Постанова 4803 № 198/590/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3981/26 Справа № 198/590/25 Суддя у 1-й інстанції - Гайдар І. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Городничої В.С., суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю., за участю секретаря судового засідання Шаповалової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2025 року у складі судді Гайдар І.О. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Юрїївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, ВСТАНОВИЛА: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Юрїївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (а.с. 2-3), в обґрунтування якого посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який спадкодавець у 2017 році заповів ОСОБА_1 . У встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк з дня відкриття спадщини позивачка не звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини на її думку з поважних причин. Так, у зв`язку із початком повномасштабного військового вторгнення на територію України іноземної держави ОСОБА_1 переймалась збереженням безпеки для себе та родини, з червня по серпень 2024 року перебувала за кордоном, а потім деякий час проживала в Західній України і тільки нещодавно повернулася в с. Новов`язівське. Оскільки ОСОБА_1 своєчасно не звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, постановою приватного нотаріуса від 05 червня 2025 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. На підставі вищевикладеного, позивач просила суд надати їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини в нотаріальну контору після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у селі Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області, протягом 3 місяців з дня набрання рішенням законної сили. Ухвалою Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2025 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Юрїївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом як співвідповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 116) Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Юрїївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом відмовлено (а.с. 143-144). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неналежної оцінки наданим позивачем доказам, які мають значення для розгляду справи, а також на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення її позовних вимог (а.с. 156-157). Учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині залишити без змін, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 16.05.2025 року. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді належних померлому об`єктів нерухомості житлового будинку та земельних ділянок. З матеріалів спадкової справи №16/2022, заведеної після смерті ОСОБА_4 , встановлено, що останній за життя склав декілька заповітів, посвідчених посадовими особами органів місцевого самоврядування, серед яких був і заповіт, посвідчений 15.11.2017 року секретарем виконкому Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Скотаренко Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №669, за яким належний йому житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , померлий заповів ОСОБА_1 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом лише 05 червня 2025 року, тобто після спливу строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, в зв`язку з чим приватним нотаріусом прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Позивачка стверджує, що своєчасно не звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 в зв`язку з тим, що за характером роботи та через воєнний стан кожні три місяці перебувала то за кордоном, то на території України, але не за місцем свого зареєстрованого місця проживання в с. Новов`язівське Павлоградського району Дніпропетровської області. Дізналась про смерть спадкодавця випадково, оскільки не є його родичем, за життя останнього вони постійно не спілкувались та проживали в різних населених пунктах. Також судом було допитано свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які підтвердили, що ОСОБА_1 фактично ще до початку військової агресії проти України проживала в с. Новов`язівське періодично, а після початку війни взагалі не проживала. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не зазначено поважних причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Частиною 1 ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. За змістом ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України). За змістом частин 1 та 3 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2020 року у справі №314/2550/17 (провадження №61-41480св18). Не є поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Отже, правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви та ці обставини визнані судом поважними. Як свідчить тлумачення ч. 3 ст. 1272 ЦК України, до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини відносяться причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Якщо ж у спадкоємця таких перешкод для подання заяви не було, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Аналогічний правовий висновок зроблений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №419/3788/17 (провадження №61-2969св19); від 16 березня 2020 року у справі №644/5098/17 (провадження №61-20806св19); від 17 березня 2020 року у справі №683/2587/18 (провадження №61-11406св19). Оцінка причин пропуску строку на предмет поважності лежить в площині дискреційних повноважень суду, оскільки базується безпосередньо на наданих сторонами та наявних в матеріалах справи доказах та встановлених в ході судового розгляду обставинах. Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі №626/274/22. Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23, постанову Верховного Суду від 29 грудня 2025 року у справі №759/6003/23 (провадження №61-11959св24). Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Позивачка стверджує, що своєчасно не звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 в зв`язку з тим, що за характером роботи та через воєнний стан кожні три місяці перебувала то за кордоном, то на території України, але не за місцем свого зареєстрованого місця проживання в с. Новов`язівське Павлоградського району Дніпропетровської області. Дізналась про смерть спадкодавця випадково, оскільки не є його родичем, за життя останнього вони постійно не спілкувались та проживали в різних населених пунктах. Разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк для прийняття спадщини пропущений позивачем без поважних причин, оскільки факт усвідомлення позивачем його права на спадкування поряд із вказаним ним причинами пропуску строку для прийняття спадщини, за умови невжиття ним активних дій щодо прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить про виникнення в неї об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк. При цьому, ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження неможливості своєчасно звернутися до консульських установ під час перебування її за кордоном. Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, на дипломатичні представництва України. Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про дипломатичну службу» дипломатична служба це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності посадових осіб дипломатичної служби, пов`язаній з реалізацією зовнішньої політики України, захистом національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном. Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про дипломатичну службу» закордонні дипломатичні установи України є постійно діючими органами дипломатичної служби, основними завданнями яких є представництво України в державах перебування або при міжнародних організаціях та підтримання з ними офіційних відносин, відстоювання національних інтересів України, виконання консульських функцій, у тому числі захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном. Закордонними дипломатичними установами України є: 1) Посольство України; 2) Посольство України з резиденцією Надзвичайного і Повноважного Посла України в Києві; 3) Постійне представництво України при міжнародній організації; 4) Представництво України при міжнародній організації; 5) Місія України при міжнародній організації; 6) консульська установа України (Генеральне консульство України, Консульство України, Віце-консульство України та Консульське агентство України). Статус, завдання та функції закордонних дипломатичних установ України визначаються цим Законом, Положенням про закордонні дипломатичні установи України, яке затверджується Президентом України. Згідно зі змістом пункту 3 частини першої статті 6 Закону України «Про дипломатичну службу» одним з основних завдань органів дипломатичної служби є захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном. Наказом Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року №142/5/310 затверджено Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України (далі Положення). Відповідно до пункту 3.11.3 Положення спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини. Згідно зі змістом пункту 3.11.1 на майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців, консулом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені статтею 1298 ЦК України. Свідоцтва про право на спадщину підлягають обов`язковій реєстрації (через Міністерство закордонних справ України) у Спадковому реєстрі у порядку, встановленому законодавством. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не надала доказів неможливості звернення до дипломатичних установ у країнах перебування із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Також, колегія суддів зазначає, що позивач не був позбавлений можливості надіслати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори засобами поштового зв`язку. Надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з її перебуванням за кордоном є недостатніми доказами, оскільки не підтверджують поважність пропуску строку, відведеного на прийняття спадщини, та не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для прийняття ним спадщини. У постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №607/13549/21 викладено висновок про те, що перебування за межами країни не є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, які унеможливили чи в інший спосіб перешкодили вчасно здійснити таку дію. Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що хоч і значна частина встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини припала на період повномасштабної військової агресії ( ОСОБА_4 помер за 1,5 місяці до початку війни), однак ОСОБА_1 не проживала на території, де велися активні бойові дії, що б стало поважною причиною пропуску такого строку. Не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Саме по собі незнання про смерть спадкодавця, без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини, не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі №6-1486цс15 та, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №487/2375/18, від 27 травня 2020 року у справі №336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі №431/5782/17, від 20 вересня 2023 року у справі №638/16540/20, від 30 вересня 2020 року у справі №635/4551/18, від 03 березня 2021 року у справі №145/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі №296/12109/18, від 07 грудня 2022 року у справі №399/570/21, від 13 квітня 2023 року у справі №522/17537/18. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 зазначила, що суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою. Таким чином, зазначені причини не можуть бути визнані поважними, оскільки такі не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними для нього труднощами, наявність яких перешкоджала поданню позивачем заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Також не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача щодо зупинення перебігу строку на прийняття спадщини та постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 враховуючи наступне. Правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України. Законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини. Таким чином, пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі №676/47/21 (провадження №61-8014св22), від 21 червня 2023 року у справі №175/1404/19 (провадження №61-5707св23), від 16 серпня 2023 року у справі №520/15620/17 (провадження №61-8414св23). Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною, що, у тому числі, свідчать правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження №14-50цс24). Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дав належну оцінку обставинам, на які посилався позивач на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у позивача об`єктивних, непереборних і істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті у січні 2022 року ОСОБА_4 , який заповів позивачу все належне йому майно. Суд першої інстанції вірно узяв до уваги, що протягом цього тривалого часу позивач не вчиняла активних дій щодо прийняття спадщини і не навела аргументів про наявність перешкод у зверненні до нотаріуса протягом визначеного законом шестимісячного строку. Суд першої інстанції правомірно зазначив, що доводи позивача, викладені в позові, не можуть бути підставою для визнання поважною причини пропуску такого строку, оскільки поважність причин підлягає доведенню на підставі сукупності доказів, які в достатній мірі підтверджують наявність фактів, якими обґрунтовуються вимоги. У зв`язку із наведеним, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки обставини, якими обґрунтовані підстави позову, не свідчать про неможливість вчинення позивачем дій з дня відкриття спадщини щодо прийняття спадщини, не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «07» квітня 2026 року. Повний текст постанови складено «16» квітня 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.О. Макаров І.Ю. Ткаченко