Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/13949/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/13949/25 пров. № А/857/2090/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОРЕС» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року (ухвалене головуючим-суддею Коморним О.І. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОРЕС» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в с т а н о в и в : У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОРЕС» (далі - ТзОВ «ФЛЕКСОРЕС», Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Львівської митниці, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Львівської митниці від 10.06.2025 за №UA2090002025185, №UA209002025186. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що під час митного оформлення товарів за декларацією №UA209140/2019/207379 було надано повний пакет документів, зокрема інвойс із декларацією експортера, що згідно з Угодою про асоціацію та Регіональною конвенцією є достатньою підставою для застосування преференції «410». Митне оформлення пройшло без зауважень, що підтверджує визнання митницею достатності наданих доказів походження товару з ЄС на той момент. Скаржник наголошує, що відповідь митних органів Республіки Польща від 14.06.2023 не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення, оскільки вона фактично підтверджує справжність документів. Позивач не несе відповідальності за ненадання експортером додаткових доказів на запит іноземного органу, а саме по собі ненадання таких документів не спростовує преференційний статус товару, виготовленого в ЄС. Крім того, митницею не надано доказів, що вказані сертифікати EUR.1 були анульовані, відкликані або визнані недійсними. Вказує, що позиція Товариства узгоджується з висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах (справи №500/1516/22, №380/2869/22 та №140/250/25), згідно з якими саме по собі не підтвердження походження іноземною стороною за відсутності доказів вини імпортера та чинності первинних документів не є достатньою підставою для донарахування податкових зобов`язань. Також вказує, що діяв добросовісно, а висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному тлумаченні результатів верифікації. Товари (зокрема лінійки Texacote) фактично не виходили за межі митної території ЄС до моменту імпорту, що підтверджується первинною документацією, якій відповідач не надав належної оцінки. Таким чином, апелянт вважає, що податкові повідомлення-рішення від 10.06.2025 є протиправними та підлягають скасуванню. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Стецюренко І.С. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства повністю, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що 28.11.2019 ТзОВ «ФЛЕКСОРЕС» подало до митного оформлення митну декларацію (надалі МД) №UA209140/2019/207379, відповідно до якої МД, в митний режим «Імпорт» оформлено товари, що надійшли від компанії «Polidruk West» Sp. z o.o. (Республіка Польща) на підставі рахунку-фактури (інвойсу) VAT №197/MG4/2019 від 25.11.2019. Серед задекларованих товарів були, зокрема, Товар №4 : Поліуретани у первинних формах: ТЕХАСОТЕ SB 203 (3000,00 кілограм); Товар №4: Поліуретани у первинних формах: ТЕХАСОТЕ SF 301 (7040,00 кілограм); Товар №5: Складні насичені поліефіри у первинних формах з гідроксильним числом більше 100: ТЕХАСОТЕ CR 203 (600,00 кілограм); Товар №5: Складні насичені поліефіри у первинних формах з гідроксильним числом більше 100: ТЕХАСОТЕ CR 300 (880,00 кілограм); Товар №5: Складні насичені поліефіри у первинних формах з гідроксильним числом більше 100: ТЕХАСОТЕ CR 332 (2200,00 кілограм). У графі 34 МД («Код країни походження») Позивачем заявлено «EU» (Європейський Союз). У графі 36 МД («Преференція») Позивачем заявлено код «410», що відповідає застосуванню преференційного режиму (звільнення від сплати ввізного мита) в рамках Угоди про асоціацію. Підставою для застосування вказаної тарифної преференції слугувала декларація про походження товарів, зазначена експортером («Polidruk West» Sp. z o.o.) безпосередньо у рахунку-фактурі (інвойсі) VAT №197/MG4/2019, що передбачено ст.15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, оскільки експортер мав статус уповноваженого експортера. Надалі Львівська митниця, реалізуючи право митного органу країни-імпортера на здійснення подальшого контролю, передбачене ст.32 Доповнення 1 до Конвенції («Подальша перевірка підтверджень походження»), ініціювала процедуру верифікації (перевірки) зазначеної декларації про походження. З цією метою через Державну митну службу України направлено відповідний запит до уповноважених митних органів Республіки Польща (країни експортера). 30.06.2023 ДМС України листом №15/15-03-01/7.4/2910 поінформувала Львівську митницю про отримання відповіді від уповноваженого органу Республіки Польща (лист від 14.06.2023 №1401-IОC.4331.62.2021) щодо результатів перевірки вказаної декларації про походження. Митні органи Республіки Польща повідомили наступне : «…Митні органи Польщі підтверджують справжність документів про походження товару. Товари відповідають умовам Додатка I до Регіональної Конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження та мають право на пільгу, за винятком артикулів: Texacote SB 203, Texacote CR 203, Texacote CR 300, Texacote CR 332, Texacote SF 301, зазначених у відповідному рахунку-фактурі №197/MG4/2019 від 25.11.2019». На підставі цієї відповіді митний орган дійшов висновку про непідтвердження компетентним органом країни-експортера преференційного походження з Європейського Союзу саме тих товарів, які були імпортовані Позивачем. У зв`язку з виявленими обставинами, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 04.03.2025 за №24/25/7.4-19/38953610, яким зафіксовано порушення вимог митного та податкового законодавства в частині неправомірного застосування преференції «410», що призвело до заниження податкових зобов`язань з ввізного мита та податку на додану вартість. Не погоджуючись із висновками акта, Товариство подало заперечення від 13.03.2025, долучивши до них, зокрема, копію довгострокової декларації виробника. Листом від 18.03.2025 за №7.4-5/19-03/13/7097 Львівська митниця повідомила про результати розгляду заперечень, залишивши висновки акта без змін. На підставі Акта перевірки, 18.03.2025 відповідачем були прийняті первинні ППР №UA209000202563 (про донарахування мита та 25% штрафу) та №UA209000202564 (про донарахування ПДВ та 25% штрафу). 31.03.2025 ТзОВ «ФЛЕКСОРЕС» звернулося до ДМС України зі скаргою на вищевказані ППР. Рішенням ДМС України від 06.06.2025 за №1/10-06/13/5917, №1/10-06/13/3577 скаргу Товариства було задоволено частково, скасовано штрафні санкції у розмірі 25% (застосовані відповідно до п.123.2 ст.123 ПК України) та доручено відповідачу винести нові ППР із застосуванням штрафної санкції у розмірі 10% відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України. На виконання вказаного рішення ДМС України, Львівська митниця відкликала первинні ППР та 10.06.2025 винесла нові ППР, які є предметом оскарження у цій справі, а саме : ППР №UA2090002025185 на загальну суму 43196,43 грн, з яких : 39269,48 грн основне грошове зобов`язання з ввізного мита, 3926,95 грн штрафна санкція у розмірі 10%; ППР №UA2090002025186 на загальну суму 8639,29 грн, з яких : 7853,90 грн основне грошове зобов`язання з податку на додану вартість, 785,39 грн штрафна санкція у розмірі 10%. Вважаючи оспорювані ППР протиправними, Товариство звернулося до адміністративного суду з вимогою про їх скасування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог повністю, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у відповідь на запит митного органу листом уповноваженого органу Республіки Польща не підтверджено преференційне походження товару, щодо якого виник спір, у позивача були відсутні підстави для застосування права на преференції при його розмитненні. Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України (ч.2, 3 ст.1 МК України). Відповідно до ч.1 ст.271 МК України, мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом. Згідно п.1 ч.1 ст.276 МК України, платником мита є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.278 МК України, датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України. Згідно п.1 ч.1 ст.289 МК України, обов`язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України. Відповідно до ч.4, ч.5 ст.280 МК України, ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України. Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. Згідно ст.300 МК України, умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. Відповідно до п.п.в п.185.1 ст.185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України. Згідно п.187.8 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. Відповідно до п.п.54.3.6 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях. Згідно п.54.4 ст.54 ПК України, у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Відповідно до ч.1-3 ст.36 МК України, країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару. Згідно ч.6, 7 ст.36 МК України, положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. З 01.01.2016 набула чинності Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27.06.2014, розділом IV якої встановлено порядок здійснення торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Виходячи ч.1 ст.29 розділу IV Угоди, кожна Сторона, зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди. Згідно положень ст.2 розділу II «Визначення концепції «походження товарів» Протоколу 1 до Угоди, з метою впровадження цієї Угоди такі товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу : (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в Європейському Союзі відповідно до статті 6 цього Протоколу. Частиною першою статті 16 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів : (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або (b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу. У свою чергу, за правилами ст.22(1) Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена : (a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро. Згідно з правилами ст.22 (2-6) Протоколу 1, декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується. Відповідно до ст.25 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди. Статтею 28 Протоколу І встановлено, що до складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, interalia (переклад - також), в тому числі : (a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку; (b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни; (c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни; (d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом; (e) належні свідчення про обробку, виконану з межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані. Згідно ч.1 ст.45 МК України, у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Частинами 1 та 2 статті 37 розділу ІV Угоди про асоціацію встановлено, що Сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов`язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов`язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю. Якщо Сторона на основі об`єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею. Відповідно до ст.32 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію Митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс. З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів. Згідно ст.33 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу. З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку. Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції. Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» №2187-VIII від 08.11.2017 Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 01.02.2018. 21.11.2018 Підкомітетом Україна - ЄС з питань митного співробітництва прийнято Рішення №1/2018 про заміну Протоколу І «Щодо визначення концепції «походження товарів і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони». Відповідно до ст.1 Рішення Протокол 1 замінюється текстом, викладеним у додатку до цього рішення, зокрема з урахуванням статті 1 цього додатку у торгівлі з ЄС застосовуються правила походження Конвенції, викладені у Доповненні І та у відповідних положеннях Доповнення ІІ до Конвенції. Згідно п.1 ст.15 Доповнення 1 Регіональної Конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження : (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку III b; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-MED»), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV a і b. Відповідно до ст.27 Доповнення 1 документи, зазначені в Статтях 16(3) та 21(5), що використовуються для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, або декларації про походження або декларації про походження EUR-MED можуть бути визнані такими, що походять з Договірної Сторони й відповідають іншим вимогам цієї Конвенції, можуть включати, серед іншого, наступне: (1) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у внутрішній системі обліку; (2) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені у відповідній Договірній Стороні, якщо застосування таких документів відповідає національному законодавству; (3) документи, що підтверджують обробку матеріалів у відповідній Договірній Стороні, видані чи складені у відповідній Договірній Стороні, якщо застосування таких документів відповідає національному законодавству; (4) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, або декларації про походження або декларації про походження EUR-MED, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені у відповідній Договірній Стороні згідно з цією Конвенцією; (5) належні свідчення про обробку або переробку, виконані за межами відповідної Договірної Сторони згідно з положеннями Статті 11, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані. Згідно п.1 ст.32 Доповнення 1 подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції. Відповідно до п.6 ст.32 Доповнення 1 якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції. Згідно п.3 ст.32 Доповнення 1 перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Відповідно до п.5 ст.32 Доповнення 1 митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції. Згідно ч.5 ст.45 МК України, у випадках, визначених цією статтею, товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання органами доходів і зборів належним чином оформлених документів про походження товару або затребуваних ними додаткових відомостей. Системний аналіз вищезазначених положень дає підстави дійти висновку про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України. Відповідно до ч.1 ст.44 МК України, для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи видно, що 28.11.2019 ТзОВ «ФЛЕКСОРЕС» подало до митного оформлення МД №UA209140/2019/207379, відповідно до якої у митний режим «Імпорт» оформлено товари, що надійшли від компанії «Polidruk West» Sp. z o.o. (Республіка Польща) на підставі рахунку-фактури (інвойсу) VAT №197/MG4/2019 від 25.11.2019. Серед задекларованих товарів були, зокрема: поліуретани ТЕХАСОТЕ SB 203, ТЕХАСОТЕ SF 301 та складні поліефіри ТЕХАСОТЕ CR 203, ТЕХАСОТЕ CR 300, ТЕХАСОТЕ CR

332. У графі 34 МД Позивачем заявлено країну походження «EU», а у графі 36 код преференції «410», що відповідає звільненню від сплати мита в рамках Угоди про асоціацію. Підставою для застосування тарифної преференції слугувала декларація про походження товарів, зазначена уповноваженим експортером «Polidruk West» Sp. z o.o. безпосередньо у рахунку-фактурі. Даний документ відповідав вимогам Протоколу 1 до Угоди про асоціацію та Доповнення 1 Регіональної конвенції ПЕМ. На підставі цього документу відповідачем підтверджено преференційне походження товару, у зв`язку з чим застосовано тарифну пільгу. Однак, через три роки відповідач змінив свою думку, при цьому не навівши жодних обставин, за яких після завершення митного оформлення у нього виникла обгрунтована підозра щодо порушення законодавства. Висновки контролюючого органу про відсутність права на преференцію базуються виключно на листі ДМС України від 30.06.2023 за №15/15-03-01/7.4/2910, яким надіслано відповідь уповноваженого органу Польщі від 14.06.2023 за №1401-IОC.4331.62.2021. Зазначеним листом повідомлено, що після проведення відповідних перевірок митні органи Польщі підтверджують справжність документів про походження товару. Товари відповідають умовам Додатка I до Регіональної Конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження та мають право на пільгу, за винятком артикулів : Texacote SB 203, Texacote CR 203, Texacote CR 300, Texacote CR 332, Texacote SF 301, зазначених у відповідному рахунку-фактурі №197/MG4/2019 від 25.11.2019. Оцінюючи вказані докази, колегія суддів зазначає, що аналіз п.5 ст.32 Доповнення 1 до Конвенції дозволяє виснувати, що результати перевірки мають чітко вказувати, чи походять товари з Договірної Сторони. Натомість фраза у листі польського органу про те, що товари «не мають права на пільгу за винятком артикулів...», за умови підтвердження автентичності самих документів, свідчить лише про неспроможність експортера надати документи на запит через значний час, а не про доведеність походження товару з третіх країн. За таких обставин, на думку колегії суддів, митний орган не може діяти виключно на підставі сумнівів, ігноруючи презумпцію правомірності дій платника податків. Варто звернути увагу, що в імпортера відсутній законодавчо встановлений обов`язок чи технічна можливість перевіряти законність дій експортера в момент оформлення документів у країні відправлення. Відповідно до положень Регіональної конвенції, відповідальність за правильність оформлення декларацій-інвойсів та достовірність інформації покладена виключно на експортера. Таким чином, позивач обґрунтовано сподівався на добросовісність контрагента та не мав підстав піддавати сумніву легітимність виданих документів. При цьому, Митницею не надано доказів існування у позивача умислу на ухилення від сплати платежів. Інформація від уповноваженого органу Польщі не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення, оскільки відповідачем не надано доказів офіційного звернення польських митних органів безпосередньо до експортера за роз`ясненнями, як і не надано змісту відповідей самого експортера. Крім того, позивач, реалізуючи право на надання додаткових відомостей (ч.8, 9 ст.41 МК України), надав під час розгляду заперечень на акт перевірки копію довгострокової декларації виробника та інформаційний сертифікат Inf.4 VE n. A006441, виданий митними органами Італії (країни безпосереднього виробництва товару). Оцінюючи вказані докази, колегія суддів враховує, що сертифікат Inf.4 є офіційним документом адміністративного співробітництва, який видається митницею країни-виробника для підтвердження того, що компоненти товару пройшли достатню переробку в ЄС. Відповідачем не надано доказів того, що вказаний сертифікат Inf.4 був анульований компетентними органами Італії. Відтак, у матеріалах справи наявні два документи іноземних органів, а саме : лист польської митниці про непідтвердження експортером даних та сертифікат італійської митниці про підтвердження виробником преференційного статусу. Виключно лист уповноваженого органу Польщі не є достатнім доказом для висновку про неправомірність преференції, оскільки він не спростовує автентичність документів та не анульовує сертифікати виробника Inf.4. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09.03.2026 по справі №140/250/25, відповідно до яких, непідтвердження походження іноземною стороною за умови підтвердження автентичності документів та відсутності доказів вини імпортера не може бути єдиною підставою для донарахування податкових зобов`язань. Отримання негативного результату верифікації не звільняє відповідача від обов`язку оцінити інші надані платником документи, зокрема сертифікат Inf.4. У спірному випадку наявність сертифіката Inf.4 VE n. A006441, виданого митними органами Італії та довгострокової декларації виробника є тими «додатковими відомостями» у розумінні ст.27 Доповнення 1 до Конвенції, які підтверджують статус походження товару безпосередньо від виробника. Проте, суд першої інстанції обмежився лише посиланням на лист уповноваженого органу Республіки Польща, не надавши оцінки достовірності та чинності поданих Позивачем деклараціям та сертифікату Inf.4. Більше того, судом першої інстанції не проаналізовано чи містить відповідь польської сторони чітку та конкретну інформацію, як того вимагає п.5 ст.32 Доповнення I до Регіональної конвенції (аналог ст.33 Протоколу I). Також, матеріали справи не містять підтвердження того, які саме запити направляла ДМС України до Польщі та які саме документи надавалися на перевірку. В контексті викладеного, колегія суддів наголошує, що покладення на добросовісного імпортера фінансового тягаря через відмову експортера від співпраці з митними органами своєї країни через три роки після операції порушує принцип пропорційності та справедливої рівноваги між інтересами держави та правами приватної особи. Позивачем до митного оформлення надані всі документи, визначені чинним законодавством, що надані експортером та підтверджують право позивача на преференцію, водночас, в матеріалах справи відсутні та митним органом не надано доказів, які б свідчили про подання позивачем недостовірних документів або недостовірної інформації під час митного оформлення щодо права на преференцію. Крім того, положеннями п.2 ч.2 ст.351 МК України, які стали підставою для проведення документальної невиїзної перевірки, визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України. Отже, проведення документальної невиїзної перевірки з підстави, наведеної у п.2 ч.2 ст.351 МК України, можливе лише за умови, якщо інформація, що надійшла від уповноважених органів іноземних держав, свідчить про непідтвердження автентичності поданих контролюючому органу документів або про недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України. Основні вимоги до оформлення документальних перевірок, закріплені у Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015 (далі - Порядок №727). Відповідно до п.5 розд.2 Порядку №727, факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів. Згідно п.п.7 п.4 розд.3 Порядку №727, результати документальної перевірки щодо дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи оформляються аналогічно результатам перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства. У разі встановлення перевіркою порушень законодавства з питань державної митної справи необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків; зазначити невідповідність даних, які містяться в документах, поданих платником податків для здійснення митного оформлення, фактичним даним, виявленим під час перевірки, на підставі первинних документів платника податків; вказати первинні документи та інші матеріали, що свідчать про наявність порушень. Рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, митної вартості та країни походження товарів, підстави для звільнення від оподаткування митними платежами окремими документами не оформляються, а зазначаються в акті (довідці) документальної перевірки. Колегія суддів зазначає, що в акті перевірки №24/25/7.4-19/38953610 від 04.03.2025 відсутній виклад з підтвердженням відповідними первинними документами або іншими матеріалами надання позивачем недостовірних документів чи недостовірної інформації, або інших протиправних дій декларанта, які спричинили заниження обов`язкових платежів під час митного оформлення, невідповідності даних, які містяться в документах, поданих платником податків для здійснення митного оформлення, фактичним даним, виявленим під час перевірки та не вказано на наявність первинних документів та інших матеріалів, що свідчать про наявність порушень. Відповідно, наведеного не встановлено й в ході розгляду справи. Зі змісту акту перевірки неможливо встановити, що спричинило перевірку достовірності декларації походження до інвойсу VAT №197/MG4/2019 від 25.11.2019 та правильності інформації, що міститься в даному документі, які обґрунтовані сумніви в достовірності такого документа, статусі походження відповідного товару мали митні органи країни імпорту. Оскільки декларація походження є офіційним документом, у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону нечинним, підробленим, чи недійсним. Допоки ж такий документ чи інформація в ньому не визнаний уповноваженими органами чи судом незаконними, до нього застосовується презумпція правомірності. На думку суду, позивачем дотримано умов режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом та правомірно застосовано тарифну преференцію за імпортованим товаром з країни Європейського Союзу, що підтверджується декларацією походження до інвойсу, наданою експортером, на підставі якої митний орган України здійснив митне оформлення товару. Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Результат такого дослідження має бути відображений у мотивувальній частині судового рішення відповідно до положень ч.4 ст.246 КАС України. Утім, у межах цієї справи суд першої інстанції не дотримався обов`язку із безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки усім доводам учасників справи, застосувавши формальний підхід до її вирішення та порушивши правила офіційного з`ясування обставин справи. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів дійшла висновку про протиправність оспорюваних ППР та наявності підстав для їх скасування. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6, 10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Згідно ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З матеріалів справи видно, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №7658 від 09.07.2025, а також 4542,00 грн за подання апеляційної скарги, що підтверджується квитанцією про сплату №8142 від 18.12.2025. З урахуванням приведеної вище процесуальної норми, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 7570,00 грн понесених та документально підтверджених судових витрат. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОРЕС» задовольнити повністю. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року по справі №380/13949/25 скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОРЕС» до Львівської митниці про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Львівської митниці Державної митної служби України №UA2090002025185 та №UA209002025186 від 10 червня 2025 року. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (місцезнаходження : вул. Костюшки, 1, м. Львів, 79000; код ЄДРПОУ - ВП: 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» (місцезнаходження : вул. Л. Українки, 53, село Чишки, Львівський район, Львівська область, 81144; код ЄДРПОУ - 38953610) судовий збір у загальному розмірі 7570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук