Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 161/25412/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 161/25412/25 пров. № А/857/13405/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого суддіМатковської З. М. суддів -Гуляка В. В. Ільчишин Н. В. при секретарі судового засідання: Рибачуку А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2026 року у справі № 161/25412/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, (головуючий суддя першої інстанції Пахолюк А.М., місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту 17.02.2026),- В С Т А Н О В И В: 04 лютого 2026 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення задоволено. Скасовано постанову №09/5351від 01 листопада 2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП ОСОБА_1 та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді адміністративного штрафу у розмірі 17000 грн. та закрито справу про адміністративне правопорушення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача 484 грн. 48 коп. судового збору. 10 лютого 2026 року представник позивача подала заяву про ухвалення додаткового рішення у зазначеній адміністративній справі, щодо вирішення питання витрат на правничу допомогу. Просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн. Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2026 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. Не погодившись із вказаним додатковим рішенням, його оскаржив відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , який покликаючись на те, що додаткове рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що суд першої інстанції формально послався на зазначені критерії, проте не здійснив їх належного аналізу та не мотивував, чому саме 4000 грн є співмірними. Справу № 161/25412/25 було розглянуто в порядку письмового провадження без проведення судового засідання (ч. 4 ст. 229 КАС України). Предмет спору - визнання протиправною та скасування типової постанови територіального центру комплектування про накладення адміністративного штрафу у розмірі 17 000 грн за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Справа не містить складних правових питань, великого обсягу доказів чи необхідності проведення експертиз, допитів свідків тощо. Це стандартна категорія справ, які масово розглядаються судами в порядку спрощеного провадження. Докази, надані позивачем (додаткова угода № 1 від 05 грудня 2025 року, акт № 1 приймання-передачі виконаних робіт від 09 грудня 2025 року та квитанція), стосуються послуг, наданих протягом 4 днів (05-09 грудня 2025 року) - на етапі підготовки позовної заяви. Жодних відомостей про додаткові роботи після грудня 2025 року (участь у провадженні, підготовка клопотань тощо) не надано. Обсяг робіт є мінімальним і типовим. Апелянт вважає, що стягнення 4000 грн порушує принцип розумності та економії бюджетних коштів. Відповідач є суб`єктом владних повноважень, кошти якого формуються за рахунок державного бюджету. Стягнення навіть зменшеної суми без належного обґрунтування співмірності суперечить ст. 139 КАС України та принципу верховенства права. ІНФОРМАЦІЯ_3 вважає, що з даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні судові рішення, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову, сформована єдина правозастосовна практика Верховного суду з аналогічних питань. З урахуванням наведеного просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити повністю. Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що додаткове рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду без змін. Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.5 ст. 286 КАС України). З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Крім цього, колегія суддів зазначає, що дана категорія справ віднесена до термінових, розгляд яких здійснюється у десятиденний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Задовольняючи частково заяву позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що сума 7000 грн., яка зазначена в договорі та акті наданих послуг не є співмірною із часом та наданими адвокатом послугами. Апеляційний суд вважає вірним висновки суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до частин першої, третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої статті 134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Суд встановив, що 05 грудня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Дженерал Лігал Груп», був укладений договір про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до умов якого, адвокатське об`єднання зобов`язується надати послуги клієнту за винагороду. Із матеріалів справи вбачається, що позивачем понесено витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 7000 грн., на підтвердження розміру якої позивачем надано додаткову угоду №1 від 05 грудня 2025 року, акт №1 приймання-передачі виконаних робіт від 09 грудня 2025 року та квитанцію до прибуткового касового ордера №09-12/01 від 09 грудня 2025 року у розмірі 7000 грн. Згідно з статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Між сторонами узгоджено саме фіксований розмір гонорару в сумі 7000,00 грн, а тому при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, оскільки сторони домовились саме про суму, що є кінцевою і незалежною від обсягу виконаної роботи. Отже, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про неспівмірність витрат на правову допомогу з наданими адвокатом послугами, оскільки такі не обґрунтовані та не зазначено, який розмір гонорару адвоката скаржник вважає співмірним з наданою ним правничою допомогою. Крім того, відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини застосовують, як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Суд при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19. Слід також зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у додатковій постанові від 05 вересня 2019 у справі №826/841/17. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, складність справи, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума 4000,00 грн. є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, змісту і обсягу наданих послуг, витраченого адвокатом часу, належним є розмір відшкодування понесених позивачем судових витрат на оплату правничої допомоги адвоката у 4000 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2026 року у справі № 161/25412/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Повний текст постанови складений на підписаний 14.04.2026