Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/8538/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 340/8538/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.12.2025 року (головуючий суддя Кравячук О.В.) в адміністративній справі №340/8538/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів Кіровоградської обласної прокуратури, Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області, Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області, Подільського районного суду міста Кропивницького, Кропивницького апеляційного суду, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 22.12.2025 до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів: Кіровоградської обласної прокуратури, Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області, Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області, Подільського районного суду міста Кропивницького, Кропивницького апеляційного суду, Державної казначейської служби України, в якому просив: - визнати протиправними дії Кіровоградської обласної прокуратури та Новоукраїнської окружної прокуратури щодо направлення обвинувального акта у КП №12018120230000337 до суду у справі № 396/1260/19 з порушенням встановленої підсудності у справі № 396/569/19; - визнати протиправними дії Новоукраїнського районного суду, Подільського районного суду та Кропивницького апеляційного суду щодо реєстрації, розподілу та передачі справи №396/1260/19 всупереч чинним рішенням у справі № 396/569/19 від 18.07.2019 року про підсудність; - стягнути солідарно з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 5 000 000 (п`ять мільйонів) гривень моральної шкоди через Державну казначейську службу України. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.12.2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласна прокуратури, Новоукраїнської окружної прокуратури, Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області , Подільського районного суду міста Кропивницького, Кропивницького апеляційного суду, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Ті самі міркування суд висловив і щодо позовних вимог, у яких позивач оскаржує дії інших учасників кримінального провадження - Кіровоградської обласної прокуратури та Новоукраїнської окружної прокуратури. Не погодившись з ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження. Вказує, що має місце системне ігнорування відповідачами правового порядку, що підлягає контролю саме в порядку адміністративного судочинства. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції ухвали від 24.12.2025 року, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм процесуального законодавства, що регулюють дані правовідносини. Як вбачається з позовної заяви, позивачем оскаржуються дії Кіровоградської обласної прокуратури та Новоукраїнської окружної прокуратури щодо направлення обвинувального акта у КП №12018120230000337 до суду у справі № 396/1260/19 з порушенням встановленої підсудності у справі № 396/569/19 та визнати протиправними дії Новоукраїнського районного суду, Подільського районного суду та Кропивницького апеляційного суду щодо реєстрації, розподілу та передачі справи №396/1260/19 всупереч чинним рішенням у справі № 396/569/19 від 18.07.2019 року про підсудність. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. З аналізу зазначених норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. Органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійсненням оперативно-розшукової діяльності та здійсненням нагляду за проведення відповідної діяльності виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. З огляду на викладене, зазначені спори не випливають із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (стаття 1 Кримінального процесуального кодексу України). Статтею 2 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Як визначено у пункті 5 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Статтею 24 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено які рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до управлінської сфери і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному КАС України. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №820/2892/18 від 10 грудня 2020 року, №520/654/2020 від 04 лютого 2021 року та №1.380.2019.000319 від 24 лютого 2021 року. Крім того, закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі №489/5045/18 відмічено, що можливість розгляду судом позовних вимог про зобов`язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов`язане з розглядом іншої судової справи, Закони України не передбачають. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Ті самі міркування суд висловлює і щодо позовних вимог, у яких позивач оскаржує дії інших учасників кримінального провадження - Кіровоградської обласної прокуратури та Новоукраїнської окружної прокуратури. В силу вимог пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.. Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу ухвали суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Керуючись статтями 241-245, 311, 312, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.12.2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 02.04.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів в порядку та строки передбачені ст. 328, 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова суддя Л.А. Божко