Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/4168/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/4168/25 пров. № А/857/37669/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Запотічного І.І. та Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.08.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл., про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії, зобов`язання провести перерахунок та виплату пенсії із зарахуванням стажу роботи в подвійному розмірі (суддя суду І інстанції: Григорук О.Б., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 08.08.2025р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не вказана),- В С Т А Н О В И В: 13.06.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. № 092950014053 від 27.05.2025р.; зобов`язати ГУ ПФ України у Львівській обл. провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2025р., зарахувавши до стажу період роботи з 16.01.2007р. по 30.04.2025р. у Комунальному некомерційному підприємстві /КНП/ «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; стягнути з відповідача судовий збір (а.с.1-3). Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.16-17). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.08.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України у Львівській обл. № 092950014053 від 27.05.2025р. про відмову в перерахунку пенсії; зобов`язано ГУ ПФ України у Львівській обл. нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.06.2025р. із зарахуванням до її стажу періодів роботи з 16.01.2007р. по 30.04.2025р. у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» в подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Львівській обл. на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп. (а.с.33-37). Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Львівській обл., який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до помилкового вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.42-44). В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Оскільки Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 01.01.2004р., тому в подвійному розмірі на підставі ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають зарахуванню періоди роботи до 01.01.2004р., з цієї дати згідно п.16 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію на пільгових умовах. Отже, у пенсійного органу відсутні підстави для проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу із зарахуванням до стажу періоду роботи у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» з 16.01.2007р. по 30.04.2025р. у подвійному розмірі, оскільки пільговий порядок обчислення стажу роботи застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Для періодів роботи після 01.01.2004р. законодавством не встановлено пільг щодо обчислення страхового стажу працівників відділень закладів охорони здоров`я. Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як з`ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 20.05.2025р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою щодо перерахунку пенсії із врахуванням до стажу періоду роботи з 16.01.2007р. по 30.04.2025р. у КНП «Коломийська клінічна інфекційна лікарня Коломийської міської ради» в подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За принципом екстериторіальності ГУ ПФ України у Львівській обл. розглянуло заяву позивача від 20.05.2025р. та прийняло рішення № 092950014053 від 27.05.2025р. про відмову в проведенні перерахунку пенсії. Підставою для такого рішення визначено, що відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» правом на пільгове обчислення страхового стажу користуються особи, які працювали у відповідних закладах до 01.01.2004р. Надалі стаж обчислюється в одинарному розмірі за даними системи персоніфікованого обліку (а.с.12 і на звороті). Не погоджуючись із відмовою пенсійного органу щодо перерахунку пенсії із зарахуванням до стажу позивача періоду її роботи з 16.01.2007р. по 30.04.2025р. у КНП «Коломийська клінічна інфекційна лікарня Коломийської міської ради» в подвійному розмірі, позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом. Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу) продовжують діяти і підлягають застосуванню після 01.01.2004р. За правилами ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів п.16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі. Отже, відмова відповідача зарахувати до стажу позивача в подвійному розмірі періодів її роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я з 16.01.2007р. по 30.04.2025р. не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Конституцією України, Законом України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XIІ/, Законом України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-IV/, який набрав чинності 01.01.2004р. Відповідно до преамбули Закону № 1058-IV цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до п.3 ст.40 Закону № 1058-IV у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії. За правилами п.16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій. Відповідно до ст.60 Закону № 1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. Як вбачається з матеріалів справи, згідно із записами в трудовій книжці ОСОБА_1 у період з 16.01.2007р. по 30.04.2025р. працювала на різних посадах у КНП «Коломийська клінічна інфекційна лікарня Коломийської міської ради». Вказані обставини також стверджуються довідкою КНП «Коломийська клінічна інфекційна лікарня Коломийської міської ради». Отже, матеріалами справи підтверджено, що протягом спірного періоду позивач працювала у інфекційному закладі охорони здоров`я. За правилами ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів п.16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04.12.2019р. у справі № 689/872/17, від 20.04.2022р. у справі № 214/3705/17, від 27.04.2023р. у справі № 160/14078/22. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2025р. у справі № 420/8637/24. Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФ України у Львівській обл. № 092950014053 від 27.05.2025р. про відмову в перерахунку пенсії є протиправним, через що правильно скасовано судом першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, на час призначення пенсії пенсійним органом протиправно не зараховано до стажу позивача у подвійному розмірі періоди її роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я з 16.01.2007р. по 30.04.2025р. Відтак, підставою звернення ОСОБА_1 до ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. із заявою про перерахунок пенсії є саме протиправне незарахування пенсійним органом під час призначення пенсії до її стажу в подвійному розмірі періоду роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я з 16.01.2007р. по 30.04.2025р., по причині чого позивач наполягає на перерахунку вже призначеної їй пенсії. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19. При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Верховний Суд у постановах від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом. Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Зважаючи на те, що позивач у період з 16.01.2007р. по 30.04.2025р. працювала у інфекційному закладі охорони здоров`я, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання ГУ ПФ України у Львівській обл. нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.06.2025р. із зарахуванням до її стажу періодів роботи з 16.01.2007р. по 30.04.2025р. у КНП «Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» в подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ у Львівській обл. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.08.2025р. в адміністративній справі № 300/4168/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар Дата складання повного судового рішення: 16.04.2026р.