_1. обмеження також могли вплинути на гарантоване КПК України право підозрюваного в разі потреби обрати та залучити іншого захисника (захисників). Зокрема, неможливість повідомити адвокату, якого підозрюваний має намір залучити до захисту, відомості про обставини повідомленої йому підозри здатна істотно ускладнити або фактично унеможливити залучення такого адвоката. За таких умов існувала ймовірність залучення захисника без належної спеціалізації чи достатнього досвіду, що, своєю чергою, могло негативно позначитися на ефективності реалізації права на захист.

39. Більш того, невизначеність кола осіб, з якими необхідно утримуватись від спілкування, взагалі здатна призвести до того, що підозрюваний, побоюючись негативних наслідків для себе, фактично утримувався б від будь-яких контактів, необхідних для належної підготовки свого захисту.

40. Наголошуємо, що забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого в кримінальному провадженні закріплено на найвищому рівні - у Конституції України, у частині другій статті 63 якої зазначено, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист, а пунктом 5 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що забезпечення обвинуваченому права на захист є однією з основних засад судочинства. Конституційний принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є важливою гарантією об`єктивного розслідування і справедливого судового розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинуватих осіб.

41. Визнання людини, її прав і свобод найвищими соціальними цінностями покладає на державу відповідні зобов`язання щодо створення дієвого правового механізму стосовно їх захисту та охорони, одним з яких є саме право на отримання кваліфікованої правової допомоги від обраного або залученого захисника. Відповідно до підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право «захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя».

42. Право на захист належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд. Право на захист, яке знайшло своє закріплення у Конституції України, КПК України, міжнародних та підзаконних актах, є однією з найважливіших державних гарантій забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина.

43. Як слушно зауважила у своєму рішенні ВРП, установлення підозрюваному заборони спілкуватися «з будь-якими особами» з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, створює істотні перешкоди для реалізації права на захист. Особливо це стосується випадків, коли отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів тощо потребує від підозрюваного обґрунтування необхідності їх отримання, що вимагає від нього повідомлення обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру.

44. Крім того, як обґрунтовано наголосила ВРП у своєму рішенні, суддя ОСОБА_1. не пояснив, за якими критеріями обмеження спілкування «з будь-якою особою» може бути визнано «конкретизованим обов`язком», який забезпечує «передбачуваність застосованого обмеження прав підозрюваного» і надає «чітку можливість для підозрюваного відокремити правомірну поведінку від протиправної».

45. Акцентуємо увагу на тому, що покладені на особу обов`язки, визначені частиною п`ятою статті 194 КПК України, мають забезпечувати належний баланс між завданнями кримінального провадження та обсягом втручання у права підозрюваного. Процесуальні обов`язки, що застосовуються до особи, мають бути спрямовані на досягнення легітимної мети та бути необхідними і співмірними конкретним ризикам, для усунення яких вони покладаються.

46. Отже, покладення на підозрюваного неконкретизованого обов`язку утримуватися від спілкування з невизначеним і необмеженим колом осіб створювало ризики необґрунтованого процесуального примусу та призвело до непропорційного обмеження його прав, у тому числі права на захист, що не узгоджується із завданнями кримінального провадження та вимогами належної правової процедури.

47. Крім того, із приписів статті 309 КПК України слідує, що ухвала слідчого судді про покладення на підозрюваного обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України, не підлягає окремому апеляційному оскарженню. Відповідно, заперечення проти такої ухвали можуть бути подані лише під час підготовчого судового провадження (частина третя статті 309 КПК України), що об`єктивно обмежує можливість її оперативного перегляду та безумовно посилює значення належної визначеності й пропорційності покладених слідчим суддею на підозрюваного обов`язків на стадії досудового розслідування.

48. Таким чином, вважаємо мотивованим і обґрунтованим висновок Першої Дисциплінарної палати ВРП, з яким погодилася й ВРП, про те, що, постановляючи ухвалу про продовження підозрюваному строку дії обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 вийшов за межі визначених законом повноважень, оскільки поклав на підозрюваного неконкретизований та непередбачений КПК України процесуальний обов`язок, який фактично встановлював заборону на спілкування з невизначеним і необмеженим колом осіб.

49. Під час розгляду дисциплінарної справи щодо ОСОБА_1 . Перша Дисциплінарна палата ВРП не оцінювала по суті ухвалу слідчого судді від 11 липня 2024 року, не встановлювала та не оцінювала фактичні обставини відповідного кримінального провадження і не вирішувала питань щодо достовірності та допустимості доказів. У межах дисциплінарного провадження, діючи в межах наданих повноважень та у визначеному законом порядку, Перша Дисциплінарна палата ВРП перевірила доводи дисциплінарної скарги та надала оцінку тому, чи містять дії судді порушення вимог закону, що утворює склад дисциплінарного проступку та є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

50. Вважаємо, що в оскаржуваному рішенні ВРП правильно погодилася з тим, що підстави дисциплінарного правопорушення, які встановила її Перша Дисциплінарна палата, містять достатньо даних для настання дисциплінарної відповідальності. У цьому рішенні Рада проаналізувала кожну з них і надала відповідну правову характеристику з погляду належності до ознак, що утворюють склад дисциплінарного проступку.

51. Отже, висновуємо, що наведені в оскаржуваному рішенні ВРП результати розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення її Першої Дисциплінарної палати вмотивовані, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, рішення ухвалене на підставі закону та з урахуванням принципу пропорційності. Передбачених статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» обов`язкових підстав для скасування такого рішення ВРП немає. Рада діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Законом.

52. Вважаємо, що ВРП правильно кваліфікувала дії судді ОСОБА_1 як дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та, обираючи вид стягнення, врахувала характер дисциплінарного проступку, його негативні наслідки для підозрюваного, ступінь вини судді, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

53. Щодо доводів ОСОБА_1 , а також аргументів Великої Палати про те, що ВРП не врахувала попередньої протилежної практики Дисциплінарних палат за аналогічними скаргами, поданими ОСОБА_5 та його захисником ОСОБА_6 , вважаємо за необхідне зазначити, що ВРП обґрунтовано визнала нетотожними обставини, викладені у скаргах адвоката ОСОБА_6 від 30 січня та 5 серпня 2024 року, а також у скарзі ОСОБА_5 від 6 лютого 2025 року. Це зумовлено тим, що зазначені скарги стосувалися різних строків покладення обов`язків на підозрюваного за різними клопотаннями прокурора, за різних юридичних обставин та на різних стадіях кримінального провадження, а ухвала від 11 липня 2024 року у справі № 991/5814/24 не була предметом перевірки дисциплінарним органом за скаргами від 30 січня 2024 року та 06 лютого 2025 року, за якими відмовлено у відкритті дисциплінарних справ.

54. Інші доводи та міркування, викладені у скарзі ОСОБА_1 , не спростовують правильності висновків ВРП.

55. Натомість, на наше переконання, Велика Палата не надала належної оцінки обставинам справи, відтак дійшла передчасних і неправильних висновків про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 і скасування рішення ВРП від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25, яким залишено без змін рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

56. Тому, на нашу думку, Велика Палата мала б скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення ВРП від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25 - без змін. Судді: Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич А. А. Ємець І. А. Воробйова