Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/47839/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/47839/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціальної та ветеранської політики Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі по тексту також - відповідач, Управління), у якому просила: визнати протиправним та скасувати Рішення Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації №14/35-10210 від 23.08.2024 року, щодо відмови в наданні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; зобов`язати Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації видати мені, ОСОБА_1 , посвідчення "Члена сім`ї загиблого", згідно Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302. В обґрунтування вимог позивач зазначає, що зверталась до Управління із заявою про встановлення статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видати посвідчення члена сім`ї загиблого, оскільки є дружиною померлого ОСОБА_2 , який за життя був інвалідом ІІ групи, що має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Вважає відмову відповідача протиправною та такою, що порушують її законні права щодо встановлення статусу члена сім`ї померлого ветерана та видачу посвідчення. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 адміністративний позов задоволено: визнано протиправною відмову, яка оформлена листом Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації №14/35-10210 від 23.08.2024, щодо відмови в наданні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". зобов`язано Управління соціального захисту населення Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення "Члена сім`ї загиблого". Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Управління соціальної та ветеранської політики Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування наведеного посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи; стверджує, що чоловік позивача брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (надалі по тексту також - ЧАЕС), однак не брав безпосередньої участі у бойових діях і не загинув внаслідок війни у розумінні зазначеного Закону. Натомість наданий до Управління Експертний висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії від 31.05.2024 за №12038 з приводу смерті ОСОБА_2 , за яким захворювання, що призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не може слугувати не є тотожним загибелі або смерті внаслідок війни. ОСОБА_1 скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу, яке надійшло на адресу суду 03.04.2026, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 є дружиною ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . ОСОБА_1 20.09.2010 Мар`їнським УПСЗН Донецької області видано безтермінове посвідчення ветерана війни - інваліда війни 2 групи серії НОМЕР_3 ; 20.03.2019 Донецькою обласною державною адміністрацією видано безстрокове посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 1) серії НОМЕР_4 ; 10.02.2010 Пенсійним фондом України видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_5 у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності (2 група інвалідності з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, інших ядерних аварій та випробувань). Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 31.05.2024 за №12038, виданим з приводу смерті ОСОБА_1 , встановлено: захворювання, що призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. За наслідком звернення ОСОБА_1 03.08.2024 до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою та пакетом документів щодо отримання статусу особи, на яку поширюється чинність пункту 2 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", рішенням від 23.08.2024 за №14/35-10210 позивачу відмовлено з підстав не поширення на останню зазначеного вище припису. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в силу вимог статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Правовий статус ветеранів війни, яким забезпечується створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них регламентовано Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-ХII (надалі по тексту також - Закон №3551-ХII). За містом статті 4 цього Закону у редакції 1993 року - ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Як визначено частиною 1 статті 7 Закону №3551-ХII, в редакції на момент отримання посвідчення ОСОБА_2 , до інвалідів війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017 у тексті Закону №3551-ХII слова "інвалід" та "інвалід війни" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами "особа з інвалідністю" та "особа з інвалідністю внаслідок війни" у відповідному відмінку і числі. Пунктом 2 статті 10 Закону №3551-ХII визначено, що до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать дружина (чоловік) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружина (чоловік) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. Відповідно до пункту 4 "Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 за №302, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого". Абзацом 2 пункту 7 Положення №302 визначено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого", "Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад за місцем реєстрації громадянина. Отже, поширення чинності Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" на членів сім`ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни. Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм Верховним Судом у постанові від 28.07.2022 у справі №520/2798/19 виснувано, що для встановлення позивачу статусу дружини померлого "Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни" наявність наступних обставин: - наявність у померлого чоловіка статусу, зокрема, інвалід війни; - визнання померлого чоловіка за життя інвалідом від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин пов`язаних з проходження військової служби чи участі у бойових діях, які не одружилися вдруге. Судом встановлено, що Експертним висновком Донецької регіональної міжвідомчої експертної комісії від 29.11.1990 за №1037/151-11 встановлено наявність у ОСОБА_2 захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і з виконанням обов`язків військової служби (а.с.58). ОСОБА_1 20.09.2010 Мар`їнським УПСЗН Донецької області видано безтермінове посвідчення ветерана війни - інваліда війни 2 групи серії НОМЕР_3 ; 20.03.2019 Донецькою обласною державною адміністрацією видано безстрокове посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 1) серії НОМЕР_4 (а.с.13). Вказані посвідчення не скасовані, ОСОБА_1 відповідного статусу не позбавлено. У свою чергу, позивач перебувала у шлюбі із померлим ОСОБА_2 з 06.11.1971 по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 , доказів зворотного та/або повторного одруження до суду не надано. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який відповідно до посвідчення був інвалідом ІІ групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, тому остання відповідно до вимог пункту 2 статті 10 Закону №3551-XII має право на встановлення статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та отримання посвідчення "Посвідчення члена сім`ї загиблого", відтак відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення. У зв`язку із цим, доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції пункту 2 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" не знайшли своє підтвердження під час здійснення апеляційного перегляду оскаржуваного рішення. З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими і підстав для їх скасування суд не вбачає. Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України). Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених учасниками справи, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а, отже, і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення. Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Управління соціальної та ветеранської політики Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін. Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 у справі №320/47839/24, - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя Чуприна О.В. Суддя Попова О.Г. Суддя Говорун О.В.