Постанова Київський апеляційний суд № 752/16793/25

Унікальний номер справи 752/16793/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7024/2026 Головуючий у суді першої інстанції В. С. Хоменко Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 18 березня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Моторне (транспортне) страхове бюро України відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, подану представником Поповим Вячеславом Євгеновичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року в частині його оскарження, ухвалене у складі судді Хоменко В. С., в примішенні Голосіївського районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : У липні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила стягнути з МТ СБУ на її користь штрафні санкції в розмірі 28 467,53 грн та з ОСОБА_2 на її користь 42 046,94 грн матеріальних збитків, а також судові витрати по справі. В обґрунтування заявлених позовних вимог вказувала, що 19.11.2024 о 10 год 20 хв на просп. Науки, 68, в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, який керував автомобілем марки OpelAstra, д.н.з. НОМЕР_1 , їй завдано матеріальні збитки як власнику транспортного засобу VolkswagenE-Golf, д.н.з. НОМЕР_2 . Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.02.2025 року прийнятою у справі № 752/25721/24, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2025 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Позивач зазчала, що 21.11.2024 її представник звернувся до МТ СБУ із заявою про регламенту виплату за завдану майнову шкоду учасником бойових дій ОСОБА_2 , однак така виплата в розмірі 160 000,00 грн була перерахована на її рахунок лише 14.07.2025, хоча МТ СБУ зобов`язане в установлені п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортнихзасобів» від 01.07.2004 року № 1961-IVстроки прийняти вмотивоване рішення про здійснення регламентної виплати - не пізніше як через 90 днів з отримання заяви про страхове відшкодування. Оскільки 90 денний строк сплив 19.02.2025, тому відповідно до п. 36.5. ст. 35 цього ж Закону позивач маєправо на отримання за період з 20.02.2025 року по 14.07.2025 інфляційного збільшення в розмірі 6 988,08 грн, 3 % річних у розмірі 1 906,85 грн, та пені в розмірі 19 572,60 грн, а всього штрафних санкцій на загальну суму 28 467,53 грн. Також ОСОБА_3 вказувала, що відповідно до отриманого від МТ СБУ Звіту №4398 від 13.12.2024 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобуVolkswagenE-Golf, д.н.з. НОМЕР_2 ,та розрахунку від 16.12.2024,витрати на відновлювальний ремонт її автомобіля (738 119,34 грн) перевищують вартість цього транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (597 744,00 грн), тому ОСОБА_2 зобов`язаний відшкодувати завдані збитки поза межами відповідальності МТСБУ (160 000,00 грн), в розмірі 42 046,94 грн. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року позов ОСОБА_3 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди задоволеночастково. Стягнутоз Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_3 20 765,75 грнза несвоєчасне здійснення регламентної виплати. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 42 046,94 грн на відшкодування майнової шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимогвідмовлено. Стягнуто зМоторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 2 642,70 грн.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 3 856,94 грн. Не погодившись з рішенням суду в частині стягнення інфляційних втрат, Моторне (транспортне) страхове бюро України через свого представника ОСОБА_4 подало апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове про відмову ОСОБА_3 у стягненні з Моторного (транспортного) страхового бюро України інфляційних втрат. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про несвоєчасне виконання МТСБУ свого обов`язку по сплаті потерпілій страхового відшкодування, оскільки такі дії відповідачем були вчинені одразу після отримання усіх необхідних документів для виплати, а тому заявені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат є безпідставними. Суд першої інстанції не дослідив усі наявні докази в матеріалах справи, а саме те, що у МТСБУ не було законних підстав на виплату за відсутності усіх належних документів у справі для проведення виплати до ухвалення апеляційним судом судового рішення 29.03.2025, яке було отримано відповідачем лише 19.05.2025. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року сторонами не оскаржується, а тому його законність та обгрнутованість в неоскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не перевіряється. Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині просив залишити без змін як законне та обгрунтоване на підставі викладених у відзиві заперечень. Також просив стягнути з МТСБУ на користь позивача понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн. Представник МТБСУ Попов В. Є. подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, у якій підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити на підставі викладених у ній доводів. Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки на поштову адресу відповідача, проте поштове відправлення повернулося на адресу суду без вручення адресату із відміткою «аресат відсутній за вказано адресою», що у відповідності до сталої судової практики Верховного Суду є належним повідомленням учасника справи про її розгляд. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засіданння оскільки їх нявка не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Судом встановлено, що позивач є власником транспортного засобу VolkswagenE-Golf, д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . ОСОБА_2 , о 10 год. 20 хв., 19.11.2024 року, керуючи автомобілем OpelAstra, д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Києві по просп. Науки, 68, на перехресті просп. Науки та вул. Моторна, повертаючи ліворуч при зеленому миготливому сигналі основного світлофора на вул. Моторна, не надав дорогу транспортному засобу «VolkswagenE-Golf» д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку, в результаті чого відбулось зіткнення, що призвело до механічного пошкодження транспортних засобів та заподіяння шкоди. Вказаними діями ОСОБА_2 порушив п. 16.6. ПДР України, тобто вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст.124 КУпАП. Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05.02.2025 року в справі № 752/25721/24, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2025 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої прийнята постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Сторонами визнається та не заперечується, що відповідач ОСОБА_2 є учасником бойових дій, в зв`язку із чим представник ОСОБА_3 21.11.2024 року звернувся до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування. Листом МТСБУ № 3-01б/4926 від 18.02.2025 року МТСБУ повідомило позивача про відсутність підстав для проведення регламентної виплати. Разом із тим, з платіжної інструкції № 23020 від 14.07.2025 року вбачається, що МТСБУ здійснило виплату позивачу в розмірі 160 000,00 грн, призначення платежу: виплата по справі № 110919, транспортний засіб НОМЕР_2 . Сторонами визнається та не заперечується, що розмір регламентної виплати обмежується лімітами страхового відшкодування, які діяли на момент дорожньо-транспортної пригоди, що сталася в 2024 році - за шкоду завдану майну потерпілого 160 000,00 грн. Представник позивача звернувся із заявою до МТСБУ про здійснення регламентної виплати 21.11.2024 року, що не заперечується самим МТСБУ, однак таку виплату в розмірі 160 000,00 грн ОСОБА_3 отримала лише 14.07.2025 року, тому розрахунки інфляційних втрат, пені та 3 % річних необхідно здійснити після спливу 90 денного строку (ст. 36 Закону № 1961-IV), починаючи з 28.03.2025 року (дата набрання законної сили постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2025 року в справі № 752/25721/24), а не 20.02.2025 року про що вказано представником позивача, що буде відповідати абз. 4 п. 36.2 ст.36 цього ж Закону, відповідно до якого - якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку (90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування - п. 36.2. ст. 36 Закону № 1961-IV) припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбаченихстаттею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Отже, розмір інфляційних втрат за період з 01.04.2025 по 14.07.2025 становить 4 520,28 грн та розраховується наступний чином: 160 000,00 грн (сума боргу) ? 102,825% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 160 000,00 грн (сума боргу). Частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат суд дійшов висновку, що оскільки МТСБУ не було надано належних та допустимих доказів своєчасної виплати страхового відшкодування, тому суд дійшов висновку про наявність у відповідача перед позивачем обов`язку щодо сплати інфляційних втрат за період з 01.04.2025 по 14.07.2025 у розмірі 4 520,28 грн. Суд дійшов висновку про те, що з МТСБУ накористь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 4 520,28 грн. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки вони повністю відповідають зібраним у справі доказам та встановленим судом обставинам, з огляду на наступне. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)). З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Згідно із статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (пункт 36.5 статті 36 Закону України № 1961-IV від 01 липня 2004 року). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України). У статті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) вказано, що: «правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 757/26834/15-ц (провадження № 61-23871св18) зазначено, що: «оскільки за своєю правовою природою зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування є грошовим, суди дійшли обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин положеньстатті 625 ЦК України і стягнення з ПАТ «СК «Універсальна» трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційних втрат. За змістом аналізованої норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові. Встановивши прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 93 417,00 грн тривалістю 514 днів, а саме: з 07 січня 2014 року (перший день прострочення виконання грошового зобов`язання) до 04 червня 2015 року (момент повного виконання грошового зобов`язання), суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановили розмір стягнень у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки такі розрахунки були проведені з дотриманням вимог законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, правильно визначилися зі спірними правовідносинами, обґрунтовано встановили період, за який підлягає стягнення за прострочення грошового зобов`язання, та розмір такого стягнення». У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 452/3519/15 (провадження № 61-14973св18) вказано, що: «правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання». У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 758/16044/16-ц (провадження № 61-913св17) вказано, що: «у пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Згідно зі статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. За несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик має сплатити на вимогу страхувальника (чи вигодонабувача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення (підпункт 6.6.2 договору страхування від 16 травня 2013 року). Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Таким чином, висновок суду першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивач послався як на підставу стягнення пені на положення статті 549 ЦК України, а тому вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню, є необґрунтованим. Надаючи оцінку наданому позивачем розрахунку заборгованості, Верховним Судом враховано, що рішенням у справі № 372/4749/15 встановлено, що у травні 2014 року позивач звернувся до відповідача із необхідними документами про виплату страхового відшкодування. Враховуючи положення пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого граничний строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплати складає 90 днів, а за умовами договору про добровільне страхування - 14 днів, Верховний Суд (взявши до уваги визначені позивачем вимоги до страховика) погоджується з тим, що починаючи з 91 дня після звернення з необхідними документами про виплату страхового відшкодування у страховика виникло прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно, суд погоджується з розрахунком періоду, наданим позивачем для обрахунку часу прострочення, починаючи з вересня 2014 року і до дати звернення до суду із цим позовом». По своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц (провадження № 61-12530св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 червня 2021 року в справі № 910/14341/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 грудня 2022 року в cправі № 902/1301/21, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року в справі № 522/12406/22 (провадження № 61-9569св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2025 року в справі № 201/1763/22 (провадження № 61-254св24)). Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядаєтьсясудом встановлено, що постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.02.2025 року в справі № 752/25721/24, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2025 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення. Оскільки винна у ДТП особа - ОСОБА_2 є учасником бойових дій, ОСОБА_3 21.11.2024 звернулася до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування. Оцінюючи поведінку позивача, суд першої інстанції встановив, що вона діяла розумно та добросовісно, вважаючи, що вчинила всі дії, необхідні для отримання страхового відшкодування. Листом МТСБУ № 3-01б/4926 від 18.02.2025 МТСБУ повідомило позивача про відсутність підстав для проведення регламентної виплати. Згідноплатіжної інструкції № 23020 від 14.07.2025, вбачається, що МТСБУ здійснило виплату позивачу в розмірі 160 000,00 грн, призначення платежу: виплата по справі № 110919, транспортний засіб НОМЕР_2 . Отже, ураховуючи, що МТСБУ отримало заяву позивача про виплату страхового відшкодування 21.11.2024, проте фактично здійснило ОСОБА_3 виплату страхового відшкодування лише 14.07.2025, при цьому постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 05.02.2025 року в справі № 752/25721/24 набрала законної сили 28.03.2025 (після перегляду її апеляційним судом), тому відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у відповідача виникло прострочене перед позивачем зобов`язання щодо несвоєчасної сплати страхового відшкодування після спливу 90 денного строку (ст. 36 Закону № 1961-IV), починаючи з 28.03.2025. Суд обґрунтовано вказав, що, з урахуванням принципу диспозитивності, періодом нарахування інфляційних втрат є період з 01 квітня 2025 року по 14.07.2025 (день фактичної сплати страхового відшкодування). Апеляційний суд ураховує, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Отже, розмір інфляційних втрат за період з 01.04.2025 по 14.07.2025 становить 4 520,28 грн (160 000,00 грн (сума боргу) ? 102,825% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 160 000,00 грн (сума боргу). Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в цій частині матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. Таким чином, оскаржуване судове рішення в частині покаледнна на МТСБУ обов`язку по відшкодуванню інфляційних втрат за перод прострочення грошового зобов`язання перед позивачем ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги про те, що МТСБУ здійлило страхову виплату у липні 2025 року, фактично після отримання постанови апеляційного суду, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, оскільки відповідач був обізнаний про наявність у нього грошового зобов`язання перед потерпілою, проте не вчинив жодних дій щодо належного та своєчасного здійснення виплати позивачу страхового відшкодування. Колегія суддів звертає увагу, що загалом за своїм змістом доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам, викладеним МТСБУ у запереченнях щодо зявлених позивачем вимог, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та висновки щодо яких вмотивовано та обґрунтовано виклав у мотивувальній частині ухваленого рішення. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині його перегляду, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з МТСБУ на корсить позивача інфляційних втрат за період з 01.04.2025 по 14.07.2025, що становить 4 520,28 грн, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що МТСБУ сумлінно поставилося до свої обов`язків та належно організовувало контроль за своєчасною виплатою страхового відшкодування. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині його перегляду залишає без змін, а апеляційну скаргу МТСБУ без задоволення. Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині його оскрження без змін. Щодо витрат позивача на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції колегія судів зазначає наступне. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Звертаючись до суду із відзивом на апеляційну скаргу позивач просила суд апеляційної інстанції стягнути з відповідача МТСБУ на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. Також позивачем було подано 16.02.2026 заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, до якої додано докази понесення таких витрат. У свою чергу МТСБУ, отримавши заяву позивача про розподіл судових витрат, яка була доставлена до електронного кабінета учасника справи 16.02.2026, будь - яких заяв/клопотань/заперечень до суду апеляційної інстанції не подавало. Клопотання про зменшення суми заявлених позивачем витрат на правничу допомогу МТСБУ не заявило. З урахуванням фактичного обсягу наданих адвокатом Шиліним В. А. позивачу юридичних послуг, співмірності суми витрат із складністю справи та відповідності суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, а також з огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що з відповідача МТСБУ на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесену у суді апеляційної інстанції в сумі 6 000,00 грн. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пов`язані із розглядом справи у суді апеляційної інстанції (відправлення поштової кореспонденції учасникам справи, у зв`язку із поданням МТСБУ апеляційної скарги, що підтверджується квитанціями, які додані до клопотання) у розмірі 128, 56 грн. Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, подану представником Поповим Вячеславом Євгеновичем, залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року в частині стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_3 інфляційних втрат у розмірі 4 520 (чотири тисячі п`ятсот двадцять) гривень 20 копійокзалишити без змін. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131, місцезнаходження: Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02653) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 6 128 (шість тисяч сто двадцять вісім) гривень 56 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 10 квітня 2026 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна