Постанова 4855 № 640/15217/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15217/20 Головуючий у 1-й інстанції: Баргаміна Н.М. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К., суддів Кобаля М.І., Штульман І.В., за участю секретаря судового засідання Будімірової Д.О., представника позивача адвоката Курінського О.І., представника відповідача Киливника В.В., представників третіх осіб: Одеської митниці - Панчошака О.О., Міністерства фінансів України - Лісовської Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Курінського Олександра Георгійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Одеська митниця Держмитслужби, Міністерство фінансів України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної митної служби України (далі - відповідач/ДМС України), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Одеська митниця Держмитслужби (далі - третя особа 1/митниця), Міністерство фінансів України (далі - третя особа 2/МФУ) про: - визнання протиправним та скасування наказу ДМС України від 22 травня 2020 року № 371-о «Про припинення державної служби та звільнення з посади ОСОБА_1 » зі змінами, внесеними до нього наказом ДМС України від 22 травня 2020 року № 374-о «Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 22 травня 2020 року № 371-о»; - поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Одеської митниці Держмитслужби; - стягнення з ДМС України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на те, що встановлюючи випробування при призначенні на посаду відповідачем не було визначено будь-яких завдань на строк випробування, ключових показників, визначених з урахуванням посадових обов`язків державного службовця, а також дотримання ним загальних правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції. Попередження про звільнення не містить жодних обставин, з якими роботодавець пов`язує факт невиконання поставлених завдань, ключових показників. Введення карантину у більшості країни Європи та Азії спричинив спад ділової та економічної активності, що вплинуло на показники діяльності Одеської митниці Держмитслужби. На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ дана справа отримана Чернігівським окружним адміністративним судом. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було правомірно звільнено з посади начальника Одеської митниці Держмитслужби у зв`язку з встановленням його невідповідності займаній посаді протягом строку випробування на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Суд зазначив, що наказом про призначення позивачу було встановлено тримісячний випробувальний строк, із яким останній погодився, а тому усвідомлював правові наслідки його проходження, у тому числі право суб`єкта призначення оцінювати результати службової діяльності та у разі встановлення невідповідності припинити державну службу до завершення цього строку. Оцінка відповідності чи невідповідності державного службовця займаній посаді під час випробування належить до дискреційних повноважень суб`єкта призначення. Саме відповідач як роботодавець уповноважений оцінювати повноту, якість і своєчасність виконання позивачем поставлених завдань, а суд не вправі підміняти собою державний орган та надавати власну оцінку правильності такого управлінського рішення по суті. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що встановлення відповідачем невідповідності позивача займаній посаді в межах строку випробування саме по собі є достатньою правовою підставою для звільнення. Обґрунтовуючи такий висновок, суд послався на те, що начальнику Одеської митниці були визначені первинні завдання, які відповідали функціям очолюваного ним органу, зокрема щодо забезпечення повноти адміністрування митних платежів, організації роботи із запобігання порушенням митних правил, реалізації антикорупційних заходів, прискорення митного оформлення та підвищення рівня дотримання митного законодавства. Суд також врахував надану відповідачем інформацію про те, що у січні-червні 2020 року Одеською митницею не було забезпечено виконання індикативного показника надходжень митних платежів до Державного бюджету України, оскільки відповідний показник виконано лише на 82,1 %, що підтверджувало наявність у відповідача фактичних підстав для висновку про невідповідність позивача займаній посаді. Чинним законодавством не конкретизовано вичерпного переліку обставин, які свідчать про невідповідність працівника займаній посаді під час випробування, а тому роботодавець має певну свободу розсуду у визначенні таких обставин. З огляду на це суд визнав, що відповідач діяв у межах наданих йому законом повноважень, коли, зіставивши очікувані результати діяльності позивача з фактичними показниками роботи митниці, дійшов висновку про непроходження ним випробування. Також суд встановив відсутність порушення процедури звільнення в частині дотримання строку письмового попередження. Суд установив, що 15 травня 2020 року позивача було попереджено про звільнення, а наказ про припинення державної служби видано 22 травня 2020 року, тобто з дотриманням семиденного строку, передбаченого частиною шостою статті 35 Закону України «Про державну службу». При цьому внесення змін до наказу в частині визначення датою звільнення першого робочого дня після закінчення тимчасової непрацездатності позивача суд оцінив як належне врахування обставини перебування позивача на лікарняному, а не як порушення процедури звільнення. Щодо доводів позивача про відсутність погодження його звільнення з Міністром фінансів України, суд першої інстанції зазначив, що хоча Положенням про Державну митну службу України і передбачено погодження з Міністром фінансів звільнення керівників територіальних органів Держмитслужби, чинне законодавство не визначає спеціальної форми такого погодження та порядку його документального оформлення. За таких обставин суд визнав недоведеними твердження позивача про відсутність відповідного погодження, врахувавши при цьому позицію Міністерства фінансів України як третьої особи, яка фактично підтвердила правомірність спірного звільнення. Посилання позивача на наказ Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 467 суд відхилив, вказавши, що цей акт регулює інші правовідносини та не підлягає застосуванню до погодження звільнення керівників територіальних органів Держмитслужби. Позивач не пройшов випробування на відповідність займаній посаді, у зв`язку з чим відповідач мав як фактичні, так і правові підстави для прийняття наказу про припинення державної служби, а тому підстав для визнання такого наказу протиправним та його скасування немає. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Курінський О.Г., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначив, що суд першої інстанції помилково визначив межі дискреційних повноважень суб`єкта призначення та фактично самоусунувся від перевірки законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення, тоді як наявність дискреції не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти на підставі, в межах повноважень, у спосіб, визначений законом, а також належно мотивувати своє рішення. Висновок про невідповідність державного службовця займаній посаді під час випробування має бути не лише результатом внутрішньої оцінки роботодавця, а й ґрунтуватися на достатніх, очевидних та документально підтверджених фактичних підставах, чого у цій справі відповідачем не доведено. Також в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт належного визначення позивачу завдань на строк випробування. Відповідно до частин першої та третьої статті 35 Закону України «Про державну службу» завдання мають бути визначені саме на строк випробування, тоді як у матеріалах справи відсутні належні докази встановлення ОСОБА_1 таких завдань на тримісячний випробувальний строк. Крім того, апелянт посилається на пункт 12 Порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, відповідно до якого завдання і ключові показники мають бути визначені протягом десяти робочих днів після призначення на посаду, тоді як доказів доведення позивачу таких завдань і ключових показників у встановлений строк відповідач не надав. За відсутності належно визначених та доведених завдань суб`єкт владних повноважень був позбавлений права вимагати їх виконання та покладати їх невиконання в основу спірного наказу. Висновки суду першої інстанції щодо наявності фактичних підстав для звільнення не відповідають матеріалам справи. Індикативні показники надходжень митних платежів, на які послався суд, були взяті за період січень-червень 2020 року, хоча ОСОБА_1 фактично перебував на посаді лише з 05 березня 2020 року по 22 травня 2020 року, а тому використання таких показників для оцінки його особистої відповідності посаді є необ`єктивним. Крім того, так звані первинні завдання, на які послався суд, фактично не можуть вважатися завданнями на строк випробування, оскільки визначені на строк «протягом року» та не підписані Головою Держмитслужби. У завданнях та посадових обов`язках позивача не було передбачено забезпечити 100-відсоткове виконання індикативних показників надходжень митних платежів, а самі надходження залежать від поведінки суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, які самостійно обирають митницю для оформлення товарів, що виключає прямий причинно-наслідковий зв`язок між відповідними показниками та особистою професійною придатністю позивача. В матеріалах справи відсутні об`єктивні критерії та належні докази, які б підтверджували невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді. Попередження про звільнення від 15 травня 2020 року містить лише загальні та неконкретизовані формулювання про невиконання завдань, ключових показників, результативності, ефективності та якості службової діяльності, а також про неналежне керівництво діяльністю Одеської митниці, однак не містить конкретних фактів, документів чи даних, які б це підтверджували. З огляду на це апелянт вважає спірний наказ явно необґрунтованим і таким, що не підтверджений належними доказами. Крім того, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про дотримання процедури звільнення. У скарзі зазначено, що приписами частини шостої статті 35 Закону України «Про державну службу» передбачено обов`язок суб`єкта призначення письмово попередити державного службовця про звільнення не пізніш як за сім календарних днів, тоді як у даному випадку попередження хоч і датоване 15 травня 2020 року, але було направлене на адресу Одеської митниці лише 18 травня 2020 року, а сам наказ про звільнення видано 22 травня 2020 року. При цьому, у самому попередженні не зазначено дати його фактичного вручення позивачу. Суд неправильно витлумачив цю норму, оскільки попередження має бути вручене саме не менш як за сім днів до видання наказу про звільнення, а не до дати фактичного припинення служби, а подальше внесення змін до наказу щодо дати звільнення не усуває вже допущеного порушення процедури. Щодо висновку суду першої інстанції про погодження звільнення з Міністром фінансів України, то апелянт посилається на підпункт 14 пункту 11 Положення про Державну митну службу України, за яким голова Держмитслужби звільняє керівників територіальних органів за погодженням з Міністром фінансів, та стверджує, що за відсутності такого погодження голова Держмитслужби не мав повноважень на звільнення позивача. У відзиві на апеляційну скаргу ДМС України зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду першої інстанції - законним та обґрунтованим, оскільки позивача звільнено відповідно до вимог Закону України «Про державну службу». Позивач був призначений на посаду начальника Одеської митниці із встановленням випробувального строку, з яким він погодився, а отже усвідомлював правові наслідки його проходження, зокрема можливість припинення державної служби у разі встановлення невідповідності займаній посаді. Оцінка результатів службової діяльності державного службовця під час випробування належить до дискреційних повноважень суб`єкта призначення, який має право самостійно визначати відповідність працівника займаній посаді, виходячи з фактичних результатів виконання поставлених завдань, при цьому така оцінка не підлягає підміні судом. Позивачу були доведені завдання та очікувані результати службової діяльності, у тому числі в межах посадових обов`язків, а порівняння фактичних результатів із очікуваними дало підстави для висновку про невідповідність позивача займаній посаді. Посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких саме суб`єкт призначення уповноважений оцінювати ефективність діяльності працівника під час випробувального строку, а встановлення невідповідності є достатньою підставою для звільнення. Крім того, вказує на дотримання процедури звільнення, зокрема щодо письмового попередження позивача у передбачений законом строк, та зазначає, що спірний наказ прийнято у межах повноважень і у спосіб, визначений законом, у зв`язку з чим відсутні підстави для його скасування. У відзиві на апеляційну скаргу МФУ зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Призначення та звільнення керівників територіальних органів Держмитслужби здійснюється Головою Держмитслужби за погодженням з Міністром фінансів України, при цьому таке погодження у спірних правовідносинах було надано як при призначенні позивача на посаду, так і при його звільненні, що підтверджується відповідними листами Міністерства фінансів України. Законодавством не встановлено спеціальної форми погодження, а відтак доводи позивача щодо його відсутності є необґрунтованими. Встановлення випробувального строку є правом суб`єкта призначення, а його наслідком у разі встановлення невідповідності є припинення державної служби, при цьому суб`єкт призначення має право прийняти відповідне рішення у будь-який момент протягом строку випробування. Оцінка діяльності державного службовця, у тому числі визначення відповідності займаній посаді, належить до дискреційних повноважень суб`єкта призначення, який, зіставляючи очікувані результати із фактичними, дійшов обґрунтованого висновку про непроходження позивачем випробування. Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що наказом Державної митної служби України від 04 березня 2020 року № 137-о «Про призначення ОСОБА_1 » позивача призначено на посаду начальника Одеської митниці Держмитслужби як переможця конкурсу та встановлено випробування строком на три місяці (т. 1 а.с. 10). Відповідно до вказаного наказу, позивач приступив до виконання службових обов`язків начальника Одеської митниці Держмитслужби, на нього були покладені повноваження щодо організації діяльності митниці, забезпечення виконання покладених на неї завдань, у тому числі в частині адміністрування митних платежів, протидії порушенням митного законодавства, реалізації державної політики у сфері митної справи та здійснення управлінських функцій. У період перебування на посаді, а саме з 05 березня 2020 року по 22 травня 2020 року позивач здійснював повноваження керівника територіального органу Держмитслужби, при цьому строк його перебування на посаді припав на частину звітного періоду, за який відповідачем у подальшому здійснювалась оцінка результатів діяльності митниці. 15 травня 2020 року ОСОБА_1 письмово попереджено про звільнення із займаної посади у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування (т. 1 а.с. 8). У попередженні зазначено підстави невідповідності, зокрема невиконання визначених завдань та ключових показників, неналежне забезпечення результативності та ефективності діяльності митниці, а також неналежне виконання посадових обов`язків. 15 травня 2020 року Держмитслужбою також видано наказ № 175 про порушення щодо ОСОБА_1 дисциплінарного провадження у зв`язку, зокрема, з колективною скаргою працівників Одеської митниці щодо незаконного прийняття на службу «своїх» осіб та свавільного переведення «неугодних». Дисциплінарну справу згодом закрито у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади. Державною митною службою України наказом від 22 травня 2020 року № 371-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу позивача та звільнено його з посади начальника Одеської митниці Держмитслужби у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (т. 1 а.с. 7). Наказом Державної митної служби України від 22 травня 2020 року № 374-о «Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 22 травня 2020 року № 371-о» внесено зміни до пункту 1 зазначеного наказу, визначивши датою звільнення перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 9). Підставою для прийняття рішення про звільнення позивача визначено результати діяльності Одеської митниці Держмитслужби, зокрема показники надходжень митних платежів до державного бюджету, які, за твердженням відповідача, були виконані не в повному обсязі, а також оцінку виконання позивачем завдань та функціональних обов`язків, покладених на нього як на керівника митниці. Фактично позивача звільнено з посади 21 вересня 2020 року після закінчення тимчасової непрацездатності, що підтверджується записом в трудовій книжці ОСОБА_1 , наказом Одеської митниці від 18 травня 2021 року № 455-О та листом цієї митниці від 24 травня 2021 року (т. 3 а.с. 30-30 зворот). Позивач, не погодившись з прийнятим наказом про звільнення, звернувся до суду з адміністративним позовом. Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. Згідно частини другої статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Статтею 4 Закону № 889-VIII визначені принципи державної служби, серед яких наявний принцип професіоналізму, який полягає у компетентному, об`єктивному і неупередженому виконанні посадових обов`язків, постійному підвищенні державним службовцем рівня своєї професійної компетентності. Статтею 8 Закону № 889-VIII встановлено, що державний службовець зобов`язаний, зокрема: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; виконання рішень державних органів, наказів (розпоряджень), доручень керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; додержання вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; недопущення вчинків, несумісних із статусом державного службовця, тощо. Статтею 62 Закону № 889-VIII передбачено, що державний службовець зобов`язаний виконувати обов`язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також: 1) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця; 2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців; 3) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів. Статтею 35 Закону № 889-VIII передбачено, що в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою встановлення відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку. На строк випробування державному службовцю визначаються завдання, зміст та обсяг яких має відповідати посадовим обов`язкам. Випробування встановлюється строком від одного до шести місяців. У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. Перелік підстав для припинення державної служби визначений статтею 83 Закону № 889-VIII. Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII встановлено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування. За частиною шостою статті 35 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів. Таким чином, наслідком не проходження випробувального строку у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування є припинення державної служби шляхом звільнення. При цьому, прийняти такий акт суб`єкт призначення має право в будь-який час протягом строку випробування та до його закінчення. За правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 809/1157/17, встановлення випробувального строку при призначенні на посаду державної служби є правом суб`єкта призначення, спрямованим на перевірку відповідності особи займаній посаді, її професійних якостей, ділових та управлінських здібностей, а також здатності належним чином виконувати покладені на неї службові обов`язки. Верховний Суд у зазначеній постанові наголосив, що інститут випробування має на меті забезпечення ефективного функціонування державної служби та надання суб`єкту призначення можливості оцінити результати діяльності працівника у реальних умовах виконання ним службових повноважень. Водночас, як випливає з наведеної правової позиції, реалізація суб`єктом призначення такого права має здійснюватися з дотриманням вимог закону, зокрема щодо визначення завдань на строк випробування, належного оцінювання результатів службової діяльності та обґрунтування прийнятого рішення про звільнення. Таким чином, оскільки позивачу було встановлено тримісячний випробувальний строк, він повинен був зарекомендувати себе як кваліфікований працівник до його завершення, а відповідач, своєю чергою, мав можливість пересвідчитися у його відповідності займаній посаді. Випробувальний строк надається для того, щоб особа проявила себе на новопризначеній посаді в усіх аспектах як кваліфікований і відповідальний працівник, враховуючи посаду начальника митниці, на яку було призначено позивача. Те, наскільки добре державний службовець справляється зі своїми обов`язками, оцінює, насамперед, суб`єкт призначення. Так, начальнику Одеської митниці Держмитслужби були встановлені наступні первинні завдання: 1) Забезпечення своєчасності та повноти адміністрування митних платежів до Державного бюджету України; 2) Організація роботи із запобігання та протидії порушенням митних правил в зоні діяльності митниці; 3) Здійснення в межах повноважень, передбачених законом, заходів щодо запобігання корупції і контролю за їх реалізацією; 4) Забезпечення прискорення митного оформлення; 5) Організація роботи із підвищення рівня дотримання законодавства України з питань державної митної справи (т. 1 а.с. 73). Зазначення в завданнях строку їх виконання протягом року охоплює також встановлений позивачу період випробування, що відповідає вимогам статті 35 Закону № 889-VIII. За даними митної служби у січні-червні 2020 року до Державного бюджету України перераховано Одеською митницею Держмитслужби митних та інших платежів у сумі 18 220,6 млн. грн, індикативний показник надходжень митних платежів до державного бюджету у сумі 22 188, 3 млн. грн виконано на 82,1 % (- 3 967,7 млн. грн). Так, з листа Одеської митниці Держмитслужби від 14 серпня 2020 року № 7.10-1/12/8-19/12379 на запит представника позивача вбачається, що індикативні показники надходжень митних платежів до Державного бюджету України за період з січня по червень 2020 року становили 22 188,3 млн грн, тоді як фактичні надходження за цей же період склали 18 220,2 млн грн. При цьому аналіз помісячних показників свідчить, що у період безпосереднього здійснення позивачем повноважень начальника Одеської митниці (березень-травень 2020 року) також не було забезпечено досягнення встановлених індикативних значень: у березні 2020 року при індикативному показнику 4 256, 1 млн грн фактичні надходження становили 3 334, 2 млн грн, у квітні - відповідно 2 920, 8 млн грн та 2 690, 0 млн грн, у травні - 3 555,0 млн грн та 2 909, 5 млн грн (т. 2 а.с. 13-14). Таким чином, у кожному з зазначених місяців зафіксовано недовиконання доведених показників, що в сукупності свідчить про відсутність належної результативності діяльності митниці під керівництвом позивача та обґрунтованість висновку суб`єкта призначення щодо його невідповідності займаній посаді. Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів виходить з того, що встановлення випробувального строку при призначенні на посаду державної служби передбачає надання суб`єкту призначення права оцінити професійні, ділові та управлінські якості державного службовця у процесі фактичного виконання ним посадових обов`язків. При цьому доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не визначив позивачу завдання на строк випробування, колегія суддів вважає необґрунтованими. Як правильно зазначив суд першої інстанції, визначені позивачу первинні завдання за своїм змістом відповідали функціональним повноваженням начальника Одеської митниці Держмитслужби та охоплювали основні напрями діяльності очолюваного ним органу. Враховуючи характер займаної позивачем посади як керівника територіального органу центрального органу виконавчої влади, такі завдання об`єктивно не потребували додаткової деталізації у вигляді окремого документа, оскільки їх зміст прямо випливає з посадових обов`язків, покладених на позивача. Посилання апелянта на положення Порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спірні правовідносини пов`язані не з проведенням щорічного оцінювання службової діяльності відповідно до статті 44 Закону № 889-VIII, а з проходженням випробувального строку, правове регулювання якого здійснюється статтею 35 Закону № 889-VIII і не передбачає обов`язку суб`єкта призначення визначати завдання у спосіб та строки, встановлені для процедур оцінювання. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності належних фактичних підстав для висновку про невідповідність позивача займаній посаді. З матеріалів справи вбачається, що відповідач, здійснюючи оцінку результатів діяльності позивача, врахував показники роботи очолюваного ним органу, зокрема щодо виконання індикативних показників надходжень митних платежів, а також загальну ефективність організації діяльності митниці. При цьому той факт, що позивач перебував на посаді не протягом усього звітного періоду, не виключає можливості врахування відповідних показників за окремі місяці його службової діяльності, оскільки оцінка здійснювалась не ізольовано, а в контексті загальної динаміки та результативності діяльності митниці під його керівництвом. Самі по собі пояснення позивача про вплив початку пандемії короновірусу на виконання плану надходження митних платежів до бюджету, без доведення цих обставин належними доказами, без порівняння з іншими показниками діяльності Одеської митниці та за попередній період, не спростовують твердження відповідача в цій частині та висновки суду. Доводи апелянта про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між показниками діяльності митниці та його особистою діяльністю є необґрунтованими, оскільки позивач керував роботою Одеської митниці та забезпечував організацію її діяльності на досягнення визначених показників, а відтак результати роботи митниці безпосередньо пов`язані з ефективністю його управлінських рішень і виконанням покладених на нього повноважень. Відповідач як суб`єкт призначення уповноважений визначати таку ефективність, зокрема здатність забезпечити належну організацію роботи підпорядкованого органу. Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про формальний характер попередження про звільнення. Як встановлено судом першої інстанції, попередження від 15 травня 2020 року містить зазначення підстав звільнення, пов`язаних із невиконанням визначених завдань, неналежною результативністю та ефективністю діяльності, що відповідає вимогам частини шостої статті 35 Закону № 889-VIII. Закон не містить вимоги щодо детального викладення у такому попередженні всіх обставин та доказів, які стали підставою для відповідного рішення. Аргументи апелянта щодо порушення строку попередження про звільнення також є безпідставними. Як правильно встановлено судом, позивача було попереджено 15 травня 2020 року на засіданні колегії Державної митної служби України, а наказ про звільнення видано 22 травня 2020 року, тобто з дотриманням встановленого законом семиденного строку. При цьому подальше уточнення дати фактичного звільнення у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача не впливає на правомірність самого рішення про припинення державної служби. Щодо обґрунтувань апеляційної скарги про відсутність погодження звільнення позивача з Міністром фінансів України, колегія суддів зазначає наступне. З листа Міністерства фінансів України від 09 червня 2020 року слідує, що відповідне погодження у спірних правовідносинах було надано до фактичного звільнення позивача з посади (т.3 а.с. 21). При цьому чинне законодавство не встановлює спеціальної форми такого погодження, а тому відсутність окремого формалізованого документа не може свідчити про відсутність самого погодження. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції, та фактично спрямовані на переоцінку доказів, що не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення. Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Курінського Олександра Георгійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. Судді: Кобаль М.І. Штульман І.В. Повний текст постанови виготовлено 16.04.2026.