Постанова Київський апеляційний суд № 381/5954/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 381/5954/25 Головуючий у І інстанції Осаулова Н.А. Провадження №22-ц/824/7161/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 08 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівнина рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2025 року представник ТОВ «Кредит-Капітал»» - Усенко М.І. звернувсядо суду з даним позовом, який мотивовав тим, що 03 жовтня 2022року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №100338211, відповідно до якого товариство надало відповідачугрошові кошти в сумі 5000,00грнзі сплатою процентів за користування кредитом. Відповідно до умов кредитного договору для отримання кредиту позичальник має зареєструватись на сайті та мати доступ до Особистого кабінету. Для проходження реєстрації, позичальник має пройти процедури ідентифікації/верифікації, керуючись підказками сайту. До моменту підписання Кредитного договору позичальнику надається: можливість вивчити умови такого договору, включаючи усі його суттєві умови (у т.ч. які встановлюють детальний розрахунок сукупної вартості Кредиту), вивчити ці Правила, а також час та можливість прийняти зважене рішення щодо укладення договору кредиту. Договір укладається сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в результаті чого, відповідно до положень п. п. 1, 5, 7 ч. 11 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», у сторін договору виникають цивільні права та обов`язки. Договір укладається відповідно до вимог п. 6 ч. 11 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір про видачу кредиту в електронній формі, та його підписання сторонами накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі згідно ст. 5 ЗУ «Про електронну комерцію». Згідно п. 2.1. кредитного договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем на карту позичальника № НОМЕР_1 . ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. Разом з тим, відповідач користуючись наданими коштами, не виконала своєчасно та у повному обсязі свої зобов`язання, а саме не вносила платежі, передбачені умовами договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов договору, у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 20800,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за сумою кредиту; 14 850,00 грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків; 950,00 грн. 28 грудня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги 88-МЛ/Т, за умовами якого позивач набув права грошової вимоги до відповідача. 12 вересня 2025 року відповідачу було направлено претензію про погашення кредитної заборгованості, проте остання проігнорувала виконання своїх обов`язків за договором. Враховуючи вищевикладене, представник ТОВ «Кредит-Капітал» - Усенко М.І. просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №100338211 від 03 жовтня 2022 року в розмірі 20800,00 грн, а також понесені судові витрати. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської областівід 03 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 100338211 від 03 жовтня 2022 року в сумі 20800,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за сумою кредиту; 14850,00 грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків станом на 28 грудня 2022 року; 950,00 грн - прострочена заборгованість за комісією. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір в розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я. подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В доводах апеляційної скарги зазначає, що позивачем не доведено факту укладання кредитного договору, не доведено наявність заборгованості у позивача перед відповідачем, не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів. Крім того, представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я. вказує на те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які підтверджують видачу кредиту, рух коштів та наявність заборгованості. Враховуючи вищевикладене, представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я. вважає, що вказані обставини є суттєвими підставами для скасування рішення суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи судом апеляційної інстанції здійснюється без повідомлення учасників справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 03 жовтня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 100338211, за умовами якого відповідачу надається кредит у сумі 5000,00 грн на 105 днів зі строком повернення до 16 січня 2023 року зі сплатою відсотків за користування кредитом (2,00% в день протягом пільгового періоду, тобто 15 днів, та 3,00% в день протягом поточного періоду, а саме, 90 днів) та комісії за надання кредиту у розмірі 950,00 грн. При укладенні договору позичальник заповнила анкету-заяву на кредит № 100338211. В матеріалах справи наявний графік платежів та Паспорт споживчого кредиту №100338211, як додатки до вказаного договору. Договір було підписано сторонами у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію», про що надано довідку про ідентифікацію. Загальні витрати Позичальника за кредитом складають 15950,00 грн в грошовому виразі та 1109,00 % річних у процентному значенні. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за пільговий період складає 7450,00 грн. ОСОБА_2 загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк кредитування складає 20950,00 грн. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовназагальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, щоПозичальник отримає кредитні кошти в день укладенняцього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальниквиконають свої обов?язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань (п. 1.5 Договору). Комісія за надання кредиту: 950,00 грн, яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків відсуми кредиту одноразовов момент видачі (п. 1.5.1 Договору). Проценти за користування кредитомпротягом пільгового періоду: 1500,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. (п. 1.5.2. Договору). Проценти за користування кредитомпротягом поточного періоду: 13500,00 грн, які нараховуються за ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. (п. 1.5.3. Договору). Згідно п.п. 1.6. Договору -Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2., 2.3 цього Договору. Строк, на якийвидавався кредит за договором про споживчий кредит № 100338211закінчився 03 жовтня 2022 року. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. До моменту підписання Кредитного договору позичальнику надається: можливість вивчити умови такого договору, включаючи усі його суттєві умови (у т.ч. які встановлюють детальний розрахунок сукупної вартості Кредиту), вивчити ці Правила, а також час та можливість прийняти зважене рішення щодо укладення договору кредиту. Договір укладається сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в результаті чого, відповідно до положень п.п. 1, 5, 7 ч. 11 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», у сторін договору виникають цивільні права та обов`язки. Договір укладається відповідно до вимог п. 6 ч. 11 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір про видачу кредиту в електронній формі, та його підписання сторонами накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі згідно ст. 5 ЗУ «Про електронну комерцію». Згідно умов кредитного договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем на карту позичальника. Договір містить графік платежів, що є його додатком №

1. З кредитного договору вбачається, що його підписано електронним підписом ОСОБА_1 , який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону НОМЕР_2 . На підтвердження підписання відповідачем кредитного договору електронним підписом до матеріалів позовної заяви додано довідку про ідентифікацію, згідно з якою ОСОБА_1 акцепт договору здійснила одноразовим ідентифікатором «R17529» 03 жовтня 2022 року об 11:46, який відправлено на номер мобільного телефону НОМЕР_2 . До позовної заяви долучено паспорт споживчого кредиту, що був наданий до укладення кредитного договору 03 жовтня 2022 року та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом. На підтвердження виконання ТОВ «Мілоан» зобов`язань по кредитному договору № 100338211 від 03 жовтня 2022 року представник позивача надав платіжне доручення №51981002 від 03 жовтня 2022 року, в якому зазначено отримувачем ОСОБА_1 номер картки НОМЕР_3 , призначення платежу: кошти згідно кредитного договору №100338211. В матеріалах справи наявна виписка з особового рахунку по кредитному договору № 100338211 від 03 жовтня 2022 року, з якої вбачається, що станом на 19 вересня 2025 року заборгованість в розмірі 20800,00 грн не погашена. З розрахунку заборгованості за наданим кредитом вбачається, що 16 січня 2023 року є датою закінчення строку кредитування, заборгованість відповідача перед позивачем за зазначеним кредитним договором становить 20800,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за сумою кредиту; 14 850,00 грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків; 950,00 грн. 28 грудня 2022 року між між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги №88-МЛ/Т, за умовами якого кредитор відступає новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками. Як вбачається із Акту приймання-передачі Реєстру Боржників від 28 грудня 2022 року до Договору відступлення прав вимоги №88-МЛ/Т від 28 грудня 2022 року, новий кредитор прийняв реєстр боржників від кредитора у загальній кількості

999. Згідно витягу з реєстру боржників до договору про відступлення прав вимоги, вказаний кредитний договір № 100338211 від 03.10.2022 року, де боржником є ОСОБА_1 12 вересня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було направлено на поштову адресу відповідача повідомлення про заміну кредитора та досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, однак стороною відповідача було проігноровано вимоги даного повідомлення-претензії. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору саме відповідачем та отримання ним кредиту в розмірі визначеному договором. Сторонами у належній формі погоджено розмір процентної ставки за користування кредитом протягом пільгового та поточного періодів, комісії за надання кредиту, штрафних санкцій. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У ст. 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ч. 5 ст. 11 Закону № 675-VIII). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII). Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII. Ст. 12 вказаного Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18. На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронним підписом підтверджує її волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останньої, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що позичальник всі умови договорів цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору. Також відповідачем не надано належних доказів укладення кредитного договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення. Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23). Щодо перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, судова колегія зазначає наступне. Суд апеляційної інстанції виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19). Відповідно до частини першої ст. 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. З досліджених судом доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем доведено факт видачі кредитних коштів та неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором № 100338211. Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано суду доказів отримання відповідачем кредитних коштів апеляційний суд відхиляє, як помилкові та безпідставні, оскільки факти їх надання підтверджуються, наявним у матеріалах справи кредитним договором, якийє дійсним в силу приписів ст. 204 ЦК України про правомірність правочинів. При цьому вимог щодо визнання зазначеного правочину недійсним чи встановлення факту його неукладеності до суду заявлено не було. Зазначений правочин підтверджує факт наявності відповідних правовідносин, його зміст та погоджені сторонами обставини щодо передання в позику чи кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факту видачі кредиту за кредитним договором є безпідставним, оскільки надане позивачем платіжне доручення №51981002 від 03 жовтня 2022 року, в якому зазначено отримувачем ОСОБА_1 номер картки НОМЕР_3 , призначення платежу: кошти згідно кредитного договору №100338211, тобто містить усі необхідні реквізити, зокрема номер карткового рахунку відповідача, що є первинним документом. Колегія суддів звертає увагу на те, що в кредитному договорі у п. 2.1 Договору, зазначено номер особистого електронного платіжного засобу (картки) НОМЕР_1 . При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог п. 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_4 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Отже, з боку позивача порушень не відбулося, та з урахуванням вимог закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб. Доказів того, що на картку ) НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 5000,00 грн стороною відповідача не надано. Також, відповідачем не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана ним в договорі, йому не належить. Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання стороною позивача первинних документів, які підтверджують отримання відповідачем кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані у позовній заяві, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до п. 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі № перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу. Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі є неможливим. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку. Ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Згідно п. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини. Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду. Отже, виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом. Водночас, згідно п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг. Ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом. Оскільки ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак надані суду документи, зокрема розрахунки позивача, для підтвердження позовних вимог, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом у справі. Щодо посилань в апеляційній скарзі, на те, що розмір нарахованих відсотків є несправедливим у розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», та суперечить встановленим обмеженням ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування»апеляційний суд критично оцінює, оскільки відповідач, укладаючи кредитний договір, погодилась на умови, які передбачені кредитним договором, в тому числі, які передбачають нарахування відсотків за користування кредитними коштами, вони є чіткими, зрозумілими та нарахованими позивачем за умовами кредитного договору в межах строку дії договору. Заперечуючи проти розміру заборгованості за відсотками, заявленого позивачем, представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я.не надала доказів звернення до позивача чи до первісного кредитору з вимогою про перерахунок заборгованості. Власного розрахунку до суду не представила, до експертної установи не зверталась, клопотань про проведення експертизи для встановлення правильності нарахування заборгованості ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції остання не подавала. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів, зокрема доказів, поданих позивачем на підтвердження його доводів про наявність укладеного з відповідачем кредитного договору. Ст. 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, зважаючи на те, що відповідач фактично користуючись наданими житлово-комунальним послугами, відмовлялася їх оплачувати, не погоджуючись із нарахованими тарифами позивачем, а також відмовляючись підписувати договір на управління/утримання будинку та прибудинкової території, виконання інших додаткових робіт та компенсацію витрат, що не є підставою звільнення її від зобов`язання щодо оплати фактично наданих житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог не спростовують, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачами судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі ст. ст. 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: О.В. Борисова С.А. Голуб