Постанова 4817 № 607/26183/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/26183/24Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/817/365/26 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 березня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., з участю секретаря - Хоміцька С.О. апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/26183/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2025 року, ухвалене суддею Черніцькою І.М., повний текст якого складено 04 грудня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та збільшення розміру аліментів. В обґрунтування вимог позивач вказала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2011 року. Від даного шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З часу народження по теперішній час відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться життям доньки та не спілкується з нею. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року у справі №607/10605/22, попереджено ОСОБА_3 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків. Однак, поведінка відповідача не змінилася. З часу винесення судового рішення по теперішній час відповідач не вживав заходів для налагодження контакту з донькою, не піклується про її розвиток та освіту. Його зустрічі з дитиною у вересні 2021 та лютому 2022 року викликали у неї сильний стрес та зумовили відвідування психолога. Відповідач має заборгованість по індексації аліментів у розмірі 31163.50 грн. Посилаючись на наведене, просила позбавити відповідача батьківських прав щодо доньки ОСОБА_7 . Також, з огляду на зростання прожиткового мінімуму для дітей у 2024 році до 3196 грн, інфляцію та необхідність належного забезпечення дитини, позивач просить збільшити розмір аліментів та визначити їх у розмірі 3196 грн щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з індексацією, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2025 року позов задоволено частково. Збільшено розмір аліментів, визначених рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2023 року у справі №607/10605/22. Ухвалено стягувати з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3196 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання цим рішенням суду законної сили і до досягнення донькою повноліття. У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211.20 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, представник позивачки подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в цій частині та постановити нове, яким позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно їхньої неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зокрема зазначає, що від народження доньки Таїсії відповідач не виконував належним чином своїх обов`язків щодо виховання дитини, а з моменту розірвання шлюбу з позивачкою зовсім не цікавився донькою та не підтримував будь-якого спілкування з дитиною. Відтак, ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки стали підставою для звернення ОСОБА_8 до суду у 2022 році із позовом про позбавлення відповідача батьківських прав та збільшення розміру аліментів (справа № 607/10605/22). За результатами розгляду вказаної справи 21 квітня 2023 року Тернопільський міськрайонний суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково збільшив розмір аліментів, які стягуються на утримання дитини, а в частині позовної вимоги про позбавлення батьківських прав відмовив, вказавши у мотивувальній частині рішення на необхідність надання відповідачу можливості покращити відносини з дочкою. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2023 року змінено та доповнено резолютивну частину абзацом наступного змісту: «Попередити ОСОБА_3 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню та утриманню дочки ОСОБА_1 , поклавши на орган опіки і піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків». Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2024 року у справі №607/10605/22 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року залишено без змін. У постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21 Верховний Суд дійшов переконання, що у такій правовій ситуації, коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного із батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого із батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий із батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками. Разом з тим, від дня прийняття вказаної постанови Тернопільського апеляційного суду, відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на налагодження спілкування з донькою та відновлення з нею психологічного зв`язку. Незважаючи на зроблене судом попередження про необхідність належного виконання батьківських обов`язків з виховання та утримання доньки, ОСОБА_3 свідомо продовжує ухилятись від виконання своїх батьківських обов`язків. Зазначає, що суд, мотивуючи оскаржуване рішення, всупереч зазначеним правовим висновкам Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі №149/2510/21 (щодо покладення у даному випадку тягаря доказування на відповідача), переклав тягар доказування на позивача та стверджує про те, що позивач не довів в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька батьківських прав, позивачкою не подано суду негативної характеристики відповідача або вчинення ним неправомірних дій. При цьому суд зазначає, що відповідач звернувся в суд з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з донькою, здійснив оплату за навчання доньки у 2025 році, а також 15 вересня 2025 року грошовий переказ на ім`я Таїсії на суму 500 доларів США. Однак, суд жодним чином не дає оцінку тому факту, що усі перелічені дії відповідач вчинив виключно після подання до суду вдруге позову про позбавлення його батьківських прав. Наведені обґрунтування суду, без врахування зазначеного висновку Верховного Суду щодо розподілу тягаря доказування, суперечать вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення. Вказує, що до моменту подачі позову у даній справі батько жодного разу не виявляв турботи, уваги чи будь-якої присутності в житті дитини, не змінюючи при цьому свого місця проживання (США), не запрошуючи дитину проживати у більш безпечну для життя і здоров`я країну, порівняно з Україною у даний час. Тобто, жодних змін у поведінці відповідача з моменту попередження судом про необхідність зміни такої поведінки та до моменту подачі даного позову, не відбулось. Вважає, що у зв`язку зі свідомим та тривалим у часі ухиленням ОСОБА_3 від виконання своїх обов`язків суду слід було оцінити вказану поведінку відповідача з урахуванням періоду часу, що минув, та зробити висновок про те, чи вона змінилась, чи залишилась тією ж самою, яка була предметом дослідження судом при вирішенні первинного позову та зумовила винесення рішення про попередження відповідача про необхідність зміни поведінки. Вказує, що перша зустріч віч-на-віч відповідача з донькою відбулась у вересні 2021 року, друга - у лютому 2022 року і ці зустрічі викликали у Таїсії виключно негативні емоції та призвели до такого стресу, що вона була змушена тривалий час відвідувати психолога. Такий стан викликала поведінка батька, який прийшов до неї в школу без попередження, разом із стороннім чоловіком, якого ОСОБА_7 не знає, батько її не впізнав, не намагався налагодити з нею доброзичливий контакт, нічого не розпитав про її життя. У розмові батько намагався образити матір Таїсії, що надзвичайно обурило останню. Дана обставина була встановлена Тернопільським апеляційним судом у справі № 607/10605/22. Крім того, звертає увагу на те, що Позивачка ніколи не чинила жодних перешкод Відповідачеві у проживанні, спілкуванні з донькою, не заперечувала щодо будь-якої іншої форми участі Відповідача в житті дитини. Стверджує, що відповідач ОСОБА_3 добровільно та свідомо змінив країну проживання, усвідомлюючи, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток доньки, її навчання, підготовку до самостійного життя. Вказані вище зустрічі були єдиними за весь період життя дівчинки. Більше відповідач в Україну не приїздив. Наведене свідчить про його свідомий вибір про ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні ст.164 СК України. Таким чином, як зазначає апелянт, від дня прийняття Постанови Тернопільського апеляційного суду, якою ОСОБА_3 попереджено про необхідність належного виконання батьківських обов`язків по вихованню доньки, поведінка відповідача в кращу сторону не змінилась. При цьому, вказує, що у судовому засіданні була заслухана думка дитини, яка висловила категоричну позицію щодо задоволення позовних вимог та пояснила причини. Зазначила, що відповідач їй чужа людина. Дві зустрічі, одна з яких відбулась в тому числі за наполяганням її матері (позивачки), закінчились тим, що відповідач почав ображати маму Таїсії та прискіпуватись до самої дитини з претензіями, а судом, в свою чергу, не зазначено, яким саме інтересам Таїсії суперечить її думка. Крім того вказує і на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , оскільки останні є подругами позивачки та можуть бути зацікавленими в результатах розгляду справи, однак бере до уваги покази свідків зі сторони відповідача, в тому числі, ОСОБА_11 , який є хрещеним батьком Таїсії та товаришем відповідача, а також ОСОБА_12 , який також є товаришем відповідача, при цьому не вбачаючи в цих показах зацікавленості. Зазначає, що такий підхід порушує принцип рівності сторін та змагальності процесу, визначених вимогами ст.12 ЦПК України, а також вимоги щодо всебічної, повної та об`єктивної оцінки доказів у їх сукупності. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Недокус В.І. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення. Зокрема зазначає, що позивач систематично створює відповідачу перешкоди для спілкування та участі у вихованні доньки, тривалий час не надає йому актуальні засоби зв`язку з дитиною, що робить неможливим виконання ним батьківських обов`язків. Звертає увагу на те, що в провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області знаходиться на розгляді справа №607/17222/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною. Вказана позовна заява ґрунтується, зокрема, на рішенні виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 21 березня 2012 року №428, яким затверджено висновок щодо участі у вихованні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до вказаного висновку, мати Таїсії чинить перешкоди у спілкуванні із донькою, а відтак комісією встановлено графік побачень. Зазначає, що не виконуючи вказаного графіку, ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 13 травня 2013 року по справі №1915/15905/2012 судом затверджено мирову угоду, відповідно до якої, в тому числі, ОСОБА_3 зобов`язується заздалегідь попереджати ОСОБА_1 про всі наміри проводити побачення з донькою під час перебування в Україні та про наміри спілкування з донькою через мережу Інтернет під час перебування за межами України, згідно графіку, з метою взаємного виконання сторонами умов участі виховання доньки, зазначених у Висновку. Дані обставини також встановлені в рішенні Тернопільського міськрайонного суду від 21 квітня 2023 року по справі №607/10605/22 та доказуванню не підлягають. Проте, не виконуючи вказане вище рішення суду від 13 травня 2013 року позивач постійно створює перешкоди у спілкуванні спільної дитини із відповідачем, так як вже більше трьох-чотирьох років не надає актуальні засоби зв`язку через мережу Інтернет, не відповідає на телефонні дзвінки та повністю ізолює Таїсію від відповідача та його батьків, чим порушує не тільки узгоджену та затверджену мирову угоду, але й порушує право батька бути присутніми в житті дитини, допомагати матеріально, підтримувати морально та духовно, що спростовує вказані позивачем факти свідомого та умисного ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків. Вказує, що даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи доказами про намагання відповідача зв`язатись із донькою, в тому числі через засоби зв`язку позивача, які виявились безрезультатними. Стверджує, що ізоляція дочки матір`ю відбувається і до сьогодні, оскільки навіть під час розгляду даної справи відповідач намагається встановити нормальний зв`язок з дитиною, на різдвяні свята направив Таїсії передачу, яку кур`єрська доставка «Нова пошта» близько тижня намагалась безрезультатно вручити. Разом з тим, відповідачем самостійно встановлено, що дочка ОСОБА_7 навчається у Західноукраїнському національному університеті МОУ та після встановлення даного факту ним здійснено оплату за навчальний 2025-2026 календарний рік. Крім того вказує, що під час розгляду даної справи відповідачем на день народження дочки переказано грошові кошти в сумі 500 доларів, які на момент розгляду не отримані ОСОБА_7 . Таким чином вважає посилання позивача на те, що відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на налагодження спілкування з донькою та відновлення з нею психологічного зв`язку, безпідставними. Вказує, що дитина вже багато років проживає разом із матір`ю, яка, на його думку, формує думку дитини в тому чи іншому напрямку. В певний період дитина проживала з іншим батьком, свідком ОСОБА_13 по справі №607/10605/22 та даний факт ніким не оспорювався, відтак, відсутність спілкування із своїм батьком та наявність спілкування з іншими людьми формують думку дитини, яка не завжди може виходити з якнайкращих її інтересів. Поряд з тим, вказаний свідок в судовому засіданні по справі №607/10605/22 заявив про існування обставин, за котрих ОСОБА_1 не надавала змогу бачитись із їх спільною дитиною також. Вважає, що проживання дитини упродовж тривалого часу у новій сім`ї, створеній її батьком чи матір`ю, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з ким не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести (постанова ВС від 17 червня 2021 року у справі №466/9380/17 (провадження № 61-2175св20)). Крім того вказує, що дійсно, до укладення шлюбу та народження спільної дочки позивач періодично перебував в США, а з 2011 року на постійній основі проживає там та налагоджує особистий побут та самореалізується. Однак, періодично приїжджає в Україну, в тому числі для відвідувань своєї дочки та своїх батьків похилого віку. Вказані обставини позивачем не заперечувались. Проте, позивач ніколи не відмовлявся від своєї дочки та завжди проявляв батьківську турботу, а факт переїзду ніколи не мав на меті ухилення від виконання батьківських обов`язків, навіть після укладення позивачем нового шлюбу протягом двох років після припинення спільних шлюбних відносин. Відтак, вважає посилання позивача на той факт, що відповідач з 2022 року залишив свою дочку в небезпеці, не приїжджає до України, не забирає її до свого місця проживання не відповідає дійсності та є голослівними, оскільки вказані обставини досліджувались в суді першої інстанції за участі сторін, в тому числі про те, що після початку повномасштабного вторгнення відповідач просив дочку поїхати з ним, коли він повертався в США, однак безрезультатно. Також стверджує, що покликання позивача на підстави для позбавлення його батьківських прав, як постійне тривале проживання за межами країни проживання дитини, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя, не є релевантним в даній ситуації, оскільки, як вбачається із постанови Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №520/8264/19 (провадження № 61-19984св21), відповідач був достовірно обізнаний про тяжку життєву ситуацію дітей, викликаною хворобою та смертю їх матері, однак не вжив заходів для забезпечення догляду за дітьми, які після смерті матері були позбавлені будь-якого батьківського піклування, що викликало необхідність встановлення опіки над дітьми та призначення опікуном діда. Зазначає, що мати не підпускає дитину до батька, забороняє спілкуватись та відвідувати його на період літніх канікул, а також під час початку повномасштабного вторгнення, що також встановлено в рішенні суду по справі №607/10605/22, де суд встановив, що відповідач піклується про безпеку дочки та пропонував позивачу, щоб дитини виїхала з країни, в тому числі і для уникнення наслідків воєнного стану, а також надав позивачу нотаріально посвідчену згоду для виїзду дитини за кордон, що в свою чергу спростовує твердження позивача про умисне ухилення та відсутність перешкод участі батька в житті дитини. У відповідача за період з 2011 року налагодився сталий побут під час проживання в США, наявна робота, місце проживання, тощо. Також зазначає, що відповідач не позбавлений громадянства України, а відтак, під час перебування в Україні на нього розповсюджуються місцеві закони, відповідно до яких у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, він не зможе виїхати за межі України. Крім того, приїхавши в Україну останній втратить засоби на існування та проживання, що суттєво погіршить становище батька дитини, який як призовник може бути також і мобілізований. Дана ситуація не залежить від бажання відповідача, а виходить із законодавчої ініціативи держави. В судовому засіданні апелянт та її представник апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній. Відповідач та його представник просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі оскаржуване рішення суду. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На думку колегії суддів, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає. Судом встановлено наступні обставини. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 вересня 2009 року, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2011 року. Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька ОСОБА_7 . ОСОБА_1 проживає разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади за №2024/006785136 від 10 червня 2024 року та за №2024/006616834 від 06 червня 2024 року та не заперечується відповідачем. Відповідач ОСОБА_3 з 2011 року проживає за межами України, а саме в США, періодично приїздить до України, вказану обставину сторони не заперечують. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 13 травня 2013 року у справі №1915/15905/2012 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, у зв`язку з укладенням між сторонами мирової угоди, умовами якої сторони погодили способи участі батька у вихованні дочки та спілкуванні з нею. Згідно витягу з ЄРДР, номер кримінального провадження 12021211040001355 від 03 жовтня 2021 року встановлено, що 02 жовтня 2021 року внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за зверненням ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 не виконує рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. На утримання дочки ОСОБА_7 відповідач сплачує аліменти у розмірі 2744 грн щомісячно, згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21 квітня 2023 року, справа № 607/10605/22. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 21 квітня 2023 року, справа № 607/10605/22, з врахуванням постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав. Попереджено ОСОБА_3 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню та утриманню дочки ОСОБА_1 . Покладено на орган опіки і піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Збільшено розмір аліментів та визначено їх у розмірі 2744 грн щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з урахуванням індексації, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття. Заборгованість зі сплати аліментів відсутня, що не заперечила в судовому засіданні позивачка та підтверджується довідкою Кременецького відділу ДВС у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №41095 від 03 грудня 2024 року. Згідно довідки ВСП «ФКЕПФТ ЗУНУ» №654 від 18 жовтня 2024 року встановлено, що ОСОБА_14 навчається на 1 курсі у ВСП «Фаховий коледж економіки, права та інформаційних технологій Західноукраїнського національного університету» за освітньо-професійним ступенем «Фаховий молодший бакалавр». Форма навчання денна. Умови навчання контракт. Термін навчання з 01 вересня 2024 року по 30 червня 2028 року. Наказ на зарахування на навчання №776-СТ від 31 липня 2024 року. Відповідно до листа-відповіді Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №16 імені Володимира Левицького Тернопільської міської ради Тернопільської області за №228 від 14 червня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 навчалася у 10 класу даного навчального закладу. Зі слів матері та учениці, батько ОСОБА_15 з ними не проживає та не займається вихованням дівчинки. Протягом 2023-2024 н.р. батько у школу не з?являвся, не був присутнім на жодних батьківських зборах, не цікавився успіхами доньки в навчанні, її шкільним життям. Вчитель початкових класів ОСОБА_16 з батьком не знайома. Класний керівник 10 класу ОСОБА_17 бачила батька лише один раз у 2021 році, коли він приходив у школу привітати ОСОБА_7 з днем народження. Догляд за дівчинкою, її вихованням та навчанням здійснює мати. Мати присутня на усіх батьківських зборах, цікавиться успіхами дочки у навчанні, її емоційним станом та поведінкою в школі. З листа-відповіді цього ж навчального закладу за №203 від 15 листопада 2022 року встановлено, що у 2021 році ОСОБА_3 був у школі у вересні місяці, звертався до класного керівника ОСОБА_17 , а у другому семестрі звертався до директора шкоди ОСОБА_18 , цікавився навчанням та відвідуванням школи донькою ОСОБА_7 . З довідки Кременецького відділу ДВС у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №41097 від 03 грудня 2024 року встановлено, що у Відділі перебуває відкрите виконавче провадження №65534432 з примусового виконання виконавчого листа №607/2735/20, виданого 02 квітня 2021 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість по індексації аліментів у розмірі 31163.50 грн. Станом на 03 грудня 2024 року заборгованість по індексації аліментів не стягнута та становить 31163.50 грн. З висновку органу опіки та піклування Тернопільської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 07 травня 2025 року за №600 слідує, що ОСОБА_3 та його представник - адвокат Недокус В.І. були відсутні на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. ОСОБА_19 на засіданні комісії повідомила, що вона була ініціатором звернення до суду із позовом про позбавлення батька батьківських прав. Виховання, навчання та розвиток дитини повністю забезпечує мати, ОСОБА_1 , яка постійно контактує з навчальними закладами та бере активну участь у житті доньки. Заборгованості по аліментах не має, однак є значна сума заборгованості з індексації 31163.50 грн, що свідчить про недбале ставлення до фінансових зобов`язань. Враховуючи наведене, орган опіки та піклування прийшов до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо дочки ОСОБА_7 . Згідно листа-відповіді Західноукраїнського національного університету МОУ за № 126-22/2479 від 30 жовтня 2025 року встановлено, що згідно квитанції №2 PL013793 від 01 вересня 2025 року оплату за навчання студентки ОСОБА_19 на підставі договору №568658 в сумі 24960 здійснила ОСОБА_20 . В судовому засіданні сторони визнали той факт, що таку оплату здійснив відповідач, передавши кошти ОСОБА_20 , яка у подальшому здійснила оплату за навчання доньки. З долученої відповідачем квитанції про переказ коштів від 15 вересня 2025 року встановлено, що він здійснив грошовий переказ на ім`я доньки Таїсії на суму 500 доларів США. Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_10 , яка є подругою позивачки, суду пояснила, що товаришує із позивачкою останні 13-14 років. Разом проводять багато часу, з відповідачем вона не знайома. Знає, що донька не спілкується з батьком. Свідок ОСОБА_9 , яка є сусідкою позивачки, в суді першої інстанції пояснила, що бачила відповідача лише два рази, на їх з позивачкою весіллі та коли Таїсії був один рік. Свідок ОСОБА_11 в суді першої інстанції пояснив, що є хрещеним батьком Таїсії. Протягом тривалого часу товаришує з відповідачем. У грудні 2021 року січні 2022 року разом з відповідачем приходили у школу, де навчається ОСОБА_7 , щоб навідати її. Свідок ОСОБА_12 , який є товаришем відповідача, пояснив, що відповідач завжди намагається контактувати з донькою. Він особисто двічі передавав передачі Таїсії від батька, останній раз телефон у 2023-2024 рр. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для застосування відносно ОСОБА_3 такого крайнього заходу впливу, зокрема й доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини. З таким рішенням суду першої інстанції колегія суддів не погоджується. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13). Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном. У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер. У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2023 року у справі №607/10605/22 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітньої доньки сторін ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відмовлено. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року вказане рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2023 року змінено, та доповнено резолютивну частину абзацом наступного змісту: «Попередити ОСОБА_3 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню та утриманню дочки ОСОБА_1 , поклавши на орган опіки і піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Зазначена постанова апеляційного суду набрала законної сили в день її прийняття, тобто 16 серпня 2023 року. Крім того, вказану постанову апеляційного суду залишено без змін постановою Верховного Суду від 20 вересня 2024 року. У грудні 2024 року, звертаючись повторно з позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, позивачка ОСОБА_1 вказувала, що з часу набрання законної сили рішення суду про попередження останнього щодо належного виконання батьківських обов`язків відносно їхньої неповнолітньої дитини, поведінка відповідача не змінилася. Так, особливістю справи, що переглядається, є те, що позивач звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав вдруге. У такому разі позивач має надати докази на підтвердження того, що після ухвалення рішення про відмову в позбавленні батьківських прав (яке ґрунтувалося на висновку про те, що позбавлення таких прав є крайнім заходом впливу на відповідача) відповідач не змінив ставлення до виховання дитини, батьківські обов`язки й надалі не виконує. Водночас відповідач має надати докази на підтвердження зміни його ставлення до виконання батьківських обов`язків, існування об`єктивних перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Так, згідно з правовим висновком Верховного Суду, зробленого у постанові від 23 листопада 2022 року у справі №149/2510/21, останній дійшов переконання, що у такій правовій ситуації, коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного із батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого із батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий із батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження власних аргументів, а також на спростування доводів, викладених у позовній заяві, відповідач долучив скріншоти з месенджера, де він, ніби то, в період з 02 липня 2023 року по 24 листопада 2024 року, у різні дні писав позивачці про те, що він «в скайпі» та «чекає на Таю», а також скріншоти з месенджера, де він, ніби то, безпосередньо, в період з 05 грудня 2024 року по 19 січня 2025 року пише своїй дочці привітання зі святами, здійснює виклики та відправляє переказ коштів на її ім`я в сумі 200 доларів США. Крім того, відповідач долучив копію квитанції від 15 вересня 2025 року на переказ коштів в сумі 500 доларів США на ім`я дочки, а також, як встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, здійснив оплату за навчання доньки в ЗУНУ в сумі 24960 грн. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, на думку колегії суддів, помилково вважав достатніми вказані вище докази, а також поведінку відповідача на підтвердження недоцільності у позбавленні останнього батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 . Однак, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції у даній справі, всупереч вказаній вище правовій позиції Верховного Суду, поклав обов`язок з доказування обставин, зазначених у позовній заяві, виключно на позивача, враховуючи при цьому те, що докази, які надає відповідач, підтверджують вчинення ним дій щодо виконання батьківського обов`язку фактично після звернення позивачки з відповідним позовом, зокрема відправлення дочці повідомлень, переказ їй коштів та оплата за навчання. При цьому, суд першої інстанцій не надав оцінки факту повторного звернення до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав, хоча саме встановлення обставин щодо зміни ставлення відповідача до виконання ним батьківських обов`язків є основним питанням, що підлягало з`ясуванню судом під час розгляду цієї справи, тобто фактично суд розглянув спір як за вперше пред`явленим позовом. Водночас, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач не навів аргументів та не надав доказів належного виконання ним батьківських обов`язків щодо дитини в період з винесення Тернопільським апеляційним судом постанови від 16 серпня 2023 року до повторного звернення позивачки з позовом у даній справі у грудні 2024 року. Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 звертав увагу, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи. Також у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 Верховний Суд вказав, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже має законну мету, і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав. У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування про неї, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, саме лише заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позову. Лише той факт, що відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку, оскільки позов про позбавлення його батьківських прав пред`явлено до нього вже вдруге, а він не надав належних доказів, які б свідчили про дійсну зміну його ставлення до виконання батьківських обов`язків. Залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (див.: постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі №591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22). Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок органу опіки та піклування Тернопільської міської ради, затверджений рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 07 травня 2025 року за №600 про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він містить фактичні обставини справи, які в своїй сукупності свідчать про відсутність у житті неповнолітньої Таїсії її батька, що, зокрема, підтверджується і її поясненнями, наданими під час засідання комісії, згідно з якими батько не приймає участі у її житті, не спілкується із нею, тому вона не вважає його своїм батьком. Крім того, згідно вказаного висновку, виховання, навчання та розвиток дитини повністю забезпечує мати, ОСОБА_1 , яка постійно контактує з навчальними закладами та бере активну участь у житті доньки. Натомість батько дитини, як вбачається з листа-відповіді Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №16 імені Володимира Левицького Тернопільської міської ради Тернопільської області за №228 від 14 червня 2024 року, протягом 2023-2024 н.р. у школу не з?являвся, не був присутнім на жодних батьківських зборах, не цікавився успіхами доньки в навчанні, її шкільним життям. Вчитель початкових класів ОСОБА_16 з батьком не знайома. Класний керівник 10 класу ОСОБА_17 бачила батька лише один раз у 2021 році, коли він приходив у школу привітати Таїсію з днем народження. Догляд за дівчинкою, її вихованням та навчанням здійснює мати. Мати присутня на усіх батьківських зборах, цікавиться успіхами дочки у навчанні, її емоційним станом та поведінкою в школі. Крім того, відповідач вказує на те, що протягом останніх 3-4 років позивачка, ніби то, чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, однак відповідач ОСОБА_3 , за вказаних обставин, лише в серпні 2025 року звернувся з відповідним позовом до суду першої інстанції. Більше того, сам же відповідач долучив до матеріалів справи скріншоти месенджера, відповідно до яких, він, ніби то спілкувався з дитиною. Що стосується постанови ВС від 26 квітня 2022 року у справі №520/8264/19, яку апелянт наводить у своїй апеляційній скарзі та яку відповідач вважає нерелевантною, то колегія суддів зазначає, що у вказаній справі суд встановив обставини, які подібні до справи, що переглядається, зокрема те, що відповідач через незначний проміжок часу після народження дитини, у 2011 році фактично виїхав за межі України в іншу країну, після чого, протягом 15 років бачився з донькою лише декілька разів. Тобто, відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України. При цьому у наведеній вище справі Верховний Суд констатував, що судами правильно враховано, що такі життєві умови були обрані відповідачем після народження дітей, перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя. Також судами прийнято до уваги, що з моменту розірвання шлюбу з ОСОБА_5 у 2011 році відповідач не проживав із малолітніми дітьми однією сім`єю, а з 2014 року і по сьогодні проживає за межами України, та, відповідно, з вказаного часу не брав та не бере участі у вихованні дітей, не піклується про них, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дітей, як складову частину виховання. Таким чином, колегія суддів приймає до уваги дану постанову Верховного Суду та вважає, що певні висновки, зроблені у ній щодо конкретних обставин справи, є подібними до даної справи, що переглядається. Крім того, заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив пояснення свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є подругами позивачки, та взяв до уваги лише пояснення свідків ОСОБА_11 , який є хрещеним батьком неповнолітньої дитини сторін, та ОСОБА_12 , який є товаришем відповідача. Так, свідок ОСОБА_11 підтвердив лише той факт, що у грудні 2021 січні 2022 роках він з відповідачем приходили у школу, де навчається ОСОБА_7 , що також підтверджено й іншими доказами. Свідок ОСОБА_12 зазначив, що відповідач завжди намагається контактувати з донькою. Однак суд першої інстанції не встановив, в які саме періоди це відбувалось. Колегія суддів вважає, що надані зазначеними свідками пояснення навпаки, у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач практично не бере участі у житті дитини, що також підтвердила в судовому засіданні суду першої інстанції і неповнолітня донька сторін. Що стосується думки неповнолітньої дитини сторін, Таїсії, то колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтею 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Тлумачення частини другої статті 171 СК України дає підстави для висновку, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково, зокрема, при вирішенні спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України). Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі. Ст.12 Конвенції ООН про права дитини також наголошує: слід приділяти належну увагу думці дитини, враховуючи її вік та рівень зрілості. Так, за сталою практикою Верховного Суду, думка дитини під час вирішення справи, в тому числі щодо позбавлення одного з батьків батьківських прав відносно неї, не є безумовною підставою для задоволення такої вимоги, однак повинна враховуватись з урахуванням конкретних обставин справи та в сукупності з іншими доказами. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, станом на час розгляду справи неповнолітній дитині сторін виповнилось 16 років. Колегія суддів враховує те, що думка дитини у такій категорії справ не є вирішальною, однак, зважаючи вік дитини, рівень зрілості, а також її сталу позицію, в тому числі протягом останніх років, щодо небажання спілкуватись з відповідачем, оскільки не вважає його своїм батьком, яку вона висловлювала як під час засідання органу опіки та піклування, під розгляду справи вперше у 2023 році та у даній справі, а також із врахуванням наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів вважає за необхідне прийняти до уваги думку дитини сторін. Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, але з урахуванням обставин цієї справи, погоджується з викладеними в апеляційній скарзі доводами про наявність обставин для застосування такого крайнього заходу впливу на відповідача. Доводи відповідача у відзиві щодо неможливості прибути в Україну через запровадження в ній воєнного стану, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не свідчать про безумовну перепону виконання відповідачем батьківських обов`язків. З огляду на встановлені вище обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідач, з урахуванням положень частини першої статті 169 СК України, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у випадку зміни обставин, що слугували підставою для позбавлення його батьківських прав. У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді в сумі 1453,50 грн. Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити. Позбавити батьківських прав ОСОБА_6 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з відповідача ОСОБА_6 на користь позивачки ОСОБА_5 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанцій в сумі 1453.50 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 квітня 2026 року. Головуючий О.З. Костів Судді: М.В Хома Б.О. Гірський