Постанова 4852 № 280/3271/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 280/3271/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (суддя Прасов О.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради, в якому позивачка просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради від 01.04.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Департамент соціального захисту Запорізької міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу, передбачену ст.10 Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», при народженні дитини - ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 , народилася дочка ОСОБА_2 . Пологи відбулися поза межами медичного закладу, дитина народилася вдома, без медичної допомоги. У зв`язку із відсутністю медичних документів встановленого зразка позивачка змушена була звернутись із заявою про встановлення факту народження дитини до суду. 10.03.2025 Вільнянським районним судом Запорізької області було ухвалене рішення в цивільній справі № 314/2567/24 (провадження № 2-о/314/20/2025), яким була задоволена заява і встановлений факт народження у дочки ОСОБА_3 . 21.03.2025 на підставі рішення суду Шевченківським відділом ДРАЦС у м. Запоріжжі було видане свідоцтво про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 . 25.03.2025. ОСОБА_2 було взято на облік як внутрішньо переміщену особу, про що видано довідку № 2302-5003640283 від 25.03.2025. 26.03.2025 позивачка звернулась через Центр надання адміністративних послуг м. Запоріжжя із заявою про призначення допомоги по народженню дитини. 07.04.2025 було отримане повідомлення № 697 від 01.04.2025 про прийняття Управлінням соціальної підтримки населення Департаментом соціального захисту населення Запорізької міської ради рішення про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини згідно п. 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою КМУ № 1751 від 21.12.2001. У призначенні допомоги було відмовлено у зв`язку із тим, що заява про її призначення надійшла зі спливом дванадцяти календарних місяців після народження дитини. Разом із тим, пропуск встановленого законом строку було допущено з поважних і не залежних від позивачки причин. Так, народження дитини поза закладом охорони здоров`я було зумовлене поведінкою чоловіка, із яким на той момент позивачка проживала разом, і який був прихильником секти, через що забороняв звертатися до лікарів протягом вагітності, а також під час пологів. За відсутності медичних документів позивачка не мала змоги отримати свідоцтво про народження дитини. Побоюючись погроз чоловіка відібрати дитину, протягом восьми місяців позивачка не вступала із ним у конфлікти, не сперечалася та дотримувалася усіх його умов та вимог. Варто зазначити, що на той момент, у зв`язку із народженням дитини, позивачка не працювала, не мала самостійного доходу, будучи внутрішньо переміщеною особою з м. Приморськ не мала також у місті Запоріжжі житла. За першої можливості пішла від чоловіка і одразу звернулась за допомогою в оформленні свідоцтва про народження дитини. Окрім того, пропуск строку звернення за призначенням допомоги по народженню був зумовлений тривалим судовим розглядом справи про встановлення факту народження дитини. Так, первісно із відповідною заявою позивачка звернулась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 07.02.2024 за місцем реєстрації як внутрішньо переміщеної особи ( АДРЕСА_1 ), згідно довідки № 2302-5002032651 від 22.08.2022. У відповідності до положень ч.ч. 1, 2 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний стан, може бути подана батьками або одним з них, до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Справи про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний стан розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду, а рішення в таких справах підлягають негайному виконанню. Разом із тим, ухвалами Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.02.2024, Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.03.2024, Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11.04.2024 справа неодноразово передавалась від одного суду до іншого за підсудністю. 31.05.2024 під час розгляду заяви суд встановив наявність спору про право, відтак ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області подану 07.02.2024 заяву було залишено без розгляду, роз`яснене право подання позову на загальних підставах. У червні позивачка знов звернулась до суду із заявою про встановлення факту народження, яка була розглянута Вільнянським районним судом Запорізької області лише 10.03.2025. Усі ці обставини у своїй сукупності стали причиною пропуску встановленого законом строку для звернення за призначенням державної допомоги. Після ухвалення рішення судом 10.03.2025 позивачка не зволікаючи звернулась до органів РАЦС за отриманням свідоцтва про народження дитини, і одразу подала заяву про виплату допомоги по народженню. Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, відтак, цей адміністративний позов фактично заявлений в інтересах дитини для забезпечення її належного матеріального забезпечення. Крім того, наслідки взагалі будь-якої правової поведінки батьків дитини об`єктивно не можуть бути визнані вагомими причинами для позбавлення самої дитини потенційно належних їй грошових виплат від Держави України, у разі належності до громадянства цієї країни. Отже, несвоєчасне звернення із заявою про призначення державної допомоги було зумовлене об`єктивними і не залежними від позивачки обставинам. Після отримання свідоцтва про народження позивачка без зволікань звернулась із відповідною заявою до органів соціального захисту населення. Вважає, що несвоєчасне звернення до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, не має призводити до порушення інтересів дитини. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 тарвня 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що судом першої інстанції проігноровано, що у ОСОБА_1 відсутні об`єктивні обставини, які б унеможливлювали державну реєстрацію народження дитини та звернення до Департаменту для оформлення допомоги при народженні дитини. У даному випадку наявне, скоріш, неналежне виконання батьківських обов`язків. Законодавством не передбачено можливості поновлення строку, встановленого статтею 11 Закону України Про державну допомогу сім`ям з дітьми від 21 листопада 1992 року № 2811-XII та пунктом 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751. Закон не встановлює право суду або іншого суб`єкта вирішувати питання щодо поновлення строків звернення за призначенням допомоги при народженні дитини та не передбачає жодних виключень. У даному випадку визначальним є те, що закон не передбачає права відповідача поновити строк, встановлений вказаними нормативними актами. Відтак підстави для визнання протиправними та скасування рішення Департаменту, який діючи у межах чинного законодавства не мав законних підстав для призначення позивачці допомоги при народженні дитини, у суду першої інстанції відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до паспорта громадянина України НОМЕР_2 ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . У Свідоцтві про народження («ПОВТОРНО», «ЗАПИС ПОНОВЛЕНО») Серія НОМЕР_1 , виданому 31.03.2025, зазначено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько - ОСОБА_4 , мати ОСОБА_1 . У рішенні Вільнянського районного суду Запорізької області від 10.03.2025 у справі №314/2567/24 (Провадження №2-о/314/20/2025), яке 10.04.2025 набрало законної сили, зазначено: «… Заяву ОСОБА_1 до Шевченківського відділу реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту народження дитини, задовольнити. Встановити факт народження дитини жіночої статі на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 о 00 годині 10 хвилин, громадянина України у м.Запоріжжя, Україна, від матері громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , уродженки місто Приморськ Запорізької області. Зазначити в актовому записі підставу запису відомостей про батька в порядку ч. 1 ст. 135 СК України. Допустити негайне виконання рішення суду. Згідно ч. 5 ст. 317 ЦПК України, копію судового рішення видати учасникам справи негайно після його ухвалення або невідкладно надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження. …». У Рішенні ДСЗН ЗМР №697 від 01.04.2025 зазначено: «… ОСОБА_1 . АДРЕСА_2 . Вид допомоги: Допомога при народженні дитини. Рішення Департаменту: Відмовити з 01.03.2025 в призначенні допомоги при народженні дитини згідно п.12 «Порядку призначення і виплати державної сім`ям з дітьми», затвердженого постановою КМУ від 21.12.2001 №1751. Допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини ( ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ). …». Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. За нормами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III (далі Закон №2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2402-III з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім`ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та іншими законами України. Закон України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII (далі - Закон №2811-XII) відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім`ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення. Частинами 1 та 4 статті 1 Закону №2811-XII встановлено, що громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 10 Закону №2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини. За приписами частини 7 статті 11 Закону №2811-XII допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Умови призначення і виплати таких видів державної допомоги сім`ям з дітьми, передбачених Законом №2811-XII визначено Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 (далі - Порядок №1751). За приписами пункту 12 Порядку №1751 допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Згідно з пунктом 44 Порядку №1751 у разі коли до заяви не додані всі необхідні документи, орган соціального захисту населення повідомляє заявника, які документи мають бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше ніж протягом одного місяця з дня одержання зазначеного повідомлення, днем (місяцем) звернення за призначенням допомоги вважається день (місяць) прийняття або відправлення заяви. Відповідачем у справі стверджується і не спростовано позивачкою, що вона дійсно пропустила строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини. Як встановлено матеріалами справи, у рішенні Вільнянського районного суду Запорізької області від 10.03.2025 у справі №314/2567/24 (Провадження №2-о/314/20/2025), яке 10.04.2025 набрало законної сили, зазначено: «… Заяву ОСОБА_1 до Шевченківського відділу реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту народження дитини, задовольнити. Встановити факт народження дитини жіночої статі на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 о 00 годині 10 хвилин, громадянина України у м.Запоріжжя, Україна, від матері громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , уродженки місто Приморськ Запорізької області. Зазначити в актовому записі підставу запису відомостей про батька в порядку ч. 1 ст. 135 СК України. Допустити негайне виконання рішення суду. Згідно ч. 5 ст. 317 ЦПК України, копію судового рішення видати учасникам справи негайно після його ухвалення або невідкладно надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження.». Після ухвалення рішення судом 10.03.2025 позивачка не зволікаючи звернулась до органів РАЦС за отриманням свідоцтва про народження дитини, і одразу подала заяву про виплату допомоги по народженню. Таким чином позивачка вважає, що вона з поважних причин не змогла вчасно подати заяву про отримання допомоги при народженні дитини. При цьому апеляційний суд зазначає, що позивачкою заявлений позов в інтересах малолітньої дитини для її належного матеріального забезпечення. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно із частиною 7 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. На переконання апеляційного суду, дитина не має нести негативні наслідки необізнаності опікунів про порядок призначення певних видів державної допомоги чи незацікавленості органів соціального захисту у піклуванні за сім`ями з дітьми, зокрема, над якими встановлена опіка. За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам чи опікунам. Тому вказаний адміністративний позов фактично заявлений в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення. Отже, у спірних правовідносинах неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини. Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Верховний Суд у постановах від 14.02.2018 у справі № 591/610/16-а та від 02.10.2018 у справі № 495/3711/17 зазначив, що визначений Законом № 2811-XII строк підлягає поновленню, а допомога при народженні дитині підлягає призначенню у разі наявності поважних причин такого пропуску, оскільки неможливість своєчасного звернення батьків порушує інтереси дитини, що є неприпустимим. Також Верховним Судом у постановах від 16.07.2020 у справі № 265/4175/16-а, від 14.02.2018 у справі № 591/610/16-а, від 12.03.2019 у справі № 760/183158/16-а, від 07.04.2020 у справі № 554/7523/16-а дійшов висновку, що допомога при народженні дитини, на відміну від допомоги у зв`язку із вагітністю та пологами, за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини. Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту прав та інтересів малолітньої дитини, яка є громадянином України, і перед якою держава Україна має певні зобов`язання, враховуючи те, що позивачка всупереч своїй волі не мала об`єктивної можливості своєчасно звернутись до відповідача за призначенням допомоги при народженні дитини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявністю правових підстав для їх задоволення. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко