Постанова Київський апеляційний суд № 752/22878/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 квітня 2026 року м. Київ Справа № 752/22848/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3427/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Соколової В.В. суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Кокошко О.Б. 30 вересня 2025 року в м. Київ, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В У жовтні 2024 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося у суд із вищевказаним позовом, у якому просило стягнути з відповідача заборгованість за договором №464848575 від 27 грудня 2020 року в сумі 27953,60 грн, з яких 21996,77 грн - заборгованість по кредиту, 5956,83 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн та витрати по сплаті судового збору. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 27 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем у формі електронного документа з використанням електронного підпису було укладено кредитний договір №464848575, на підставі якого відповідач отримала кредит та зобов`язалась його повернути разом із процентами за користування ним. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язання відповідно до договору виконало у повному обсязі, надало позичальнику грошові кошти у розмірі 22000 грн, шляхом переказу на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 . Відповідач взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не виконала. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого продовжувався шляхом укладення додаткових угод (28 листопада 2019 року № 19, 31 грудня 2020 року № 26, 31 грудня 2021 року угода № 27, 31 грудня 2022 року додаткова угода № 31, 31 грудня 2023 року додаткова угода № 32). Позивач зазначає, що договір факторингу № 28/1118-01 є рамковою угодою, оскільки підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2024 року. Предметом цього договору є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору. Право вимоги за кредитним договором №464848575 від 27 грудня 2020 року перейшло до ТОВ «Таліон -Плюс» 14 вересня 2021 року відповідно до підписаного сторонами реєстру прав вимоги №

175. В подальшому, 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01-01, строк дії якого з врахуванням додаткових угод (№ 2 від 03 серпня 2021 року та № 3 від 30 грудня 2022 року) продовжено до 30 грудня 2024 року. За умовами укладеного договору право вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2020 року № 46484575 до ОСОБА_1 в розмірі 27953,60 грн перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». 04 вересня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу №0409/24, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №464848575 від 27 грудня 2020 року. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що на момент укладення первісного договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ще не виникли зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , а відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року. Продовження сторонами строку дії договору від 05 серпня 2020 року до 31 грудня 2024 року, внаслідок укладення додаткової угоди від 30 грудня 2022 року та укладення у подальшому реєстрів прав вимоги до конкретного боржника не свідчить про набуття позивачем права вимоги до ОСОБА_1 , оскільки станом на 2018 та 2020 роки як у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», так і у ТОВ «Таліон Плюс» не існувало права вимоги до відповідача, через те, що спірний кредитний договір укладено лише 27 грудня 2020 року. Не погодившись з ухваленням рішенням, ТОВ «Юніт Капітал» подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Сторона позивача зазначає, що право вимоги за кредитним договором послідовно відступлено на підставі договорів факторингу: спочатку від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», далі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а згодом до позивача. Відступлення вимог відповідає положенням закону, тому позивач набув усіх прав первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу права вимоги. Посилаючись на практику Верховного Суду та апеляційних судів, позивач вказав, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є помилковим, та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Мотивуючи наведеним, просить рішення районного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити. Відповідач не скористалася своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку. З матеріалів справи убачається, що 27 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 464848575 в електронній формі, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати кредит на суму 22000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Кредит надається строком на 30 календарних днів зі сплатою 0,85 проценти за дисконтною процентною ставкою від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Остаточний строк кредитування визначений у 90 днів після закінчення дисконтного строку кредитування, проценти за цей період нараховуються за ставкою 2,3 проценти в день (п.п.1,3-1.7) Кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора MNV799BW (а.с. 65 на звороті-66). Позивачем також долучено заявку відповідача на отримання грошових коштів в кредит від 27 грудня 2020 року (а.с. 47). З даних довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» убачається, що акцепт оферти підписано позичальником одноразовим ідентифікатором MNV799BW, відправленим на номер телефону НОМЕР_2 27 грудня 2020 року о 23:24:56. Ідентифікатор введено позичальником 27 грудня 2020 року о 23:25:38, перерахування коштів здійснено 27 грудня 2020 року о 23:25:48 (а.с. 48). Згідно даних платіжного доручення від 27 грудня 2020 року, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перераховано 22000 грн. У графі отримувача вказано ОСОБА_2 у графі призначення платежу вказано "переказ коштів згідно договору № 464848575 від 27 грудня 2020 року, ОСОБА_2 , код 3447007247, для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer" (а.с. 29). Переказ коштів відповідачу також підтверджено електронним повідомленням АТ «Таскомбанк» (а.с. 46). З розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» убачається, що заборгованість відповідача становить 25080,87 грн (а.с. 33-34). 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, пунктом 2.1 якого передбачено, що клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (пункт 4.1 Договору). Отже, предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до пункту 8.1 Договору факторингу, договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони). Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 8.1 договору та закінчується 28 листопада 2019 року (пункт 8.2 Договору) (а.с. 36-38). 28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Додаткову угоду № 19 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2020 року, для чого пункт 8.2 договору викладено у новій редакції. Всі інші умови Договору залишилися без змін (а.с. 40). 31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Додаткову угоду № 26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно змісту якої викладено текст договору факторингу в редакції, наведеній у додатковій угоді. Зокрема, продовжено строк дії Договору факторингу до 31 грудня 2021 року, для чого пункт 8.2 договору викладено у новій редакції (а.с. 51-53). 31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Додаткову угоду № 27 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою продовжено строк дії Договору факторингу до 31 грудня 2022 року (а.с. 54). 31 грудня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Додаткову угоду № 31 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою продовжено строк дії Договору факторингу до 31 грудня 2023 року (а.с. 29а). 31 грудня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Додаткову угоду № 32 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою продовжено строк дії Договору факторингу до 31 грудня 2024 року. Крім цього, викладено пункти 3.1., 3.2., 3.3., 11.10. договору в новій редакції (а.с. 31). 05 травня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписано реєстр прав вимоги №

175. Згідно даних витягу із вказаного реєстру до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №464848575 від 27 грудня 2020 року на загальну суму 25138,06 грн, з яких: 21996,77 грн - заборгованість по основному боргу; 3141,29 грн - заборгованість по відсоткам (а.с. 32). 05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали Договір факторингу № 05/0820-01 (а.с. 41). 03 серпня 2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено додаткову угоду № 2 до договору факторингу № 05/0820-01 про продовження дії строку договору до 31 грудня 2022 року включно (а.с. 23). 30 грудня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено додаткову угоду № 3 до договору факторингу № 05/0820-01 про продовження дії строку договору до 30 грудня 2024 року включно (а.с. 56). Відповідно до Реєстру прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 27953,60 грн (а.с. 57). З розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Таліон Плюс» убачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 27953,60 грн (а.с. 25). 04 вересня 2024 року між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 0409/2024 (а.с. 58-60). Відповідно до Реєстру боржників від 04 вересня 2024 року до Договору факторингу № 0409/2024, до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 27953,60 грн, яка складається із 21996,77 грн - заборгованості по тілу кредиту, 5956,83 грн - заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом (а.с. 61-62). Згідно із даними виписки з особового рахунку ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 464848575 від 27 грудня 2020 року перед ТОВ «Юніт Капітал» складає 27953,60 грн, яка складається з: 21996,77 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 5956,83 грн - прострочена заборгованість за процентами (а.с. 28). Положеннями ст. 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статті 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). В порядку визначеному ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За правилом частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. За приписами частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина 1 статті 519 ЦК України). Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору. Згідно статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20). Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16. Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, акти прийому-передачі реєстру боржників, а також докази на підтвердження оплати за договором. У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 202/13389/24 Верховний Суд вказав, що в своїй практиці звертав увагу на те, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги. Наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й "недозрілі" грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу. Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що "з`явилися" із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. У договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та "недозріла" вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та "недозрілої" вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки). Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом (див. постанову Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25)». З наведених обставин справи вбачається, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 27 грудня 2020 року укладено кредитний договір № 464848575, за умовами якого ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" зобов`язалося надати позичальникові кредит у розмірі 22000 грн, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Таким чином сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Вбачається, що у договорі факторингу №0409/24 від 04 вересня 2024 року чітко визначено, що до позивача переходить право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), право на одержання яких належало первісному кредитору. А отже у договорі факторингу його сторони індивідуалізували право грошової вимоги, зазначивши, зокрема про перехід права на плату за кредитом (плату за процентною ставкою). Надані позивачем наведені вище докази, як кожен окремо так і їх сукупність належним чином підтверджують заявлені у позові обставини справи, а саме, що ОСОБА_1 дійсно отримала кредит у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та в подальшому перехід прав за кредитним договором вимог до нових кредиторів: спочатку до ТОВ «Таліон Плюс», пізніше до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а в подальшому до позивача ТОВ «Юніт Капітал». Таким чином суд першої інстанції належної оцінки змісту договору факторингу не надав і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Матеріли справи містять докази видачі кредитних коштів, які не були спростовані в ході розгляду справи. Доказів здійснення відповідачем оплати за кредитним договором матеріали справи не містять, як і доводів на спростування розрахунку наданого позивачем. Апеляційним судом здійснена перевірка розрахунку заборгованості, з якого вбачається нарахування відсотків за користування кредитом в межах строку кредитування та в розмірі визначеного умовами договору. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано суду належні докази на підтвердження заявлених вимог і заявлені вимоги підлягають задоволенню. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, належним чином не оцінив надані сторонами докази, надав неправильну правову оцінку доводам та доказам позивача, ухвалене судове рішення суду першої інстанцій підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову у повному обсязі. Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги позивача, скасував оскаржуване рішення суду, у повному обсязі задовольнив позовні вимоги позивача, то наявні підстави для відшкодування позивачу понесених ним судових витрат у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Так, за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, а за подання апеляційної скарги - 3633,60 грн (а.с. 69,129). Враховуючи, що судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, вказані суми необхідно стягнути з відповідача на користь позивача. Щодо витрат на правничу допомогу. Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат`які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України) Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Із наданих та досліджених доказів на підтвердження витрат, понесених позивачем на оплату професійної правничої допомоги у судах першої та апеляційної інстанцій, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що звертаючись до суду апеляційної інстанції представник позивача ТОВ «Юніт Капітал» - Тараненко А.І. просив суд стягнути із відповідачки на користь ТОВ «Юніт Капітал» витрати на професійну допомогу у розмірі 12000 грн, з яких 6000 грн в суді першої інстанції, та 6000 грн в апеляційній інстанції. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу сторона позивача надала копію договору про надання правової допомоги № 09/09/24-02 від 09 вересня 2024 року, що підписано сторонами АО «Тараненко і партнери» та ТОВ «Юніт Капітал» (а.с. 22). Відповідно до п 3.3 договору про надання правової допомоги гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 09/09/24-02 від 09 вересня 2024 року. Відповідно до п. 3.4. після належного виконання доручення адвокатське бюро надає клієнту акт прийому-передачі наданих послуг. Також, позивачем надано протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 09/09/24-02 від 09 вересня 2024 року, який є додатком до договору, додаткову угоду № 12 до договору про надання правничої допомоги № 09/09/24-02 від 09 вересня 2024 року, а також акт прийому-передачі наданих послуг від 09 вересня 2024 року (а.с. 21, 22 на звороті, 43). Актом прийому-передачі наданих послуг від 09 вересня 2024 року, який є невід`ємною частиною до договору про надання правничої допомоги № 09/09/24-02 від 09 вересня 2024 року, АБ «Тараненко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал» засвідчили, що виконавець надав, а клієнт отримав такі послуги: складання позовної заяви - 5000 грн (2 год.), вивчення матеріалів справи - 500 грн (1 год), надання усної консультації щодо складання позовної заяви - 500 грн (1 год). Всього надано послуг на загальну суму 6000 грн (а. с.21). При цьому, клопотань щодо зменшення заявлених позивачем до стягнення витрат на правову допомогу, стороною відповідача надано не було. Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що зазначені позивачем витрати підтверджені належно на суму 6000 грн. Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 6000 грн та судовий збір за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції в розмірі 6056 грн (2 422,40 грн + 3 633,60 грн) Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення. Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за договором №464848575 від 27 грудня 2020 року в сумі 27953,60 грн Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 6056 грн судового збору та 6000 грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції, а всього 12056 грн. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4, літ. А, ЄДРПОУ 43541163). Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ). Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: О.В. Желепа Н.В. Поліщук