Постанова 4818 № 641/3977/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 641/3977/24 Головуючий суддя І інстанції Богдан М. В. Провадження № 22-ц/818/1375/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про виселення (вселення) П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Куксова Віталія Вікторовича на заочне рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2025 року, у цивільній справі № 641/3977/24, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування житлом та вселення, в с т а н о в и в : У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування житлом та вселення у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Позовна заява мотивована тим, що 31 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений спадковий договір, за умовами якого ОСОБА_1 зобов?язується виконувати розпорядження ОСОБА_2 , передбачені цим договором і в разі його смерті набуває право власності на майно ОСОБА_2 , шо є предметом цього Договору - двокімнатну квартиру номер АДРЕСА_2 , житловою площею 27,7 кв. м, загальною площею 44.7 кв.м. Вказав, що з 14.06.2021 року по теперішній час зареєстрований у вищевказаній квартирі зі згоди власника ОСОБА_2 , іншого житла не має, тривалий час користувався спірною квартирою та проживав там разом з відповідачем, до того поки той, не почав створювати йому перешкоди у користуванні вказаною квартирою (змінив замки, ключ від вхідних дверей не надає, зачинив двері, та не впускає позивача до його житла, у зв?язку з чим позивач позбавлений можливості користуватися квартирою та виконувати розпорядження ОСОБА_2 , передбачені укладеним між ними спадковим договором). Заочним рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Куксов Віталій Вікторович подав апеляційну скаргу, у якій просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача. Вказав, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , мотивуючи це відсутністю порушення прав позивача з боку відповідача, однак такий висновок суду не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. До позовної заяви позивачем було долучено довідку про реєстрацію місця проживання, відповідно до якої ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Цей документ беззаперечно підтверджує факт проживання та реєстрації позивача у спірному житловому приміщенні зі згоди власника відповідача ОСОБА_2 . Таким чином, твердження суду про відсутність належних доказів вселення є безпідставним та необґрунтованим, а сам факт реєстрації позивача за адресою спірної квартири свідчить про наявність між сторонами правовідносин користування житлом, які підлягали належному судовому захисту. Зазначив, що реєстрація місця проживання особи у житлі, що їй не належить, є неможливою без попереднього надання власником згоди на таке декларування. Відтак сам факт наявності довідки про реєстрацію місця проживання позивача за адресою спірної квартири свідчить про наявність згоди власника житла ОСОБА_2 на таку реєстрацію. Зазначене в свою чергу підтверджує існування між сторонами правовідносин користування житлом. Зауважив, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про відсутність належних та допустимих доказів вселення позивача у спірну квартиру, оскільки матеріали справи містять довідку про реєстрацію місця проживання, яка прямо стверджує факт реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Ця довідка за своєю правовою природою є належним і допустимим доказом у розумінні ст. 7778 ЦПК і підлягала обов`язковому врахуванню судом при встановленні фактичних обставин справи. Стверджує, що як свідчать докази, наявні у матеріалах справи, а саме: спадковий договір, заява до ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП у Харківській області та довідка про реєстрацію місця проживання, позивач правомірно користувався спірним житлом з метою виконання свого зобов`язання, покладеного на нього самим договором. Його проживання у квартирі було узгоджене з відповідачем, який надав згоду на реєстрацію та фактичне вселення ОСОБА_1 . Однак з часом відповідач почав свідомо перешкоджати реалізації права користування житлом, що виявилось у зміні замків на вхідних дверях, відмові надати позивачеві ключі від квартири, недопуску його до приміщення та фактичному позбавленні можливості проживати у квартирі, де він був зареєстрований. Саме ці дії відповідача стали безпосереднім порушенням права позивача на користування житлом, що й стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення. Суд першої інстанції, не дослідивши цих фактів у їх сукупності, дійшов помилкового висновку про відсутність порушення прав позивача, тоді як насправді мало місце очевидне обмеження законного права користування, підтверджене наданими доказами. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов необґрунтований, та такий, що не підлягає задоволенню, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності позовних вимог матеріали справи не містять. Також відсутні підстави для задоволення позову, оскільки відсутнє порушення відповідачем прав позивача. Заочне рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи. Матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що 31 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений спадковий договір, зареєстрований в реєстрі за № 207, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Щавлєвою І.В., за умовами якого ОСОБА_1 зобов?язується виконувати розпорядження ОСОБА_2 , передбачені цим договором і в разі його смерті набуває право власності на майно ОСОБА_2 , шо є предметом цього Договору, а саме: двокімнатну квартиру номер АДРЕСА_2 , житловою площею 27,7 кв. м, загальною площею 44.7 кв.м. Вищевказана квартира належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 15.12.2021 року, реєстраційний номер № 3-21-306770, на підставі розпорядження відділу приватизації житлового фонду від 15.12.2021 №

713. Зазначена квартира набувається ОСОБА_1 у особисту приватну власність, про що відібрано відповідну заяву, зміст якої доведено нотаріусом до відома ОСОБА_2 ???Право власності у Набувача на вищевказану квартиру виникає відповідно до ст.ст. 334, 1302 Цивільного кодексу України - з моменту смерті Відчужувача та підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ????На квартиру, що є предметом цього договору накладається заборона відчуження, яка знімається у разі смерті Відчужувача або розірвання цього договору. ????Зміна умов цього договору та/або його розірвання допускається за згодою сторін. ????Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу Відчужувача у разі невиконання Набувачем його розпоряджень, а також на вимогу Набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень Відчужувача. ????У разі смерті Набувача за життя Відчужувача дія договору припиняється за заявою Відчужувача. З матеріалів справи вбачається, що позивач 29.04.2024 року звертався до ВП № 2 ХРУП №1 Головного управління Національної поліції в Харківської області із заявою (ЖЄО № 6436 від 29.04.2024 року), в якій просив органи Національної поліції прийняти міри до громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушує спадковий договір, та не допускає ОСОБА_1 до квартири, де той офіційно зареєстрований. Відповіддю на звернення листом від 22.05.2024 року ОСОБА_1 було повідомлено, що перевірка викладених у зверненні відомостей перевірена в порядку Закону України «Про звернення громадян» у зв?язку з відсутністю в них достатніх обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. В результаті розгляду матеріалу було встановлено, що в даному випадку мають місце цивільно-правові відносини, перевірка по заяві припинена, та рекомендовано ОСОБА_1 в порядку приватного обвинувачення звернутися до суду. Верховний Суд у постанові від 21травня 2021 року у справі № 643/6850/17 зазначив, що під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17 (провадження № 61-4488св20), від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22), від 23 вересня 2022 року у справі № 289/847/21 (провадження № 61-749св22). За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Між сторонами склалася конфліктна ситуація з приводу користування квартирою, внаслідок якої позивач фактично позбавлений можливості проживати в ній, зокрема, з пояснень відповідача встановлено, що відповідач заперечує правомірність набуття позивачем права власності на квартиру. Як вбачається зі змісту спадкового договору від 31.07.2023 року, зазначена квартира набувається ОСОБА_1 у особисту приватну власність, про що відібрано відповідну заяву, зміст якої доведено нотаріусом до відома ОСОБА_2 ???Право власності у Набувача на вищевказану квартиру виникає відповідно до ст.ст. 334, 1302 Цивільного кодексу України з моменту смерті Відчужувача та підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ????На квартиру, що є предметом цього договору накладається заборона відчуження, яка знімається у разі смерті Відчужувача або розірвання цього договору. ????Зміна умов цього договору та/або його розірвання допускається за згодою сторін. ????Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу Відчужувача у разі невиконання Набувачем його розпоряджень, а також на вимогу Набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень Відчужувача. ????У разі смерті Набувача за життя Відчужувача дія договору припиняється за заявою Відчужувача (а.с.10-13). Отже, вищевказана квартира наразі не належить позивачу. У спадковому договорі не зазначено про реєстрацію, проживання та користування квартирою. Власником квартири є відповідач. Відповідач заперечує право позивача на користування житловим приміщенням. У наданих поясненнях поліції відповідач заперечує проти вселення позивача в спірну квартиру, вказав, що позивач йому постійно погрожує та кидається битися (а.с.40), а отже відповідач побоюється за своє життя і здоров`я. У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Отже, стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року). «Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року). Згідно із рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року , «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року ). Відсутність порушеного права й інтересу позивача встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Отже, оспорюваним договором права позивача не порушені. Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно із частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту. Таким чином, слід дійти висновку, що позивач не набув будь-якого речового права на квартиру, оскільки підстави для набуття такого права, на які він посилається у позові, відсутні. Оскільки позивач ОСОБА_1 не набув права на квартиру, позивач не є членом сім`ї відповідача, тому він не має права на користування квартирою і підстави для його вселення та зобов`язання відповідача не чинити перешкод у користуванні квартирою також відсутні. Позивач не довів, що його право оспорюваним договором порушено, не довів наявність у нього речового права на квартиру, яка належить ОСОБА_2 , та права проживання у ньому. Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. При спадковому договорі право власності на житло переходить до набувача лише після смерті відчужувача. Після смерті відчужувача набувач отримує свідоцтво про право власності, реєструє його в Реєстрі речових прав, і лише тоді набуває повних прав власника. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що вселився в спірне приміщення з метою догляду за відповідачем, в квартирі зареєстрований за згодою відповідача, однак доказів щодо згоди на його вселення від власника квартири матеріали справи не містять. Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Судова колегія критично оцінює доводи апеляційної скарги, що позивач вселився в квартиру за згодою відповідача, за відсутності належних та допустимих доказів. Відповідно до положень статей 391,396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном. Під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи. Колегія суддів враховує правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, відповідно до яких у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм житловим приміщенням, власник має право вимагати усунення таких перешкод в судовому порядку. Отже, з матеріалів справи та спадкового договору не вбачається, що позивач, як сторона спадкового договору, має право на примусове, поза волею власника, входження до житлового приміщення з метою виконання умов цього договору. Зі змісту спадкового договору не вбачається, що ОСОБА_2 як власник житла зобов`язаний надавати ОСОБА_1 ключі від власної квартири. Сторона спадкового договору не має автоматичного права порушувати право власності та входити до помешкання поза волею власника (спадкодавця), якщо це прямо не передбачено договором та не доведено необхідність таких дій. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Куксова Віталія Вікторовича залишити без задоволення. Заочне рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2025 року-залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 07 квітня 2026 року. Головуючий В.Б.Яцина Судді колегії Ю.М.Мальований О.В.Маміна