Постанова 4824 № 760/18624/24

Унікальний номер справи 760/18624/24 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6667/2026 Головуючий у суді першої інстанції В. В. Українець Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 18 березня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» відповідач ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», подану представником Ігнатенко Тетяною Борисівною, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року, та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Шпаковою Тетяною Сергіївною , на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року в частині оскарження, у с т а н о в и в : У серпні 2024 року ДП «Адміністрація морських портів України» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму сплаченого штрафу у порядку регресу у розмірі 2 684,00 грн, що не перевищує його середньомісячного заробітку. В обгрунтування заявлених вимог зазначено, що ОСОБА_1 обіймав посаду директора юридичного департаменту апарату управління тимчасово на умовах строкового договору з 30 серпня 2022 року на період відсутності ОСОБА_3 , директора юридичного департаменту апарату управління, а з 26 січня 2023 року постійно, з посадовим окладом згідно із штатним розписом (98 135,00 грн), по день звільнення 16 травня 2023 року. До його повноважень відповідно до п. 7 Положенням про юридичний департамент апарату управління ДП «АМПУ», затвердженого наказом ДП «АМПУ» від 18 серпня 2020 року № 231/10 відноситься, зокрема забезпечення виконання представництва інтересів ДП «АМПУ» у судах, за невиконання або неналежне виконання яких він несе персональну відповідальність. Довіреністю від 29 грудня 2022 року, виданою в.о. голови ДП «АМПУ», ОСОБА_1 було уповноважено представляти інтереси ДП «АМПУ», зокрема у судах першої інстанцій. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2023 року у справі №521/17826/22 за позовом ОСОБА_4 до ДП «АМПУ» про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у зв`язку з невиконання ДП «АМПУ», інтереси якого представляв ОСОБА_1, процесуальних обов`язків до ДП «АМПУ» застосовано захід процесуального примусу та стягнуто з Підприємства штраф на користь держави у розмірі 8 052,00 грн. Постановою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року у справі №521/17826/22 ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2023 року змінено в частині розміру штрафу та зменшено накладений на ДП «АМПУ» штраф до 2 684,00 грн. ДП «АМПУ» сплачено накладений штраф у розмірі 2 684,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 19 квітня 2024 року № 1068. Позивачем вказано, що застосовуючи заходи процесуального примусу до ДП «АМПУ», суди виходили з того, що ДП «АМПУ» та його представник ОСОБА_1 ухилились від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, та не подали витребувані судом докази без поважних причин. Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 01 березня 2023 року у справі № 521/17826/22 витребувано від ДП «АМПУ» довідку про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_4 за період січень-лютий 2022 року. Однак, під час відкритого судового засідання 27 квітня 2023 року судом встановлено, що ДП «АМПУ» не надало ані витребуваних доказів, ані повідомлення про неможливість надання витребуваних доказів. Представник ДП «АМПУ» ОСОБА_1 не зміг зазначити обґрунтованих та поважних причин невиконання ухвали суду, повідомивши суд про те, що ДП «АМПУ» не видає довідок щодо розміру оплати праці працівникам. На питання суду про те, яким чином в ДП «АМПУ» здійснюється оплата праці та яким відповідальним відділом, представник відповідача суду відповідь не надав. Вказані обставини дали суду підстави вважати неповажними причини неподання доказів, витребуваних ухвалою суду. Позивач вважає доведеним та встановлений судами факт, що застосування заходів процесуального примусу до ДП «АМПУ» пов`язано із ухиленням від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, та неподання витребуваних судом доказів з неповажних причин представником ДП «АМПУ» у справі №521/17826/22 ОСОБА_1 Зазначене, на думку позивача, свідчить про неналежне виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків щодо представництва інтересів ДП «АМПУ» у судах, що заподіяло ДП «АМПУ» шкоду у розмірі сплаченого штрафу на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року у справі №521/17826/22. А тому на підставі встановлених судами фактів невиконання процесуальних обов`язків та сплату ДП «АМПУ» накладеного штрафу, позивач вважає, що у нього наявне право зворотної вимоги (регресу) до винної особи - ОСОБА_1 у розмірі 2 684,00 грн, що не перевищує його середньомісячного заробітку. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ДП «Адміністрація морських портів України» до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень. Не погодившись з рішенням суду ДП «Адміністрація морських портів України» через свого представника Ігнатенко Т. Б. подало апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повном уобсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову не визначився із характером спірних правовідносин, не врахував, шо спір між сторонами виник з регресної вимоги роботодавця до працівника у зв`язку із відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок неналежного виконання трудових обов`язків, та безпідставно застосував до трудових правовідносин положення ст. 1166 ЦК України. Неправильне визначення правової природи правовідносин призвело до помилкової оцінки елементів складу цивільного правопорушення, зокрема щодо вини та причинно - наслідкового зв`язку. Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відсутність застосування заходу процесуального примусу безпосередньо до відповідача свідчить про відсутність його вини у спричиненні шкоди, оскільки штраф було стягнуто з ДП «АМПУ». Такий висновок грунтується на неправильному застосуванні ч. 3 ст. 148 ЦПК УКраїни. Суд не дослідив хто саме вчинив пропиправну дію/бездіяльність, що спричинила шкоду роботодавцю. Оскільки ДП «АМПУ», інтереси якого в судовому засіданні 27.04.2023 представляв ОСОБА_1, який є керівником юридичної служби Підприємства, а отже є його працівником, не виконав процесуальних обов`язків, що виразилось в ухиленні від подання витребуваних судом доказів без поважних причин, що у свою чергу, порушує строки розгляду справи. Крім того, суд не надав належну оцінку доказам щодо обсягу посадових обов`язків ОСОБА_1, як керівника юридичної служби ДП «АМПУ», та щодо процесуальних обов`язків, як представника Підприємства у цивільній справі №521/17826/22. Зокрема ДП «АМПУ» вважає безпідставним покладення на нього обов`язку по відшкодуванню відповідачу витрат на правничу допомогу без дослідження доказів їх фактичного понесення та підтвердження повноважень адвокатат як представника відповідача. За відсутності у договорі умов щодо порядку обчислення зазначених витрат та ціни послуг, що надаються адвокатом, відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу. Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у стягненні з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн ОСОБА_1 через свого представника Шпакову Т. С. подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн скасувати та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у повному обсязі. Також просить здійснити розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем у суді апеляційної інстанції. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції вийшов за межі власних дискреційних повноважень та навів у мотивувальній частині рішення міркування, що не відповідає завданню цивільного судочинства і не грунтується на долучених до справи доказах, зазначивши, що спір між сторонами виник з приводу стягнення коштів, що для кваліфікованого юриста є спором незначної складності. Досвід та кваліфікація адвоката не може бути підставою для зменшення витрат, як убачається з усталеної практики Великої Палати Верховного Суду. Суд не врахував, що умовами укладеного між відповідачем та адвокатом договору було обумовлено фіксований гонорар за надання послуг. Передчасний і неправомірний висновок суду позбавляє відповідача права на реалізацію правомірних очікувань на відшкодування судових витрат за рахунок позивача, позовні вимоги якого визнані безпідставними. Позивач не подав до заперечень щодо заяви відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу жодних доказів на спростування вимог відповідача у частині стягненя судових витрат на правничу допомогу. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача Ігнатенко Т. Б. підтримала подану Підприємством апеляційну скаргу, просила задовольнити на підставі викладених у ній доводів. Проти апеляційної скарги відповідача заперечувала, у стягненні витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 заперечувала. Відповідач ОСОБА_1 та його представник Шпакова Т. С. у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом доставлення судової повістки до електронних кабінетів учасників справи, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. З метою дотримання процесуальних строків, беручи до уваги положення ч. 2 ст. 372 ЦПК, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, оскільки неявка цих осіб не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції. Судом встановлено, що наказом в.о. голови ДП «АМПУ» від 26 серпня 2022 року №194-к ОСОБА_1 прийнято на посаду директора юридичного департаменту апарату управління (основне місце роботи) тимчасово на умовах строкового договору з 30 серпня 2022 року на період відсутності ОСОБА_3 , директора юридичного департаменту апарату управління, з посадовим окладом згідно із штатним розписом (98135 гривень). Наказом в. о. голови ДП «АМПУ» від 25 січня 2023 року № 48-к строковий договір ОСОБА_1 змінено на трудовий договір, укладений на невизначений строк (постійно) з 26 січня 2023 року, з посадовим окладом згідно із штатним розписом (98135 гривень). Повноваження директора юридичного департаменту передбачені Положенням про юридичний департамент апарату управління ДП «АМПУ», затвердженим наказом ДП «АМПУ» від 18 серпня 2020 року № 231/10. Відповідно до п. 7 цього Положення до компетенції директора департаменту відноситься, зокрема забезпечення виконання представництва інтересів ДП «АМПУ» у судах. Пунктом 10 цього Положення передбачено, що директор Департаменту несе персональну відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, що передбачені цим Положенням, в межах визначених законодавством України про працю. Згідно з виданою в.о. голови ДП «АМПУ» довіреністю від 29 грудня 2022 року ОСОБА_1 уповноважено у порядку, передбаченому чинним законодавством України, представляти інтереси ДП «АМПУ», зокрема у судах першої інстанцій з усіма правами, наданими законодавством України особам, які беруть участь у справі, окрім права: визнання позову, відмови від позову, укладення мирових угод, зменшення розміру позовних вимог, укладення мирових угод, підписання заяв (договорів), направлених на прощення, реструктуризацію, розстрочення основного боргу, штрафних санкцій (штрафу, пені), процентів, збитків, суми, на яку збільшилась сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 01 березня 2023 року у справі № 521/17826/22 за позовом ОСОБА_4 до ДП «АМПУ» про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди витребувано від ДП «АМПУ» довідку про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_4 за період січень-лютий 2022 року. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2023 року у справі № 521/17826/22 у зв`язку з невиконання ДП «АМПУ» процесуальних обов`язків до ДП «АМПУ» застосовано захід процесуального примусу та стягнуто штраф у розмірі 8052 гривень. Постановою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року у справі № 521/17826/22 ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2023 року змінено в частині розміру штрафу та зменшено накладений на ДП «АМПУ» штраф до 2684 гривні. ДП «АМПУ» сплачено накладений штраф у розмірі 2684 гривні, що підтверджується копією платіжної інструкції від 19 квітня 2024 року № 1068. Зі змісту вказаних вище судових рішень у справі № 521/17826/22 вбачається, щл застосовуючи заходи процесуального примусу до ДП «АМПУ», суди виходили з того, що ДП «АМПУ» та його представник ОСОБА_1 ухилились від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, та не подали витребувані судом докази з неповажних причин. Зазначене свідчить про неналежне виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків щодо представництва інтересів ДП «АМПУ» у судах, що заподіяло ДП «АМПУ» шкоду у розмірі сплаченого штрафу на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року у справі № 521/17826/22. ДП «АМПУ» сплачено накладений штраф у розмірі 2684 гривні відповідно до платіжної інструкції від 19 квітня 2024 року № 1068. Звертаючись до суду з позовом, ДП «АМПУ» посилалося на те, що дії та бездіяльність відповідача призвели до заподіяння Підприємству шкоди у розмірі сплаченого штрафу на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року у справі №521/17826/22, а тому ДП «АМПУ» має права на відшкодування майнової шкоди в розмірі сплаченого штрафу, що складає 2 684 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, ураховуючи, що захід процесуального примусу до ОСОБА_1 судом не застосовувався, а позовна заява не містить фактичних даних на підтвердження наявності підстав для відшкодування відповідачем заявленої позивачем шкоди на підставі ст. 1166 ЦК України. При цьому позивач не навів будь - якого обґрунтування своїх тверджень щодо необхідності та допустимості застосування саме вказаної статі чинного законодавства України. Зокрема суд вважав, що позов не містить доводів та аргументів щодо причинно - наслідкового зв`язку між можливими діями чи бездіяльністю відповідача та заподіянням зазначеної позивачем шкоди, тому дійшов висновку, що позивачем не надано суду доказів спричинення ДП «АМПУ» майнової шкоди діями чи бездіяльністю відповідача. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частинами першою-третьою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до частини першоїстатті 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (частина перша статті 1172 ЦК України). Відповідно до частини першоїстатті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Зазначена норма, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим. При цьому за змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю. У справі, що переглядається, позов про відшкодування шкоди в порядку регресу пред`явлено позивачем ДП «АМПК» до ОСОБА_1 , який працював у позивача на посаді директора юридичного департаменту апарату управління та, на думку позивача, заподіяв шкоду Підприємству при виконанні ним своїх трудових обов`язків, а саме здійснення представництва інтересів ДП «АМПК» у суді першої інсанції під час розгляду справи № 521/17826/22 за позовом ОСОБА_4 до ДП «АМПУ» про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Позивач вказує на те, що відповідачем було допущено бездіяльність, яка виразилась у невиклнанні відповідачем, як предствником Підприємства, ухвали Малиновського районного суду міста Одеси від 01 березня 2023 року у справі № 521/17826/22 про витребувано від ДП «АМПУ» довідки про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_4 за період січень-лютий 2022 року, що потягло за собою постановлення судом ухвали про застосування до ДП «АМПУ» заходу процесуального примусу у виді штраф через невиконання процесуальних обов`язків як відповідача. Так, відповідно до частин першої, другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За правиламистатті 132 КЗпП Україниза шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Відповідно до частин 1 та 2статті 44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Частиною 4 статті 44 ЦПК Українипередбачено, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом Згідно статті 143 ЦПК України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 144 ЦПК України, одним із заходів процесуального примусу є штраф. Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству (пункт 2 частини 1статті 148 ЦПК України). Відповідно до частини 3статті 148 ЦПК Україниу випадку невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника. Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»). Отже, згідно аналізу наведених норм права вбачається, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст.45 ЦПК України). Суд з метою запобігання зловживанням справами активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов`язків, що не спростовує принцип змагальності сторін. З викладеного можна зробити висновок, що під зловживанням процесуальними правами розуміється цивільне процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників цивільного процесу (їх представників), що спричиняють порушення процесуальних прав інших учасників цивільного процесу (їх представників), перешкоджають гарантованому у п.1 ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод правосуддю, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом). Учасник справи зобов`язаний сумлінно ставитися до процесуальних обов`язків, поважати права інших учасників справи. Тобто, учасник справи має сам усвідомлювати наслідки своїх дій, не чекаючи їх оцінки судом. У позовній заяві ДП «АМПУ» вказує, що застосовуючи заходи процесуального примусу до ДП «АМПУ», суди виходили з того, що ДП «АМПУ» та його представник ОСОБА_1 ухилились від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, та не подали витребувані судом докази з неповажних причин. Позивач стверджує, що зазначене свідчить саме про неналежне виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків щодо представництва інтересів ДП «АМПУ» у судах, що заподіяло ДП «АМПУ» шкоду у розмірі сплаченого штрафу на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року у справі № 521/17826/22. Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 01.03.2023 у справі № 521/17826/22 витребувано в ДП «АМПУ» довідку про розмір середньоденної (середньогодинної) заробітної плати ОСОБА_4 за період січень-лютий 2022 року. Роз`яснено, що відповідно до ст. 84 ЦПК України будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Під час проголошення ухвали у відкритому судовому засіданні був присутній представник відповідача Солодовников А.В. 04.04.2023 у відкритому судовому засіданні представник відповідача Солодовников А.В. повідомив суд про невиконання ухвали суду від 01.03.2023 в зв`язку із неотриманням відповідачем повного тексту ухвали суду засобами поштового зв`язку. В зв`язку із викладеними обставинами, судом було під розписку вручено представнику відповідача Солодовнико ву А. В. копію ухвали суду від 01.03.2023 для належного виконання. Станом на 27.04.2023 на адресу суду від відповідача не надходило ані витребуваних доказів, ані повідомлення про неможливість надання витребуваних доказів. Під час відкритого судового засідання у справі № 521/17826/22, яке відбулось 27 квітня 2023 року, представник відповідача ОСОБА_1 не зміг зазначити обґрунтованих та поважних причин невиконання ухвали суду, повідомивши суд про те, що відповідач не видає довідок щодо розміру оплати праці працівникам. На питання суду про те, яким чином в ДП «АМПУ» здійснюється оплата праці та яким відповідальним відділом, представник відповідача суду відповідь не надав. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином суд першої та апеляційної інстанції у справі № 521/17826/22 дійшли висновків про те, що відповідач ДП «АМПУ» не виконав встановленого судом обов`язку та не подав відповідні докази до суду першої інстанції. Обґрунтованих письмових пояснень щодо неможливості подання доказів матеріали справи не містять. Належних та обґрунтованих пояснень неможливості подання доказів відповідачем надано не було. Вказаними судовими рішеннями у справі №521/17826/22 не встановлена персональна вина саме представника ДП «АМПУ» ОСОБА_1 у невиконанні ухвали суду про витребування доказів. З урахуванням встановлених обставин, безпідставними є твердження ДП «АМПУ» про те, що ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 01.03.2023 у справі №521/17826/22 не була виконана з вини ОСОБА_1 . Вказуючи на те, що отримана представником ДП «АМПУ» СолодовниковимА. В. копія ухвали про витребування доказів, яка була отримана ДП «АМПУ» 04.04.2023, у подальшому передана Мельникову Д. О. на розгляд через систему електронного документообігу Підприємства, позивач не надав суду належних доказів на підтвердження отримання вказаної ухвали ОСОБА_1 , оскільки наданий скріншот із системі елетронного документообігу не містить відомостей про отримання цього вхідного документа ОСОБА_1 При цьому відповідачем заперечується зазначена обставина. ОСОБА_1 не міг надати суду витребуваний у ДП «АМПУ» доказ, оскільки ДП «АМПУ» як учасник судового розгляду не виготовило відповідну довідку і не надало представнику витребуваний судом доказ для пред`явлення його суду Крім того, згідно Положенням про юридичний департамент апарату управління ДП «АМПУ», затвердженого наказом ДП «АМПУ» від 18 серпня 2020 року № 231/10, до повноважень ОСОБА_1, як директора юридичного департаменту апарату управління, не відноситься складання та подання довідок про розмір середньоденної заробітної плати працівників ДП «АМПУ», а також облік їх робочого часу та витрат з оплати праці персоналу, нарахування та виплата заробітної плати, ведення статистики праці тощо. Такі повноваження належать до компетенції інших структурних підрозділів позивача, зокрема, кадрової та бухгалтерсько-економічної служб. З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта - позивача щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення в цій частині. Вказуючи на персональну вину ОСОБА_1 щодо неналежного виконання ним покладених на нього обов`язків, що виразилось у невиконанні ним, як представиком ДП «АМПУ» у справі № № 521/17826/22 ухвали суду про витребування доказів, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного, зокрема причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та заподіянням шкоди ДП «АМПУ». Відтак у матеріалах справи відсутні будь - які докази, що свідчили б про спричинення ДП «АМПУ» майнової шкоди діями чи бездіяльністю відповідача. У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь позивача. Інші доводи апеляційної скарги ДП «АМПУ» не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та вірно застосував норми матеріального права, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову ДП «АМПУ» у задоволенні позову з підстав недоведеності та необгрунтованості заявлених позовних вимог, які мотивувано виклав у своєму рішенні. Щодо доводів апеляційних скарг позивача та відповідача про розподіл понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається, відповідач просив стягнути з позивача понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 гривень. На підтвердження надання правничої допомоги ОСОБА_1 подав до суду договір про правничу допомогу від 21 серпня 2023 року, укладений між ним та адвокатом Шпаковою Т. С., додаткову угоду від 06 вересня 2024 року до договору про правничу допомогу від 21 серпня 2023 року, довіреність, якою ОСОБА_1 упоноважив адвоката Шпакову Т. С. представляти його інтереси в суді, акт прийому-передачі від 31 жовтня 2024 року до договору про правничу допомогу від 21 серпня 2023 року. Згідно акту прийому-передачі від 31 жовтня 2024 року до договору про правничу допомогу від 21 серпня 2023 року, загальний обсяг часу наданих адвокатом послуг складає 9,5 годин, загальна сума таких витрат скаладає 25 000,00 грн. ДП «АМПУ» заперечувало проти покладення на нього обов`язку по відшкодуванню відповідачу витрат на правничу допомогу, посилаючись на відсутність жодного документу (квитанції, платіжного договору, фіскального чеку тощо) на підтвердження фактичної оплати виконаних робіт. Сам факт укладення договору та підписання його сторонами, на думку позивача, є неналежними та недопустимими доказом щодо понесення відповідачем заявлених витрат. Крім того позивач вказував, що заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн є явно завищеним та неспівмірним зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання правничих послуг. У разі задоволення заяви сторони відповідача про розподіл судових витрат, ДП «АМПУ» просило зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3 000,00 грн. Ураховуючи характер виконаних адвокатом робіт (наданих послуг),принцип співмірності та розумності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг),їхобсяг наданих,критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, зазначаючи, що спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 5 000,00 грн. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону, з огляду на таке. Відповідно до частин першої-четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третястатті 141 ЦПК України). При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовані частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі КГС від 03.10.2019 р у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 р у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 р у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 р у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 р у справі № 753/1203/18. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 р у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Відповідно до частин 5 та 6статті 137 ЦПК Україниу разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 26 квітня 2022 року у постанові № 289/1560/20. Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що заявлені представником позивача сума є надмірною та не співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, та доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню в суді першої інстанції необхідно зменшити. Колегія суддів, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, (ціна позову у якій є 2684 грн) та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, урахувавши рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що стягнута судом першої інстанції сума в розмірі 5 000,00 грн є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та відповідає значенням справи для сторони відповідача. Доводи апеляційних скарг позивача та відповідача щодо розподілу судових витрат не заслуговують на увагу, та не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в цій частині залишає без змін, а апеляційні скарги сторін без задоволення. Судові витрати суд залишає за сторонами, оскільки суд апеляційні скарги позивача та відповідача залишає без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», подану представником Ігнатенко Тетяною Борисівною, та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Шпаковою Тетяною Сергіївною , залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягяає. Повна постанова складена 10 квітня 2026 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна