Постанова 4824 № 760/25905/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2026 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 760/25905/24 номер провадження: 22-ц/824/3711/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Габунії М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ширяєва Дмитра Олександровича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року у складі судді Тесленко І.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування завданої моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування завданої моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що до початку повномасштабної збройної агресії російської федерації позивачка займалась діяльністю у сфері готельного бізнесу, мала в Києві в користуванні разом з чоловіком три групи приміщень, в яких зробили капітальний ремонт, також вкладено частину особистих коштів в будівництво з метою отримання у майбутньому об`єктів нерухомості. Вказувала, що 24 лютого 2022 року розпочалась повномасштабна збройна агресія росії проти України без оголошення війни, у зв`язку з вибухами і полум`ям, вона негайно з дітьми (сину було 13 років, а доньці 17 років) спустилися в підвал, де була паніка, люди не знали куди їм ховатися, шукали прихисток. Позивачка вирішили негайно евакуйовуватись, оскільки поруч був аеропорт Жуляни і через обстріли була пряма загроза життю її та її неповнолітніх дітей. Приїхавши на Центральний вокзал у місті Києві, позивачка прийняла рішення будь-яким чином сідати з дітьми до поїзда на Львів, натовп був некерований і охоронець вокзалу із табельної зброї почав стріляти у повітря, щоб всі відійшли від поїзда. Зазначала, що вона з дітьми їхала до Львова у вагоні потягу, який був переповненим людьми, без світла, води і їжі. По приїзду до Львова їй була потрібна іноземна валюта для виїзду за кордон, долари продавали мінімум по 40 грн 00 коп., а приймали по 28 грн 00 коп. Вказувала, що для виїзду в місто Люблін (Польща) їй довелося віддати майже всі наявні гроші і купити квитки. У черзі на кордоні з Польщею позивачка з дітьми простояла три доби. У Польщі вона з дітьми перебувала приблизно шість місяців, де виявилось, що доньці, яка вчилась в Україні в 11-ому класі, для вступу до вищого навчального закладу доведеться піти до 9 класу, що є неприйнятним. У подальшому позивачка відправила доньку до Німеччини, однак через проблему з 12-річним навчанням, вона з дітьми поїхала до Австрії, де у лютому 2023 року отримала документ про право на перебування на території Австрії, як особа під тимчасовим захистом. Зазначала, що вона вчить німецьку мову, оскільки потрібно влаштовувати своє життя та шукати у майбутньому роботу, поки в Україні йде війна. Перебуваючи в Австрії з дітьми позивачка не нормалізувала свій психологічний (моральний) стан. Оскільки чоловік позивачки залишився в Україні відносини у сім`ї суттєво погіршились, спілкування з чоловіком немає, справа йде до розлучення. Вказувала, що розпочата російською федерацією війна зруйнувала її звичне життя, її шлюб та підприємницьку діяльність. Власного житла за межами України вона немає, а також не має близьких родичів та друзів. Щоразу після кожного переїзду їй довелось пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Моральний стан позивачки є нервозним і напруженим, а вплив військової агресії російської федерації є психотравмувальним і має тривалу дію у часі з 24 лютого 2022 року і дотепер. Внаслідок збройної агресії російської федерації порушено низку її прав, передбачених Конституцією України, зокрема, невід`ємне право на життя, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, на безпечне для життя і здоров`я довкілля. Порушення основоположних прав і свобод позивачки спричинило власний душевний біль, безперервні страждання і приниження через війну, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачки, характер та обсяг завданих моральних страждань, умисного характеру дій російської федерації, у тому числі, щодо знищення цивільної інфраструктури, а також неможливість з 24 лютого 2022 року мирного проживання в Україні, спілкування з близькими та рідними без ризику для життя і здоров`я, вважає законним спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією по відношенню до неї. Вказувала, що сума моральної шкоди в розмірі 2 412 000 грн 00 коп. є справедливою компенсацією з урахуванням фактичних обставин та виходячи з наведених у цій позовній заяві обґрунтувань та додатково підтверджується висновком за результатами психодіагностичного дослідження позивачки від 01 грудня 2023 року. Зазначала, що додатковим доказом незаконних дій відповідача є те, що позивачкою отримано від іноземної держави посвідчення особи, яка перебуває під тимчасовим захистом, а отже є потерпілою, постраждалою особою і жертвою війни, яку здійснює російська федерація. Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України. Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року в справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав російську федерацію припинити військову агресію проти України. Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них. Станом на час ухвалення цього судового рішення, російська федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них. Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-IX визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. Тому позивачка вказувала, що російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України, порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, її особистих прав, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на свою користь суму моральної шкоди у розмірі 2 412 000 грн 00 коп., що складає еквівалент 53 540,51 Євро згідно встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до Євро. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факт завдання їй моральної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між цією шкодою і діями російської федерації, а також її розмір. Наданий висновок спеціаліста суд першої інстанції визнав недостатнім доказом, а інших підтверджень позовних вимог матеріали справи не містять. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Ширяєв Д.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що у оскаржуваному рішенні суд зазначив, що з наданих суду доказів вбачається, що позивачка має дитину ОСОБА_3 . Однак вказані обставини суперечать наявним у справі доказам, оскільки позивачка має двох дітей: ОСОБА_3 , 2008 року народження, та ОСОБА_4 , 2004 року народження, які перебувають на її утриманні і на початок війни були неповнолітніми, що свідчить про неповне дослідження судом доказів. Вказує, що рішення суду не містить релевантних посилань на судову практику, а лише посилається на три рішення касаційного суду у справах 2014, 2017, 2019 року. Жодне рішення не стосується обставин, пов`язаних з початком повномасштабної агресії російської федерації розпочатої у лютому 2022 року. Вважає, що заявлений позов за предметом і підставами підлягає задоволенню, зважаючи, зокрема, на постанову Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23 та інші, де позовні вимоги задоволені навіть при відсутності доказів, враховуючи загальновизнані факти збройної агресії російської федерації. Зазначає, що посилання суду на відхилення висновку експерта не мотивоване, суд не навів конкретних мотивів чому було відхилено наданий висновок спеціаліста і як це впливає на належність цього доказу. Водночас у справі є інші докази (характеристика стану позивача). Вважає, що фактично визнаючи факт збройної агресії російської федерації при наявності доказів розміру завданої моральної шкоди без будь-яких заперечень зі сторони відповідача, що може бути прирівняно до визнання обставин, викладених у позові, суд дійшов передчасного висновку про відсутність ознак завдання позивачці моральної шкоди. Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України. Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 вказувала, що внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації була змушена разом із неповнолітніми дітьми терміново евакуюватися з міста Києва, виїхати за кордон та перебувати під тимчасовим захистом, зазнала сильного стресу, страху, тривалих душевних страждань, погіршення сімейного життя, втрати звичного способу життя та можливості здійснювати підприємницьку діяльність, у зв`язку з чим просила стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди. Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, щовідповідно до Витягу з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 з 17 червня 2004 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21). Відповідно до наявного у матеріалах справи свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками є: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с. 17). Також позивачкою надано копії паспортів, виданих на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с 18, 20). Крім того, у справі наявна характеристику на позивачку ОСОБА_1 , яка надана її матір`ю ОСОБА_8 (а.с.19). З наданого позивачкою аналітичного висновку спеціаліста №43/10/23 від 01 грудня 2023 року слідує, що внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією рф проти України у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наявні психологічні ознаки переживання, які проявляються у високій особистісній тривожності, що характеризує стійку схильність сприймати велике коло ситуацій як загрозливі, реагувати на такі ситуації станом тривоги. Може невротичними зривами та з психосоматичними захворюваннями. У дуже високій реактивній тривожності, що характеризується напругою, занепокоєнням, нервовістю. Викликає порушення уваги, іноді порушення координації. Також стан ОСОБА_1 характеризується напругою, занепокоєнням, стурбованістю, нервозністю, цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різною за інтенсивністю та динамічності в часі. Діагностовано прагнення відмовитися від світу. Важку ситуацію ОСОБА_1 сприймає як - важку, постійну. Наявна потреба в додатковій зовнішній опорі, у підтримці, у спілкуванні. Прагнення уникнути вирішення проблем шляхом перемикання та замінної діяльності. Також діагностовано пасивність, напругу, відсутність стрижня, рівноваги, зануреність у себе, астенію, імпульсивність, нестабільність, тривогу, невдоволення своїм становищем у суспільстві, нестача визнання. Ситуація, що досліджується, є психотравмувальною для ОСОБА_1 . Внаслідок психотравмувальної дії досліджуваної ситуації, особі. ОСОБА_1 спричинені моральні страждання (моральна шкода). Орієнтовний розмір грошової компенсації ОСОБА_1 може становити 360 мінімальних заробітних плат (або у грошовому еквіваленті на момент складання аналітичного висновку спеціаліста - 2 412 000 грн 00 коп.) (а.с. 22 - 30). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Загальновідомою обставиною, тобто такою що не потребує доказування (ч.3 ст.82 ЦПК України) є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні. 02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX). 27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22), від 12 лютого 2025 року у справі № 686/16081/23 (провадження № 61-456св24). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У відповідності до ч.1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Відповідно до ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України). Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Тлумачення ст.23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)). Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див.: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) та інші). Відповідно до норм ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України). За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України). За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У даному випадку, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та тимчасової окупації суверенної території України їй завдано моральної шкоди, не підтвердила розмір цієї шкоди. Особа, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації, не позбавлена обов`язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов`язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв`язок). Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наведені ОСОБА_1 факти виїзду з України з дітьми через повномасштабне вторгнення російської федерації та її звернення з цим позовом не є безумовною підставою для відшкодування їй моральної шкоди. Позивачкою не доведено наявність причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та шкодою, завданою позивачам, що є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно враховано, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому будь - яких доказів на підтвердження перетинання державного кордону України, проживання у Польщі, Австрії та т.і., наявності до війни відповідного бізнесу, втрат (завдання матеріальної шкоди), особистих обставин пов`язаних з початком повномасштабного вторгнення російської федерації, суду не надано, а доказування та, відповідно, рішення суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях (ст.ст. 12, 81 ЦПК). Отже, враховуючи, що позивачкою не доведено заподіяння їй моральної шкоди, понесених моральних страждань та причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням завдавання шкоди, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з підстав, заявлених позивачкою. Аналогічного висновку у цивільній справі за позовом фізичних осіб до російської федерації про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із зміною нормального стилю життя через збройну агресію російської федерації дійшов Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 754/6452/24 (провадження № 61-5430 св 25). Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд помилково та необґрунтовано відхилив аналітичний висновок спеціаліста №43/10/23 від 01 грудня 2023 року, відповідно до якого внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, розмір якої слід визначити в еквіваленті 2 412 000 грн 00 коп., то колегія суддів їх відхиляє з таких підстав. Вказаний аналітичний висновок спеціаліста № 43/10/23 від 01 грудня 2023 року, складено на замовлення ОСОБА_1 спеціалістом-психологом ОСОБА_9, яка не була попереджена про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України. Цей аналітичний висновок спеціаліста не є засобом доказування фактичних обставин, на які позивачка посилалася як на підставу позову, та не доводить наявності всіх складових деліктної відповідальності, необхідних для її відшкодування, зокрема причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та заявленою моральною шкодою. Крім того, колегія суддів враховує, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності. Суд не може обґрунтовувати своє рішення лише висновком експертизи (див. постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 462/6463/16-ц (провадження № 61-14837св21)). Доводи апеляційної скарги про те, що під час вирішення справи суд не застував правовий висновок у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23, де позовні вимоги фізичної особи задоволені навіть при відсутності доказів, враховуючи загальновизнані факти збройної агресії російської федерації, колегія суддів вважає такими що не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з такого. Процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід керуватися тим, що висновки, які містяться у судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Оскільки щодо питання про можливість задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, заявленого до російської федерації у зв`язку з повномасштабною збройною агресією, за відсутності належних індивідуальних доказів, немає правового висновку ні Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, ні Великої Палати Верховного Суду, то суд має виходити з хронологічно новішої правової позиції, висловленої у постанові того самого процесуального рівня. Такою у даному випадку є постанова Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 754/6452/24, яка є новішою за постанову від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23, у зв`язку з чим саме вона підлягає застосуванню при вирішенні цього спору. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ширяєва Дмитра Олександровича залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02 квітня 2026 року. Головуючий Судді: