Постанова Харківський апеляційний суд № 629/4112/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 629/4112/25 Номер провадження 22-ц/818/1883/26 22-ц/818/1004/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 квітня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Близнюківського районного суду Харківської області від 11 грудня 2025 року в складі судді Масло С.П. та Ткаченка Олександра Анатолійовича на ухвалу Близнюківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2025 року в складі судді Масло С.П. по справі № 629/4112/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України, Лозівського міськрайонного суду Харківської області в особі голови суду Ткаченка Олександра Анатолійовича, про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України, Лозівського міськрайонного суду Харківської області в особі голови суду Ткаченка Олександра Анатолійовича, про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що голова Лозівського міськрайонного суду Харківської області Ткаченко О.Г. не виконує рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року щодо зобов`язання розглянути його скаргу. Крім того, відповідач та інші судді протягом 2023-2025 років в ухвалах про самовідвід вказують, що за їх заявами було порушене кримінальне провадження і розпочате досудове розслідування відносно ОСОБА_1 за фактом втручання в діяльність судових органів, проте це не відповідає дійсності, адже він не є підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні. Така недостовірна інформація щодо нього поширена в Лозівському міськрайонному суді Харківської області, де він тривалий час працював суддею, та серед працівників Лозівського РВП ГУНП в Харківській області, прокуратури, його родичів та знайомих, що порушує його право на гідність, честь та ділову репутацію, завдає йому моральної шкоди. Просив: визнати недостовірною та такою, що порушує його права, розповсюджену ОСОБА_2 у своїх процесуальних рішеннях та заявах інформацію (в ухвалі від 21 серпня 2024 року у справі № 629/4854/24, в ухвалі від 14 січня 2025 року у справі № 629/7920/24, в ухвалі від 10 березня 2025 року у справі № 629/1357/25, в ухвалі від 15 травня 2025 року у справі № 629/1357/25, в ухвалі від 05 травня 2025 року у справі № 629/1649/25, в ухвалі від 19 травня 2025 року у справі № 629/3431/25 та у заявах про самовідвід у цих справах); зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену щодо нього недостовірну інформацію шляхом винесення додаткових та уточнюючих процесуальних рішень та додаткових заяв про самовідвід, де вказати не відносно ОСОБА_1 , передбачених ч. 1 ст. 376 КК (за втручання в діяльність судових органів), ч. 1 ст. 384 КК України (за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу, в т.ч. за завідомо неправдиві показання свідка чи потерпілого), а за фактом, на його думку, протиправних дій з боку судді у відставці Лозівського міськрайонного суду Харківської області(посмотреть требован); зобов`язати ОСОБА_2 в особі голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області виконати та здійснити повторний розгляд його скарги від 18 грудня 2023 року, виконати та здійснити виплату на його користь витрат зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн протягом 10 днів після вступу процесуального рішення суду в законну силу; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 50 000,00 грн як компенсацію за моральну шкоду, заподіяну йому через навмисно тривалі та протиправні дії та бездіяльність, та прийняття ним незаконних рішень під час досудового розслідування по об`єднаному кримінальному провадженню № 12022226110000089 від 13 березня 2022 року за ч. 1 ст. 125 КК України, за ч. 1 ст. 126 КК України та іншим, навмисним невиконанням рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року по справі № 520/698/24, а також здійснення правосуддя по його скаргам, заявам, клопотанням та прийнятими ним рішеннями, які утискають його честь, гідність та ділову репутацію. Ухвалою Близнюківського районного суду Харківської області від 13 листопада 2025 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо зобов`язання ОСОБА_2 в особі голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області виконати та здійснити повторний розгляд його скарги від 18 грудня 2023 року, виконати та здійснити виплату на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн протягом 10 днів після вступу процесуального рішення суду в законну силу. Роз`яснено ОСОБА_1 , що за вирішенням порушених питань він не позбавлений права звернутись з відповідною заявою з метою виконання рішення в адміністративній справі в порядку, визначеному розділом ІV КАС України. Ухвалою Близнюківського районного суду Харківської області від 11 грудня 2025 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України, Лозівського міськрайонного суду Харківської області в особі голови суду Ткаченка О.А. про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд його вимог не може ініціюватись шляхом подання окремого цивільного позову в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Зобов`язано ГУ ДКСУ у Харківській області, повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн за чеком переказу коштів № F3024ScDmN1U від 22 серпня 2025 року. Ухвала суду мотивована тим, що не можна розглядати за правилами цивільного судочинства позови про спростування інформації, яка є в судових рішеннях. Вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від первинних, провадження за якими закрито, а тому в цій частині провадження по справі також підлягає закриттю. 19 грудня 2025 року до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 56 000,00 грн. 20 грудня 2025 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на вказану заяву, в яких він зазначив про неспівмірність суми судових витрат. Ухвалою Близнюківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2025 року в задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Ухвала мотивована тим, що у разі закриття провадження по справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, у випадку зловживання позивачем процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій позивача, проте у цій справі таких обставин не встановлено. На вказані ухвали суду через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через представника адвоката Науменка В.В. подали апеляційні скарги. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив ухвалу суду від 11 грудні 2025 року про закриття провадження скасувати та направити справу до іншого суду Харківської області для розгляду по суті позовних вимог. Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд позбавив його права змінити підстави позову. Суд не звернув уваги на його додаткові докази, а також те, що за фактами зловживання своїми службовими обов`язками та фальсифікацію фактів суддями Лозівського міськрайонного суду Харківської області та іншими посадовими особами правоохоронних органів, на даний час ТУ ДБР м. Полтава та Харкова проводяться розслідування по кримінальним провадженням. Статус відповідача сам по собі не є підставою для закриття справи. Вважає, що слідчий суддя може бути відповідачем у цивільній справі про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди через свої ухвалені рішення чи дії, якщо вони вийшли за межі законної суддівської діяльності, є проявом грубої недбалості або злочинних намірів, що спричинило реальну шкоду, а суддівська недоторканність не абсолютна. Відповідач ОСОБА_2 пропустив строк на подачу відзиву, а також у відзиві посилався на те, що докази на підтвердження розміру витрат, які понесені відповідачем, будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тобто він вже знав, що процесуальне рішення суду буде винесено на його користь. При обранні способу відновлення порушеного права він виходив з принципу верховенства права, враховуючи, що відповідачі систематично з 2022 року порушують його права, їхні судові рішення скасовувались в апеляційному порядку. Дії ОСОБА_2 були визнані протиправними постановою Другого апеляційного адміністративного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року у справі № 520/698/24. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просив ухвалу суду від 24 грудня 2025 року скасувати та ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 56 000,00 грн. Судові витрати, пов`язані з поданням цієї апеляційної скарги, стягнути з ОСОБА_1 . Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд формально підійшов до розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, фактично обмежившись констатацією того, що судом не встановлено зловживання процесуальними правами з боку позивача. При цьому, суд не здійснив оцінки ключового для цієї категорії питань критерію чи були дії позивача необґрунтованими і чи перебувають понесені відповідачем витрати на правничу допомогу у причинному зв`язку з такими діями. Відповідач у заяві про ухвалення додаткового рішення посилався на ч. 5 ст.142 ЦПК України, в якій зазначав, що закриття провадження у справі відбулося на підставі того, що заявлені позивачем вимоги не підлягали ініціюванню та розгляду шляхом подання цивільного позову. Внаслідок звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, тобто внаслідок необґрунтованих дій позивача, відповідач був вимушений залучати адвоката та нести витрати на підготовку та ведення справи (правовий аналіз, підготовка процесуальних документів, участь у судових засіданнях тощо). Більш того, позивач є суддею у відставці, а отже усвідомлював або принаймні повинен був усвідомлювати, що ініціювання розгляду вимог шляхом подання цивільного позову у ситуації, коли спір не підлягає розгляду в цивільному судочинстві, призведе до закриття провадження та одночасно до виникнення у відповідача витрат на правничу допомогу. У порушення вимог статті 270 ЦПК України суд розглянув заяву про ухвалення додаткового рішення в порядку письмового провадження. 20 січня 2026 року через систему «Електронний суд» від голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області Каращука Т. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду від 11 грудня 2025 року без змін. Вказав, що позов ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації по суті є незгодою з діями при здійсненні правосуддя ОСОБА_2 як судді та голови суду, а не спростуванням недостовірних фактів. Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Після отримання позову про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України (тобто за відсутності кримінальної відповідальності судді за неправосудне рішення за ст. 375 КК України, встановленої вироком суду або рішення відповідного дисциплінарного органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності), суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України). Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Суд не може бути співвідповідачем у зазначеній справі, оскільки суд це державний орган, а не фізична особа, яка може порушити честь та гідність. 23 січня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Науменка В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду від 11 грудня 2025 року без змін. Відзив мотивовано тим, що оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). ОСОБА_1 не надано до суду доказів про те, що відносно судді Ткаченко О.А. був ухвалений вирок за неправосудне рішення, або що суддя Ткаченко О.А. був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за рішення чи дії, вчинені або не вчинені відносно ОСОБА_1 . З моменту відкриття провадження 25 серпня 2025 року і до закриття провадження у справі 11 грудня 2025 року пройшло три з половиною місяці, і відповідач протягом цього часу не був позбавлений можливості подати заяву про зміну предмету або підстави позову. Крім того, суд першої інстанції взагалі не повинен був відкривати провадження у даній справі. Наведені в апеляційній скарзі обставини є суб`єктивною оцінкою процесуальних рішень судді, спрямованою на повторне оскарження їх змісту поза межами встановленого законом процесуального порядку, і не утворюють правових підстав для притягнення судді до цивільної відповідальності та стягнення моральної шкоди. Звернення голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області, за якими були внесені відомості до ЄРДР за ознаками ч.1 ст. 376 КК України про тиск з боку ОСОБА_1 , є виконанням прямого законодавчого обов`язку, а не поширенням інформації з метою дискредитації. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 фактично викладає іншу підставу позову, посилаючись на обставини, які не заявлялися в суді першої інстанції. Орієнтовний розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу становить 20 000,00 грн. 02 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав додаткові пояснення, в яких посилався на правовий висновок Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року щодо закриття провадження за відсутності предмету спору. Також 02 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав доповнення до апеляційної скарги на ухвалу Близнюківського районного суду Харківської області від 11 грудня 2025 року, які ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року йому повернуто. 08 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав додаткові пояснення, в яких наголосив на протиправних діях відповідача і наявності у нього права на захист його порушених прав у спосіб, обраний ним на власний розсуд. 18 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просив поновити йому строк на подачу відзиву, залишити ухвалу суду від 24 грудня 2025 року без змін. Відзив мотивовано тим, що суд дійшов правильного висновку про відмову у стягненні з нього судових витрат, оскільки необґрунтованих дій чи зловживання правом з його боку не було. Крім того, суд має право відмовити у відшкодуванні, якщо сторона не подала попередній орієнтовний розрахунок витрат разом із першою заявою по суті справи. Також Верховний Суд вказував на можливість відмови у стягненні витрат у разі виявлення зловживання процесуальними правами з боку адвоката чи сторони. Крім цього, справа №629/411/25 по суті судом взагалі не розглядалася. З огляду на те, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_2 ОСОБА_1 отримано в системі «Електронний суд» 17 березня 2026 року о 23:56, а відзив подано 18 березня 2026 року, колегія суддів вважає, що строк на подачу відзиву ним не пропущений. Разом з тим, подані ОСОБА_1 разом з апеляційною скаргою, поясненнями та відзивом нові докази колегія суддів не приймає в силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 , який підтримав свою апеляційну скаргу, проти скарги ОСОБА_2 заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість ухвал суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За змістом частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Відповідно до частини одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду та суддів, який є інструментом, що гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини з питання імунітету суддів зауважував, що такий імунітет має законну мету, оскільки є засобом забезпечення належного здійснення правосуддя (рішення у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», заява № 20347/03, від 12 березня 2009 року, § 36). У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено про те, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Відповідно до роз`яснень, наданих у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» вказано, що суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. У статтях 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись в порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Отже, законність процесуальних судових рішень і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду. Аналіз зазначених положень свідчить про те, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з розглядом конкретної справи, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. За таких обставин розгляд судом вимог, предметом яких є по суті оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом конкретної справи (від стадії відкриття провадження у справі до ухвалення рішення, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відповідно до частини п`ятої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Частиною шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Проте, застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду. При цьому на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція судів по розгляду заявлених вимог в порядку цивільного судочинства, оскільки суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, а також суд як орган, що здійснює правосуддя не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. Належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц, від 04 червня 2018 року у справі № 454/3206/16-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 454/1987/16-ц. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14- 90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16- ц (провадження № 14- 399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами. Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Таким чином, розгляд судом вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій та судових рішень судді (суду), пов`язаних із розглядом справи, нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Також залучення або незалучення до участі у спорах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є держава Україна. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 25 березня 2020 року № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19). Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України, Лозівського міськрайонного суду Харківської області в особі голови суду Ткаченка О.А., про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, мотивуючи його тим, що голова Лозівського міськрайонного суду Харківської області Ткаченко О.Г. не виконує рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року щодо зобов`язання розглянути його скаргу, а також він та інші судді в ухвалах про самовідвід вказують, що було порушене кримінальне провадження і розпочате досудове розслідування відносно ОСОБА_1 за фактом втручання в діяльність судових органів, проте це не відповідає дійсності, адже він не є підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні. Провадження у справі у частині вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_2 виконати рішення адміністративного суду та здійснити повторний розгляд його скарги від 18 грудня 2023 року і сплатити витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн закрито ухвалою Близнюківського районного суду Харківської області від 13 листопада 2025 року з роз`ясненням позивачу його права на звернення з відповідною заявою з метою виконання рішення в адміністративній справі в порядку, визначеному розділом ІV КАС України. Вказана ухвала є чинною. Вказуючи на незабезпечення головою Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_2 та суддями суду поваги до його честі та гідності і ділової репутації ОСОБА_1 фактично висловлює свою незгоду з діями суддів під час здійснення правосуддя. Інформація, яка викладена у судових рішеннях, зокрема, в ухвалах про самовідвід, не може бути спростована шляхом постановлення судового рішення за результатами розгляду позову про захист честі, гідності та ділової репутації. Встановивши, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом фактично висловив свою незгоду з діями суддів під час здійснення правосуддя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 26 липня 2024 року у справі № 757/51872/23-ц за позовом особи до Державної судової адміністрації України, Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, Державного підприємства «Інформаційні судові системи», Міністерства цифрової трансформації України, Державного підприємства «Центр судових сервісів» про захист честі, гідності, ділової репутації, а також в постанові від 29 січня 2026 року у справі № 755/693/25 за позовом особи до судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_3 про захист честі та гідності. Вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог, провадження за якими закрито. Посилання позивача на те, що дії голови суду ОСОБА_2 були визнані протиправними постановою Другого апеляційного адміністративного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року у справі № 520/698/24, не можуть бути взяті до уваги, оскільки провадження у даній справі в частині вимог щодо зобов`язання відповідача виконати рішення адміністративного суду закрито, а особисто суддя Ткаченко О.А. не може бути відповідачем за вимогою про відшкодування шкоди, завданої невиконанням рішення суду, тоді як вимог до держави Україна позивач не заявляв. Доводи ОСОБА_1 про те, що суд позбавив його права змінити підстави позову, колегія суддів вважає безпідставними, адже нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено розгляд судом вимог, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій та судових рішень судді (суду), пов`язаних із розглядом справи, тобто провадження за таким позовом взагалі не мало бути відкрито. При цьому, позивач мав достатньо часу для зміни підстав позову, якщо вважав це за потрібне. Посилання позивача на те, що статус відповідача сам по собі не є підставою для закриття справи; що слідчий суддя може бути відповідачем у цивільній справі про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди через свої ухвалені рішення чи дії, якщо вони є незаконними; що при обранні способу відновлення порушеного права він виходив з принципу верховенства права, враховуючи систематичне порушення його прав, колегія суддів відхиляє. Недопустимість оскарження процесуальних рішень судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільно-правової відповідальності за ухвалені судові рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду. Доводи позивача про те, що відповідач пропустив строк на подачу відзиву, а також у відзиві посилався на те, що докази на підтвердження розміру витрат, які понесені відповідачем, будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тобто завчасно знав, що процесуальне рішення суду буде винесено на його користь, є безпідставними, адже право заявити таке клопотання прямо передбачене ч. 8 ст. 141 ЦПК України, а питання щодо пропуску строку на подачу відзиву не є предметом розгляду апеляційного суду в межах апеляційної скарги на ухвалу суду про закриття провадження. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до посилання на обставини, що не були підставою його позову і предметом розгляду суду першої інстанції. Оскільки ухвалу суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу суду про відмову в ухваленні додаткового рішення про стягнення судових витрат колегія суддів виходить з наступного. У частинах п`ятій, шостій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Положення частин п`ятої, шостої статті 142 ЦПК України ідентичні нормам частин п`ятої, шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України. Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року у справі № 910/5911/22 зазначив, що при застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України суд має встановити наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12). Також Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21 сформулював висновок, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду можливе лише в випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року у справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 924/341/22). У постановах від 14 травня 2024 року у cправі № 916/3278/23, від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача». Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19). Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20). При зверненні до суду з заявою про стягнення з позивача ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 56 000,00 грн, пов`язаних із правничою допомогою, відповідачем ОСОБА_2 не зазначено, які саме дії ОСОБА_1 є необґрунтованими, та не доведено, що дії позивача у цій справі були необґрунтованими та недобросовісними, що є підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи, у зв`язку із закриттям провадження у справі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо того, що внаслідок звернення до суду ОСОБА_1 , який є суддею у відставці, тобто юридично обізнаною особою, він був вимушений залучати адвоката та нести витрати на підготовку та ведення справи, висновків суду не спростовують, адже саме по собі звернення до суду за захистом порушеного права, а також дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання процесуальними правами, а тому не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу (постанови Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 759/16936/24, від 28 серпня 2025 року у справі № 357/5156/23, від 08 січня 2026 року у справа № 129/390/20). Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. До того ж, ухвалою суду першої інстанції від 13 листопада 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача про визнання цивільного позову зловживанням процесуальними правами та стягнення з позивача штрафу відмовлено. Вказана ухвала є чинною. Посилання відповідача на те, що у порушення вимог статті 270 ЦПК України суд розглянув заяву про ухвалення додаткового рішення в порядку письмового провадження, є помилковими, оскільки згідно ч. 3 ст. 270 ЦПК України в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати, додаткове судове рішення ухвалюється без повідомлення учасників справи. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржувані ухвали суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, постановленими із належним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні. Оскільки апеляційні скарги задоволенню не підлягають та справа по суті спору судом апеляційної інстанції не переглядалась, підстав для розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Близнюківського районного суду Харківської області від 11 грудня 2025 року та ухвалу Близнюківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 14 квітня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина