Постанова 4824 № 363/3681/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 363/3681/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8144/2026Головуючий у суді першої інстанції - Рудюк О.Д. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 квітня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., секретар Цалко Д.М., за участю: представника позивачки ОСОБА_1 , представниці відповідача, яка одночасно є третьою особою Урванцевої О.Р. , представника третьої особи Похиленка А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Централізованої бібліотечної системи Шевченківського району міста Києвана рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Централізованої бібліотечної системи Шевченківського району міста Києва, третя особа: в.о. директора Централізованої бібліотечної системи Шевченківського району м. Києва Урванцева Олена Романівна про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У липні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, згідно з яким, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог від 15.01.2026, просила суд: - поновити її на посаді редактора відділу організації та використання книжкових фондів Центральної районної бібліотеки імені Є. Плужника Шевченківського району м. Києва; - стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 10.06.2023 року по 23.01.2026 року в сумі 283013,12 грн.; - стягнути з відповідача на її користь 10 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; - стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати та витрати на правову допомогу. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка з 24.11.2001 працювала на різних посадах в Центральній районній бібліотеці Шевченківського району м. Києва (зараз Центральна районна бібліотека імені Є. Плужника Шевченківського району м. Києва). Наказом від 08.06.2023 № 140 - к позивачку з 09.06.2023 було звільнено з займаної посади за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Разом з тим, позивачка зазначала, що вказаний наказ є незаконним, оскільки він суперечить чинному законодавству, а саме: звільнення відбулося без встановлення поважності причин відсутності позивачки; від позивачки не затребували письмових пояснень причини відсутності на роботі; звільнення відбулося без отримання згоди профспілкового комітету; з наказами про накладення дисциплінарного стягнення її не ознайомлювали; в наказі про звільнення не вказано за яке саме порушення її звільнено за прогул. Крім того, вказувала, що на її пояснення про те, що запізнення 08 та 09 травня 2023 року обумовлені затримками міського транспорту у зв`язку з оголошенням повітряних тривог у м. Києві та області, ніхто уваги не звертав, але вона вважала, що ці обставини відсутності на робочому місці є поважними. Також, 09.05.2023 за твердженням працівників відповідача була відсутньою на робочому місці всього 2 години 15 хвилин, що аж ніяк не можна віднести до прогулу. При цьому, відсутність прогулу в цей день підтверджуються долученою до позову копією заяви, підписаною 09.05.2023 в.о. директора Урванцевою О.Р. Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування шкоди зазначала, що незаконним звільненням їй було завдано моральну травму, адже вона відразу позбулася заробітної плати - основного джерела для існування, важко переживала від втрати любимої професії та поваги друзів і знайомих, які багато років знали її як відповідального та сумлінного працівника (пропрацювала у бібліотечній системі більше 37 років). Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23.01.2026 позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на посаді редактора відділу організації та використання книжкових фондів Центральної районної бібліотеки імені Є. Плужника Шевченківського району м. Києва з 10.06.2023.Стягнуто з Централізованої бібліотечної системи Шевченківського району м. Києва на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.06.2023 по день ухвалення рішення у розмірі 283013,02 грн. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що заміна відповідача у даній справі відбулася з порушенням положень ст. 51 ЦПК України. Зазначає, що позивачка звернулася до суду з вимогами про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, проте суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення середнього заробітку, тобто вийшов за межі позовних вимог. Також, вказує, що при ухваленні оскаржуваного рішенні суд першої інстанції допустив порушення вимог ч. 9 ст. 43 КЗпП України, а також не врахував, що згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України від 15.03.2022 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Представниця відповідача, яка є одночасно третьою особою, та її представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити. Представник позивачки у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір. Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Разом з цим, відповідно до сталої судової практики у такій категорії спорів причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (постанови Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21, від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23, від 05 жовтня 2023 року у справі № 671/2022/22, від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22). Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц. Відсутність працівника на роботі може бути зафіксовано відповідним актом. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня. Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника. Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути обставини, які об`єктивно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунені. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19, від 14 червня 2023 року у справі № 727/3770/21. Разом з тим, за правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 2001 року працювала на різних посадах в Центральній районній бібліотеці імені Є. Плужника м. Києва. Згідно з наказом № 140-к від 08.06.2023 ОСОБА_3 звільнено із займаної посади редактора бібліотеки ім. Є. Плужника через відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня з 09.06.2023 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (підстава: акти про відсутність на роботі № 1 від 20.04.2023 та №2 від 09.05.2023 (т. 1, а.с. 10, 11, 13). Згідно з актом № 01 від 20.04.2023, складеним у присутності працівників ЦРБ ім. Є. Плужника, виявлено відсутність на робочу місці більше 4 годин поспіль редактора відділу організації та використання книжкових фондів ЦРБ ім. Є. Плужника ОСОБА_3 . Про причини відсутності та місце перебування ОСОБА_3 ніхто із співробітників та керівництва попереджений не був. Відповідно до затвердженого графіку роботи працівників ЦРБ робочий день працівників ЦРБ ім. Є. Плужника триває з 9:00 до 17:30 години з перервою на обід 30 хвилин (т. 1 а.с. 11). В своєму поясненні ОСОБА_3 зазначила, що 20.04.2023 у неї сталася гіпертонічна криза, повідомити про свій стан здоров`я не було можливості, так як завідуюча відділом була на лікарняному. Крім того зазначила, що вона добирається на роботу 3-ма видами транспорту, які курсують з великими інтервалами після 9:00 години, а тому вона запізнилася на роботу (т. 1 а.с. 66). Наказом в.о. директора ЦБС Шевченківського району м. Києва Урванцєвої О.Р. від 21.04.2023 № 79-к визнано дні відсутності ОСОБА_3 на роботі 20.04.2023 року прогулом без поважних причин та за грубе порушення трудової дисципліни застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, підстава наказу: акт про відсутність на робочому місці від 20.04.2023 (т. 1 а.с. 12). З наказом позивачка ознайомлена 09.05.2023 під підпис, вказала, що з наказом не згодна, оскільки була відсутня з поважних причин. Згідно з актом № 02 від 09.05.2023, складеним у присутності працівників ЦРБ ім. Є. Плужника, 08 та 09 травня 2023 року ОСОБА_3 - редактор відділу організації та використання книжкових фондів ЦРБ ім. Є. Плужника була відсутня на роботі протягом 3 годин з 9:00 до 12:15 год. - 08.05.2023 року та з 9:00 до 11:45 годин - 09.05.2023 року (т. 1 а.с. 13). В своєму поясненні ОСОБА_3 зазначила, що 08.05.2023 вона прибула на вокзал о 9:30 год. в м. Київ, о 10:50 год. зателефонувала співробітнику кадрів і передзвонила завідуючій відділом, що запізнюється на роботу, оскільки чекає транспорт, щоб доїхати на роботу. Але, доїхавши до м. Шулявська, почалася повітряна тривога і вона пішла в укриття, дочекавшись відбою тривоги, вона продовжила рух до роботи, біля 12 години стала до роботи (т. 1 а.с. 70). Згідно пояснювальної записки від 09.05 2023 ОСОБА_3 вказує, що вона 09.05.2023 прибула на роботу о 11:45 години. 08.05.2023 року вона попередила завідуючу відділом, що вранці 09.05.2023 їй необхідно вирішити питання з отримання пенсії у відділенні банку. Також, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 від 09.05.2023 року на ім`я в.о. директора ЦБС Шевченківського району м. Києва Урванцєвої О.Р. про те, що вона просить дозволити їй прибути на робоче місце після 12:00 години 10.05.2023 року з резолюцією Урванцєвої О.Р. «дозволяю». (т. 1 а.с. 15). Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 23.10.2025 задоволено клопотання представника третьої особи та ухвалено запитати згоду Первинної профспілкової організації централізованої бібліотечної системи Шевченківського району міста Києва або відмову в наданні згоди на звільнення позивачки з посади редактора відділу організації та використання книжкових фондів Центральної районної бібліотеки імені Є.Плужніка ЦБС Шевченківського району міста Києва, у зв`язку із відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня з 09.06.2023, згідно з пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України. Згідно з протоколом засідання профспілкової організації Централізованої бібліотечної системи Шевченківського району м. Києва № 19 від 13.11.2025 ухвалено надати згоду на звільнення ОСОБА_3 з займаної посади згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогули без поважних причин). Частково задовольняючи позовні вимоги та ухвалюючи рішення про поновлення позивачки на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив виключно з того, що відповідачем не було вжито всіх достатніх заходів для вчасного направлення та отримання профспілковою організацією подання про погодження на звільнення позивачки, а згода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації відповідача відбулася після звільнення ОСОБА_3 , тобто через 2, 5 роки після звільнення. Інших порушень відповідачем вимог трудового законодавства при звільненні позивачки судом першої інстанції не встановлено. Так, у відповідності до положень статті 43 КзпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. За положеннями статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок). Разом із тим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, строк дії воєнного стану було неодноразово продовжено, та діє на теперішній час. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до частини другої статті 5 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу Законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. З урахуванням вищенаведених положень законодавства, а також враховуючи те, що позивачкою не було надано доказів обрання її до виборних органів профспілки та на момент звільнення вона входила до складу профспілкових органів, безпідставним є висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивачки відбулося із порушенням порядку, визначеного статтею 43 КЗпП України, оскільки відповідно до частини другої статі 5 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Також, як вже зазначалося вище, при розгляді даної справи суд витребував рішення профспілкового органу щодо звільнення позивачки. У свою чергу, при виявлені факту звільнення працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації суд не вправі поновити працівника на роботі, якщо немає інших порушень трудового законодавства, які дають підстави на його поновлення на роботі. Одержання такої згоди є елементом порядку звільнення, порушення якого не тягне безумовне поновлення працівника на роботі. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 по справі № 408/1847/16-ц. Таким чином, оскільки судом першої інстанції не встановлено, що позивачка допустила прогули з поважних причин, підстави для задоволення заявлених вимог відсутні. При цьому, слід наголосити, що позивачку було звільнено за прогул саме 08.05.2023, у зв`язку з відсутністю на роботі більше трьох годин з 09 год. до 12 год. 15 хв. Твердження позивачки, що вона не змогла вчасно прибути на роботу у зв`язку із повітряною тривогою не заслуговують на увагу і спростовуються наявними у справі доказами, які свідчать про те, що у цей день (08.05.2023) повітряна тривога була оголошена з 11:56 год. до 12.43 год., тобто на час оголошення повітряної тривоги позивачка мала б вже майже три години перебувати на робочому місці. Наказ про звільнення за прогул 08.05.2023 було видано 08.06.2023, тобто в межах визначеного КЗпП України строк застосування дисциплінарного стягнення, а тому і в цій частині твердження представника позивачки є помилковими. Відтак, сукупність встановлених фактичних обставин справи не дає підстав для висновку про порушення відповідачем порядку звільнення позивачки, що унеможливлює ухвалення рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди. Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України). На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Централізованої бібліотечної системи Шевченківського району міста Києва - задовольнити. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 січня 2025 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 до Централізованої бібліотечної системи Шевченківського району міста Києва, третя особа: в.о. директора Централізованої бібліотечної системи Шевченківського району м. Києва Урванцева Олена Романівна про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди- відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 14 квітня 2026 року. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Кафідова