Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 215/4979/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 215/4979/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 року (головуючий суддя Сліпець Н.Є.) в адміністративній справі №215/4979/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивачка, ОСОБА_1 , 17.06.2025 звернулася до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до відповідача Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в якому просила: -встановити наявність компетенції (повноважень) Дніпропетровської обласної державної адміністрації при отриманні заяви від 14.02.2025 створювати штучні перешкоди для вирішення ненормативним актом питання соціального забезпечення і вибраного методу лікування та визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю та зобов`язати прийняти ненормативний правовий акт, яким забезпечити звільнення ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що для відновлення своїх конституційних прав звернулась до відповідача із заявою від 14.02.2025, в якій вказала факт не підкорення вимогам наказу МОЗ України від 19.07.2005 №360, ст.ст. 22, 28, 46, 92 Конституції України, який доводе незаконні дії та правопорушення посадових осіб виконкому Криворізької міської ради, проте ненормативного правового акту так і не отримала. Зазначила, що начальник управління охорони здоров`я м. Кривого Рогу Мурашко К.В. створив регламент ненадання їй належної медичної допомоги, а лікар не виписала рецепти на ліки за хронічними захворюваннями, які у неї закінчилися, що є причиною невиконання наказу МОЗ України від 19.07.2005 №360 і порушенням права на способи отримання медичних послуг призвело до ускладнення хвороб. Таким чином, позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду її заяви, звернулась до адміністративного суду з цим позовом. Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.06.2025 адміністративну справу передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. 16.07.2025 на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №215/4979/25. Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2025 адміністративна справа №215/4979/25 передана на розгляд судді Сліпець Н.Є. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог про встановлення наявності компетенції (повноважень) Дніпропетровської обласної державної адміністрації при отриманні заяви від 14.02.2025 створювати штучні перешкоди для вирішення ненормативним актом питання соціального забезпечення і вибраного методу лікування. Також, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 відкрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії окрім встановлення наявності компетенції (повноважень) та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що реальність звернення позивача із заявою від 14.02.2025 до відповідача не підтверджена матеріалами справи. Не погодившись з рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і справу направити на новий розгляд. Серед іншого вказує, що заяву подавала. Відсутність реєстрації заяви є порушенням та доказом того, що її не розглянуто. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи. 14.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровської обласної державної адміністрації із заявою, в якій просила: - дисциплінарного стягнення ОСОБА_3 за відмову в медикаментозному лікуванні; - дисциплінарного стягнення ОСОБА_4 за виникнення негативних суспільних наслідків; - надати з реєстраційними номерами належно засвідчені три копії цієї заяви; - звільнення ОСОБА_2 ; - частково загладити моральні страждання сумою у 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 3028 грн х 1000 = 3 028 000 грн; - надати запрошення про розгляд заяви від 14.02.2025; - вирішити питання в межах ч. 1, 2 ст. 119 Конституції України і зобов`язати надати завірену посадову інструкцію медичного директора КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 КМР. Позивач вказує, що відповіді на своє звернення від відповідача не отримала, як не отримала і підтвердження розгляду заяви, її не повідомили про день, час розгляду цієї заяви. Отже, спір між сторонами виник з підстав не розгляду заяви позивача від 14.02.2025. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Згідно з преамбулою Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393) цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Частиною 1 ст. 1 Закону №393 передбачено право громадянина України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян»). Визначення «заяви» (клопотання) міститься у ч. 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» та означає, що звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Відповідно до ст. 4 цього Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: - порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); - створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; - незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Статтею 7 Закону №393 передбачено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення. Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Відповідно до статті 16 Закону №393 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Статтею 18 Закону №393/96-ВР встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Відповідно до ст. 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті. За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено термін розгляду звернень громадян. Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку, що кожен громадянин в разі порушення його законних прав має право звернутися органів влади, їх посадових осіб із заявою (клопотанням), пропозицією чи скаргою, при цьому, таке право кореспондується із обов`язками органів влади здійснити розгляд таких звернень та повідомити про наслідки розгляду таких заяв (клопотань) з урахуванням їх функціональних обов`язків у порядку та з дотримання умов, визначених Законом України «Про звернення громадян». Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Суд звертає увагу, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою та під час розгляду справи не надала суду ані доказів звернення до Дніпропетровської обласної державної адміністрації із заявою від 14.02.2025, ані доказів отримання її відповідачем. Разом з тим, суд ухвалою від 12.11.2025 витребував від відповідача зазначені докази. Відповідачем вищевказані докази не надані, при цьому зазначено, що жодних звернень від ОСОБА_1 14.02.2025 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації не надходило. Отже, суд позбавлений можливості перевірити обставини звернення позивача із заявою від 14.02.2025. Таким чином, реальність звернення позивача із заявою від 14.02.2025 до відповідача не підтверджена матеріалами справи. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються нормами законодавства, що регулює дані правовідносини. Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 02.04.2026 та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова суддя Л.А. Божко