Постанова 4818 № 643/5801/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 643/5801/20 Номер провадження 22-ц/818/1469/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 квітня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Московського (Салтівського) районного суду м. Харкова від 30 вересня 2021 року в складі судді Довготько Т.М. по справі № 643/5801/20 за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Азадалієва (Купровська) Яна Миколаївна, державний реєстратор Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Грішаніна Галина Борисівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Качур Анна Володимирівна, Департамент реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_3 , про визнання недійсними правочинів, скасування рішення державного реєстратора, визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння, В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Азадалієва (Купровська) Яна Миколаївна, державний реєстратор Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Грішаніна Галина Борисівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Качур Анна Володимирівна, Департамент реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_3 , про визнання недійсними правочинів, скасування рішення державного реєстратора, визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовна заява мотивована тим, що відділом розслідування особливо тяжких злочинів Слідчого управління ГУНП в Харківській області розслідуються кримінальні провадження за фактами шахрайських заволодінь квартирами в м. Харкові та замахів на такі заволодіння у великих та особливо великих розмірах. Зокрема, квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 6-631 від 21 липня 2004 року належала ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Харківська міська рада зобов`язана виконати обов`язок, що встановлений законом - подати до суду заяву про визнання вказаної квартири відумерлою спадщиною. Проте згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірне нерухоме майно наразі зареєстроване за іншою особою ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 січня 2019 року № 86, укладеного з ОСОБА_2 . У договорі купівлі-продажу від 23 січня 2019 року вказано, що ОСОБА_2 був власником квартири на підставі договору дарування з ОСОБА_4 від 25 червня 2010 року № 1061, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Купровською Я.М. Однак, відповідно до листа приватного нотаріуса Азадалієвої (Купровської) Я.М. від 05 лютого 2020 року № 03/01-16, 25 червня 2010 року нотаріальні дії за реєстровим № 1061 нею не вчинялись, цього дня нею було посвідчено один договір купівлі-продажу квартири між іншими особами, а за реєстровим № 1061 10 грудня 2010 року посвідчено довіреність. Отже, з огляду на спрямованість вказаного договору на незаконне заволодіння квартирою і відсутність нотаріального посвідчення він є нікчемним, а ОСОБА_2 не мав права на відчуження спірної квартири, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 23 січня 2019 року № 86 він не був її власником. Договір купівлі-продажу квартири від 23 січня 2019 року № 86, посвідчений приватним нотаріусом Качур А.В., був укладений всупереч вимогам закону, що є підставою для визнання його недійсним. Оскільки після смерті власниці квартири ОСОБА_4 відсутні спадкоємці за заповітом і за законом, спадщину не прийнято, тому є підстави для визнання спадщини відумерлою та передачі її територіальній громаді відповідно до закону. Також, з огляду на те, що спірна квартира незаконно вибула із володіння територіальної громади м. Харкова, якій відумерла спадщина належить з часу відкриття спадщини, остання підлягає витребуванню від ОСОБА_1 . Крім того, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1 унеможливлює вільне володіння, користування та розпорядження нею та зумовлює необхідність скасування рішень державних реєстраторів прав на нерухоме майно. Просила: визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 25 червня 2010 року № 1061, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровською Я.М., за змістом якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 квартиру; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 23 січня 2019 року № 86, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Качур А.В., за змістом якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 квартиру; скасувати рішення державного реєстратора Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Грішаніної Г.Б. індексний номер: 44987610 від 09 січня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Качур А.В. індексний номер: 45178948 від 23 січня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати відумерлою спадщиною квартиру АДРЕСА_1 , власник якої ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та передати відумерлу спадщину квартиру до комунальної власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради; витребувати квартиру із чужого незаконного володіння від ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради. Заочним рішенням Московського (Салтівського) районного суду м. Харкова від 30 вересня 2021 року позов Харківської міської ради задоволено частково. Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді квартири АДРЕСА_1 . Витребувано у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради. Скасовано рішення державного реєстратора Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Грішаніної Г.Б. індексний номер: 44987610 від 09 січня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Качур А.В. індексний номер: 45178948 від 23 січня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради витрати по сплаті судового збору в сумі 6306,00 грн по 3153,00 грн з кожного. Заочне рішення суду мотивовано тим, що спірна квартира, яка належала на праві власності ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вибула із її власності за її життя поза її волею на підставі договору дарування, який нотаріально не посвідчений, тож наявні правові підстави для її витребування у ОСОБА_1 . На момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 квартира входила до складу спадщини, з часу відкриття якої сплило більше трьох років, та яку прийнято не було, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які вважали себе спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , не підтвердили з нею родинного зв`язку, тому відповідно до ст. 1277 ЦК України є підстави для визнання спадщини відумерлою. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому скасовані рішення про реєстрацію за відповідачами права власності на квартиру. У задоволенні вимог про визнання недійсними договорів дарування від 25 червня 2010 року та купівлі-продажу від 23 січня 2019 року відмовлено, оскільки договір дарування є нікчемним в силу закону, а ефективним способом захист прав позивача є саме витребування майна. У вересні 2025 року ОСОБА_1 через представника подала заяву про перегляд заочного рішення. Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. На вказане судове рішення засобами поштового зв`язку 10 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Янукян Л.Х. до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що жодних вироків у відношенні ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 матеріали справи не містять, відсутні висновки почеркознавчих експертиз щодо підписаного договору дарування квартири від 25 червня 2010 року і арешти на квартиру, тож ОСОБА_1 не знала і не могла знати про будь-які кримінальні провадження і є добросовісним набувачем. 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким унормовано порядок здійснення компенсації добросовісним набувачам у випадку витребування майна, проте органом місцевого самоврядування така компенсація не здійснена. Спірна квартира не є відумерлою спадщиною, оскільки після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори звернувся спадкоємець ОСОБА_3 , за заявою якого була відкрита спадкова справа, а суд, встановивши відсутність у нього родинних відносин з померлою і права на спадщину, надав оцінку обставинам, які не були предметом розгляду. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної квартири, здійснила за неї розрахунок за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу. Також посилалась на те, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 09 квітня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: Харківською міською радою отримано в електронному кабінеті 23 грудня 2025 року (а.с. 209, т. 1); ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 226227, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 211, т. 1); ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано в електронному кабінеті 23 грудня 2025 року (а.с. 210, т. 1); ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 224225, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 212, т. 1); ОСОБА_6 , приватному нотаріусу, повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 220221, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 213, т. 1); ОСОБА_7 , державному реєстратору Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 230231, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 214, т. 1); Качур Анні Володимирівні, приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу, повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 228229, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 215, т. 1); Департаментом реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради отримано в електронному кабінеті 23 грудня 2025 року (а.с. 207, т. 1); Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради отримано в електронному кабінеті 23 грудня 2025 року (а.с. 208, т. 1); ОСОБА_3 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 222223, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 216, т. 1). 09 квітня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 , надійшла заява про відкладення розгляду справи, призначеного на 09 квітня 2026 року через неможливість її представника адвоката Янукян Л.Х. взяти участь у цьому судовому засіданні, оскільки остання перебуває у оздоровчій відпустці з малолітніми дітьми з 26 березня 2026 року по 28 квітня 2026 року. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципів) цивільного судочинства, окрім іншого, є верховенство права, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно з частиною 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Про дату, час та місце судового розгляду справи 09 квітня 2026 року ОСОБА_1 та її представник адвокат Янукян Л. Х. повідомлялися завчасно та належним чином, зокрема адвокату Янукян Л. Х. повістку-повідомлення отримано в електронному кабінеті 23 грудня 2025 року (а.с. 210, т. 1), з огляду на що представник мав достатньо часу для організації своєї діяльності по виконанню представництва по даній справі. Оскільки клопотання про відкладення судового розгляду, призначеного на 09 квітня 2026 року з належним обґрунтуванням поважних причин неявки в судове засідання ОСОБА_1 не надано, колегія суддів ухвалила відмовити у його задоволенні. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належала на праві власності ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 21 липня 2004 року, виданого державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 16 вересня 2004 року (а.с. 22-23 том 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується актовим записом про смерть № 3201 від 27 лютого 2018 року (а.с. 21 том 1). Заповіту ОСОБА_4 не залишила, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру, наданою Третьою Харківською міською державною нотаріальною конторою (а.с. 153 том 1). Також Третьою Харківською міською державною нотаріальною конторою надано Інформаційну довідку зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 21 серпня 2020 року, з якої вбачається, що після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Міссіяж О.А. було заведено спадкову справу, номер у нотаріуса 01/2018, номер у спадковому реєстрі 61833526 (а.с. 152 том 1). З повідомлення Харківського обласного державного нотаріального архіву № 3557/01-21 від 26 листопада 2020 року та копії спадкової справи № 01/2018, заведеної після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , вбачається, що 08 січня 2018 року до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_3 . Заяву було прийнято, зареєстровано в книзі обліку та реєстрації спадкових справ 08 січня 2018 року за порядковим № 01, заведено спадкову справу № 01/2018. Також 27 березня 2018 року до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_2 . Заяву було прийнято, зареєстровано в книзі обліку та реєстрації спадкових справ 27 березня 2018 року за порядковим № 07, спадкова справа № 01/2018 року. Відмітки про видачу свідоцтв про право на спадщину відсутні, спадкова справа вважається відкритою (а.с. 202-215 том 1). 23 січня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Качур А.В., за реєстровим № 86, на підставі якого право власності на неї було зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 27-34 том 1). Відповідно до п. 1.2 вказаного договору квартира належить продавцю на підставі договору дарування квартири, посвідченого 25 червня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровською Я.М. за реєстровим № 1061. Відповідно до умов договору дарування квартири від 25 червня 2010 року № 1061, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Купровською Я.М., ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 24-25 том 1). На підставі цього договору право власності на квартиру за ОСОБА_2 зареєстровано рішенням державного реєстратора Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Грішаніної Г.Б. індексний номер: 44987610 від 09 січня 2019 року (а.с. 30 том 1). Однак у листі від 05 лютого 2020 року № 03/01-16 ПН ХМНО ОСОБА_6 вказала, що 25 червня 2010 року нотаріальні дії за реєстровим № 1061 нею не вчинялись. 25 червня 2010 року нею посвідчено один договір купівлі-продажу квартири, укладений між гр. ОСОБА_9 та гр. ОСОБА_10 на бланку BMP 277964. За реєстровим № 1061 10 грудня 2010 року посвідчено довіреність від імені громадянина Індії на бланку НОМЕР_1 (а.с. 26 том 1). Тобто, договір дарування квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 25 червня 2010 року не був нотаріально посвідчений. На адресу Харківської міської ради 03 червня 2019 року надійшов лист слідчого в особливо важливих справах СУ ГУНП в Харківській області від 29 травня 2019 року №11964/119-24-2019, за змістом якого повідомлено, що відділом розслідування особливо тяжких злочинів Слідчого управління ГУНП в Харківській області розслідуються кримінальні провадження № 12018220000000452, № 20182200000001126, № 12018220480001838, № 12018 220540000866, № 12016220430000235, зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05 травня 2018 року, 03 жовтня 2018 року, 08 травня 2018 року, 12 квітня 2018 року та 19 січня 2016 року відповідно за ч. 3, 4 ст. 190 КК України за фактами шахрайських заволодінь квартирами в м. Харкові та замахів на такі заволодіння у великих та особливо великих розмірах. Так, під час досудового розслідування накладено арешт на квартири, які повинні відійти у власність територіальної громади м. Харкова, в зв`язку з тим, що власники квартир померли, а спадкоємці відсутні, зокрема, арешт накладено на квартиру АДРЕСА_1 (власник ОСОБА_4 , 1972 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (а.с. 19-20 том 1). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження №14-208цс18, пункт 100). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України). Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України). Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. Правовідносини, що виникли між сторонами спору, у тому числі, регулюються главою 86 ЦК України про спадщину. Зокрема, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша та друга статті 1220 ЦК України). Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Однак, положення зазначеної глави ЦК України передбачають також спадкування не тільки на підставі споріднення, а й за фактом спільного проживання (статті 1258-1265). Відтак, законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини як член сім`ї спадкодавця. Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім`ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п`яти черг, передбачених законом. Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади. Зокрема, частина перша статті 1277 ЦК України визначає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна (частина третя статті 1277 ЦК України). Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права. Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України). Також звертає на себе увагу, що за положеннями глави дев`ятої розділу IV ЦПК України справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб. За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі самі права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади. Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію. Відтак, спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину. Разом з тим, законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством. Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону. Зокрема, стаття 8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права). Отже, у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право». Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі. Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно закон передбачає за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем. Захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин. До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20. Аналогічні правові висновки, з посиланням на вищевказану постанову Великої Палати Верховного Суду зроблено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21, провадження № 61-795св24. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 зроблено наступні висновки. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, провадження № 61-550св22, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, провадження № 61-20968 сво21). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, провадження № 61-12101св23, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України). Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України). Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, провадження № 61-17779св18). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див.: пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19, пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20). Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.: пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21). Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. Відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23) погодився з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), що територіальна громада у разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна на користь добросовісного набувача, має право лише на отримання грошової компенсації, а не витребування майна у її володіння. Висновків про застосування саме вказаної правової позиції до аналогічних правовідносин щодо майна, власник якого помер, та яке відчужене добросовісному набувачу особами, що не є спадкоємцями, також дійшов Верховний Суд у постановах від 01 березня 2023 року у справі № 320/10856/18, провадження № 61-1142св21, від 26 квітня 2023 року у справі № 639/5546/16-ц, провадження № 61-7443 св 20, від 10 січня 2024 року у справі № 206/2616/21, провадження № 61-13665св23, від 22 січня 2025 року у справі № 643/3012/20, провадження № 61-1336св24, від 05 лютого 2025 року у справі № 757/53137/21-ц, провадження № 61-18127св23, від 02 квітня 2025 року у справі № 760/12441/18, провадження № 61-227св24. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) зроблено такі висновки. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16). Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Також Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У справі, що переглядається, судом встановлено, що власником спірної квартири була ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 21 липня 2004 року, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. 08 січня 2018 року ПН ХМНО Міссіяж О.А. заведено спадкову справу № 01/2018 до майна померлої ОСОБА_4 , після смерті якої із заявами про прийняття спадщини 08 січня 2018 року та 27 березня 2018 року звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . При цьому, доказів наявності підстав для закликання цих осіб до спадкування копія матеріалів спадкової справи не містить. 23 січня 2019 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 спірну квартиру за договором купівлі-пролажу, в якому зазначено, що ОСОБА_2 є її власником на підставі договору дарування квартири, посвідченого 25 червня 2010 року ПН ХМНО Купровською Я.М. за реєстровим №1061. Проте вказаний договір дарування 25 червня 2010 року № 1061 ПН ХМНО ОСОБА_11 не посвідчувався. Під час укладення ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірної квартири діяв Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне. Право власності на спірну квартиру на час укладення договору купівлі-продажу було зареєстроване за ОСОБА_2 рішенням державного реєстратора Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Грішаніної Г.Б. від 09 січня 2019 року. Відомості про обтяження майна на той час були відсутні, арешти ухвалами суду в інтересах ГУНП в Харківській області накладені вже після продажу квартири відповідачці. Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (див.: пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21). Покладення на відповідачку додаткового обов`язку перевіряти та аналізувати обставини правомірності попередніх переходів майна є неприпустимим. Отже, обставин, які могли би свідчити про недобросовісність ОСОБА_1 , судом не встановлено. Територіальна громада не є власником або законним користувачем спадкового майна, яке незаконно вибуло з володіння спадкодавця, а тому у неї немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача на підставі статті 388 ЦК України. Законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в установленому порядку. Тому у таких справах по аналогії закону підлягають застосуванню положення статті 1280 ЦК України, відповідно до яких територіальна громада має право вимагати передання (витребування) спадкового майна в натурі від особи, яка незаконно заволоділа ним, що є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте така можливість виключається в разі відчуження спадкового майна на користь добросовісного набувача. У разі продажу спадкового майна іншій особі, яка є добросовісним набувачем, закон передбачає спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців лише шляхом отримання грошової компенсації. За обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою та витребування спірної квартири (передачу її територіальній громаді) задоволенню не підлягають. Обставини щодо наявності спадкоємців після смерті ОСОБА_4 підлягатимуть встановленню у справі з належними позовними вимогами про компенсацію вартості спадкового майна, а не в межах цієї справи. Вимоги про визнання недійсними договору дарування і купівлі-продажу квартири, скасування рішень державних реєстраторів про реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 також є неналежними способами захисту і тому не підлягають задоволенню. Водночас, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи, колегія суддів відхиляє, оскільки судова повістка на 30 вересня 2021 року, направлена на її адресу, повернута до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 55 том 2). Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване заочне рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову Харківської міської ради. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 9459,00 грн (а.с. 190 том 2), який у зв`язку з її задоволенням підлягає стягненню з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Московського (Салтівського) районного суду м. Харкова від 30 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Харківської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Азадалієва (Купровська) Яна Миколаївна, державний реєстратор Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Грішаніна Галина Борисівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Качур Анна Володимирівна, Департамент реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_3 , про визнання недійсними правочинів, скасування рішення державного реєстратора, визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння залишити без задоволення. Стягнути з Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, адреса: м. Харків, майдан Конституції, 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 9459 (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 14 квітня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина