Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/30502/25

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 року м. Хмельницький Справа № 686/30502/25 Провадження № 22-ц/820/801/26 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І., секретар судового засідання Демчук В.М. за участю представника відповідача Бугая О.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стягнення моральної шкоди (суддя Карплюк О.І.). Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його права на судовий захист внаслідок бездіяльності в порядку ч. 1 ст.23 та ст.1173 ЦК України, ст.ст. 55, 56, ч.9 ст.129, 129-1 Конституції України. В обґрунтування позову зазначав, що рішення суду в справі №686/13188/21 мало бути виконано до 02 квітня 2025 року, проте до даного часу є не виконаним. Стягнення грошей в рахунок відшкодування моральної шкоди є одним із механізмів забезпечення реалізації права на справедливий суд, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства. Відшкодування моральної шкоди і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме, ч.1 ст.23 і ст. 1173 ЦК України, ст.ст. 55,56, 129-1 Конституції України. Можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормами закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Зазначає, що наслідком невиконання рішення суду є порушення його права на судовий захист, оскільки невиконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямований на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, а невиконання судового рішення до даного часу є триваючим правопорушенням та триваючими правовідносинами до тих пір, поки судове рішення не буде виконане в порядку, передбаченому законом. Вважає, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень суду. Враховуючи викладене вище, позивач просив суд стягнути з Держави Україна на його користь п`ятдесят мільйонів гривень моральної шкоди, завданої йому порушенням його права на захист, внаслідок тривалого невиконання постанови Верховного Суду у справі №686/13188/21 в порядку ч.1 ст.23 та ст.1173 ЦК України та ст.ст.55, 56, ч.9 ст.129, 129-1 Конституції України. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, посилається на порушення судом норм національного законодавства, вимог цивільного процесуального закону під час встановлення фактичних обставин справи, винесення незаконного рішення. Вважає, що суд ототожнив відповідача з його процесуальним представником, що призвело до винесення неправосудного рішення. Зауважує, що у справі відсутні докази, які б підтверджували, що казначейство у 10-деннний строк з моменту надходження виконавчого документу зверталося до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України», у зв`язку з неможливістю здійснення безспірного списання коштів через їхню недостатність. Належним доказом виконання порядку виконання судових рішень може бути відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене з дотриманням строку, встановленого Порядком №

845. Звертає увагу суду, що відповідач не надав жодного доказу на спростування своєї вини та спростування презумпції завдавача шкоди, в тому числі і не зробив заперечень та не надав доказів на зменшення заявленої до стягнення суми моральної шкоди. Вважає, що законодавство та практика ЄСПЛ не передбачає надання доказів моральної шкоди, важливим фактом є встановлення порушення прав людини. При цьому, підставою для завдання моральної шкоди позивачу є порушення його права на справедливий суд внаслідок тривалого, понад строк в три місяці, не виконання судового рішення. Вказує, що судом першої інстанції не виконано мети цивільного судочинства, порушене право позивача суд не захистив, не забезпечив належного відшкодування. У відзиві на апеляційну скаргу Уповноважений Верховної Ради України з прав людини просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні представник відповідача Бугай О.О. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Позивач в судове засідання не з`явився, про день, місце і час слухання справи повідомлений у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 3 частини 1 статті 255 ЦПК України). Колегія суддів вважає, що у зв`язку з наявністю судового рішення, яке набрало законної сили та яким вирішено позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21 позивач в частині вимог просить повторно вирішити спір. Встановлено, що у справі №686/26369/25 15 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду позов до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду у справі №686/13188/21. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21, відмовлено. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21 в період з 02.04.2025 по 02.06.2025 скасовано і закрито провадження в цій частині позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2026 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 зазначала, що «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі». У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку: «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір» (у цій постанові ЦПК України у редакції до грудня 2017 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу». Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15). Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядалися судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У даній справі №686/30502/25, що переглядається апеляційним судом, ОСОБА_1 подав позов 22.10.2025, у якому просить стягнути з Держави Україна моральну шкоду, завдану невиконанням рішення суду у справі №686/13188/21, в розмірі 55 000 000 грн. Зі змісту вимог і судового рішення у справі №686/26369/25 вбачається, що позивач не зазначав конкретний період часу, коли йому була заподіяна моральна шкода. Враховуючи те, що у справі, яка переглядається, позивач просить стягнути моральну шкоду за увесь період з часу, коли рішення мало бути виконане 02.04.2025 (позовна заява подана до суду 22 жовтня 2025 року), хоча є ухвала суду про закриття провадження у справі №686/26369/25, постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (в частині позовних вимог за період з 02.04.2025 по 02.06.2025), і стягнення моральної шкоди за період з 03.06.2025 по 15.09.2025 було предметом судового розгляду у вказаній справі, колегія суддів вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі в зазначеній частині позовних вимог. При цьому, апеляційний суд виходить з того, що зміна позивачем розміру стягнення, за незмінності підстав позову не свідчить про зміну предмета позову і не спростовує тотожність цих позовів. З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21 в період з 02.04.2025 по 15.09.2025 необхідно скасувати та закрити провадження у справі в частині цих позовних вимог. Рішення суду першої інстанції про відмову в решті позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21 у період з 16 вересня 2025 року по 22 жовтня 2025 року, ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає. Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21 в період з 16 вересня 2025 року по 22 жовтня 2025 року, суд першої інстанції мотивував недоведеністю позовних вимог. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд. Суд першої інстанції правильно встановив, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.09.2021 у справі №686/13188/21 стягнуто з Держави України на користь ОСОБА_1 500 грн компенсації моральної шкоди та 10 грн майнової шкоди. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20.01.2022 вказане рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у відшкодуванні шкоди. Постановою Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №686/13188/21 скасовано постанову Хмельницького апеляційного суду від 20.01.2022 та рішення Хмельницького міськрайонного суду від 24.09.2021 у справі №686/13188/21 залишено в силі. 02.01.2025 до ГУДКС України у Хмельницькій області надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття до виконання виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.12.2022 у справі №686/13188/21 щодо стягнення з Держави України на користь ОСОБА_1 500 грн компенсації моральної шкоди та 10 грн майнової шкоди. ГУДКС України у Хмельницькій області на виконання абзацу 2 п.36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, направило до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області та Офісу Генерального прокурора лист від 02.01.2025 №04-20- 10/48, щодо надання у разі наявності документів (відомостей), які можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача на виконання виконавчого листа. Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області листом від 08.01.2025 №4507-2025 та Офіс Генерального прокурора листом від 08.01.2025 №15/1/2-14110-21 повідомили ГУДКС України у Хмельницькій області про відсутність документів (відомостей), які можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету. Головне управління Казначейства на виконання п.п. 35-37 Порядку виконання рішень листом від 14.01.2025 №04-20-08/368 надіслало виконавчий лист по справі №686/13188/21 та інші документи, передбачені порядком виконання рішень, для виконання до Державної казначейської служби України. Виконавчий лист у справі №686/13188/21 про стягнення з Держави України на користь ОСОБА_1 500 грн компенсації моральної шкоди та 10 грн майнової шкоди станом на даний час не виконано. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема обов`язковість судового рішення. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, встановлено Порядком №845 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з пунктом 35 Порядку № 845, ДКСУ здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. У постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), ухвалу Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанови Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20), від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19 (провадження № 61-12320св22)). За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди. Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18), від 30 січня 2018 року в справі 804/2252/14, від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17, від 25 січня 2022 року в справі № 686/13686/21 (провадження № 61-20345св21), від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19070/21 (провадження № 61-3106св22), від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19910/21 (провадження № 61-4426св22), від 26 вересня 2022 року в справі № 686/29071/21 (провадження № 61-7398св22), від 27 жовтня 2022 року в справі № 686/20441/21 (провадження № 61-3969св22). У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до статті 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. За статтею 58 ЦПК України, держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника. А тому, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема й представляти державу в суді. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)). Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують незаконність дій чи бездіяльність Держави Україна в особі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі. Доводи апеляційної скарги, у тому числі щодо порушення його права на судовий захист внаслідок невиконання судового рішення, не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21 в період з 16 вересня 2025 року по 22 жовтня 2025 року. Суд першої інстанції при ухваленні рішення в зазначеній частині правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався норм матеріального права, є безпідставними. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 377, 382, 384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/1188/21 за період з 02.04.2025 по 15.09.2025 скасувати та закрити провадження в цій частині позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 квітня 2026 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай