Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/10399/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4634/26 Справа № 212/10399/25 Суддя у 1-й інстанції - Зімін М. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2026 року м.Кривий Ріг Справа № 212/10399/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Морозов Вадим Юрійович, на заочне рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 02 лютого 2026 року, яке ухвалене суддею Юзефовичем І.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 лютого 2026року, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором прокату. Позовна заява обґрунтована тим, що 22 липня 2024 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено Договір прокату інструменту, згідно умов якого у тимчасове платне користування відповідачці було передано будівельні інструменти. Відповідно до умов вказаного Договору, відповідачка була зобов`язана сплатити кошти за користування інструментом у розмірі 570,00 грн за добу використання, своєчасно повернути позивачу предмети прокату в тому ж стані, в якому вони були отримані. Однак, всупереч умовам вказаного Договору, у розумний строк відповідачкою майно не повернуто позивачу, а також не сплачено орендну палату за 389 днів в розмірі 221 730,00 грн. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 221 730,00 грн, витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. Заочним рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 02 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором прокату залишено без задоволення. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Морозов В.Ю., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задовлення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції формально підійшов до питання процесуальної правосуб`єктності позивача та дійшов висновку про неналежність позивача, не врахувавши фактичні обставини справи та надані докази. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що фізична особа та фізична особа-підприємець є одним суб`єктом права, а відмінність полягає виключно у характері правовідносин, у яких така особа виступає. Якщо зі змісту договору та доказів у справі вбачається, що правовідносини виникли у межах підприємницької діяльності, суд не вправі ігнорувати цей факт та відмовляти у позові з формальних підстав. Висновок суду першої інстанції про подання позову неналежним позивачем ґрунтується виключно на формальному сприйнятті процесуального зазначення сторони та не відповідає сучасному підходу Верховного Суду до визначення правосуб`єктності фізичної особи-підприємця. Суд фактично ототожнив написання імені позивача без додавання абревіатури «ФОП» із відсутністю у нього права вимоги, що суперечить фундаментальному принципу цивільного права єдності правосуб`єктності фізичної особи. Так, зокрема, в постанові Великої палати Верховного Суду від 14.06.2023 року по справі № 125/1216/20, визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП, колегія суддів зауважила, що з аналізу господарського законодавства вбачається, що з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах як фізична особа, та як ФОП. Верховний Суд у новітніх правових висновках виходить з того, що фізична особа після державної реєстрації підприємцем не втрачає статусу фізичної особи, також ФОП це не окремий суб`єкт права, а додаткова ознака правового статусу, вирішальним є характер спірних правовідносин, а не формальне написання сторони. Такий підхід є системним і підтверджується узагальненнями практики Верховного Суду, де підкреслюється, що особа може одночасно виступати у двох правових режимах як фізична особа і як підприємець, а визначальним є не формальне найменування сторони, а характер конкретних правовідносин. Натомість, суд першої інстанції, визнавши факт реєстрації ОСОБА_1 , як ФОП та підтвердження здійснення ним підприємницької діяльності, дійшов внутрішньо суперечливого висновку про відсутність у нього права на звернення до суду з даним позовом. Такий підхід суперечить не лише процесуальним нормам, а й завданню цивільного судочинства ефективному захисту порушеного права. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 22 липня 2024 року укладено Договір оренди (прокату) № 312, за умовами якого орендодавець ФОП ОСОБА_1 передає орендареві ОСОБА_4 у тимчасове користування інструменти та приладдя. Орендар сплачує орендодавцю плату за використання предметів прокату. Орендна плата нараховується кратно добі з моменту взяття в оренду. У відповідно до Акту прийому-передачі обладнання орендодавець ФОП ОСОБА_1 передає орендареві ОСОБА_4 три інструменти, а саме Stark BS 1010 за добову вартість 190 грн, Stark AG 960 Profi за добову вартість 90 грн, GTM wc 12/150/1800 за добову вартість 290 грн. 22 серпня 2025 року ОСОБА_1 направлено ОСОБА_5 вимогу про повернення будівельних інструментів, сплату заборгованості за користування майном в розмірі 221 730,00 грн. ОСОБА_1 з 04 березня 2010 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та має наступний вид економічної діяльності: прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку. Враховуючи умови Договору оренди (прокату) № 312 від 22 липня 2024 року та приписи частини першої статті 787 ЦК України, у даних правовідносинах наймодавцем інструментів виступає суб`єкт підприємницької діяльність, а саме фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшо висновку, що позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, як фізичної особи у правовідносинах з прокату інструменту, тому він є неналежним позивачем у цій справі і позовні вимоги не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення. Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача. Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21. Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу, необхідно зазначити таке. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 ЦК України). За вимогами статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті). Відповідно до статті 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) тощо. Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП. При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)). Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 263/2359/19 (провадження № 14-467цс19), від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) та інших. Згідно із частинами першою, другою статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та ФОП охоплюються спільним поняттям «суб`єкт господарювання». У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими. Отже, необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у спірних правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб`єкт господарювання. Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Судуу постанові від 14.06.2023 року по справі № 125/1216/20, на яку посилається позивач в апеляційній скарзі. Встановлено, що 22 липня 2024 року укладено Договір оренди (прокату) № 312, за умовами якого орендодавець ФОП ОСОБА_1 передає орендареві ОСОБА_4 у тимчасове користування інструменти та приладдя. Орендар сплачує орендодавцю плату за використання предметів прокату. Орендна плата нараховується кратно добі з моменту взяття в оренду. ОСОБА_1 з 04 березня 2010 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та має наступний вид економічної діяльності: прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку. Отже, у даних правовідносинах ОСОБА_1 виступає як суб`єкт підприємницької діяльність, а саме фізична особа-підприємець, а тому і право вимоги щодо стягнення заборгованості за Договором оренди (прокату) № 312 від 22 липня 2024 року останній набув саме як ФОП. Слід зазначити, що стягнення заборгованості за Договором оренди (прокату) № 312 від 22 липня 2024 року на користь ОСОБА_1 , як фізичної особи, а не суб?єкта господарювання, вплине на зміст правовідносин сторін та фактично ці кошти не будуть обліковуватить як дохід від підприємницької діяльності, що є неприпустимим. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Морозов Вадим Юрійович, - залишити без задоволення. Заочне рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 02 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: