Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 345/2665/25

Справа № 345/2665/25 Провадження № 22-ц/4808/599/26 Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є. учасники справи позивач - ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2026 року, ухвалене в складі судді Якиміва Р.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в с т а н о в и в: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення борги за договором позики. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06.02.2021 року відповідач взяв у позивача в позику кошти у сумі 800 доларів США, які зобов`язувався повернути до 06.06.2021 року, та сплатити щомісячні процентні платежі по 80 доларів США. Відповідач не повернув суму боргу до цього часу. Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 06.02.2021 року в розмірі 800 доларів США, та 3% річних у розмірі 17,36 долав США. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 800 дол США та 3 % річних у розмірі 17,36 дол США. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неповне з`ясування фактичних обставин справи, порушення норм процесуального та норм матеріального права щодо перебігу строку позовної давності, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2026 року та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено відповідачу право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 отримав поштою 20 березня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України. Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону. Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідач не заперечував факт написання ним боргової розписки від 06.02.2021, та факт отримання грошових коштів. ОСОБА_2 свої зобов`язання за розпискою від 06.02.2021 в повному обсязі не виконав, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів (боргу) в розмірі 800 доларів США. Стягуючи 3 % річних, суд першої інстанції посилаючись на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, провівши розрахунок трьох процентів річних за кожен день прострочення за період з 06.06.2021 по 24.02.2022 року, дійшов висновку про стягнення 17 доларів США 36 центів. Відмовляючи у застосуванні строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що строк, визначений ст. 257 ЦК України, продовжувався на строк дії карантину з 02.04.2020 року до 30.06.2023 року, та воєнного стану з 24.02.2022 року і до 03.09.2025 року. Суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні 28.05.2025 року до суду з вказаним позовом строк позовної давності не пропущений. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону,виходячи з наступного. Судом встановлено, що згідно розписки від 06.02.2021 року відповідач взяв у позивача у позику кошти у сумі 800 доларів США, які зобов`язувався повернути до 06.06.2021 року та сплатити за надання позики щомісячні процентні платежі по 80 доларів США, що разом становить 320 доларів США. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок». Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21). У справі, що переглядається, судом встановлено, що 06.02.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 800 доларів США та зобов`язувався повернути дану суму до 06.06.2021 року, що підтверджується оригіналом розписки від 06.02.2021 року. Факт написання ОСОБА_2 розписки від 06.02.2021 року та факт отримання грошових коштів на підставі даної розписки був визнаний відповідачем в суді першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами в належній формі укладений договір позики, який було оформлено розпискою, проте ОСОБА_2 не виконав умов укладеного договору позики та у визначений в розписці строк грошові кошти не повернув, тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 800 доларів США. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на території України з 24.02.2022 строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час. Суд першої інстанції, стягуючи 3 % річних дійшов вірного висновку, що 3 % річних підлягають стягненню з 06.06.2021 року до 24.02.2022 року та розрахунок здійснюється за кожен день прострочення за такою формулою: 800 доларів США *3% річних/ 100%*264 прострочені дні/ 365 днів у році = 17 доларів США 36 центів. Як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, у якій останній посилався на те, що строк повернення грошових коштів згідно розписки сплинув 06 червня 2021 року, а з позовною заявою про стягнення грошових коштів позивач звернувся 28 травня 2025 року, через 11 місяців після спливу строку позовної давності. За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Як вказувалось вище, відповідач зобов`язувався повернути грошові кошти до 06 червня 2021 року. Отже, строк позовної давності почав обчислюватись з 07 червня 2021 року. Із позовом позивач звернувся до суду 28 травня 2025 року. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Відповідно до пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України (в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» було виключено з ЦК України на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025. Оскільки у цій справі станом на 06 червня 2024 року позовна давність на звернення до суду не спливла, перебіг такого строку підлягав продовженню на строк дії воєнного стану, із позовом позивач звернувся до суду 28 травня 2025 року З огляду на вищевикладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, позивачем не пропущено строк звернення до суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати покладаються на скаржника. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 16 квітня 2026 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: В.А. Девляшевський Є.Є. Мальцева