Постанова 4803 № 175/4316/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3391/26 Справа № 175/4316/19 Суддя у 1-й інстанції - Шаповалова І. С. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Никифоряка Л.П.. Агєєва О.В. за участю секретаря Паромової О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання правовідносин за договором кредиту припиненими, - за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року, та на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2025 року, - В С Т А Н О В И В: ІСТОРІЯ СПРАВИ 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання правовідносин за договором кредиту припиненими та стягнення моральної шкоди. В якому просив суд, визнати припиненими правовідношення за кредитними договорами: №SADN03000003276989 від 26 липня 2005 року, №КТ 346Д від 17 вересня 2008 року; №DNHPBL00000085 від 16 лютого 2009 року, укладених між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» в порядку захисту прав споживачів та відшкодувати моральну шкоду, стягнувши з відповідача 25000,00 грн моральної шкоди. 06.08.2025 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з клопотанням про передачу цивільної справи №175/4316/19 за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра (стара назва Кіровський районний суд м.Дніпропетровська). КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року у задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про передачу цивільної справи № 175/4316/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання правовідносин за договором кредиту припиненими, за підсудністю відмовлено. Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання правовідносин за договором кредиту припиненими задоволено. Визнано припиненими правовідношення за кредитними договорами: №SADN03000003276989 від 26 липня 2005 року, № КТ 346Д від 17 вересня 2008 року; №DNHPBL00000085 від 16 лютого 2009 року, укладених між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570). Стягнуто з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ 29.12.2025 рокувід Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року та рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2025 року повністю та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги щодо ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року зазначено, що згідно відповіді Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 04 грудня 2024 року, ОСОБА_1 з 25 жовтня 2016 року по теперішній час, зареєстрований за наступною адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, під час прийняття оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не було належним чином досліджено докази наявності зареєстрованого місця проживання позивача станом на момент звернення з позовною заявою до суду, що в свою чергу є підставою для передачі відповідної справи за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги щодо рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2025 року зазначено, що АТ КБ «ПриватБанк» не видавав ОСОБА_1 будь-яких довідок або листів на які посилається позивач, щодо погашення в повному обсязі чи відсутності заборгованості за спірними кредитними договорами, інформація у наданих позивачем довідках не відповідає дійсності та є недостовірною. АТ КБ «ПриватБанк» також зауважує, що останнім надано виписки з рахунків позивача, розрахунки заборгованостей та інші докази, які спростовують надані позивачем листи та постанову апеляційного суду, що свідчить про непогашення заборгованості за кредитними договорами позичальником, тому відсутні будь-які законні підстави для задоволення позовних вимог про припинення правовідносин за кредитними договорами. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 12.03.2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Малеги С.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить, відмовити скаржнику у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25.08.2025 та рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28.11.2025 року, залишити без змін. СУДОВІ ВИКЛИКИ Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (том 7 а.с.46,48, 64-66). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Щодо ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року. Апеляційний суд у межах даної справи висловлювався щодо питань підсудності, а постанову апеляційного суду від 05.06.2024 у відповідній частині скасовано Верховним Судом. У подальшому при новому розгляді питання передачі справи було предметом апеляційної перевірки; матеріали справи повернуті на продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненими правовідносин за договором кредиту та стягнення моральної шкоди, передано за підсудністю до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, з підстав, визначених положеннями п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Фактично заява спрямована на нове дослідження та оцінку доказів, які вже досліджувалися Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року, тобто фактично просить надати доказам іншу оцінку, що є неприпустимим з огляду на положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що клопотання представника відповідача про передачу справи за підсудністю є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Щодо рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2025 року. 26 липня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № SADN03000003276989 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, за умовами якого банк відкрив останньому картковий рахунок та випустив платіжну карту VISA INFINITE з кредитним лімітом 50 000,00 доларів США на умовах, визначених договором (а. с. 14, т. 1, 21-22, т. 2). 17 вересня 2008 року між ними укладений договір № КТ-346Д, відповідно до якого банк відкрив ОСОБА_1 поновлювальну кредитну лінію з лімітом 250 000,00 доларів США, строком повернення до 17 вересня 2009 року (а. с. 10-13, т. 1, 26-32, т. 2). 16 лютого 2009 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNHPBL00000085, за умовами якого банк надав останньому кредитні кошти, на строк із 16 лютого 2009 року по 15 лютого 2010 року, у вигляді строкового кредиту шляхом видачі готівки через касу у розмірі 1 113 950,00 доларів США на цільові потреби зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (15-16, т. 1, 34-37, т. 2). ОСОБА_1 звертався до відповідача з вимогою про сплив позовної давності та застосування за спірними кредитними договорами (від 26 липня 2005 року, від 17 вересня 2008 року, від 16 лютого 2009 року) позовної давності, здійснивши списання решти заборгованості (а. с. 17, т. 1). Відповідно до довідок АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 18, 19, 20, т. 1): № 10.3.8.2/3-1283 від 24 листопада 2011 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» по кредитному договору від 26 липня 2005 року № SADN03000003276989 погашена у повному обсязі; № 10.3.8.2/3-1687 від 24 листопада 2011 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» по кредитному договору від 17 вересня 2008 року № КТ 346Д погашена у повному обсязі; № 10.3.4.6/1-4183 від 14 грудня 2011 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» по кредитному договору від 16 лютого 2009 року № DNHPBL00000085 погашена у повному обсязі. Ці довідки мають дату, реєстраційний номер, підписані керівником відділення банку та містять відбиток печатки відділення АТ КБ «ПриватБанк». Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2018 року у справі № 201/7184/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання правовідносин за договором кредиту припиненими, з врахуванням ухвали цього самого суду від 19 грудня 2018 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено, вирішено застосувати строк позовної давності за кредитними договорами № SADN03000003276989 від 26 липня 2005 року, № КТ 346Д від 17 вересня 2008 року, № DNHPBL00000085 від 16 лютого 2009 року, укладеними між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк». Визнано припиненими правовідношення за вказаними кредитними договорами. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у сумі 1 409,60 грн. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у вказаній справі апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що відсутні правові підстави для припинення правовідносин за кредитними договорами: від 26 липня 2005 року № SADN03000003276989, від 17 вересня 2008 року № КТ 346Д, від 16 лютого 2009 року № DNHPBL00000085, у зв`язку з позовною давністю, так як відповідний позов кредитором до суду у даній справі не пред`явлений, а за іншими правовими підставами позов не заявлявся. Зазначено, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів із іншим позовом, за інших правових підстав. Крім того, у вказаній постанові судом надано оцінку довідкам банка про відсутність у ОСОБА_1 кредитної заборгованості перед банком, що підтверджує факт відсутності заборгованості позивача за вказаними вище договорами. Вказана постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року (провадження № 61-16048св19). У грудні 2020 року банком проведено службову перевірку відносно клієнта ОСОБА_1 , за результатами якої встановлено, зокрема, факт видачі банком клієнту вищевказаних довідок про повне погашення заборгованості та прийнято рішення, що такий факт не знайшов свого підтвердження. Щодо територіальної підсудності справи. У позові (а. с. 2-9, т. 1) ОСОБА_1 зазначив наступну адресу свого місця проживання: АДРЕСА_2 . У листопаді 2019 року відділ адресно-довідкового підрозділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повідомив суд, що ОСОБА_1 із 25 жовтня 2016 року за останнім зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_3 . Відповідно до договору оренди житлового приміщення (будинку) від 28 серпня 2019 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Зазначена інформація щодо місця проживання ОСОБА_1 підтверджується також попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 05 лютого 2019 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_4 . ОСОБА_1 надано суду заяву про зміну місця проживання та копію свого паспорту серії НОМЕР_2 , згідно з яким його місцем реєстрації є АДРЕСА_5 (а. с. 197-201, т. 3) На виконання Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2024 року, отримана судом інформація засвідчує останнє відоме місце проживання позивача на момент звернення до суду з цим позовом, який не мав реєстрації місця проживання, а згодом зареєстрував своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 , 22 листопада 2022 року (а.с.104, 109, т.6). До того ж, ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненими правовідносин за договором кредиту та стягнення моральної шкоди, передано за підсудністю до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, з підстав, визначених положеннями п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2024 року скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі. Стосовно доводів відповідача про наявність у позивача заборгованості за кредитними договорами та неприйняття виданих банком довідок про погашення заборгованості за спірними кредитами, суд дійшов такого висновку. Надані відповідачем матеріали службового розслідування (т.3 а.с. 179-183) є внутрішнім документом, який не може підтвердити чи спростувати факт підробки будь-якого документа, цей факт може бути встановлено лише експертизою. Водночас відповідачем не надано жодного доказу суду, що окрім проведення службового розслідування, ним вживались будь-які інші дії щодо виявленого факту підробки (фальсифікації) наданих позивачем довідок, в тому числі шляхом ініціювання досудового розслідування в межах КПК України. В зв`язку з чим суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що видані позивачу довідки не відповідають дійсності та є сфальсифікованими. Так само відповідачем не надано будь-яких судових рішень, які набрали законної сили, про стягнення заборгованості з позивача за спірними кредитними договорами, подані банком розрахунки заборгованості по кредитним договорам не можуть слугувати належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, оскільки надані відповідачем документи, як докази наявності заборгованості (т. 3, а.с. 37-35) є роздруківкою оборотів по карті, яка є оборотно-сальдовою відомістю за електронним платіжним інструментом. Який унеможливлює встановлення розміру заборгованості та його складових в розрізі дат. Будь-якої первинної бухгалтерської документації до суду надано не було. В зв`язку з чим суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами наявність у позивача заборгованості, тому всі доводи банку про наявність у позивача непогашеної заборгованості за спірними договорами є необґрунтованими. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності. Обов`язок позичальника відслідковувати інформацію та дії стосовно нього з боку кредитора не передбачений жодним нормативно-правовим актом. За відсутності такого обов`язку, твердження відповідача про те, що позивачу було відомо ще в 2011 році про наявність у нього непогашених боргових зобов`язань ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки не підтверджені належними, достовірними та достатніми доказами, а тому в силу ст. 81 ЦПК України не мають доказового значення. Натомість, з долучених до матеріалів справи судових рішень встановлено, що про наявність не припинених зобов`язань перед відповідачем йому стало відомо в 2018 році згідно інформації, розміщеної в мережі Інтернет на сайті Українського бюро кредитних історій (ubki.ua), в зв`язку з чим він листом від 05 квітня 2018 року звертався до відповідача з вимогою про сплив позовної давності та застосування за спірними кредитними договорами від 26 липня 2005 року, від 17 вересня 2008 року та від 16 лютого 2009 року позовну давність, здійснивши списання решти заборгованості (а.с. 17, т. 1), а у червні 2018 року ОСОБА_1 подав позовну заяву до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (а.с.21-24, т.1). До суду з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання правовідносин за договором кредиту припиненими та стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 звернувся 31 жовтня 2019 року (а.с. 2, т.1). В зв`язку з чим, строк позовної давності позивачем не пропущений. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди було відмовлено. Під час касаційного перегляду позивач в цій частині судове рішення суду апеляційної інстанції не оскаржував. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2024 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання припиненими правовідносин за договором кредиту. Новий розгляд уданій цивільній справі проводився лише в цій частині. Відповідно до положень ч.1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Враховуючи наведене, правові підстави для розгляду позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди відсутні. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог. З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке. Повторне порушення питання про передачу справи за підсудністю можливе лише за наявності нових обставин, що підтверджуються належними та допустимими доказами (п. 1 ч. 1 ст. 31, ч. 2 ст. 32 ЦПК України). Таких нових обставин сторона відповідача не навела і не довела. На підставі ст. 44 ЦПК України суд запобігає зловживанню процесуальними правами. Повторне ініціювання питання про передачу справи без наведення нових підстав та доказів спрямоване на затягування розгляду справи і суперечить принципам процесуальної економії та розумності строків (ст. 2, ст. 12, ст. 43 ЦПК України). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору. Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Враховуючи, що позивач дізнався про порушення його прав у 2018 році, а до суду звернувся у 2019 році, позовна давність не порушина. Доводи апеляційної скарги в частині оскарження ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року спростовуються тим, що питання про підсудність даної цивільної справи вже вирішено постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2025 року. Доводи апеляційної скарги в частині оскарження рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2025 року спростовуються довідками АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 18, 19, 20, т. 1): № 10.3.8.2/3-1283 від 24 листопада 2011 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» по кредитному договору від 26 липня 2005 року № SADN03000003276989 погашена у повному обсязі; № 10.3.8.2/3-1687 від 24 листопада 2011 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» по кредитному договору від 17 вересня 2008 року № КТ 346Д погашена у повному обсязі; № 10.3.4.6/1-4183 від 14 грудня 2011 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» по кредитному договору від 16 лютого 2009 року № DNHPBL00000085 погашена у повному обсязі. Вищенаведені довідки мають дату, реєстраційний номер, підписані керівником відділення банку «Будинок Губернатора» та містять відбиток печатки вказаного відділення відповідача АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджують факт відсутності заборгованості за вказаними спірними кредитними договорами. Відповідачем на спростування позиції позивача надані матеріали службового розслідування, відповідно до яких виявлено факт підробки (фальсифікації) наданих позивачем довідок. Апеляційний суд виясняв, яка реалізація цього службового розслідування: чи звертався відповідач до правоохоронних органів, чи порушена кримінальна справа. Якщо довідки, яки були надані позивачем про погашення заборгованості дійсно підроблені, чи встановлені винні особи, чи притягнуто їх до відповідальності. Представник відповідача пояснив, що до правоохоронних органів з цього приводу банк не звертався. За таких обставин апеляційний суд вважає, що відповідач не довів, що довідки, які було надано позивачем про погашення кредитів не відповідають дійсності. Враховуючи викладене, відповідачем не доведено належними та достатніми доказами наявність у позивача заборгованості, тому всі доводи банку про наявність у позивача непогашеної заборгованості за спірними договорами є необґрунтованими. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду. При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2025 року та рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 07.04.2026 року. Судді: