Постанова 4851 № 440/2011/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2026 р. Справа № 440/2011/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, м. Полтава, по справі № 440/2011/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №7 від 17.02.2026 року, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , в особі створеної при ньому Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , від 16.02.2026 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, та за наслідками її розгляду надати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років. 24 лютого 2026 року позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, відповідно до якої, позивач просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та іншим ТЦК та СП, Національної поліції вчиняти будь-які мобілізаційні дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, до моменту набрання законної сили рішення суду у даній справі. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 року, та винести нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, та вжити заходи щодо забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та працівникам інших ТЦК та СП, Національної поліції України вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправним та скасування рішення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до даних військово-облікових документів позивача, 28.11.2025 року позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", строк до 02.02.2025 року. 10.02.2026 року позивач подав відповідачу заяву про надання відстрочки від мобілізації та додано відповідні документи. Листом від 19.02.2026 року №15/1094 відповідач повідомив позивача, що за результатами розгляду заяви, протоколом № 7 від 17.02.2026 року, позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Причини відмови: відсутня інформація про батька дитини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позивач звернувся до суду із позовними вимогами, якими просив визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №7 від 17.02.2026 року, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , в особі створеної при ньому Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.02.2026 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, та за наслідками її розгляду надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років. Крім того, позивач вважає, що в подальшому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а тому позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та іншим ТЦК та СП, Національної поліції вчиняти будь-які мобілізаційні дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, до моменту набрання законної сили рішення суду у даній справі. Відмовивши у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень ст. 150 КАС України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також види забезпечення позову в адміністративному процесі. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача. Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, підлягають встановленню, чи є хоча б одна з двох названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Згідно з ч. 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України). Тобто, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. Також суд має вказати в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків зупинення дії рішень відповідача. Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 зазначає, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. Таким чином, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №826/14951/18 та від 28.10.2020 року у справі № 140/2474/20. З матеріалів справи вбачається, що позовними вимогами у цій справі, зокрема, є визнання протиправним та скасування рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №7 від 17.02.2026 року, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 . Так, протоколом № 7 від 17.02.2026 року, позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Причини відмови: відсутня інформація про батька дитини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В свою чергу, відповідно до заяви про забезпечення позову та доводів апеляційної скарги, позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та іншим ТЦК та СП, Національної поліції вчиняти будь-які мобілізаційні дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, до моменту набрання законної сили рішення суду у даній справі. Колегія суддів зазначає, що вимоги заявника про заборону, зокрема, працівникам ІНФОРМАЦІЯ_1 та інших ТЦК та СП вживати мобілізаційні дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі, ґрунтуються на припущеннях щодо його можливого призову на військову службу в майбутньому. Наведені в заяві про забезпечення позову обґрунтування, ґрунтуються виключно на припущеннях про подальші дії воєнізованих формувань щодо можливого призову позивача на військову службу під час мобілізації, за яким зміниться статус з "військовозобов`язаного" на "військовослужбовця". Однак, матеріли справи не містять належних доказів того, що, ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняє дії по призову та/або направленню ОСОБА_1 до військової служби. Позивач не надав суду доказів щодо вручення йому повістки, якою визначено обов`язкову явку до призовної дільниці з метою його мобілізації чи будь-яких інших дій для призову заявника на військову службу за мобілізацією, а тому твердження заявника про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення за його позовом є не підтвердженими та базуються на припущеннях. Крім того, безумовно, рішення, дії, чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на фізичних чи юридичних осіб. Такі дії (бездіяльність) можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі давали можливість суду бути переконаним у тому, що дії чи бездіяльність воєнізованих формувань будуть "очевидно протиправними" поза обґрунтованим сумнівом. Слід зазначити, що ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті. Також, колегія суддів вважає, що мобілізаційні дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, не є предметом заявленого позивачем позову. Колегія суддів зазначає, що обставини протиправності оскаржуваного протоколу комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.02.2026 року № 7, відповідно до якого позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті. Наведені у заяві про забезпечення позову обставини не дозволяють однозначно й беззаперечно підтвердити наявність підстав для забезпечення позову, визначених пунктом 2 частини 1 статті 151 КАС України, також позивачем не наведено відповідних істотних обставин та належних доказів, які б вказували на наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у адміністративній справі, а також того, що без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим захист цих прав свобод та інтересів або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль. Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги про ймовірне ускладнення чи загрозу унеможливлення виконання судового рішення в подальшому, не може бути підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь позивача по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18, від 28.10.2020 у справі № 140/2474/20, від 11.11.2020 у справі № 500/75/20, від 29.04.2021 у справі №420/12710/20, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 308, 310, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 по справі № 440/2011/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій