Постанова Черкаський апеляційний суд № 697/1302/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження № 22-ц/821/695/26; Головуючий по першій інстанції 22-ц/821/851/26 Колісник Л.О. Справа № 697/1302/24 Доповідач в апеляційній інстанції Категорія: 304000000 Новіков О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Фетісової Т.Л., за участю секретаря Костенко А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сіренка Олександра Васильовича на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2025 року та на додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Недоступ Дмитро Миколайович, приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблина Євгеній В`ячеславович, приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Черкаської області Лагутінська Єлизавета Павлівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Урожай», про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та договору довічного утримання (догляду), скасування державної реєстрації права власності на майно, - в с т а н о в и в: У червні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 грудня 2023 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальні збитки в сумі 344 452,00 грн та моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Також стягнуто з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, витрати за проведення експертизи в розмірі 5 000,00 грн. та судовий збір на користь держави в розмірі 3 612,52 грн. Постановою Черкаського апеляційного суду від 14 березня 2024 року рішення суду скасовано в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь держави судового збору в розмірі 3 612,52 грн. Судовий збір в розмірі 3 612,52 грн компенсовано за рахунок держави. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Додатковою постановою Черкаського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. Позивач зазначив, що, в процесі примусового виконання рішення суду приватним виконавцем Недоступом Д.М., йому стало відомо, що ОСОБА_1 навмисно відчужив належне йому майно на праві приватної власності на своїх доньок та дружину. Так, 06 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було укладено договори дарування земельної ділянки площею 0,9226 га, кадастровий номер 7122084300:01:001:1085, земельної ділянки площею 0,9443 га, кадастровий номер 7122084300:01:001:1084 та 1/2 частки земельної ділянки, площею 1,8671 га, кадастровий номер 7122084300:01:001:1242,. Також, 27 січня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, предметом якого є 1/2 частки в праві власності на житловий будинок з відповідною часткою надвірних споруд та земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0599 га, кадастровий номер 7110300000:02:002:0231, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 наголосив, що відповідач, який відчужив майно на підставі безвідплатних договорів на користь своїх доньок та дружини після пред`явлення до нього позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ДТП, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно стягувача, оскільки уклав договори дарування та довічного утримання (догляду), які порушують майнові інтереси стягувача і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Вказані договора відповідач та його родичі уклали з метою приховування майна від наступних стягнень на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням перед стягувачем, тому такі правочини є фраудаторними. Керуючись такими доводами позивач просив суд: 1. визнати недійсними договір дарування земельної ділянки площею 0,9226 га, кадастровий номер 7122084300:01:001:1085, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район (колишній Канівський), Литвинецька сільська рада, який укладений 06 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблиною Є.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1486; 2. скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,9226 га, кадастровий номер 7122084300:01:001:1085, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район (колишній Канівський), Литвинецька сільська рада, реєстраційний номер 693051271220, індексний номер: 60790375, номер відомостей про речове право: 44335230 та 44335229, зареєстрованого 06 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблиною Є.В.; 3. визнати недійсними договір дарування земельної ділянки площею 0,9443 га, кадастровий номер 7122084300:01:001:1084, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район (колишній Канівський), Литвинецька сільська рада, який укладений 06 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблиною Є.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1484; 4. скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,9443 га, кадастровий номер 7122084300:01:001:1084, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район (колишній Канівський), Литвинецька сільська рада, реєстраційний номер 685417971220, індексний номер: 60789745, номер відомостей про речове право: 44334607 та 44334578, зареєстрованого 06 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблиною Є.В.; 5. визнати недійсними договір дарування часки земельної ділянки площею 1,8671 га, кадастровий номер 7122084300:01:001:1242, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район (колишній Канівський), Литвинецька сільська рада, який укладений 06 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблиною Є.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1488; 6. скасувати державну реєстрацію права власності на часки земельної ділянки площею 1,8671 га, кадастровий номер 7122084300:01:001:1242, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район (колишній Канівський), Литвинецька сільська рада, реєстраційний номер 65578457122, індексний номер: 60791051, номер відомостей про речове право: 44335733 та 44335694, зареєстрованого 06 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблиною Є.В.; 7. визнати недійсними договір довічного утримання (догляду) 1/2 частки в праві власності на житловий будинок з відповідною часткою надвірних споруд та земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0599 га, кадастровий номер 7110300000:02:002:0231, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 27 січня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є.П. та зареєстрований в реєстрі за № 76; 8. скасувати державну реєстрацію права власності на часки в праві власності на житловий будинок з відповідною часткою надвірних споруд, реєстраційний номер 2276933271103, індексний номер 56330490; номер відомостей про речове право: 40284339 та земельної ділянки, надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0599 га, кадастровий номер 7110300000:02:002:0231, реєстраційний номер 2277716271103, індексний номер: 56334259, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 27 січня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є.П. Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2025 року позов задоволено повністю. Також проведено розподіл судових витрат. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 2 725,20 грн. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 2 725,20 грн. Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 1 816,80 грн. Судовий збір у сумі 2 422,40 грн компенсовано за рахунок держави. Ухвалюючи рішення, суд виснував, що оспорювані правочини є фраудаторними, оскільки його учасники діяли недобросовісно, вчинені на користь близьких осіб (дружини, дітей), під час їх вчинення учасники зловживали своїми правами. Метою їх вчинення було приховування належного ОСОБА_1 майна від можливого майбутнього стягнення на нього. Крім того суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту в частині визнання недійсними оскаржуваних фраудаторних правочинів довічного утримання (догляду) та дарування, на підставі яких відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 набуто та зареєстровано право на 1/2 частину житлового будинку та земельні ділянки, призведе до припинення цих прав та відновлення права власності ОСОБА_1 на це майно. Як наслідок, за рахунок цього майна приватний виконавець матиме можливість звернути стягнення на майно для виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Також судом першої інстанції вказано на те, що, оскільки майно не витребовується позивачем, так як він не мав права власності на це майно і воно не було зареєстроване за ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а позивач не є стороною оспорюваних договорів, а відчужені об`єкти розподілені між дочками відповідача а житловий будинок розподілено на частини та видано свідоцтво про право власності на нього на 1/2 частину ОСОБА_3 , саме лише визнання договорів недійсними повністю не відновить становища позивача до його порушення. У зв`язку з цим, суд вважав, що підлягає також задоволенню вимога про скасування державної реєстрації права власності на майно за недійсними договорами. Додатковим рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04 лютого 2026 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн. Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. Стягнути із ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. Не погоджуючись із зазначеним основним та додатковим судовими рішеннями, представника ОСОБА_1 адвокат Сіренко О.В. подав апеляційні скарги. В апеляційній скарзі на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2025 року скаржник вказує на невідповідність рішення нормам матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та просить скасувати повністю судове рішення. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, адвокат звертає увагу на те, що позивачем надано до суду недійсні докази (договір довічного утримання від 27 січня 2021 рок та договори дарування земельних ділянок від 06 жовтня 2021 року). Позивачем порушена нотаріальна таємниця, яка стосується як мінімум п`яти осіб. Копії зазначених договорів отримані позивачем поза правовим полем держави Україна та не засвідчені належним чином. Суд повинен був розглядати справу на підставі інших доказів, а не на підставі копій нотаріальних договорів, які викликають сумнів. Також, скаржник вказує на не визначення ціни позову, відсутність оцінки власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , не сплату судового збору. Наголошує на помилкових посиланнях позивача на практику Верховного Суду та Верховного Суду України, які не мають відношення до даного спору. Скаржник доводить до відому суду, що за договором довічного утримання ОСОБА_3 сплачено ОСОБА_1 більше 150 000,00 грн відповідно до умов договору. Крім того, представник ОСОБА_1 зазначає про порушення прав відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на захист у зв`язку із проведенням засідання 22 грудня 2025 року без учасників процесу за умови подання клопотання про перенесення судового слухання на іншу дату через зайнятість адвоката Сіренка О.В. Не всі учасники процесу повідомлялись належним чином про дату та місце розгляду справи, у тому числі ОСОБА_5 . У скарзі адвокат Сіренко О.В. також зазначає про те, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст. 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципам добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України) не допускається, але позивач у своїй заяві об`єднав дві вимоги. В апеляційній скарзі на додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04 лютого 2026 року скаржник зазначає, що у заяві позивача про ухвалення додаткового рішення зазначені не всі учасники справи, зокрема треті особи: приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Лагутінська Є.П., приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Стеблина Є.В., приватний виконавець Недоступ Д.М., ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай». Заявником не надано підтвердження надсилання копій заяви про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_5 та третім особам у справі, тому суд повинен був застосувати ч. 1 ст. 185 ЦПК України та повернути її підписанту. Просить повністю скасувати рішення суду через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Манзар Т.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2025 року без змін. Також просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати за правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 20 000,00 грн. Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскаржуване рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2025 року відповідає зазначеним вимогам закону. За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 24 лютого 2020 року о 16 год. 00 хв. по вул. Енергетиків у місті Канів Черкаської області, керуючи вантажним тягачем «Renault Magnum», державний номерний знак НОМЕР_1 , не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки та допустив зіткнення із автомобілем «DAF XF 105», державний номерний знак НОМЕР_2 , який був припаркований на узбіччі, чим порушив вимоги п. 12.1. порушивши п.п.2.3. б), 10.1. ПДР України, за що передбачена відповідальність за статтею 124 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вказані автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 24 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 28 серпня 2020 року, у справі № 697/508/20 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 КУпАП. Суд дійшов до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею124 КУпАП, доведена. Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальні збитки в сумі 344 452,00 грн та моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати за оплату правничої допомоги в розмірі 8 000,00 грн та витрати за проведення експертизи в розмірі 5 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 3 612,52 грн. Постановою Черкаського апеляційного суду від 14 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сіренка О. В. задоволено частково. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 3 612,52 грн. Судовий збір у розмірі 3 612,52 грн компенсовано за рахунок держави. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 06 березня 2025 року рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 грудня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 березня 2024 року залишено без змін. Поновлено виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 грудня 2023 року в незміненій при апеляційному перегляді частині, яка стосується задоволених позовних вимог, а саме стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальних збитків у розмірі 344 452,00 грн, моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, судових витрат за оплату правничої допомоги у розмірі 8 000,00 грн та витрат за проведення експертизи у розмірі 5 000,00 грн. Додатковою постановою Верховного Суду від 20 березня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 адвоката Манзар Т.В. задоволено. Ухвалено у справі додаткове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених при перегляді справи в суді касаційної інстанції. 07 травня 2024 року приватним виконавцем винесена постанова № 74947346 з виконання виконавчого листа № 697/1980/20, виданого 22 квітня 2024 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальних збитків в сумі 344 452,00 грн, моральної шкоди 10 000,00 грн, судових витрат за оплату правничої допомоги в розмірі 8 000,00 грн, витрат за проведення експертизи у розмірі 5 000,00 грн, а всього 367 452,00 грн. Крім того, 07 травня 2024 року приватним виконавцем винесена постанова № 74947346 з виконання виконавчого листа № 697/1980/20, виданого 22 квітня 2024 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Під час перевірки майнового стану боржника шляхом отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна встановлено, що 27 січня 2021 року ОСОБА_1 був укладений договір довічного утримання щодо земельної ділянки та житлового будинку. Крім того, 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 було укладено три договори дарування земельних ділянок (а.с. 213-218, т.1). Представник позивача отримала вказані копії договорів під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 697/1980/20, виданого 22.04.2024 Канівським міськрайонним судом Черкаської області (а.с. 219, т.1). Позивач, звертаючись до суду із позовом, вважав, що у період існування зобов`язань перед ним відповідач учинив фраудаторні правочини, а саме: договір дарування земельної ділянки площею 0,9226 га, укладений 06 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; договір дарування земельної ділянки площею 0,9443 га, укладений 06 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; договір дарування часки земельної ділянки площею 1,8671 га, укладений 06 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; договір довічного утримання (догляду) 1/2 частки в праві власності на житловий будинок з відповідною часткою надвірних споруд та земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0599 га, укладений 27 січня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .. Він діяв недобросовісно та зловживав правами стосовно стягувача, порушив майнові інтереси стягувача і його дії були направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника. При цьому, доводи скаржника щодо сумнівності та допустимості наданих позивачем копій оспорюваних договорів є безпідставними, були предметом розгляду районного суду та вірно відхилені судом першої інстанції. Відповідачі, яких суд зобов`язав надати оригінали оспорюваних договорів для огляду судом, ухвалу суду не виконали, оригінали цих договорів суду не надали, суд визнав їх копії належними, достовірними та допустимими доказами. Їх зміст відповідачем не спростований ні у суді першої інстанції, ні в апеляційному суді. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України. Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)». Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: - особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; - наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); - враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)). Правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Проте у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 (провадження № 12-28гс25) конкретизувала попередній висновок, зазначивши, що позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що фіктивний правочин і фраудаторний поєднує невідповідність принципу добросовісності, проте не кожен фіктивний правочин є фраудаторним, як і не кожен фраудаторний правочин є фіктивним. Одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається. Так, у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду, кваліфікуючи правочин як фраудаторний і визначаючи правові підстави для визнання його недійсним, застосовувала норми пункту 6 частини першої статті 3, частин першої четвертої статті 13, частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України. Отже, можна дійти висновку, що нормативна підстава для кваліфікації правочину як фраудаторного і визнання його недійсним за статтями 3, 13 ЦК України (всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом) є достатньою. Для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо, щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Верховний Суд неодноразово аналізував поняття фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому для застосування вказаного поняття необов`язково щоб існувало судове рішення про стягнення, зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (див. постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 159/5846/23, від 30 липня 2025 року у справі № 766/2529/24). Розглядаючи спори про визнання недійсними договорів як таких, що вчинені боржником на шкоду кредитору, слід надавати оцінку наявності ознак фраудаторності, про які стверджує позивач, як у кожному договорі, так і в договорах (якщо їх декілька) у сукупності як таких, що складають певну послідовність пов`язаних дій, спрямованих на виведення майна з власності боржника. У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)». Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Суд першої інстанції правильно виходив із того, що такі обставини як укладення оспорюваних договорів близькими родичами (чоловік та дружина, батько та дочки), безоплатність договорів дарування земельних ділянок; укладення договору довічного утримання (догляду) між подружжям, що не суттєво різняться за віком, час укладення договору довічного утримання 27 січня 2021 року та договорів дарування 06 жовтня 2021 року, негайного внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в день їх відчуження попереднім власником, тобто після відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, а також неплатоспроможність боржника після відчуження всього свого майна, на яке можливо накласти стягнення для виконання рішення суду, дозволяють кваліфікувати оспорювані правочини як фраудаторні, тобто вчинені з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення матеріальної, моральної шкоди, а також судових витрат позивача, пов`язаних з розглядом справи, в разі його ухвалення. Суд вірно врахував, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність у нього невиконаного грошового зобов`язання перед ОСОБА_2 з підстав звернення останнього до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відкритого провадження по справі 697/1980/20. Саме під час розгляду справи відповідачем ОСОБА_1 було відчужене все нерухоме майно і земельні ділянки своїм донькам та дружині за безвідплатними договорами. Договори дарування та договір довічного утримання порушують права та законні інтереси позивача на виконання судового рішення у іншій справі про стягнення з відповідача на користь позивача збитків, де відчужені за договорами земельні ділянки та будинок є єдиним майном для забезпечення виконання цього рішення. Такі дії ОСОБА_1 є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямовані на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника та зменшення обсягу його майна. Нормативною підставою для кваліфікації оспорюваних правочинів як фраудаторних і визнання їх недійсними судом першої інстанції стали саме ст. 3, 13 ЦК України укладення правочинів всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом. У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту». Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Таким чином, одночасне посилання позивача для кваліфікації оспорюваних правочинів фраудиторними як фіктивного ( ст. 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципам добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України) із зазначенням конкретних обставин у справі не спростовує обов`язку суду при ухваленні рішення застосовувати саме ті норми права, які кваліфікують оспорювані правочини як фраудаторні із урахуванням встановлених обставин справи, що і було вірно зроблено судом першої інстанції, тому доводи скарги адвоката в цій частині апеляційним судом відхиляються як безпідставні. Крім того, враховуючи, що державна реєстрація речового права на підставі недійсних правочинів порушує права та законні інтереси позивача, який не є стороною правочинів та власником відчуженого майна, районний суд дійшов до вірного висновку про наявність підстав для її скасування. Саме по собі виконання фраудаторного правочину сторонами не спростовує можливість визнання його недійсним. Визнання недійсними правочинів є наслідком застосування для його сторін реституції, тому доводи скарги у цій частині щодо внесення змін до договорів оренди відчужених земельних ділянок та сплата грошових коштів відповідачу за договором довічного утримання є безпідставними. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині не визначення ціни позову, відсутності оцінки власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , не сплату судового збору, оскільки позивач у силу ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від його сплати. Крім того, оспорювані правочини за своєю правовою природою є безоплатними правочинами, а сторони самостійно при їх укладенні оцінили предмет договору (земельні ділянки). Експертна вартість частки житлового будинку та ринкова вартість земельної ділянки, що були предметом договору довічного утримання, також визначена змістом оспорюваного договору, тому доводи апеляційної скарги у цій частині спростовуються матеріалами справи. Щодо посилань адвоката Сіренка О.В. на порушення прав відповідачів, інтереси якого представляє адвокат, на судовий захист апеляційний суд зазначає, що після відкриття провадження у справі 21 червня 2024 року розгляд справи неодноразово відкладався та були оголошенні перерви як у ході підготовчого провадження, так і під час судового розгляду по суті, представником подавалися відзиви та заперечення на доводи позивача по суті спору, процесуальних порушень, які можуть бути підставою для скасування судового рішення не встановлено. Аргументи скарги щодо розгляду справи за відсутності ОСОБА_5 та її неналежне повідомлення щодо розгляду справи є безпідставними, оскільки обов`язковою підставою для скасування рішення є розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. ОСОБА_5 не є скаржником у справі. Доводи скарги про те, що ОСОБА_5 не була належним чином повідомлена судом першої інстанції про розгляд, за наслідками якого ухвалено судове рішення, спростовуються судовими повістками, які надсилалася відповідачу за адресою реєстрації, та поверталися до суду з відміткою працівника ПАТ «Укрпошта» про причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою», що в силу ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням. З огляду на обсяг установлених у справі обставин справи, колегія суддів доходить висновку про законність та обґрунтованість судового рішення. Доводи скарги таких висновків не спростовують. Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04 лютого 2026 року Частина1 ст 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 вказаної статті Кодексу). Відповідно до ч.1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги,здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заява про ухвалення додаткового рішення є заявою з процесуальних питань. Тож подання учасником справи заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу потрібно здійснювати із дотриманням вимог ЦПК України, встановлених для подання клопотань (заяв) з процесуальних питань. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом (ч.3 ст. 182 ЦПК України). Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань визначені у статті 183 ЦПК України. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення) (пункт 6 частини першої статті 183 ЦПК України). За правилами ч.2 ст. 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Згідно з ч.4 ст. 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог ч.ч. 1,2 цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. За матеріалами справи встановлено, що у позовній заяві представник позивача у порядку, передбаченому п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України вказувала попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у зв`язку із розглядом справи у розмірі 40 000,00 грн. В ході судового розгляду справи разом із клопотання про долучення доказів 16 листопада 2025 року адвокат позивача надала до суду докази понесення судових витрат на правничу допомогу, зокрема копію договору про надання правової допомоги від 04 червня 2024 року, копію додаткового договору від 17 жовтня 2025 року, копію акта від 17 жовтня 2025 року, копію квитанції від 17 жовтня 2025 року про сплату ОСОБА_2 адвокату Манзар Т.В. 40 000, 00 грн. (а.с. 146-153, т.2). Означене клопотання було направлено заявником через підсистему «Електронний суд» адвокату відповідачів Сіренку О.В., приватному виконавцю, Моргун В.Г. поштовим відправленням. Якщо інший учасник справи (ч. 6 ст. 14 ЦПК України нотаріуси реєструють свої кабінети в обов`язковому порядку) зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи. Таким чином, стороною позивача були дотримані вимоги ч. 9 ст. 83 ЦПК України щодо надсилання копій доказів, що подаються до суду, а відповідачі могли скористатися правом на подачу заперечень щодо змісту наданих доказів, зокрема щодо доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу. В ході розгляду справи у суді першої інстанції стороною позивача було зроблено відповідну заяву про понесення витрат на правничу допомогу, а також надано докази на підтвердження обсягу таких витрат. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті на підставі наявних у матеріалах справи доказів, в тому числі наданих адвокатом доказів понесених витрат, не вирішував питання компенсації понесених судових витрат позивача у справі. Після ухвалення рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2025 року адвокат позивача Манзар Т.В. через підсистему «Електронний суд» скерувала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення 31 грудня 2025 року. Згідно з додатками до вказаної заяви було додано квитанцію надсилання стороні ОСОБА_7 . Докази понесення витрат на правничу допомогу є додатками до заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, а тому під час вирішення питання про прийняття до розгляду такої заяви необхідно керуватися правилами статті 183 ЦП України, зокрема і застосовувати наслідки недотримання таких правил як неподання доказів направлення копії заяви разом із додатками іншим учасникам справи - повернення заяви без розгляду, що відповідає правилу ч.4 ст. 183 ЦПК України. Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №626/133/21. Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі №725/1301/21 (провадження № 61-20691св21) зазначив, що, встановивши порушення позивачем установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме ненаправлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Аналогічна практика вирішення заяв про ухвалення додаткового рішення, до яких заявники не додали докази надіслання (ненадання) іншим учасникам такої заяви з доданими до неї додатками, сформована Верховним Судом і в ухвалах від 25 лютого 2021 року у справі № 906/977/19, від 01 вересня 2022 року у справі № 759/13013/14-ц (провадження № 61-14029св21), від 16 січня 2023 року у справі № 640/23065/14 (провадження № 61-1456ск21), від 02 лютого 2023 року у справі № 466/1403/20 (провадження № 61-10035св22), від 27 березня 2023 року у справі № 756/820/20 (провадження № 61-8952св22) на стадії касаційного розгляду справи. При цьому апляційний суд враховує, що докази, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, були долучені до матеріалів справи з дотриманням порядку, встановленого ст. 83 ЦПК України, тому інші учасники справи, зокрема відповідачі, не були позбавлені можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України. Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було правових підстав для застосування ч.4 ст. 183 ЦПК України, позивачем було дотримано порядку пред`явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а доводи апеляційної скарги адвоката Сіренка О.В. не обгрунтовують порушень судом норм процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели, або могли призвести до неправильного вирішення справи. У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокат Манзар Т.В. просила стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати за правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 20 000,00 грн. Надано ордер про надання правничої допомоги ОСОБА_2 адвокатом Манзар Т.В. №1152407 від 24 лютого 2026 року у Черкаському апеляційному суді, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЧК №000561, копію договору №36 від 04 червня 2024 року про надання правової допомоги, копію додаткового договору від 24 лютого 2026 року, квитанцію про сплату позивачем адвокату за надання послуг 20 000,00 грн, копію акта №36/1 прийому наданих послуг до договору про надання правової допомоги. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Враховуючи складність справи, стадію судового розгляду, порядок здійснення апеляційного провадження, судову практику у спірних правовідносинах, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт в суду апеляційної інстанції, враховуючи співмірність вартості реальних послуг з правничої допомоги зі складністю справи, апеляційний суд вважає справедливим та пропорційним стягнення із скаржника на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 3000,00 грн. Враховуючи те, що апеляційні скарги залишено без задоволення, колегія суддів підстав для перерозподілу судових витрат щодо судового збору за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачає. Керуючись ст. ст. 35, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Сіренка Олександра Васильовича - залишити без задоволення. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2025 року та додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04 лютого 2026 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року. Судді: