Постанова Одеський апеляційний суд № 509/5580/20

Номер провадження: 22-ц/813/1891/26 Справа № 509/5580/20 Головуючий у першій інстанції Бочаров А. І. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.03.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В., за участю секретаря судового засідання Шахової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном встановив: 06 листопада 2020 року ОСОБА_2 , звернувся до суду з вказаним вище позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданою 27 жовтня 2022 року, просив: -зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні: комплектом залізобетонних виробів з залізобетонними лотками (Рамник); контейнерами (місткістю 20 т.) 2 шт; вагоном-теплушкою; ємністю 20 м. куб. (для води) 1 шт; труб алюміневих оцинкованих; гаражем, який розташований у Громадській організації «Гаражний колектив «Прибой», ряд № НОМЕР_1 , земельна ділянка № НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_1 та передати йому це майно протягом 3-х днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі; -зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звільнити гараж, який розташований у Громадській організації «Гаражний колектив «Прибой», ряд № НОМЕР_1 , земельна ділянка № НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_1 та передати йому ключі від гаража протягом 3-х днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі; -заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перешкоджати йому у користуванні нерухомим та рухомим майном, що належить йому на праві особистої власності чи на праві спільної сумісної власності подружжя разом з ОСОБА_1 . Позов обґрунтовано тим, що упродовж 20 вересня 1980 року по 19 вересня 2016 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , від якого мають дітей: сина ОСОБА_3 та доньку ОСОБА_3 , рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області шлюб розірвано. Позивач є власником майна, яке є його особистою власністю, а також того, яке набуте ним та ОСОБА_1 у шлюбі, спір щодо якого вирішувався у судовому порядку та за результатами розгляду справи №509/2235/16-ц, постановлено ухвали від 28 січня 2020 року та від 13 листопада 2020 року про затвердження мирових угоди. Згідно вказаного вище судового рішення, до позивача, серед іншого, перейшло право власності на комплект залізобетонних виробів з залізобетонними лотками (Рамник), орієнтовною вартістю 200000 грн; контейнери (місткістю 20 т.) 2 шт, орієнтовною вартістю 10000 грн; вагон-теплушка, орієнтовною вартістю 15000 грн; ємність 20 м. куб. (для води) 1 шт, орієнтовною вартістю 25000 грн; труб алюміневих оцинкованих, орієнтовною вартістю 14000 грн. Однак, відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні цим майном, утримуючи його у себе. Крім цього, позивач зазначає, що він є членом вказаної громадської організації та йому належить гараж, який розташований у ГО «Гаражний колектив «Прибой», ряд № НОМЕР_1 , земельна ділянка № НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . 25 листопада 2020 року комісією ГО «Гаражний колектив «Прибой» у його присутності складено акт про те, що вказаний вище гараж закритий на два навісні замки, які він не зміг відкрити своїми ключами. 26 листопада 2020 року він написав нотаріально посвідчену заяву на ім`я ОСОБА_1 , з проханням не перешкоджати йому користуватися гаражем і передати ключі від замків, однак станом на 17 грудня 2020 року відповідь не отримав. Крім цього, 23 жовтня 2020 року він звертався до нотаріуса із заявою у якій повідомляв, що відповідачка ОСОБА_1 не виконує умови мирової угоди, перешкоджаючи йому користуватися майном у зв`язку з чим він буде вимушений звернутися до суду. Цю заяву відповідачка ОСОБА_1 отримала цього ж дня, тобто 23 жовтня 2020 року. У провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває справа №509/2962/18 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст. 122 КК України у зв`язку із заподіянням йому тілесних ушкоджень середньої тяжкості у той час, коли він намагався забрати своє майно. Посилаючись на викладене вище, позивач вказує, що через протиправні дії відповідачів порушується його право на вільне користування власністю та у нього є підстави вважати, що вони й надалі порушуватимуть його права на вільне користування майном, тому він змушений звернутися до суду за захистом його прав. 20 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом у якому просила: 1.Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні майном: -трактором «ДТ-75», 2007 року випуску, двигун № НОМЕР_3 , д.н. НОМЕР_4 ; -самохідним шасі «Т-16», 1988 року випуску, заводський номер НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , д.н. НОМЕР_7 ; -трактором «МТЗ-80», 1989 року випуску, заводський номер НОМЕР_8 , двигун № НОМЕР_9 , д.н. НОМЕР_10 ; -трактором «ЮМЗ-6» з кунгом, д.н. НОМЕР_11 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути реєстраційні документи на вказану вище техніку, протягом 3-х днів з дня набрання рішенням законної сили; -залізобетонними плитами (парканами) у кількості 36 шт, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 їх передачі, протягом 3-х днів з дня набрання рішенням законної сили; 2.Заборонити ОСОБА_2 чинити їй перешкоди у користуванні нерухомим чи рухомим майном, що належить їй на праві особистої приватної власності або спільної сумісної власності подружжя разом із ОСОБА_2 . Зустрічний позов обґрунтовано тим, що з 20 вересня 1980 року по 19 вересня 2016 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та спеціалізується на вирощуванні овочів. ОСОБА_2 з жовтня 2016 року по серпень 2019 року чинив ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні нею господарської діяльності, шляхом захоплення цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 29760619, та сільськогосподарської техніки, яка спільною сумісною власністю подружжя. Вказана вище обставина (факт створення перешкод у користуванні цілісним майновим комплексом) підтверджується рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2017 року у справі №509/1410/17, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року затверджено мирову угоду за умовами якої між колишнім подружжям поділено комплекс будівель та споруд №2, земельні ділянки. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 листопада 2020 року затверджено мирову угоду, якою поділено рухоме майно між сторонами, у тому числі сільськогосподарську техніку. Попри мирне врегулювання питання щодо поділу майна, ОСОБА_2 систематично порушує умови мирової угоди та чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні майном, відмовляючись передавати залізобетонні плити та реєстраційні документи на техніку. Крім цього, ОСОБА_2 систематично створює перешкоди у оформленні особового рахунку для неї та перешкоджає фактичному підключенню до електропостачання. Спочатку він тривалий час відмовлявся підписати завдання на проектування, а наразі не погоджується підписувати будь-які документи та надавати згоду на проведення дій, які необхідні для завершення розподілу потужностей електропостачання. Через протиправні дії ОСОБА_2 , вона зверталася до правоохоронного органу, яким за її заявами відкрито кримінальні провадження №12020160380001295 за ч.1 ст. 206 КК України; №12020160380001261 за ч.1 ст. 388 КК України. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 лютого 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні: комплектом залізобетонних виробів з залізобетонними лотками (Рамник), контейнерами (місткістю 20 т.) 2 шт., вагоном-теплушкою, ємкістю 20 м. куб. (для води) - 1 шт, 1/2 труб алюміневих оцинкованих, гаражем, який розташований у ГО «Гаражний колектив «Прибой», ряд № НОМЕР_1 , земельна ділянка № НОМЕР_2 , за адресою АДРЕСА_1 та передати дане майно ОСОБА_2 протягом 3-х днів із дня набрання законної сили рішенням у даній справі. Зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звільнити гараж, який розташований у гаражному кооперативі ГО «Гаражний колектив «Прибой», ряд № НОМЕР_1 , земельна ділянка № НОМЕР_2 , за адресою АДРЕСА_1 та передати ОСОБА_2 ключі від гаража протягом 3-х днів із дня набрання законної сили рішенням у даній справі. Заборонено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перешкоджати ОСОБА_2 у користуванні нерухомим та рухомим майном, що належить на праві особистої власності ОСОБА_2 чи на праві спільної сумісної власності подружжя разом з ОСОБА_1 . Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Рева Д.С., просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити поданий нею зустрічний позов та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 . Окрім підстав, якими обґрунтовано зустрічний позов, скаржниця посилається на те, що ОСОБА_2 ввів суд в оману, оскільки ще в 2021 році йому передали ключі від вказаного вище гаражу, станом на теперішній час ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не займають спірне майне та у них відсутні ключі від гаражу. ОСОБА_2 є лише членом гаражного кооперативу, а не власником гаражу, тому він не може порушувати питання про усунення перешкод у користуванні цим майном в силу положень статті 391 ЦК України. Зважаючи на недоведеність за допомогою достатніх доказів, суд мав відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . З огляду на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розподілили усе майно, яке знаходилось у спільній власності та спільному користуванні за мировою угодою, затвердженою ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року, тому спір не мав вирішуватися судом, а провадження у справі підлягало закриттю. На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив у якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду просить залишити рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 лютого 2025 року без змін, апеляційну скаргу без задоволення. 24 березня 2026 року представник скаржниці ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , адвокат Рева Д.С. подав заяву у якій підтримуючи апеляційну скаргу та наполягаючи на її задоволенні, просив розглянути справу без його участі. 24 березня 2026 року представниця ОСОБА_2 , адвокат Ліферчук Т.С., подала заяву у якій просила рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Справу розглядати без її участі. Учасники справи будучи належним чином повідомленим чином про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 20 вересня 1980 року по 19 вересня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу сторонами було набуто у власність особисте та спільне сумісне майно, яке поділено між ними на підставі мирових угод, затверджених ухвалами Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 листопада 2020 року та 28 січня 2020 року. Згідно ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 листопада 2020 року, якою затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за останнім, серед іншого, визнано право власності на майно до складу якого увійшло: комплект залізобетонних виробів з залізобетонними лотками (Рамник), орієнтовна вартість 200000 грн; контейнери (місткістю 20 т.) 4 шт, орієнтовна вартість - 100000 грн; вагон-теплушка, орієнтовна вартість 15000 грн; ємкість 20 м. куб. (для води) - 1 шт, орієнтовна вартість - 25000 грн, труб алюміневих оцинкованих, вартістю - 14000 грн. Цією ж ухвалою суду за ОСОБА_4 , суд визнав право власності на: трактор «ДТ-75», 2007 року випуску, двигун № НОМЕР_3 , д.н. НОМЕР_4 , орієнтовною вартістю 75000 грн; трактор «Массей Фергюсон 30-95», 1993 року випуску, заводський номер НОМЕР_12 , д.н. НОМЕР_13 . Із комплектом вузької гуми (шин), орієнтовна вартість 400000 грн; самохідне шасі «Т-16», 1988 року випуску, заводський номер НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , д.н. НОМЕР_7 , орієнтовна вартість 62500 грн; трактор «ЮМЗ-6» з кунгом, орієнтовна вартість 65000 грн; трактор «МТЗ-80», 1989 року випуску, заводський № НОМЕР_8 , двигун № НОМЕР_9 , д.н. НОМЕР_10 , орієнтовна вартість 120000 грн; залізобетонні плити (парканні) 36 шт, орієнтована вартість 30000 грн (т.1 а.с. 64-68). Вказана вище ухвала суду набрала законної сили 30 листопада 2020 року. Відповідно до довідки №7 від 02 серпня 2018 року ОСОБА_2 з 1999 року є членом ГО «Гаражний колектив «Прибой» (адреса: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Парусна, 13-А), та для установки гаражу йому було виділено земельну ділянка № НОМЕР_2 , ряд № НОМЕР_1 , площею 22, 1 кв.м. (т.1 а.с. 58). Довідкою, виданою ГО «Гаражний колектив «Прибой» №81 від 25 листопада 2020 року підтверджується, що ОСОБА_2 є членом цієї громадської організації, сплачує членські внески, не має заборгованості та за ним зареєстрована земельна ділянка № НОМЕР_2 , ряд № НОМЕР_1 , площею 22,1 кв.м. на якому встановлений металевий гараж для автомобіля (т.1 а.с. 59). З членської книжки убачається, що ОСОБА_2 є власником гаражу № НОМЕР_2 , ряд № НОМЕР_1 . З копії статуту ГО «Гаражний кооператив «Прибой» убачається, що член організації має право розпоряджатись своїм гаражем, який на території організації побудував господарським або придбав іншим способом, на власний розсуд, а саме: продати, обміняти, подарувати, заповідати, передавати для тимчасового користування третій особі, здавати в оренду відповідно до вимог чинного законодавства України, Статуту та відповідних правил та положень Організації (пункт 6.1.5). Гаражі (бокси) та інші споруди, які члени Організації побудували господарським або придбали іншим способом на території Організації за власні кошти, не є майном Організації і ними розпоряджаються виключно ці члени Організації на правах приватної власності та у відповідності до положень цього Статуту (пункт 12.2) (т.1 а.с. 224-231). Згідно акта №26/55 огляду замків в ряді А місце №55, складеного 25 листопада 2020 року комісією ГО «Гаражний колектив «Прибой» убачається, що вказаний вище гараж, який належить ОСОБА_2 зачинений на два навісних замка, у присутності членів комісії, ОСОБА_2 намагався відчинити замки власними ключами, але ключі не підійшли, відчинити гараж не вдалося (т.1 а.с. 57). ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Бурлаченко І.К. із заявою у якій просив передати ОСОБА_3 заяву з проханням, щоб він не вчиняв перешкоди у користуванні зазначеним вище гаражом і звільнив його до 05 грудня 2020 року (т.1 а.с. 55-56). Згідно акту, складеного 17 листопада 2020 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перешкоджають ОСОБА_2 користуватися майном, що належить йому на праві особистої власності, а саме: комплектом залізобетонних виробів з залізобетонними лотками (Рамник); контейнерами місткістю 20 т, 2 шт; вагоном-теплушкою, яка знаходиться на території, яка належить ОСОБА_1 (т.1 а.с. 69). 23 грудня 2020 року ОСОБА_1 власноруч написала зобов`язання про те, що вона отримала заяву про зміну предмету позову від 21 грудня 2020 року, та майно зазначене у позові, зобов`язується передати ОСОБА_2 у строк до 31 січня 2021 року (т.1 а.с. 242). Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 липня 2017 року у справі №509/1410/17, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 . Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спільною сумісною власністю подружжя, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні комплексом будівель і споруд № НОМЕР_14 , розташованим на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (реєстраційний номер майна 29760619) (т.1 а.с. 91-99). 05 серпня 2020 року ОСОБА_1 зверталася до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 206 КК України, у якій серед іншого зазначала, що ОСОБА_2 чинив їй перешкоди у користуванні цілісним майновим комплексом за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Молодіжненська, комплекс будівель і споруд № НОМЕР_14 , реєстраційний номер майна 29760619 та сільськогосподарської техніки через що їй заподіяно збитки, орієнтовною сумою в розмірі 2500000 грн (т.1 а.с. 104-105). Цього ж дня, тобто 05 серпня 2020 року ОСОБА_1 зверталася до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 388 КК України, посилаючись на те, що ОСОБА_2 , будучи зберігачем арештованого майна, розтратив його, а саме магістральні труби (оцинковані з хомутами та резинками) 400 шт, орієнтовною вартістю 250000 грн; контейнери (місткістю 900 кг), 900 шт, орієнтовною вартістю 830000 грн; контейнери (місткістю 600 кг), 65 шт, орієнтовною вартістю 40625 грн; фурнітуру та комплектацію до крапельного зрошення, орієнтовною вартістю 250000 грн; залізобетонні плити (дорожні) 70 шт, орієнтовною вартістю 120000 грн. За вказаними вище заявами правоохоронцями відкриті кримінальні провадження №12020160380001295 та №12020160380001261. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі навмисно створили йому перешкоди для доступу до належних на праві власності об`єктів нерухомого майна, що підтверджується доказами, які містяться у справі. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд вважав, що ОСОБА_1 не доведено підстав її зустрічного позову. З такими висновками суду першої інстанції, погоджується колегія суддів, з огляду на таке. У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі N 369/1843/18). Частинами першою та другою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Стосовно позову ОСОБА_2 . З матеріалів справи убачається, що з 1999 року ОСОБА_2 є членом ГО «Гаражний кооператив «Прибой» та йому виділено ділянку № НОМЕР_2 , ряд № НОМЕР_1 площею 22,1 кв.м на якій він встановив металевий гараж для автомобіля. 25 листопада 2020 року актом комісії ГО «Гаражний кооператив «Прибой» зафіксовано, що належний ОСОБА_2 гараж зачинений на 2 навісні замки, які не відчинилися ключами, які є у розпорядженні ОСОБА_2 . Відсутність доступу до вказаного вище майна (гаражу) позбавляє можливості ОСОБА_2 вчиняти необхідні дії, спрямовані, серед іншого, на реалізацію права з користування цим майном, чим порушує його права, як власника цього майна. Встановивши наявність перешкод у доступі до гаражу, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_2 . Посилання скаржниці в якості доводів апеляційної скарги на те, що у 2021 році ключі від гаражу були передані ОСОБА_2 , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі обставини усупереч ст. ст. 12,81 ЦПК України не доведено. Доводи скаржниці про те, що ОСОБА_2 не є власником вказаного вище гаражу, а має лише статус члена зазначеної громадської організації, спростовуються матеріалами справи, з яких убачається, що це майно належить саме ОСОБА_2 , про що зазначено ГО «Гаражний кооператив «Прибой». Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі N 753/11000/14-ц (провадження N 61-11сво17). Отже, судові рішення, ухвалені судами між цими ж сторонами у межах справи №509/2235/16-ц та №509/1410/17 є преюдиційними. Факт наявності у ОСОБА_2 перешкод у користуванні майном, право власності на яке за ним визнано на підставі ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 листопада 2020 року у справі №509/2235/16-ц, а саме комплектом залізобетонних виробів з залізобетонними лотками (Рамник); контейнерами (місткістю 20 т.) 2 шт; вагоном-теплушкою; ємністю 20 м. куб. (для води) 1 шт; труб алюміневих оцинкованих, підтверджується сукупністю письмових доказів та поясненнями свідків, яким судом надано належну правову оцінку. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч.1 ст. 82 ЦПК України). З копії листа, що міститься у справі, убачається, що після отримання заяви про зміну предмету позову від 21 грудня 2020 року, перелічене у ній майно, ОСОБА_1 зобов`язалася передати ОСОБА_2 у строк до 31 січня 2021 року (т.1 а.с. 242). Цією заявою ОСОБА_1 підтвердила ту обставину, що зазначене вище, право власності на яке за судовим рішенням було визнано за ОСОБА_2 , фактично знаходиться у її розпорядженні. За таких обставин, доводи скаржниці про недоведеність ОСОБА_2 позовних вимог є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, яким суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, надав належну правову оцінку. Посилання скаржниці на те, що суд не мав права ухвалювати рішення у цій справі, а провадження у справі підлягало закриттю з підстав постановлення Овідіопольським районним судом Одеської області ухвали від 28 січня 2020 року, якою затверджено мирову угоду, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тлумачення змісту пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі N 320/9224/17 (провадження N 14-225цс19). Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 761/7978/15-ц (провадження N 14-58цс18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі N 917/1739/17 (провадження N 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі N 924/1473/15 (провадження N 12-15гс19)). Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі N 640/9380/19 (провадження N 61-6741св21), від 15 листопада 2021 року у справі N 428/9280/20 (провадження N 61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі N 295/983/21 (провадження N 61-13906св21), від 19 січня 2022 року у справі N 766/4505/20 (провадження N 61-14440св21) та інших. Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (ч.3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень). З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що 28 січня 2020 року Овідопольським районним судом Одеської області у справі № 509/2235/16-ц постановлено ухвалу, якою затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 поділ майна подружжя шляхом виділу його в натурі. У справі №509/2235/16-ц предметом первісних позовних вимог була вимога про поділ майна подружжя, а за зустрічним позовом про поділ майна подружжя шляхом виділу його в натурі. У справі, що переглядається предметом первісного та зустрічного позову є вимоги про усунення перешкод у користуванні майном. Аналіз предмета позову у справі №509/2235/16-ц свідчить про те, що він є відмінним від предмета позову у цій справі. Встановивши, що у справі №509/2235/16-ц та у цій справі предмети позову не збігаються, тоді як нетотожність хоча б одного з елементів позову не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованої особи за вирішенням спору, колегія суддів доходить висновку, що у суду першої інстанції не було правових підстав для закриття провадження у цій справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Крім цього, вказані вище доводи апеляційної скарги суперечать правовій позиції скаржниці під час розгляду справи судом першої інстанції, яка звертаючись із зустрічним позовом зазначила, що нею не було подано аналогічних позовів до того самого відповідача з тих самих підстав (т.1 а.с. 87). Також, колегія суддів зауважує, що наводячи аргументи в обґрунтування наявності правових підстав для закриття провадження у справі, скаржниця в апеляційній скарзі порушує питання про скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового судового рішення про задоволення заявлених нею позовних вимог та відмову у задоволенні первісного позову, що є взаємовиключним. Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 . Як на підставу задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , посилалася на те, що ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні майном, не виконуючи умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року, відмовляючись від підписання будь-яких документів та надання згоди на проведення дій, необхідних для завершення розподілу потужностей електропостачання. Крім цього, ОСОБА_2 також не виконує умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 листопада 2020 року, оскільки відмовляється передати їй реєстраційні документи на техніку, а також віддати залізобетонні плити. В обґрунтування зазначених позовних вимог, серед іншого посилалася на заяви про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 206, ч.1 ст. 388 КК України, подані нею до правоохоронних органів. З матеріалів справи убачається, що 05 серпня 2020 року ОСОБА_1 зверталася до правоохоронного органу із заявами про вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 206, ч.1 ст. 388 КК України. Так, заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 206 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР за №12020160380001295, ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що починаючи із жовтня 2016 року ОСОБА_2 чинив їй перешкоди у здійсненні законної господарської діяльності, шляхом захоплення цілісного майного комплексу за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Молодіжненська, комлекс будівель і споруд № НОМЕР_14 , реєстраційний номер майна: 29760619 та сільськогосподарської техніки, які є спільною сумісною власністю подружжя, у звязку з чим заподіяв їй збитки на орієнтовну суму 2500000 грн. З викладеного убачається, що вказана вище заява стосується обставин, які існували до вирішення судами спорів у справах №509/1410/17 (усунення перешкод у користуванні цілісний майновим комплексом) та №509/2235/16-ц (поділ майна подружжя). Що стосується заяви ОСОБА_1 про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 388 КК України, то така містить відомості щодо обставин та майна, які не стосуються предмету доказування у цій справі. Водночас, у справі відсутні відомості, які б свідчили про те, що після набрання законної сили Овідіопольським районним судом Одеської області ухвали від 13 листопада 2020 року, ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних чи б то безпосередньо до ОСОБА_2 із заявами про створення ОСОБА_2 перешкод у користуванні майном, право власності на яке визнано за нею на підстави мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 не доведено підстав її зустрічного позову. Заяви про вчинення кримінальних правопорушень, які ОСОБА_3 подав до правоохоронного органу у серпні 2020 року, які містяться у матеріалах справи не стосуються підстав позову, поданого ОСОБА_1 . Правову природу та процесуальні наслідки затвердження мирової угоди докладно роз`яснено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі N 185/8179/22 (провадження N 14- 84цс24), де Верховний Суд наголосив, що "мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін у вчиненні відповідних дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі (частини перша -четверга статті 207 ЦПК України). Підстави закриття провадження у справі передбачені статтею 255 ЦПК України.Зокрема,суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом (пункт 5 частини першої статті 255 ЦПК України). Мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди. Загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які для них є прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на суд. Тому припинення судового процесу та закриття провадження у справі, за змістом частини четвертої статті 207 ЦПК України, є безальтернативним результатом затвердження судом мирової угоди". Таким чином, мирова угода, затверджена судом, є процесуальною формою реалізації диспозитивності сторін і водночас актом, що завершує провадження у справі без ухвалення рішення по суті спору. Мирова угода за своєю правовою природою є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті, вона ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах і повинна виконуватися добровільно. У протилежному разі мирова угода, затверджена (визнана) судом, може бути підставою для примусового виконання. Водночас закриття провадження у справі не означає втрати права на судовий захист у разі порушення умов мирової угоди. Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2025 року у справі N 505/2309/19 зазначив, що "у разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди". Наведене свідчить про те, що закінчення провадження в цивільній справі у зв`язку із затвердженням мирової угоди не означає автоматичної втрати права на судовий захист у разі невиконання такої мирової угоди. Матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_2 з позовом про спонукання до виконання мирових угод, затверджених ухвалами Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року від 13 листопада 2020 року. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§ § 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява N 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява N 49684/99). Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржниця. Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржницею не надано. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є обґрунтуванням зустрічних позовних вимог, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржницею норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі. У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Головуючий Ю.П.Лозко Судді: О.Ю.Карташов В.В. Кострицький