Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/26008/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26008/25 Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В., повний текст судового рішення складено 27.01.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №154950003159 від 02.07.2025 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи, які зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , з датою заповнення 20.07.1983 року, на території російської федерації, з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991 року з 01.01.1992 по 11.12.1992 року, період роботи з 01.03.2003 по 31.12.2003 року, а також призначити пенсію ОСОБА_1 за віком, з 23.06.2025 року, відповідно даті першого звернення із заявою про призначення пенсії за віком до органів Пенсійного фонду України. В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що 25 червня 2025 р. позивач звернулася за призначенням пенсії за віком до органів ПФУ, проте спірним рішенням в призначенні пенсії відмовлено. За вказаним рішенням про відмову, пенсійний вік визначений п.2 ст.26 Закону України від 09.03.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 63 років, у 2025 році право на призначення пенсії за віком після Досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 22 роки. За наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058 позивачка матиме при досягненні 65 років, тобто з 07.05.2027 року. Зокрема, позивачці зараховано до страхового стажу 21 р. 04 міс. 12 дн., з чим вона категорично не погоджується. Оскільки вона працювала в рф в той час, коли міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не враховувати позивачці стаж роботи на території рф, а також і заробітну плату, отриману під час виконання такої роботи. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 року позов задоволено частково наступним чином: Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №154950003159 від 02.07.2025 «Про відмову в призначенні пенсії». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.06.2025, з урахуванням висновків суду про наявність підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи, які зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 на території російської федерації, з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991 року з 01.01.1992 по 11.12.1992 року, період роботи з 01.03.2003 по 31.12.2003 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема апелянт зазначає, що судом першої інстанції при винесенні не враховано те, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України Про зупинення дії та вихід з конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР. Також судом першої інстанції при винесенні рішення по суті справи не враховано те, що Російська федерація ще у червні 2022 року денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася 23.06.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 та 02.07.2025 прийнято рішення №154950003159, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 22 роки. Згідно наданих документів, страховий стаж позивача, що дає право на пенсію, становив 21 рік 04 місяці 12 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1983 не зараховано періоди роботи: - з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991, оскільки особою не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат. (Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 «Деякі питання обчислення страхового стажу»). До страхового стажу вищевказаний період частково зараховано періодом догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку; - з 01.01.1992 по 11.12.1992, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991; - з 01.03.2003 по 31.12.2003, по договору, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини. Договір не надано; - страховий стаж за періоди після лютого 2006 року обчислено за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків пропорційно сплаченим внескам. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність. На час роботи позивачки в РФ Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних відносин. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Відповідно ст. 5 Закону №1058-IV, він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Пунктом 16 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться у системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше (абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV). За обставинами справи, позивач досягла 63-річного віку та після цього звернулась до пенсійного органу за призначенням пенсії. Пенсійним органом в оскаржуваному рішенні визначено, що позивач має недостатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком, а саме з необхідних 22 років має 21 рік 4 місяці та 12 днів. Так, з оскаржуваного рішення встановлено, що до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1983 позивачці не зараховано періоди роботи: - з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991, оскільки особою не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат. (Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 «Деякі питання обчислення страхового стажу»). До страхового стажу вищевказаний період частково зараховано періодом догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку; - з 01.01.1992 по 11.12.1992, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991; - з 01.03.2003 по 31.12.2003, по договору, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини. Договір не надано. Так, відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Частиною першою, другою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Водночас, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території Російської Федерації, слід враховувати Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Угода припинила дію для України 19 червня 2023 року, Угода 1) та Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (Угода припинила дію 4 липня 2023 року, Угода 2). Відповідно до статті 1 Угоди 1 про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди 1 визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди. Приписами статті 6 Угоди 1 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Положеннями статті 3 Угоди 1 також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають. На час роботи позивача в Російській федерації Україна була учасником Угод, відтак норми Угоди застосовуються до спірних відносин. Згідно зі статтею 11 Угоди про гарантії у галузі пенсійного забезпечення, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Кабінет Міністрів України постановою від 29 листопада 2022 року №1328 постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови. Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року №376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року. Міністерство юстиції України повідомленням від 10 січня 2023 року, яке цього ж дня було опубліковане у Офіційному віснику України, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року. У Рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу). Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01.01.2004 додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків. Відповідно до п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. Згідно п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці. Так з матеріалів справи вбачається, що факт роботи позивача в спірний період на території російської федерації з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991 підтверджений записами трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1983. Трудова книжка позивача містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди, такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності. При вирішенні справи судова колегія враховує правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 28.01.2025 по справі №620/3530/22, згідно якого відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки. Відтак наразі відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Російській Федерації, а тому в силу вимог пункту 4 Порядку №562 періоди роботи в Російській Федерації підлягають врахуванню з метою обчислення пенсії позивачу, натомість вимоги відповідача щодо надання документального підтвердження нездійснення Російською Федерацією пенсійних виплат за зазначені періоди є необґрунтованими. Варто зауважити, що позивач набув стаж до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Так, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво та обмін поштою з країною-агресором та неможливістю надати запит на звірку достовірності видачі вищенаведених довідок. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про протиправність рішення пенсійного органу та наявності підстав для зарахування спірного стажу позивача до страхового. Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Суддя-доповідач К.В. Кравченко Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія