Постанова 4821 № 712/10628/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/842/26Головуючий по 1 інстанції Справа №712/10628/25 Категорія: 310040000 Пономар В.О. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т. Л. судді секретарКарпенко О. В., Новіков О. М. Широкова Г. К. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача адвоката Драченка В. В. на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.02.2026 (повний текст складено 23.02.2026, суддя в суді першої інстанції Пономар В. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Черкаської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, в с т а н о в и в : у серпні 2025 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав, обґрунтовуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 . Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 03.09.2015 у справі з відповідача стягнуто на користь позивача аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 . Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 14.11.2017 шлюб між сторонами розірвано. Також рішенням суду від 27.02.2018 у справі № 708/152/18 змінено розмір аліментів, що підлягали до стягнення на утримання дочки. Станом на 31.01.2025 органом ДВС повідомлено про заборгованість відповідача зі сплати аліментів у сумі 201 585,47 грн, а рішенням Чигиринського районного суду від 29.05.2025 у справі № 708/173/25 з відповідача стягнуто пеню за прострочення сплати аліментів за період 06.04.2018 -31.01.2025 у такому ж розмірі 201 585,47 грн. Позивач вказує, що відповідач не бере участі у вихованні та житті дитини, не цікавиться її навчанням і потребами. Дитина не пам`ятає, коли востаннє бачила батька, а будь-яку увагу дитині інколи проявляють лише батьки відповідача (бабуся та дідусь). Також позивач вказала, що з 14.08.2021 перебуває в іншому шлюбі та проживає разом із дочкою та чоловіком у м. Черкаси. На підтвердження свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, а також даних, які характеризують особу відповідача позивач посилається на відомості з реєстрів/порталу «Судова влада України» про притягнення відповідача до відповідальності за низкою правопорушень (зокрема, за несплату аліментів, керування транспортним засобом у стані сп`яніння, керування при тимчасовому обмеженні, а також наявність вироку за кримінальне правопорушення проти громадського порядку). Окремо зазначає, що відповідач створював іншу сім`ю та має молодшу дитину, однак, за наведеними у позові рішеннями та наказом, аліменти на молодшу дитину також не сплачує. Позивач вказує, що позбавлення батьківських прав за викладених обставин сприятиме найкращим інтересам дитини та зможе в майбутньому захистити її репутацію від бездумних вчинків і поведінки її біологічного батька. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.02.2026 у задоволенні позову відмовлено з підстав того, що у цій справі не доведено наявності передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, а саме винної, свідомої та стійкої й безповоротної поведінки відповідача, яка б свідчила про ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини та неможливість її зміни в кращий бік. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції представник позивача -адвокат Драченко В. В. подав 27.02.2026 через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним встановленим обставинам справи, невірне тлумаченням норм матеріального права просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що батько дитини свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов`язків (проживаючи в одному місті не цікавиться життям дитини, не ініціює зустрічей, не телефонує та відмовляється від побачень з донькою на прохання матері). Також відповідач матеріально не допомагає дочці, починаючи з 2018 року має понад 200 000 грн заборгованості з аліментів та стільки ж пені за несвоєчасну їх сплату. Також, створивши нову сім`ю та маючи молодшого сина, ОСОБА_5 не спромігся зберегти відносини, що призвело до розірвання чергового шлюбу та несплати аліментів і на меншу дитину. Починаючи з 2019 року відповідач веде аморальний спосіб життя, нехтує правилами громадського порядку, дозволяє собі не тільки сідати за кермо у стані алкогольного сп`яніння, а й знаючи, що обмежений у праві керування транспортним засобом, чим умисно не виконував рішення суду, що набрало законної сили. В 2023 році відповідач був притягнутий до кримінальної відповідальності, коли будучи в стані алкогольного сп`яніння, керуючись хуліганськими мотивами, нехтуючи нормами моралі та загально прийнятими правилами поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, діючи з винятковим цинізмом, з мотивів явної неповаги до суспільства, стоячи поряд з магазинами та зупинкою транспорту, де знаходились люди, демонстративно спустив свої штани разом із спідньою білизною до колін, демонстративно оголивши статеві органи демонстрував їх оточуючим. Скаржник також звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.02.2025 року у справі № 147/277/24 (провадження № 61-17253св24), які, на його думку, підтверджують обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , а судом були проігноровані, але в той же час мають важливі висновки обов`язкові до врахування, зокрема в постанові зазначено: «Свідоме, тривале (близько п`яти років) ухилення батька від виконання батьківських обов`язків щодо виховання малолітньої дитини, що призвело до відсутності психоемоційного зв`язку між батьком та дитиною, адаптованість дитини до відносин у сім`ї з новим чоловіком матері є достатніми підставами для позбавлення батьківських прав». Вказує, що батько не виконував батьківських обов`язків фактично від дня народження своєї доньки, поведінка ОСОБА_2 беззаперечно підтверджує свідоме (умисне) самоусунення від піклування про здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення належних умови для розвитку природних здібностей його дитини. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ) ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 105 ( а.с. 7). Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 03.09.2015 у справі №708/996/15 з відповідача на користь матері дитини стягнуто аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 20.08.2015 і до повноліття дитини. Також рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 14.11.2017 у справі № 708/860/17 шлюб між сторонами, зареєстрований 23.08.2014 (актовий запис № 60), розірвано. Рішенням цього ж суду від 27.02.2018 у справі № 708/152/18 змінено розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на утримання дитини у 1/4 частці від доходу, але не менше встановленого мінімального розміру аліментів до досягнення нею повноліття. У Чигиринському відділі ДВС у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на виконанні перебуває виконавче провадження № 56384772, яке відкрито 21.05.2018. Згідно з розрахунком заборгованості, наданим Чигиринським ВДВС (лист державного виконавця № 693 від 05.02.2025), станом на 31.01.2025 боржником належало сплатити 208 857,76 грн, фактично сплачено 7 272,29 грн, у зв`язку з чим заборгованість зі сплати аліментів становить 201 585,47 грн. Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області у справі № 708/173/25 з відповідача на користь позивачки стягнуто пеню за прострочення сплати аліментів на утримання малолітньої доньки за період з 06.04.2018 до 31.01.2025 у розмірі 201 585,47 грн. Позивач з 14.08.2021 перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 (актовий запис про шлюб № 1470 від 14.08.2021). Крім цього, з наявних в матеріалах справи копій судових рішень убачається, що ОСОБА_2 притягувався до відповідальності: 11.12.2019 за ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство); 10.11.2022 за ч. 3 ст. 126 КУпАП (керування транспортним засобом за наявності тимчасового обмеження у праві керування, пов`язаного із заборгованістю зі сплати аліментів) ; 03.07.2023 за ч. 1 ст. 130 КУпАП (керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння); 11.08.2023 за ч. 3 ст. 126 КУпАП (керування транспортним засобом за наявності тимчасового обмеження у праві керування); 06.10.2023 за ч. 1 ст. 183-1 КУпАП (несплата аліментів за період 06.04.201808.09.2023); 11.07.2023 вироком Чигиринського районного суду Черкаської області його визнано винуватим за ч. 1 ст. 296 КК України (грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося винятковим цинізмом). Відповідно до витягу з реєстру боржників станом на 05.08.2025, щодо відповідача наявні відкриті виконавчі провадження, у тому числі виконавче провадження № 56384772 зі стягнення аліментів (орган виконання Чигиринський ВДВС у Черкаському районі Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ). Під час розгляду справи в суді першої інстанції було заслухано думку малолітньої ОСОБА_3 , яка повідомила, що близько двох років тому бачила батька востаннє, відносин з ним не підтримує, не спілкується. Дитина пояснила, що проживає разом із матір`ю та її чоловіком, який ставиться до неї добре і бере участь у її житті. ОСОБА_3 висловила позицію, що ОСОБА_2 слід позбавити батьківських прав, оскільки він з нею не спілкується та фактично не бере участі в її житті. Згідно з висновком виконавчого комітету Черкаської міської ради як органу опіки та піклування № 19648 від 26.09.2025 батько тривалий час не бере участі у вихованні дитини, не підтримує з нею сталого спілкування, не виявляє інтересу до її потреб. Дитина повідомляє, що батька бачила давно та вважає, що його доцільно позбавити батьківських прав , оскільки він не телефонує їй та не дарує подарунків. Оцінивши зібрані відомості, орган опіки та піклування, посилаючись на те, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом і застосовується в інтересах дитини, дійшов висновку, що на даний час неможливо визначити доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої ОСОБА_3 (а. с. 40-43). Позивач у справі вважає, що відповідач не виконує жодних батьківських обов`язків, матеріально дитину не забезпечує, не бере участь у її вихованні, що є підставами для позбавлення його батьківських прав. Такими є фактичні обставини, встановлені судом при розгляді цієї справи. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання. Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Згідно ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки. У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків з сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною, а також в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Також у ст.7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (про що стверджує позивач у цій справі); 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним. Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Частиною 1 статті 81 ЦПК України року встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статі - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. ВС у справі №459/3411/18 в постанові від 29.09.2021 вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. З урахуванням наведених положень законодавства та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин, апеляційний суд вважає, що у даному випадку сукупності доказів, наданих на підтвердження позовних вимог у справі, недостатньо для висновку про застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, зокрема, з підстав того, що відповідач свідомо та умисно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки (про що стверджує позивач у цій справі). Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дочки та спілкування з ним принесе їй шкоду. В матеріалах справи немає жодних даних про те, що з ОСОБА_2 з боку компетентних державних органів взагалі проводилася робота, направлена саме на надання допомоги батькові дитини, виправлення недоліків в його поведінці, з`ясування його проблем і можливості їх вирішення, органи опіки обмежилися лише наданням висновку про передчасність позбавлення батьківських прав, без надання цій родині відповідних консультацій чи іншої допомоги, що не є достатнім в такій сфері як батьківські відносини. Як зазначалося, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Той факт, що мати, позивач у справі, створила для дитини кращі умови проживання та те, що дитина проживає саме в родині своєї матері не є підставою для позбавлення батька батьківських прав, оскільки діти можуть проживати або батьком, або з матір`ю, які мають рівні права щодо дитини і кожен з них створює умови для дитини, виходячи із інтересів дитини та своїх можливостей для цього. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону взагалі неможливо і та обов`язково за наявності вини у діях батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від: 07.02.2024 у справі № 455/307/22, 22.11.2023 у справі № 1915/2789/12, 23.12.2020 у справі № 522/21914/14, 29.04.2020 у справі № 522/10703/18, 13.04.2020 у справі № 760/468/18, 11.03.2020 у справі № 638/16622/17. У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. Відповідно до частин другої, третьої ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього, неповнолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Судом першої інстанції правильно дана оцінка думці дитини відносно даного спору в сукупності з іншими доказами. Посилання представника позивача - адвоката Драченка В. В. у апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.02.2025 року у справі №147/277/24 не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з такого. На час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції як міжнародна судова практика, так і практика Верховного Суду щодо обставин, які має враховувати суд під час вирішення справ про позбавлення батьківських прав вже була усталена, чітка та послідовна. Верховний Суд у постанові від 19.01.2025, на яку посилається скаржник, вказав, що «за загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення батьківських прав, покладено на позивача. Водночас, якщо з моменту проживання дитини з одним із батьків пройшов значний період часу, інтереси дитини в такому разі можуть превалювати над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22). Біологічний батько добровільно пішов з життя своєї дитини, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання нею освіти. І це триває протягом близько п`яти років. Тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зв`язків між батьком та донькою». Тобто у справі №147/277/24 Верховний Суд досліджував конкретні правовідносини, які склалися між її сторонами та акцентував на необхідності врахування поведінки відповідача у справах про позбавлення батьківських прав по відношенню до дитини, а також про необхідність збирання належної доказової бази. Отже, Верховний Суд не дійшов принципово нових висновків, які б безумовно впливали на необхідність ухвалення того чи іншого рішення в цій справі. Обставини у вказаній справі та справі, що переглядається, не є подібними. Зокрема у справі № 147/277/24 суди встановили, що позбавлення батьківських прав батька дитини, який подав відповідну заяву про те, що погоджується з таким позбавленням, відповідає інтересам дитини, яка зростає і виховується у новій сім`ї матері, чоловіка якої сприймає за батька, а той в свою чергу, висловив бажання її усиновити. У цій же справі жодних даних в чому полягатиме інтерес дитини в позбавленні батька батьківських прав щодо неї, окрім гіпотетичних припущень завдання шкоди її репутації від бездумних вчинків і поведінки її батька немає. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки містять посилання на факти, що були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної оцінки та додаткового правового аналізу не потребують. Враховуючи усталену судову практику у спірних правовідносинах та те, що дитина не повинна бути розлучена зі своїм батьком, крім тих випадків, коли є виключні обставини, те, що позивачем при розгляді спору також не доведено суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, і як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме в даний час захисту інтересів дитини,суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено. Одночасно, апеляційний суд вважає за доцільне попередити відповідача ОСОБА_2 про зміну його ставлення до виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що узгоджується з п.18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав». Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.02.2026 у цій справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу представника позивача без задоволення. На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : апеляційну скаргу відхилити. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.02.2026 у даній цивільній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 01.04.2026. Суддя-доповідач Судді