Постанова 4851 № 520/17424/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2026 р. Справа № 520/17424/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 (суддя Заічко О.В.; м. Харків) по справі № 520/17424/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" до Харківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (далі - позивач, ТОВ "Авто Тренд") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської митниці (далі - відповідач, Харківська митниця, митний орган), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості № UA807000/2025/000129/2 від 21.03.2025. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення про коригування митної вартості № UA807000/2025/000129/2 від 21.03.2025, винесене відповідачем за результатом перевірки поданої позивачем митної декларації, про відмову у митному оформленні товарів є необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки декларантом на виконання вимог частини 2 статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України) було надано митному органу повний пакет належним чином оформлених документів, які містили всю необхідну інформацію про товар, зокрема: контракт з постачальником, комерційний інвойс, договір на перевезення, документи, що містять відомості про вартість перевезення товару. Всі подані документи узгоджувалися між собою, не містили будь-яких розбіжностей або ознак підробки. Вказані обставини свідчать про те, що митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 по справі №520/17424/25 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (пров. Акварельний, буд.1/3,с. Подвірки, Харківська обл., Харківський р-н,62371, код ЄДРПОУ38493680) до Харківської митниці (вул. Миколаївська, буд. 16-Б,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61005, код ЄДРПОУ44017626) про визнання протиправним та скасування рішення- задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів рішення № UA807000/2025/000129/2 від 21.03.2025. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (пров. Акварельний, буд.1/3,с. Подвірки, Харківська обл., Харківський р-н,62371, код ЄДРПОУ38493680) за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці (вул. Миколаївська, буд. 16-Б,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61005, код ЄДРПОУ44017626) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (пров. Акварельний, буд.1/3,с. Подвірки, Харківська обл., Харківський р-н,62371, код ЄДРПОУ38493680) за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці (вул. Миколаївська, буд. 16-Б,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61005, код ЄДРПОУ44017626) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500,00 ( дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вважаючи рішення суду першої інстанції прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 по справі № 520/17424/25 та прийняти рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, митний орган наполягає на правомірності оскаржуваного рішення про коригування митної вартості та стверджує, що під час здійснення митного контролю електронної митної декларації, поданої позивачем, спрацювали ризики, згенеровані АСАУР щодо можливого заниження митної вартості товарів, зокрема за кодом 105-2 (контроль правильності визначення митної вартості) та 106-2 (витребування документів, які підтверджують митну вартість товарі), що стало підставою для більш детального аналізу умов зовнішньоекономічної операції щодо визначення складного випадку визначення митної вартості, в результаті якого митним органом було встановлено, що рівень задекларованої митної вартості товару є нижчим за рівень митної вартості згідно ЄАІС. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04.08.2021 по справі №520/3421/19 та від 13.01.2021 у справі № 805/2942/16-а, вказує, що наявність в ЄАІС ДФС інформації про митну вартість подібних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості. Крім того, в результаті вивчення документів, поданих позивачем до митного оформлення було встановлено наступне: задекларований рівень митної вартості товару є нижчим, ніж рівень митної вартості ідентичних/подібних товарів, раніше оформлених митними органами; наявні у митного органу рішення про визначення та коригування митної вартості за аналогічними товарами цього ж підприємства, що виключало можливість застосування першого методу (за ціною договору); декларантом не надано передбачених ч. 3 ст. 53 МК України документів (зокрема, прайс-листів, специфікацій виробника) для підтвердження заявленої митної вартості; відсутня експортна митна декларація країни відправлення з відповідними відмітками; не підтверджено належним чином складову митної вартості щодо транспортних витрат, зокрема: відсутні платіжні документи, що підтверджують оплату транспортно-експедиційних послуг; декларація митної вартості заповнена з порушеннями (не зазначено необхідні відомості щодо пункту транспортування та розвантаження); не надано договору морського перевезення, при цьому коносамент не є його належною заміною; відсутні документи, що підтверджують оплату фрахту; не надано інформації щодо умов діяльності лінійного агента; відсутній транспортно-експедиційний договір із перевізником та відповідні рахунки; не враховано можливі витрати на зберігання товару в порту призначення; відсутні пояснення та розрахунки щодо розподілу транспортно-експедиційних витрат, зокрема винагороди експедитора. Таким чином, подані декларантом документи не містять достатніх та належних відомостей для підтвердження заявленої митної вартості, зокрема її складової щодо витрат на транспортування. Все вищевикладене обумовило наявність у посадової особи митниці сумніву щодо правильності визначення позивачем митної вартості товару, заявленої у ЕМД № 25UA807200003742U7 від 18.03.2025, що стало підставою для витребування у позивача додаткових документів, внаслідок вивчення яких митницею було зазначено, що такі документи не спростовують в повній мірі сумнівів митниці щодо дійсності задекларованої підприємством митної вартості товарів. У зв`язку з чим, Харківською митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UA807000/2025/000129/2 від 21.03.2025 за методом визначення митної вартості за ціною договору, щодо подібних (аналогічних) товарів. У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 по справі № 520/17424/25 залишити без змін, як законне та обґрунтоване, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційну скаргу Харківської митниці - без задоволення, як таку, що не відповідає вимогам ст. 296 КАС України. В обґрунтування відзиву наполягав на протиправності оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, оскільки використана митницею цінова інформація не стосується поставки, співставної зі спірною за умовами імпорту, обсягом партії, походженням, виробником, торговельною маркою та характеристиками товару, а відтак не могла бути належною підставою для коригування митної вартості. Стверджує, що існування попередніх рішень про коригування митної вартості за аналогічним кодом товару не виключає застосування першого методу її визначення, тоді як подані ним документи належно ідентифікували товар, містили узгоджені, об`єктивні та достовірні відомості про ціну і складові митної вартості, а додатково надані після оформлення документи також підтверджували правильність заявлених показників. За твердженням позивача, митний орган не довів наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності задекларованої митної вартості, тому оскаржене рішення про її коригування є протиправним. Просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Авто Тренд» витрати на правничу допомогу, понесені ним в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн. У поданій до суду апеляційної інстанції відповіді на відзив представник відповідача заперечував проти стягнення на користь позивача заявлених ним витрат на правничу допомогу, несених в суді апеляційної інстанції, з огляду на їх неспівмірність з виконаною адвокатом роботою та складністю справи. Відповідно до ч. 3 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд", код ЄДРПОУ 38493680, зареєстровано у відповідності до чинного законодавства України як суб`єкт господарювання. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом господарської діяльності ТОВ "Авто Тренд" за КВЕД є 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів. 05.09.2022 між позивачем та виробником товару ТАІ ZHOU XINDING CLUTCH CO. LTD (Китай) укладено контракт № CL05092022, умовами якого передбачене наступне: продавець продає, а покупець купує товар - запасні частини для автомобілів на умовах FOB Нінгбо, Китай. Асортимент товару визначається в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього контракту (п. 1.1 контракту). Ціна товару, що поставляється, встановлюється в доларах США за одиницю товару і визначається в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Ціна товару включає вартість упаковки, маркування, доставки до місця призначення та навантаження на судно, вартість експортних митних процедур, мит, податків, що сплачуються при вивезенні (п. 3.2. контракту). Згідно з інвойсом № XD240909 від 09.09.2024, наданим продавцем, позивач ввіз на митну територію України товар на загальну суму 48620,00 доларів США. 18.03.2025 року для митного оформлення товару позивач надав до відповідача електронну митну декларацію № 25UА807200003742U7. Декларантом заявлено митну вартість товару за 1 методом. В графі 12 митної декларації «відомості про вартість» позивач зазначив митну вартість товару - 2173776,01грн., яка вираховується шляхом додавання вартості товару за інвойсом до витрат на транспортування товару до кордону України. На підтвердження митної вартості товару декларант надав митниці наступні документи: Декларацію митної вартості; Пакувальний лист; Інвойс № ХБ240909 від 09.09.2024; Коносамент № БНШВ25052884 від 17.01.2025; Автотранспортна накладна № б/н від 13.03.2025; Сертифікат про походження товару; Банківський платіжний документ № 94ЛЗКЬОС від 09.12.2024; Рахунок експедитора № 3145 від 13.03.2025; Довідка експедитора № 939 від 13.03.2025; Додаткова угода від 01.05.2024 до контракту № СЬ05092022 від 05.09.2022; Контракт з виробником № СХ05092022 від 05.09.2022; Додаткова угода від 13.10.2023 до договору про транспортно-експедиторське обслуговування № ЄФ568023 від 07.02.2023; Договір про транспортно-експедиторське обслуговування № ЄФ568023 від 07.02.2023; Заявка від 06.01.2025 до договору про транспортно - експедиторське обслуговування. 20.03.2025 ТОВ "Авто Тренд" від митниці отримано повідомлення, в якому зазначалось наступне: " в зв`язку з тим, що документи, зазначені у частині другій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, загальні прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення з перекладом (згідно ст. 254 МКУ); 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (бажано ДП Держзовнішінформ або ДП Укрпромзовнішекспертиза)...". У позовній заяві позивач зазначає, що оскільки у вищевказаному повідомленні не вказувалося, в яких саме документах виявлено розбіжності та в чому саме полягають недоліки наданих документів, декларант був позбавлений можливості усунути сумніви, які виникли у митного органу, на етапі консультацій перед винесенням рішення про коригування митної вартості. З цієї причини декларантом до митниці не були надіслані додаткові документи та надіслано лист №64 від 18.03.2025 з проханням здійснити оформлення товару за ст. 55 МК України. За результатами проведеного контролю митної вартості товару відповідачем видано рішення про коригування митної вартості товарів № UА807000/2025/000129/2 від 21.03.2025, відповідно до якого митна вартість товару визначена митницею за другорядним методом на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС. Відповідно до гр. 28, 30 оскаржуваного рішення відповідачем скориговано митну вартість товару № 1 в сторону збільшення з 52456,62 $ до 65719,16 $, визначивши її у розмірі 6,11 $ за один кілограм. На підставі рішення про коригування митної вартості товарів, відповідачем також видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА807200/2025/000150. Відповідно до ч.7 ст. 55 Митного кодексу України позивач надав відповідачу нову митну декларацію № 25UА807200003961U1 від 21.03.2025 та додатково сплатив мито у розмірі 55132,87 грн. та ПДВ у розмірі 121292.31 грн. Разом сума переплати склала 176 425,18 грн. (відповідно до граф 47 митної декларації, СП 55). Керуючись ч.8 ст.55 Митного кодексу України позивач звернувся до відповідача з заявою № 23/05-1 від 23.05.2025 з проханням скасувати рішення про коригування митної вартості товару, в якій додатково надав відповідачу роз`яснення щодо складової митної вартості та додав наступні документи: Акт № 3704 від 21 березня 2025; Платіжна інструкція № 14867 від 24.03.2025; Довідка експедитора № 1 від 23.05.2025. У відповідь на звернення позивача щодо перегляду рішення про коригування митної вартості відповідачем надіслано лист від 27.05.2025, в якому повідомлено, що подані позивачем додаткові документи не спростовують в повній мірі сумнівів митниці щодо дійсності задекларованої митної вартості оцінюваних товарів, в зв`язку з чим не можуть бути підставою для скасування раніше прийнятого митницею рішення про коригування митної вартості товару від 21.03.2025 № UА807000/2025/000129/2. Не погоджуючись із вищевказаним рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час митного оформлення надав відповідачу усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, водночас відповідач не довів наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товарів, не встановлено. З цих підстав, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення Харківської митниці № UA807000/2025/000129/2 від 21.03.2025 є протиправним та такими, що підлягає скасуванню. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, що набрав чинності з 01.06.2012 (далі по тексту - МК України). Статтею 246 МК України встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (ч.1 ст. 248 МК України). На виконання статті 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України). Відповідно до частини першої статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим. Колегія суддів зауважує, що пріоритетним до застосування є саме основний метод. Це, відповідно, обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами пункту другого частини першої статті 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів. Про субсидіарний характер застосування другорядних методів свідчить зміст положень частини третьої статті 58 МК України. Згідно з частиною другою статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю. Згідно зі статтею 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. За правилами частини третьої статті 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Таким чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України). За правилами частини п`ятої статті 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Зі змісту статті 53 МК України випливає, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Дана норма кореспондує й положенням частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Водночас, частиною третьою статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Зміст наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 по справі № 810/2784/18, від 06.09.2019 по справі № 815/2501/18, від 26.11.2019 по справі № 821/107/16. Також, колегія суддів зазначає, що сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У митниці є обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 червня 2015 року (справа № 21-498а15). Судом апеляційної інстанції встановлено, що, відповідно до оскаржуваного рішення про коригування митної вартості № UA807000/2025/000129/2 від 21.03.2025, за результатом розгляду наданих до митного оформлення документів відповідачем встановлено, що декларантом документально не підтверджено заявлену митну вартість товару, визначену за ціною угоди, не надано усіх відомостей щодо складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Вказано, що подані декларантом містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості товарів, а саме: наявні рішення про коригування митної вартості по даному підприємству, за даними кодом товару (код за УКТ ЗЕД 8708939098); відсутні каталоги, загальні справжні прейскуранти (прайс-листи) від виробника товару; відсутній транспортний договір щодо морського перевезення згідно коносаменту SHNGB25052884; відсутній банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати згідно умов коносамента SHNGB25052884. Вказано, що за інформацію з мережі Інтернет (maersk.com) контейнер MRSU3573825 за коносаментом SHNGB25052884 було вивантажено з судна у порту Gdansk (Польща), а згідно наданої до митного оформлення автотранспортної накладної CMR від 13.03.2025 товар з контейнеру MRSU3573825 завантажено на транспортний засіб для доставки в Україну 13.03.2025, таким чином вбачаються додатково понесені витрати на зберігання товару в порту призначення, однак вищевказані витрати не зазначені у відповідних графах ДМВ та не відображені в жодному транспортному документі. Таким чином, відомості стосовно такої складової митної вартості як транспортування не підтверджені документально, не визначені кількісно та достовірно, що суперечить положенням п. 2 ч. 2 ст. 52 МКУ. ч. 2, 9, 10 та 21 ст. 58 МКУ. Також зазначено про відсутність транспортно-експедиційний договір з особою, вказаною в CMR, та рахунки від цієї особи; банківський/платіжний документ, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка- фактури, згідно умов Додаткової угоди до договору на перевезення №1310/23 та вимог Наказу МФУ від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення»; експортна митна декларація з датою експорту та відмітками митних органів країни відправлення. Вказано, що декларантом додатково не надано будь-яких роз`яснень щодо правильності розподілу транспортних витрат, в наданому рахунок на оплату від 13.03.2025 № 3145 та довідці про транспортні витрати від 13.03.2025 №939 відсутня інформація щодо вартості винагороди експедитора за межами митної території України, що не відповідає п.8 п. 29 Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65 та інформації, зазначеної в листі Державної фіскальної служби України від 15.03.2016 №5591/6/99-99-19-03-02-15, а саме: «Враховуючи, що експедитор надає послуги на всій протяжності маршруту, витрати на транспортно-експедиційні послуги можуть бути розподілені до кордону та після безпосередньо експедитором, документально підтверджуватись і піддаватись обчисленню. Таким чином, відомості стосовно такої складової митної вартості як транспортування не підтверджені документально, не визначені кількісно та достовірно, що суперечить положенням п. 2 ч. 2 ст. 52 МКУ, ч. 2, 9, 10 та 21 ст. 58 МКУ. Відсутня інформація щодо умов лінійного агента, зазначеного в пп. 2-3 Заявки до договору на перевезення від 06.01.2025 №939. Декларантом не заповнена графа 20 ДМВ Після тексту «Витрати на транспортування до» зазначається літерний код альфа-2 відповідно до класифікації країн світу країни (адміністративно-територіальної одиниці у складі країни, що має власний літерний код за цією Класифікацією), на території якої міститься географічний пункт, до якого понесені витрати на транспортування товарів, наведені у цій графі, через пропуск - назва цього географічного пункту та графа 21 ДМВ щодо Інформації про розвантаження, згідно умов поставки FOB, що суперечить вимогам наказу МІНФІНУ від 24.05.2012 №599. Зазначено, що митна вартість визначена згідно з положеннями ст. 64 МК України. Митним органом застосовано резервний метод визначення митної вартості товару у зв`язку з наявністю відповідної інформації. За результатами аналізу цінової інформації, наявної в ЄАІС Держмитслужби, яка ґрунтується на раніше визнаних митними органами митних вартостях, встановлено наявність митних оформлень аналогічних товарів за митними деклараціями: товар № 1 МД № UA205140/2024/81481 від 26.12.2024 (тов.16) з митною вартістю 6,11 дол.США/кг (код товару згідно з УКТЗЕД 8708939098, назва товару: «Запасні частини, які використовуються в легкових автомобілях не для промислового складання - зчеплення...», країна походження CN (Китай), вага нетто 2773,26 кг, умови поставки FCA. Отже, митна вартість товару, визначена за резервним методом, становить: 6,11 дол.США/кг * 10 756 кг = 65 719,16 дол.США. Умови поставки FOB та FCA можна порівняти, у цих двох термінах до фактурної вартості додаються транспортні витрати, згідно тлумачення термінів Інкотермс 2020. А коригується саме митна вартість, тобто ціна що фактична сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Отже, з наведеного вбачається, що фактично підставою для коригування митної вартості слугувало те, що заявлена митна вартість ввезеного позивачем товару, є нижчою, ніж вартість товару, вказана у вище наведеній митний декларації, що була взята відповідачем за основу при коригуванні митної вартості оцінюваного товару. Водночас, статтею 55 МК України встановлено порядок коригування митної вартості товарів. Відповідно до частини другої цієї статті, письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, а також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості. Однак, як вбачається зі змісту спірного рішення про коригування митної вартості, відповідач, обґрунтовуючи застосування резервного методу для визначення митної вартості задекларованого позивачем товару, в порушення вказаних вимог, обмежився лише посиланням на номер та дату митної декларації, яку було взято за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, код товару УКТ ЗЕД, узагальнене найменування товару, країну походження, вагу та умови поставки. При цьому відповідачем не відображено пояснень щодо зроблених коригувань з наведенням порівняння обсягів партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, комерційних умов за митною декларацією позивача та декларацією, яка використана митним органом при визначенні митної вартості, порівняльних характеристик імпортованого товару та товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Не проведено детальне дослідження цих митних декларацій з доданими до них документами, не наведено вартісні та якісні характеристики товару, що має суттєве значення, оскільки ціна товару за контрактом встановлюється виходячи не з ваги товару, а з його характеристик, а ідентифікація раніше оформленого митницею товару, на підставі лише зазначених вище відомостей не можлива лише з посиланням на раніше оформлену митну декларацію. З наданої до матеріалів справи митної декларації МД № UA205140/2024/81481 від 26.12.2024, яка була використана відповідачем як джерело цінової інформації, вбачається, що імпортований за нею товар істотно відрізняється від товару позивача за найменуванням, виробником, торговельною маркою, країною постачання, а також кількісними та ваговими характеристиками. Зокрема, інший імпортер здійснював ввезення продукції європейського виробника Grunntech GmbH (торговельна марка FINWHALE) з території Литви у значно меншому обсязі, тоді як позивач імпортував продукцію китайського виробника TAI ZHOU XINDING CLUTCH CO., LTD. (торговельна марка ASR) безпосередньо з Китаю, у суттєво більшій кількості та асортименті. Крім того, вага партії товару позивача (10 756 кг) істотно перевищує вагу товару за порівняльною декларацією (2773,26 кг). Такі відмінності у комерційних умовах, виробнику, бренді, обсягах поставки та характеристиках товару об`єктивно впливають на формування ціни, що виключає можливість визнання цих товарів ідентичними або подібними та свідчить про безпідставність використання зазначеної митної декларації як належного джерела для коригування митної вартості. Наведене у сукупності дає підстави для висновку, що зазначені у порівняльній декларації товари не є подібними (аналогічними) товарам, вказаним у ЕМД № 25UА807200003742U7 від 18.03.2025, що була надана позивачем до митного оформлення. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість зроблених коригувань митної вартості з огляду на незазначення у спірному рішенні порівняльних характеристик імпортованого товару та товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом. Щодо посилань митного органу на рішення про коригування митної вартості по даному підприємству за даним кодом товару, колегія суддів зазначає, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю подібних товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Так, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 травня 2022 року у справі № 2040/6019/18, наявність у названій системі інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару. Доводи митниці про відсутність каталогів, загальних прейскурантів (прайс-листів) виробника товару, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне. Так, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.01.2022 по справі № 810/3667/15, каталоги, специфікації, прейскуранти, прайс-листи продукції складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару. Обов`язкової вимоги щодо отримання від суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено. Таким чином, відомості, наведені у вказаних документах виробника товару, не мають імперативного характеру, а отже у разі їх наявності можуть прийматися митними органами лише до уваги як додаткове джерело інформації. Слід також врахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.12.2023 по справі № 810/3766/16, згідно з яким ненадання декларантом запитуваних митним органом документів (каталогів, специфікацій, загальних прейскурантів (прайс-листів) виробника товару за відсутності у митниці підстав для витребування додаткових документів та належного (об`єктивного) обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим (основним) методом, якщо таких документів не надано, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування відповідачем іншого, зокрема, резервного методу визначення митної вартості товару. Варто зазначити, що умовами пункту 2.3. контракту № CL05092022 від 05.09.2022, в редакції Додаткової угоди від 01.05.2024, зокрема визначено, що продавець направляє покупцю засобами електронного зв`язку копії наступних документів: контракт, коносамент, пакувальний лист із зазначенням брутто/нетто за кожною позицією, інвойс, сертифікат походження. Тобто умовами контракту не передбачено надання позивачу каталогів, загальних прейскурантів (прайс-листів), а відтак у митного органу були відсутні підстави для витребування таких документів. Посилання відповідача на відсутність банківського платіжного документа, що підтверджує факт оплати згідно умов коносамента SHNGB25052884 є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Так, з наданої позивачем платіжної інструкції № 14867 від 24.03.2025 (а.с. 66) вбачається перерахування ТОВ «Авто Тренд» грошових коштів у сумі 348 019,17 грн на користь ТОВ «Євро Форвардинг» за морське перевезення вантажу, транспортно-експедиторське обслуговування та пов`язані транспортні послуги згідно рахунку № 3145 від 13.03.2025 (а.с. 31). При цьому, як вбачається зі змісту рахунку № 3145 від 13.03.2025, акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3704 від 21.03.2025 (а.с. 64), а також довідок про транспортно-експедиційні витрати, такі документи містять ідентифікуючі ознаки відповідного перевезення, зокрема відомості про контейнер MRSU3573825, маршрут перевезення Ningbo (Китай) Gdansk (Польща) та склад наданих послуг, що повністю узгоджується з даними коносамента № SHNGB25052884. Таким чином, у сукупності зазначені документи підтверджують, що здійснена оплата безпосередньо стосується перевезення, оформленого коносаментом № SHNGB25052884. Окрім того, колегія суддів враховує, що вказана платіжна інструкція була подана позивачем до митного органу разом із заявою № 23/05-1 від 23.05.2025 в порядку статті 55 Митного кодексу України як додатковий документ на підтвердження заявленої митної вартості товарів, однак належної оцінки з боку відповідача не отримала. Доводи відповідача щодо відсутності договору морського перевезення за коносаментом № SHNGB25052884 є безпідставними, оскільки перевезення товару здійснювалося в межах договору транспортно-експедиторського обслуговування № СФ568023 від 07.02.2023, укладеного між ТОВ «Авто Тренд» та ТОВ «Євро Форвардинг» ( а.с 45-50) (який, як вбачається зі змісту картки відмови в прийнятті митної декларації, було надано до митного оформлення). Згідно з умовами зазначеного договору експедитор зобов`язаний організовувати перевезення вантажу та має право укладати договори з перевізниками від свого імені або від імені клієнта, у зв`язку з чим саме експедитор, а не декларант, є стороною договору морського перевезення. Факт здійснення морського перевезення підтверджується коносаментом № SHNGB25052884, який відповідно до своєї правової природи є доказом укладення договору перевезення. При цьому вимоги митного законодавства не передбачають обов`язку декларанта подавати договір перевезення, укладений експедитором з перевізником, а достатнім є подання транспортних документів та документів, що підтверджують вартість перевезення, які у даному випадку були надані. Посилання митного органу на відсутність договору транспортно-експедиторського обслуговування та рахунків з особою, зазначеною у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) як перевізник, є безпідставними, оскільки, як вказано вище, перевезення товару здійснювалося в межах договору транспортно-експедиторського обслуговування № СФ568023, укладеного між ТОВ «Авто Тренд» та ТОВ «Євро Форвардинг», відповідно до умов якого експедитор організовує перевезення та має право укладати договори з перевізниками від свого імені. Таким чином, особа, зазначена у CMR як перевізник (PE.TRANS Sp. z o.o.), є контрагентом експедитора, а не декларанта, у зв`язку з чим у декларанта об`єктивно відсутні договірні відносини з таким перевізником та відповідні розрахункові документи. При цьому вимоги митного законодавства не передбачають обов`язку декларанта подавати договори та рахунки від усіх суб`єктів, залучених експедитором до перевезення, а достатнім є подання транспортних документів та документів, що підтверджують вартість перевезення. Колегія суддів відхиляє доводи митного органу про те, що за інформацією з мережі Інтернет (maersk.com) контейнер MRSU3573825 за коносаментом № SHNGB25052884 було вивантажено у порту Gdansk (Польща) 02.03.2025, а згідно з автотранспортною накладною CMR від 13.03.2025 завантажено для подальшого перевезення до України саме 13.03.2025, у зв`язку з чим, на думку відповідача, вбачаються додатково понесені витрати на зберігання товару в порту призначення, які не зазначені у відповідних графах декларації митної вартості та не підтверджені жодними транспортними документами. Такі висновки митного органу є припущеннями, оскільки зроблені виключно на підставі загальної інформації з мережі Інтернет без встановлення факту реального понесення декларантом відповідних витрат. Як вбачається з наданих до митного оформлення документів, зокрема рахунку на оплату № 3145 від 13.03.2025, акту наданих послуг № 3704 від 21.03.2025 та довідки експедитора № 1 від 23.05.2025, до складу транспортно-експедиторських витрат включено повний комплекс послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу за межами митної території України, у тому числі витрати, пов`язані з обробкою та зберіганням вантажу в порту призначення. При цьому у довідці експедитора прямо зазначено, що додаткові витрати, пов`язані із перебуванням вантажу в порту призначення, включені до вартості транспортно-експедиторського обслуговування. Таким чином, відомості щодо витрат на транспортування підтверджені належними документами, визначені у конкретному розмірі та не викликають сумнівів у їх достовірності. Отже, посилання митного органу на порушення вимог п. 2 ч. 2 ст. 52, ч. 2, 9, 10 та 21 ст. 58 Митного кодексу України є безпідставними. Доводи митного органу про відсутність банківського/платіжного документа, що підтверджує факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури згідно умов Додаткової угоди до договору на перевезення №1310/23 та вимог Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, колегія суддів не приймає, з огляду на таке. Так, згідно з наказом МФУ від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» до зазначених документів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно- експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Авто Тренд" разом із заявою №23/05-1 від 23.05.2025 було надано платіжну інструкцію №14867 від 24.03.2025, якою підтверджується перерахування грошових коштів на користь ТОВ «Євро Форвардинг» у сумі 348 019,17 грн за транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку №3145 від 13.03.2025 (а.с. 66), що в розумінні вказаних норм є достатнім підтвердженням факту оплати товарно-експедиційних послуг. Крім того, факт надання та оплати послуг підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт №3704 від 21.03.2025, підписаним сторонами без зауважень. Щодо відсутності експортної митної декларації з датою експорту та відмітками митних органів країни відправлення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно частиною 3 статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, 7) копію митної декларації країни відправлення. Тобто, ці документи, зокрема митна декларація країни відправлення, не входять до переліку обов`язкових документів, які має надати декларант до митного органу. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.05.2015 у справі № 804/9934/13-а, з урахуванням змісту частини 2 статті 53 МК України, декларація країни відправлення не є документом, що підтверджує митну вартість товарів та числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості товару. Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у постанові від 09.04.2021 року у справі № 804/5143/16, згідно з яким неподання перекладу декларації країни експортера та відсутність в останній посилань на підприємство, як імпортера товару, не може бути підставою для невизнання визначеної ним митної вартості, адже частиною 2 статті 53 МК України такий документ не віднесений до обов`язкових для подання й, до того ж, не впливає на митну вартість як таку. Тобто, відомості з експортної митної декларації митний орган може використовувати лише в якості додаткової довідкової інформації, а тому посилання на них, як на підставу для коригування, заявленої декларантом митної вартості, є хибним. Так, згідно умов пункту 3.1 контракту асортимент, кількість та вартість товару, а також відправник зазначаються в інвойсах на кожну партію товару. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Авто Тренд» було надано до митного оформлення інвойс, зокрема, INV. XD240909 від 09.09.2024, який містить усю необхідну інформацію про асортимент, кількість, вартість товару та відправника, пакувальний лист із зазначенням ваги брутто та нетто по кожній позиції, сертифікат походження, в якому наявне посилання на інвойс INV. XD240909 від 09.09.2024 та коносамент № SHNGB25052884 від 17.01.2025, які передбачені умовами пункту 2.3 контракту, як товаросупровідні документи, та мають повну інформацію про найменування, кількість та вартість товару, а тому відсутність експортної декларації (необов`язкового документа у розумінні приписів частини 2 статті 53 МК України), не унеможливлювала визнання митної вартості за ціною угоди. Колегія суддів відхиляє доводи митного органу про те, що декларантом додатково не надано роз`яснень щодо правильності розподілу транспортних витрат, а також що у рахунку на оплату від 13.03.2025 №3145 та довідці про транспортні витрати від 13.03.2025 №939 відсутня інформація щодо вартості винагороди експедитора за межами митної території України, у зв`язку з чим, на думку відповідача, відомості щодо складової митної вартості не підтверджені документально, не визначені кількісно та достовірно. Як вбачається з матеріалів справи, у довідці про транспортні витрати від 13.03.2025 №939 (а.с. 32) у пункті 4 прямо зазначено, що експедиційні послуги становлять 500 грн. Вказана сума відповідає даним акта наданих послуг №3704 від 21.03.2025 (а.с. 64), у пункті 5 якого також визначено вартість експедиційних послуг у розмірі 500 грн, а також довідці експедитора від 23.05.2025 (а.с. 67), яка містить аналогічні відомості. Вказані документи містять відомості про загальну вартість транспортно-експедиційних послуг, дозволяють ідентифікувати їх склад та обсяг, а також підтверджують вартість перевезення за межами митної території України. Колегія суддів також зазначає, що норми статей 52, 53, 58 Митного кодексу України не зобов`язують декларанта детально розподіляти транспортно-експедиційні витрати на окремі складові, якщо їх загальна сума визначена та підтверджена документами. Посилання митного органу на пункт 8 пункту 29 Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65, а також на лист Державної фіскальної служби України від 15.03.2016 №5591/6/99-99-19-03-02-15, є безпідставними, оскільки зазначені акти мають рекомендаційний та роз`яснювальний характер, не є нормативно-правовими актами, що регулюють порядок визначення митної вартості, та не встановлюють обов`язкових для декларанта вимог щодо структури чи деталізації транспортних витрат. Доводи митного органу щодо відсутності інформації про умови лінійного агента, зазначені у пп. 23 заявки до договору перевезення від 06.01.2025 №939 (а.с. 51-52) колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені положення заявки стосуються можливих додаткових витрат (зокрема за зберігання контейнерів та використання контейнерного обладнання), які визначаються за умовами лінійного агента лише у разі їх фактичного нарахування. Разом з тим, як вбачається з наданих декларантом рахунку, акту виконаних робіт, довідок експедитора та платіжного документа, такі витрати не нараховувалися та не сплачувалися, а відтак не входять до складу митної вартості товару. Колегія суддів зауважує, що митне законодавство вимагає підтвердження саме фактично понесених витрат, а не можливих або умовних платежів, у зв`язку з чим відсутність документів щодо умов лінійного агента не може свідчити про недостовірність заявленої митної вартості. Посилання митного органу на те, що декларантом не заповнена графа 20 ДМВ після тексту «Витрати на транспортування до» зазначається літерний код альфа-2 відповідно до класифікації країн світу країни (адміністративно-територіальної одиниці у складі країни, що має власний літерний код за цією Класифікацією), на території якої міститься географічний пункт, до якого понесені витрати на транспортування товарів, наведені у цій графі, через пропуск - назва цього географічного пункту та графа 21 ДМВ щодо Інформації про розвантаження, згідно умов поставки FOB, що суперечить вимогам наказу Мінфіну від 24.05.2012 №599, колегія суддів не приймає та вважає їх формальними та такими, що не впливають на правильність визначення митної вартості товару. Так, зі змісту наявної в матеріалах справи копії Декларації митної вартості (а.с. 23-24) у графі 20 зазначено числове значення витрат на транспортування у сумі 158 987,52 грн, яке підтверджується описаними вище документами, зокрема рахунком, актом наданих послуг, довідкою експедитора та платіжними документами. При цьому маршрут транспортування та місце понесення витрат чітко ідентифікуються з поданих транспортних та товаросупровідних документів, зокрема коносамента та CMR. Щодо графи 21, то за умовами поставки FOB, які визначені відповідно до Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів Інкотермс 2020, розроблених Міжнародною торговою палатою, продавець виконує свої зобов`язання з поставки товару шляхом його завантаження на борт судна в порту відвантаження, після чого всі ризики та витрати переходять до покупця. Відповідно, витрати на подальше транспортування, а також пов`язані операції, зокрема розвантаження, не є складовою ціни товару за умовами FOB та можуть враховуватись лише у разі їх фактичного понесення Оскільки у даному випадку витрати на розвантаження не нараховувалися окремо та не включалися до митної вартості, відсутність заповнення графи 21 ДМВ не впливає на правильність визначення митної вартості товару. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів, оцінивши під час розгляду справи документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару, вважає, що вони кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом. В той же час відповідачем не надано доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а зазначення митним органом у спірному рішенні про подання декларантом невідповідних документів, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, без наведення детальних обґрунтувань щодо зроблених коригувань, порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості тощо, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні фактичні підстави для витребування додаткових документів та для коригування заявленої декларантом митної вартості. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Разом з тим відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності коригування митної вартості ввезеного позивачем товару за резервним методом визначення митної вартості згідно з оскаржуваним рішенням про коригування митної вартості товарів № UA807000/2025/000129/2 від 21.03.2025. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2025/000129/2 від 21.03.2025, винесене відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, тобто всупереч статті 19 Конституції України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, що зумовлює задоволення позовних вимог. З приводу позовних вимог в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Положеннями частин 3 та 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України). З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа № 815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа № 640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа № 280/2635/20). На підтвердження понесених у суді першої інстанції витрат на правову допомогу, позивачем надано копії договору про надання правничої (правової) допомоги №04/01-24С від 04.01.2024, укладеного із адвокатом Бондаренко Інною Віталіївною, додаткову угоду №36 від 27.06.2025 до вказаного договору; довіреність від 10.05.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №3363, платіжну інструкцію №15309 від 27.06.2025 на суму 5000 грн., копію акту прийому-передачі виконаних послуг від 30.06.2025. Відповідно до вказаних документів розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги за додатковою угодою № 36 від 27.06.2025 до Договору №04/01-24С від 04.01.2024 складає суму 5000 грн. Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 по справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Зі змісту норм частин 4-6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України). При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). У поданому до суду першої інстанції відзиві на позов, відповідач, заперечуючи проти заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., вказував на його необґрунтованість, завищеність та не співмірність зі складністю даної справи, виконаною адвокатом роботою. За правилами оцінки доказів, встановлених статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Зменшуючи розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу з 5000,00 грн. до 2500,00 грн., суд першої інстанції виходив з принципу співмірності. При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складені наступні документи: позовна заява та відповідь на відзив. Надаючи оцінку стягнутій судом першої інстанції сумі судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів, дійшла висновку, що складена адвокатом відповідь на відзив здебільшого складається із викладу обставин справи та повторює висновки наведені у позові, що не вимагало великого обсягу аналітичної й технічної роботи, а також витраченого часу, з огляду на що розмір правової допомоги в цій частині підлягає зменшенню. Колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції були досліджені наявні в матеріалах справи докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу та застосовано принцип співмірності щодо заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, з огляду на ступінь складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, прийняття судом першої інстанції рішення про задоволення позову, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення присудженої судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу у розмірі 2500 грн. Крім того, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн., понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, про що представником ТОВ «Авто Тренд» заявлено у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки, дослідивши вказаний документ (а саме його підготовка та подання до Другого апеляційного адміністративного суду є послугою з правничої допомоги, відшкодувати вартість якої просить позивач), колегією суддів було встановлено, що його зміст в більшій частині дублює зміст позовної заяви та не містить висновків адвоката, які б не було викладено ним раніше у позові, зокрема. Відтак, надання вказаної послуги позивачу не потребувало великого обсягу аналітичної й технічної роботи, а також витраченого часу, що в свою чергу є підставою для відмови у відшкодуванні витрат у вказаній частині. Згідно зі статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківської митниці - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 по справі № 520/17424/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова