Постанова Харківський апеляційний суд № 643/14111/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2026 року м. Харків справа № 643/14111/25 провадження № 22-ц/818/2033/26 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів колегії Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., сторони справи: позивач Акціонерне товариство «Таскомбанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Жупинського Миколи Андрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року ухвалене у складі судді Поліщук Т.В., - ВСТАНОВИВ: В січні 2025 року АТ «Таскомбанк» ( надалі Банк, АТ) звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 6495063770 від 18.11.2020 станом на 12.05.2025 у розмірі 61527 грн 13 коп., а також просило вирішити питання про розподіл судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.11.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансов кампанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 6495063770. Відповідно до умов кредитного договору № 6495063770 від 18.11.2020 позичальнику надано кредит на суму 40290 грн. 45 коп., дата закінчення кредитного договору 17.11.2022. Кредит надається безготівковим шляхом, протягом 3 (трьох) банківських днів від дня кладення договору. Кредит відповідачем було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в Кредитному договорі (п.4), отже Кредитодавець, свої обов`язки за кредитним договором виконав в повному обсязі. Права вимоги за Кредитним договором відступлені AT «Таскомбанк». Факт передачі права вимоги за вищезазначеним договором, а також відповідний розмір зобов`язання, що існував на момент передачі підтверджуються Реєстром прав вимоги до Договору відступлення права вимоги, випискою та розрахунком заборгованості, доданими до даної позовної заяви. Умови вищезазначеного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором (Графіком погашення кредиту) строки не повернуті. Неодноразовими телефонними повідомленнями банку позичальника було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі терміни. Станом на 12.05.2025 заборгованість позичальника за кредитним договором № 6495063770 від 18.11.2020 становить 61527 грн 13 коп. в тому числі: - заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) 39283 грн 26 коп.; - заборгованість по річним процентам (в т. ч. прострочена) 7 грн 41 коп.; - заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) 22 236 грн 46 коп., які позивач прохає стягнути з відповідача. Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором № 6495063770 від 18.11.2020 у розмірі 61527,13 грн. Рішення мотивоване тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, у нього утворилась заборгованість, право грошової вимоги на яку перейшло до позивача. Доказів повернення відповідачем на користь позивача кредитної заборгованості та сплати процентів за умовами договору матеріали справи не містять, наведений позивачем розрахунок заборгованості повністю або частково не спростований відповідачем. Тому позов підлягає задоволенню. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що викладені в рішенні суду висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Апелянт зазначає що в матеріалах справи міститься кредитний договір №649563770 від 18.11.2020 який підписано відповідачем проте в умовах кредитного договору не визначено істотних умов а саме: розміру процентної ставки, графіку платежів, та навіть не зазначено строк кредитування, вказаний у п.1.2 строку кредиту «24» є незрозумілим, оскільки не вказано що мав на увазі кредитодавець під цифрою 24 днів, тижнів, місяців років. Крім того, апелянт зазначає що наданий позивачем паспорт споживчого кредиту не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів. Також апелянт наголошує , що він не був належно повідомлений про дату та місце розгляду справи, а тому не мав можливості подати до суду відзив на позовну заяву, з обґрунтованими запереченнями проти позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Ухвалою судді Салтівського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2025 року було відкрито провадження у цивільній справі за цим позовом, розгляд справи призначений до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб. Встановлений відповідачам строк для подання відзиву, який має відповідати вимогам ст.ст. 178, 191 ЦПК України - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Зазначено про роз`яснення відповідачу, що у разі ненадання ними відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (а.с.55). Згідно відмітки на поштовому конверті копія згаданої ухвали судді Салтівського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2025 року, позовної заяви з додатками судом не були вручені відповідачу (а.с. 62). У справі також відсутні відомості, що суд повторно надсилав згадані документи (копію позову з додатками та копію ухвали суду від 26 серпня 2025 про відкриття провадження у справі) на адресу відповідачів до ухвалення рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року по суті розглянутого судом спору, яке є предметом апеляційної скарги, що наразі переглядається судом апеляційної інстанції. В матеріалах справи містяться поштовий конверт повернутий до суду першої інстанції яким на адресу відповідача направлялась копія ухвали про відкриття провадження у справі, копія позовної заяви, який повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.62). Таким чином, колегія суддів вважає слушними доводи скарги, щодо неповідомлення відповідача ОСОБА_1 про розгляд судом справи стосовно нього, проте таке порушення не є встановленою цивільно процесуальними законом безумовною підставою для скасування рішення суду, оскільки може бути виправлено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. А саме, відповідач задля забезпечення дотримання принципу рівності сторін має право надати всі наявні у нього докази та послатися на аргументи, що не були враховані судом першої інстанції під час розгляду справи. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між ОСОБА_1 , та ФК «ЦФР» було укладено кредитний договір № 6495063770 від 18.11.2020 року, в якому зазначено наступне сума кредиту становить 40 290,45 грн, строком на

24. Відповідно до п1.3 позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в паспорті кредиту № 5063770, який є невід`ємною частиною цього договору та відповідно до п.1.4 підписавши цей договір позичальник доручає кредитодавцю виплати/сплатити за рахунок отриманого кредиту, такі суми грошових коштів за наступними реквізитами ОСОБА_1 переказ на поточний рахунок ОСОБА_1 за рахунок кредиту зг. КД 6495063770 від 18.11.2020 Без ПДВ в сумі 15000,00 грн, АТ «Альфа Банк» переказ грошових коштів на погашення заборгованості КД 501182283 від 09.09.2019 року за рахунок кредитних коштів КД6495063770 від 18.11.2020 року та заяви ОСОБА_1 без ПДВ в сумі 19 124,00 грн, ПАТ «страхова компанія ТАС» оплата страхового платежу за договором страхування №6495063770 -С від 18.11.2020 в сумі 2410.25 грн, ПАТ « страхова група ТАС» оплата страхового платежу за договором страхування №6495063770-KMZ від 18.11.2020 року в сумі 650,00 грн, ПАТ «Страхова компанія «ТАС» оплата страхового платежу за договором страхування №6495063770-ЛО від 18.11.2020 року в сумі 800,00 грн, ТОВ «ЦФР» оплата за електронний ключ доступу до застосунку «SUPPORT.UA» SU6495063770 від 18.11.2020 року в сумі 600,00 грн. Кредитний договір підписано особисто апелянтом. (а.с.20) Паспортом кредиту від ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» № 5063770, що підписаний ОСОБА_1 , визначено основні умови кредитування з урахуванням побажань позичальника, встановлено, що йому надається кредит в сумі 40290 грн 45 коп. строком на 24 місяці безготівковим шляхом протягом 3 банківських днів від дня укладення договору, зі сплатою процентів щомісячно у розмірі 2,49 % від суми кредиту та 0,01 % річних від суми боргу за договором. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк користування кредитом становить 64373 грн. 06 коп. 20.09.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» укладено договір факторингу № 200921, на підставі якого до якого до АТ «Таскомбанк» перейшло право грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами, зокрема і за кредитним договором № 6495063770 укладеним 18.11.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 , що також підтверджується витягом з Реєстру прав вимоги до договору про відступлення права вимоги від 20.09.2021, меморіальним ордером № 768960451 від 20.09.2021, щодо зарахування коштів за договором про відступлення права вимоги № 200921 від 20.09.2021 (а.с.30-37). Відповідно до реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 200921 від 20.09.2021 до АТ «Таскомбанк» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 6495063770 від 18.11.2020 (а.с.25-26). Як вбачається з розрахунку заборгованості по кредитному договору № 6495063770 від 18.11.2020, станом на 12.05.2025, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 61527 грн. 13 коп. в тому числі: - заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) 39283 грн. 26 коп.; - заборгованість по річним процентам (в т. ч. прострочена) 7 грн. 41 коп.; - заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) 22 236 грн. 46 коп. (а.с.38-39). Позичальника було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі терміни, про що свідчить копія повідомлення-вимоги (а.с. 40). Позивачем долучено виписку особового рахунку кредитного договору №6495063770 період з 18.11.2020 по 12.05.2025 (а.с. 41-50) з якої вбачається, що відповідачу були видані кредитні кошти, якими він користувався, вбачається рух грошових коштів. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1). Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Таскомбанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах. У постанові Великої палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка є релевантною стосовно порядку укладання договору кредиту було зазначено наступну правову позицію щодо належного стандарту доведення факту узгодження Умов та правил банківських послуг: « З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником ». Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. Частиною 1 ст.1077ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом ч. 1 ст.1078ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно з ст.1081ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 6495063770 від 18.11.2020, оскільки наявний у справі договір, містить всі реквізити сторін, зокрема повну інформацію щодо позичальника ОСОБА_1 та підписаний ним. 20.09.2021 року відповідно до умов договору факторингу право вимоги до відповідача перейшло від первісного кредитора до АТ «Таскомбанк», що підтверджується, зокрема : копією договору факторингу № №200921 від 20.09.2021, копією з реєстру прав вимоги до договору факторингу №200921 від 20.09.2021 року, копією акту прийому-передачі реєстру прав вимоги за договором факторингу №200921 від 20.09.2021 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу № 273 від 26.06.2024. За змістом статті 1056-1ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 1056 - 1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Договірні правовідносини, що виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг регулюються Законом України від 12 травня1991року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. В матеріалах справи міститься кредитний договір №6495063770 від 18.11.2020 року, який підписаний особисто відповідачем. Проте зазначений Кредитний договір не містить відповідних істотних умов кредитного договору, в указаному договорі відсутні будь-які дані стосовно оформлення кредиту, зазначення строку повернення кредиту, розміру процентної ставки та інших істотних умов. Матеріали справи не містять підтверджень того, що підписуючи кредитний договір №6495063770 від 18.11.2020 про відповідач ознайомився та погодився з Тарифами та Умовами отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» в редакції від 04.05.2020 які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» www/kreditmarket.ua та вказані документи, на момент отримання відповідачем кредитних коштів, містили умови про сплату відсотків за користування кредитними коштами у зазначеному у позові порядку, а тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем Банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в кредитному договорі позичальника від 04.05.2020, який безпосередньо підписаний відповідачем. Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво - і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Така правова позиція міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20, яка в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України підлягає врахуванню. Враховуючи викладене колегія судів приходить до висновку що відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитними коштами оскільки на момент підписання договору вони не були узгоджені із відповідачем. Проте, згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. Тобто, навіть за відсутності факту дотримання сторонами письмової форми договору, головним для визначення правовідносин між сторонами є факт повного або часткового його виконання сторонами, наявність конклюдентних дій сторін, спрямованих на його укладення та виконання. Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що виписки з особового рахунку клієнта банку (банківська виписка з розрахунку позичальника) є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджує рук коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції здійсненні протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій ( постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 381/1647/21 від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц). На підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості Банком було долучено Виписку рух коштів по рахунку відповідача, за змістом якої відповідач систематично користувався кредитними коштами, залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) становить 39283,26 грн. З наданого АТ розрахунку заборгованості вбачається, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором визначено з урахуванням відсотків, які нараховані згідно з Умовами та правилами, а тому цей розрахунок не є належним доказом щодо розміру коштів, які фактично отримані позичальником, та його заборгованості. Крім того, зі змісту вказаного розрахунку заборгованості за договором від 18.11.2020 вбачається, що станом на 12.05.2025 за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за тілом кредиту у розмірі 39283,26 грн що узгоджується із долученою Банком випискою по особового рахунку кредитного договору №6495063770. Отже, оскільки, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, виходячи із частини другої статті 530 ЦК України, колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь банку лише заборгованості за тілом кредитом в сумі 39283,26 грн, оскільки позивачем доведено використання позичальником кредитних коштів та невиконання обов`язку щодо їх повернення кредитору. Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять. Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині визначеного судом розміру заборгованості. Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам. З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2422,40 грн, сума сплаченого судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги становить 3633,60 грн. Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме 63,84% а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме 36,16% отже з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1546,46 грн за подачу до суду позовної заяви та з АТ «Таскомбанк» належить стягнути 1313,90 грн, а з урахуванням взаємозаліку (1546,46-1313,90) з АТ «Таскомбанк» на користь апелянта належить стягнути 232,56 грн витрат пов`язаних зі сплатою судового збору. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України). Із положень ч.ч. 1-5ст.137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу. До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту. Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18). На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг). Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат. Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). В апеляційній скарзі відповідачем заявлена вимога щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу понесених в апеляційній інстанції в розмірі 5000,00 грн. На підтвердження заявлених витрат представником відповідача надано акт прийняття-передачі виконаних робіт до договору №12/12-25 від 12.12.2025 року про надання правничої допомоги відповідно до якого вартість наданих послуг становить 5000,00 грн. Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що з АТ «Таскомбанк» слід стягнути 1808,00 грн понесених апелянтом витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Жупинського Миколи Андрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2025 року змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості. Позов Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (ЄДРПОУ 09806443) заборгованість за кредитним договором № 6495063770 від 18.11.2020 у розмірі 39283 (тридцять дев`ять тисяч двісті вісімдесят три) гривні 26 коп. Стягнути з Акціонерного товариства «Таскомбанк» (ЄДРПОУ 09806443) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 232 ( двісті тридцять дві) грн 56 коп витрат пов`язаних зі сплатою судового збору та 1808 ( одна тисяча вісімсот вісім) грн понесених апелянтом витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.Ю. Тичкова Судді: Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина