Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/2422/16ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3720/26 Справа № 216/2422/16ц Суддя у 1-й інстанції - ГАЙТКО Л.А. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 216/2422/16ц Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 22 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Гайтко Л.А. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Першої Криворізької державної нотаріальної контори, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 2008 року по 08 червня 2015 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт їхнього спільного проживання підтверджується відміткою в паспорті ОСОБА_3 про те, що він з 22 квітня 2011 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а вказане домоволодіння належить позивачу на праві приватної власності. До 22 квітня 2011 року ОСОБА_3 мешкав в квартирі АДРЕСА_2 , що також належала позивачеві. Позивач зазначала, що за час їхнього з ОСОБА_3 спільного проживання вони придбали за спільні грошові кошти сімейного бюджету автомобіль марки ВАЗ 21154, чорного кольору за 61 000 грн, із яких 32 000 грн були її особистими коштами, які були зняті нею з депозиту в банку «ТАСС Комерц банк», а решту - 29 000 грн вони отримали в кредит «Аваль Банку», який на той час було оформлено на ОСОБА_3 , що підтверджується записом в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, вказаний автомобіль 25 квітня 2008 року, за спільним рішенням, було зареєстровано за ОСОБА_3 . Позивач вказувала, що у свідоцтві про реєстрацію автомобіля також вказано адресу реєстрації місця проживання ОСОБА_3 - АДРЕСА_3 , в квартирі, що належала позивачу. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер Після смерті ОСОБА_3 вона звернулась із заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса Першої Криворізької державної нотаріальної контори, однак 15 грудня 2015 року отримала від нотаріуса постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, підставою для винесення якої нотаріус вказав відсутність встановлення факту проживання однією сім`єю більш як п`ять років із спадкодавцем ОСОБА_3 . Іншим спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його батько - відповідач по справі ОСОБА_2 . На підставі наведеного вище, позивач просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між нею та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період часу з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнати автомобіль марки ВАЗ 21154, чорного кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_3 із частками по 1 / 2 кожному. Визнати за нею право власності на 1 /2 частину автомобіля марки ВАЗ 21154, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 . Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 22 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задовалення заявлених позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що при вирішенні спору по суті судом першої інстанції не в повній мірі повно та всебічно досліджено надані стороною позивача докази та обставини. Матеріалами справи підтверджено беззаперечний факт тривалого спільного проживання та реєстрації позивача та ОСОБА_3 в період з 22 березня 2007 року по 08 червня 2015 року, по час смерті останнього, за адресою АДРЕСА_3 . У вказаний період вони вели спільний побут, мали спільний бюджет виконуючи інші дії для організації приватного спільного проживання як одна сім`я. По справі встановлено, що позивач та ОСОБА_3 за час спільного проживання за спільні кошти сімейного бюджету придбали автомобіль за 61 000 грн, із яких 32 000 грн були її особистими коштами, які були зняті нею з депозиту, а решту - 29 000 грн вони отримали в кредит, який було оформлено на ОСОБА_3 . Вказаний автомобіль 25 квітня 2008 року, за спільним рішенням, було зареєстровано за ОСОБА_3 . Також в тексті оскаржуваного рішення є посилання суду на доказ, а саме копію постанови від 24 листопада 2015 року про закриття кримінального провадження за №12015040770002445 від 15 серпня 2015 року за ч. 3 ст. 130 КК України, яке було відкрите за заявою ОСОБА_2 про те, що його сина ОСОБА_3 заразила ВІЛ інфекцією його дружина ОСОБА_1 , кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Вказані обставини свідчать про те, що відповідач сам визнав позивачку як дружину свого сина ОСОБА_3 . Судом не надано оцінки тому, що ОСОБА_3 мав проблеми зі здоров`ям і в час лікування позивачка доглядала за ним та надавала допомогу, а після смерті ОСОБА_3 вона самостійно здійснила його поховання. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , місце проживання ОСОБА_1 з 23 січня 1987 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , місце проживання ОСОБА_3 з 21 листопада 1989 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 , з 09 квітня 1999 року - зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 з 22 квітня 2011 року - АДРЕСА_1 . Згідно копії витягу про реєстрації права власності на нерухоме майно від 16 грудня 2008 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . 22 березня 2007 рок між ОСОБА_1 , як наймодавцем, та ОСОБА_3 , як наймачем, було укладено Типовий договір піднайму (найму) житлового приміщення № 39, у відповідності до п. 1 якого ОСОБА_1 надала, а ОСОБА_3 прийняв житлове приміщення, яке складається з 1 (однієї) кімнати, житловою площею 17,3 кв. м, розташоване в квартирі АДРЕСА_2 . Згідно п. 4 даного договору приміщення та майно передається в найм строком з 22 березня 2007 року по 22 березня 2010 року. У відповідності до п.п. е) п. 5 вказаного договору наймач зобов`язується щомісячно вносити плату за користування приміщенням. У п. 6 даного договору зазначається, що сума договору визначається за комунальні послуги. Відтак, на підставі Типового договору піднайму (найму) житлового приміщення від 22 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склалися цивільно-правові відносини. Згідно кредитного договору № 014\148045\3663\73 від 29 квітня 2008 року, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», як кредитором, та ОСОБА_3 , як позичальником, останній отримав кредит у сумі 25 948,70 грн строком на 48 місяців за програмою «Авто в кредит». Згідно п. 1.1.3.3 кредитного договору в забезпечення зобов`язань позичальника було укладено договір застави № 014\08\11-23\054\08 від 29 квітня 2008 року (застава транспортного засобу ВАЗ 21154). Згідно копії свідоцтва НОМЕР_4 від 25 квітня 2008 року про реєстрацію транспортного засобу автомобіля марки ВАЗ 21154, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником останнього вказано ОСОБА_3 та зазначено адресу: АДРЕСА_3 . Згідно довідки № 132 від 29 квітня 2010 року, виданої Дніпропетровською обласною дирекцією ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_3 виконав зобов`язання за кредитним договором № 014\148045\3663\73 від 29 квітня 2008 року та банк не заперечував проти зняття заборони на автомобіль марки ВАЗ 21154, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер (том 1 а.с.7). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно. 08 липня 2015 року Першою Криворізькою державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу за №348-2015 після смерті ОСОБА_3 . Позивач звернулася до Першої Криворізької державної нотаріальної контори за видачею їй свідоцтва про право на спадщину, однак державним нотаріусом позивачу було видано постанову від 15 грудня 2015 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , оскільки не встановлений факт проживання однією сім`єю з померлим не менше п`яти років до моменту відкриття спадщини. 12 вересня 2015 року до Першої Криворізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся батько померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 (відповідач). Відповідно до копії постанови від 24 листопада 2015 року кримінальне провадження за № 12015040770002445 від 15 серпня 2015 року за ч. 3 ст. 130 КК України було закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Вказане кримінальне провадженя було відкрите за заявою ОСОБА_2 про те, що його сина ОСОБА_3 заразила ВІЛ інфекцією його дружина ОСОБА_1 . Позивачем до матеріалів справи долучено спільні фото з ОСОБА_3 , а також фото спільних святкувань родинних подій та свят з родичами та друзями за період з 2008 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також позивачем на підтвердження вказаного факту спільного проживання надано суду копії медичних документів ОСОБА_3 та докази її участі у витратах на організацію його поховання. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період часу з 2008 року до дня смерті останнього, а також позивачкою не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження придбання спірного автомобіля за час спільного проживання з ОСОБА_3 та в результаті спільної їхньої праці та за спільні грошові кошти. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») вказано, що обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України). Згідно ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20). Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, при вирішенні спору про поділ майна необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і в чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17). Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільно нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання. Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Аналогічні висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 569/8637/21 (провадження № 61-430св23). Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Позивач вказувала на те, що з 2008 року по 08 червня 2015 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також в обґрунтування вимог заявленого позову позивач зазначила, що у період проживання однією сім`єю позивачки та ОСОБА_3 , за рахунок спільних коштів, ними було придбано автомобіль марки ВАЗ 21154, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Разом з тим, суд перої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вказані позивачкою обставини на обґрунтування позовних вимог, а саме той факт, що позивачка та ОСОБА_3 мешкали у одному помешканні (спочатку у квартирі, згодом у будинку), були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, піклувались один про одного, проводили разом дозвілля, а також мали взаємні права та обов`язки, які притаманні чоловіку і дружині, самі по собі, без доведення належними доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між позивачкою та ОСОБА_3 склались та мали місце протягом вказаного хронологічного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Так, 22 березня 2007 року між ОСОБА_1 , як наймодавцем, та ОСОБА_3 , як наймачем, було укладено Типовий договір піднайму (найму) житлового приміщення № 39, у відповідності до п. 1 якого ОСОБА_1 надала, а ОСОБА_3 прийняв житлове приміщення, яке складається з 1 (однієї) кімнати, житловою площею 17,3 кв. м, розташоване в квартирі АДРЕСА_2 . Згідно п. 4 даного договору приміщення та майно передається в найм строком з 22 березня 2007 року по 22 березня 2010 року. Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що на підставі Типового договору піднайму (найму) житлового приміщення від 22 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникли цивільно-правові відносини, а не сімейні. Доводи апеляційної скарги позивачки вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують. Із наданих в судовому засіданні в суді першої інстанції пояснень свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 слідує що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2007 року проживали однією сім`єю, обидва працювали, за спільні кошти придбали автомобіль. Разом з тим, свідок ОСОБА_7 вказав, що стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були різні, більше сімейні. Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не підтвердили того факту, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2007 року проживали однією сім`єю. При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю (див. висновки Верховного Суду у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19). Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до копії свідоцтва НОМЕР_4 від 25 квітня 2008 року про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки ВАЗ 21154, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником останнього вказано ОСОБА_3 , Відповідно до кредитного договору № 014\148045\3663\73 від 29 квітня 2008 року, який був укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 , саме останній отримав кредит у сумі 25 948,70 грн строком на 48 місяців за програмою «Авто в кредит». Доказів погашення кредиту позивачкою матеріали справи не містять. Апеляційний суд наголошує на тому, що позивачкою не було надано жодного доказу, який би підтверджував ведення сторонами спільного господарства, та який би підтверджував їх витрати на користь сім ї, а отже колегія суддів вважає, що дана обставина, а саме факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2008 року по 08 червня 2015 року, є недоведеним. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на копію постанови від 24 листопада 2015 року про закриття кримінального провадження за №12015040770002445 від 15 серпня 2015 року за ч. 3 ст. 130 КК України, яке було відкрите за заявою ОСОБА_2 про те, що його сина ОСОБА_3 заразила ВІЛ інфекцією його дружина ОСОБА_1 , що свідчить про те, що відповідач сам визнав позивачку як дружину свого сина ОСОБА_3 , колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки під час кримінального провадження вирішення обставин, які були предметом в даній справі, не досліджувались. Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують. Оскільки надані позивачкою докази не підтвердили обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання автомобіля марки ВАЗ 21154, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Враховуючи, що вимога про визнання права власності є похідною від вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, вказана позовна вимога також не підлягає задоволенню. У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь позивача. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції. Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Щодо судових витрат. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 22 грудня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 07 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: