Ухвала ККС ВС № 293/2473/20

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2026 року м. Київ справа № 293/2473/20 провадження № 51-886 ск 26 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційні скарги захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року стосовно останнього, установив: Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року, за результатами розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого, вирок Черняхівського районного суду Житомирської області від 13 жовтня 2025 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки, - залишено без зміни. За встановлених судом першої інстанції обставин, 27 липня 2020 року близько 18:25, ОСОБА_6 , керуючи мотоциклом ИЖ «Юпітер 5», без реєстраційного номера, порушив вимоги пункту 2.1 а) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не мав при собі посвідчення водія та керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування постановою Богунського районного суду м. Житомира від 6 травня 2020 року, порушив пункт 31.4.5 а) ПДР, а саме на задньому колесі мотоцикла встановлено шину, розміром 3,75-18 залишкова висота малюнка протектора шини складає 0 мм, що менше допустимої норми 0,8 мм, порушивши п. 21.1 ПДР - перевозив на задньому сидінні двох пасажирів. Рухаючись по вул. Стиртенській смт Черняхів зі швидкістю не менш ніж 71,5 км/год, що перевищує встановлене пунктом 12.4 ПДР обмеження у 50 км/год, засуджений, всупереч вимогам пункту 12.3 ПДР, не вжив заходів для зменшення швидкості при появі велосипедистки ОСОБА_8 , яка переїжджала проїзну частину на протилежний бік вул. Стиртенської. Унаслідок невжиття заходів безпеки він не впорався з керуванням та здійснив наїзд на потерпілу. Отримані потерпілою тілесні ушкодження мали характер тяжких за критерієм небезпеки для життя та перебували у прямому причинному зв`язку з настанням її смерті. Порушення засудженим вимог пунктів 2.1 а), 31.4.5 а), 12.3, 12.4 ПДР перебували у прямому причинному зв`язку зі створенням аварійної обстановки, виникненням ДТП та її наслідками. Суд кваліфікував необережні дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_8 . У касаційних скаргах, які є абсолютно однаковими за змістом, захисники посилаються на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, вказують, що апеляційний суд неналежно, на їх думку, перевірив доводи сторони захисту щодо можливості застосування ст. 75 КК України, обмежившись загальним обґрунтуванням про дискреційні повноваження та тяжкість наслідків, не надавши самостійного мотивування, чому звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є недостатнім для його виправлення. Вважають, що суди не оцінили у сукупності дані про особу засудженого, відсутність судимостей, соціальні обставини та часткове відшкодування шкоди. Додатково вони приєднують до касаційної скарги розписку і заяву потерпілої ОСОБА_9 про письмове підтвердження повного відшкодування моральної шкоди, відсутність будь-яких претензій, фактичне примирення та прохання застосувати до засудженого більш м`яке покарання, включно з можливістю звільнення від відбування покарання з випробуванням. Сукупність цих обставин, на думку захисників, свідчить про порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України, що потребує нового апеляційного розгляду. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. У касаційних скаргах не оскаржується доведеність винуватості ОСОБА_6 , кваліфікація його дій чи встановлені фактичні обставини. Захисники не погоджуються лише з ухвалою апеляційного суду щодо відмови у застосуванні ст. 75 КК України. Згідно з ст. 75 КК України, якщо суд, при призначенні покарання, зокрема у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до ст. 419 КПК України, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. За змістом ухвали апеляційного суду, вирок оскаржувався стороною захисту з підстав можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Апеляційний суд проаналізував, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, керуючись ст. 65 КК України, врахував тяжкість злочину, який згідно зі ст. 12 КК України класифікується як тяжкий, наслідки - смерть потерпілої, порушення ПДР після позбавлення права керування, дані про особу винного, який не судимий, не перебуває на спеціальних обліках, за місцем проживання характеризується посередньо, також відсутність обставин, які б пом`якшували та обтяжували покарання та те, що засуджений не відшкодував шкоду завдану кримінальним правопорушенням до ухвалення вироку та позицію потерпілої ОСОБА_10 , яка під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції просила призначити засудженому сувору міру покарання. Врахувавши ці обставини, суд призначив засудженому основне покарання у виді позбавлення волі наближеному до мінімального розміру, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України та додаткове. Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та відхиляючи їх, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги захисників про неврахування соціального статусу засудженого та відшкодування шкоди, аналогічні доводам апеляційної скарги захисника та були предметом перевірки апеляційного суду, який мотивуючи своє рішення щодо відмови у застосуванні ст. 75 КК України, обґрунтовано зазначив, що ці обставини не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання. Крім того, часткове відшкодування шкоди через тривалий час - п`ять років після вчинення злочину та загибелі потерпілої, не могли бути підставою для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Враховуючи наведене, ухвала належним чином мотивована та відповідає вимогам статті 419 КПК України. Повне відшкодування шкоди саме по собі не спростовує висновків апеляційного суду, оскільки це є прямим обов`язком винного, а не обставиною яка автоматично свідчить про можливість виправлення без реального покарання, з урахуванням того, що на час ухвалення рішення суд обґрунтовано врахував тяжкі наслідки ДТП, попереднє позбавлення права керування та неповне відшкодування, а подальше виконання обов`язку, який законом покладено на засудженого, не робить попередні висновки суду незаконними чи необґрунтованими. Покарання, призначене засудженому без застосування положень статті 75 КК України, є законним та обґрунтованим, колегія суддів касаційного суду погоджується з мотивами наведеними в ухвалі апеляційного суду, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року стосовно останнього. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3