Ухвала КЦС ВС № 761/45302/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2026 року м. Київ справа № 761/45302/24 провадження № 61-2702ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2025 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І., у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Фінансів» про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ Фінансів» (далі - ТОВ «Світ Фінансів») звернулося з заявою про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача) зПублічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») на ТОВ «Світ Фінансів» у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-9938/10 від 22 квітня 2013 року, виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2010 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості 1 906 252 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2025 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року,заяву ТОВ «Світ Фінансів» про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) № НОМЕР_1, з примусового виконання виконавчого листа № 2-9938/10, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 22 квітня 2013 року, про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з ПАТ КБ «Надра» на його правонаступника - ТОВ «Світ Фінансів». Судові рішення мотивовані тим, що: відступлення права вимоги є одним з випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права; у зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку з чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини 5 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження; за таких обставин звернення правонаступника кредитора з заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статті 442 ЦПК України, статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»; суд першої інстанції критично оцінив доводи боржника ОСОБА_1 щодо відсутності належних та допустимих доказів переходу відступлення права вимоги, оскільки у матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання вказаного договору відступлення права вимоги недійсним, або заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цього договору, при цьому, відомості і щодо нікчемності вказаного договору в матеріалах справи відсутні. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що: постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався статтями 512-514, 517 ЦК України про те, що відступлення права вимоги є підставою заміни кредитора; статтею 442 ЦПК України про те, що суд замінює сторону правонаступником за заявою; статтею 15 Закону «Про виконавче провадження»; статтями ЦПК України про оцінку доказів; судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що договір відступлення посвідчений нотаріально, реєстр містить дані про зобов`язання ОСОБА_1 , оплата підтверджена; відсутні докази недійсності договору; наявна презумпція правомірності правочину; підстави для заміни стягувача обґрунтовані; доводи апеляційної скарги про недоведеність відступлення права вимоги саме за цим зобов`язанням (відсутність повного реєстру, акту приймання-передачі, доказів оплати за конкретним договором) не заслуговують на увагу, оскільки надані докази (нотаріально посвідчений договір, витяг з реєстру з даними про боржника ОСОБА_1 , кредитний договір, суми, платіжна інструкція про оплату за лот) у сукупності достатні для встановлення переходу права вимоги (статті 80-81 ЦПК України). Повний реєстр містить конфіденційну інформацію третіх осіб, витяг достатній для ідентифікації зобов`язання; акт приймання-передачі стосується документів, а не переходу права (пункт 2 договору). Договір є цесією, а не факторингом, тому вимоги до доказів оплати за лотом виконані. Отже, відсутні докази недійсності договору, презумпція правомірності (стаття 204 ЦК України); доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм (не дослідження оригіналів, відсутність звернення до виконавця) також не обґрунтовані, оскільки копії нотаріально посвідчених документів достатні, оригінали не витребувалися за відсутності заперечень щодо достовірності; заява відповідає статті 442 ЦПК України; доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. У червні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2. Просив поновити строк на касаційне оскарження, скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року, відмовити у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні. Касаційна скарга мотивована тим, що: суди не врахували правові позиції Верховного Суду викладені в постановах від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160, від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 та від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20; суди не звернули уваги, що правонаступництво не доведено, порядок його встановлення у виконавчому провадженні порушений, оскілки на надано сукупності доказів, зокрема реєстр договорів, права вимоги за якими відступається, докази виконання умов договору відступлення, тобто оплати за таким договором; суди не з`ясували істотні обставини без яких неможливо дійти обґрунтованого висновку про правонаступництво, а саме: дійсність і обсяг вимоги, правонаступництво і можливість виконання, безперервність переходу прав, наявність належних первинних документів; суди не дослідили в судовому засіданні оригінал реєстру договорів, акт прийому-передачі. У клопотанні, яке міститься в касаційній скарзі, ОСОБА_1 просив поновити строк на касаційне оскарження, оскільки вперше він звернувся з касаційною скаргою в межах строку, встановленого статтею 390 ЦПК України, але ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2026 року касаційну скаргу було визнано неподаною та повернуто у зв`язку з тим, що ордер на надання правничої допомоги не містив належного зазначення назви органу, у якому надається правова допомога. На виконання цієї ухвали були усунені недоліки, оформлено належним чином ордер, тобто причини пропуску строку на касаційне оскарження є поважними. Згідно з частинами першою, другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена 12 січня 2026 року. Відомості про складання повного тексту не зазначені. Касаційна скарга здана до поштового відділення 25 лютого 2025 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження. За таких обставин клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що: рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2010 року, яке набрало законної сили, було стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість в розмірі 1904432,00 грн., судовий збір у розмірі 1700,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,0 грн, а всього - 1906252,00 грн; 29 травня 2020р. між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Світ Фінансів» укладений договір № GL3N216952, відповідно до якого ПАТ КБ «Надра» відступило, а ТОВ «Світ Фінансів» набуло право вимоги за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором, стягнення заборгованості за яким було предметом розгляду вказаної справи; пунктом 2.3 вказаного договору визначено, що «за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоемців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов?язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту(овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором»; на виконані в Оболонському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, з примусового виконання виконавчого листа № 2-9938/10, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 22 квітня 2013 року, про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» по цивільній справі № 2-9938/10 за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України). У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України). Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див., зокрема, постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18), постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 листопада 2022 року в cправі № 910/3031/20)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У пунктах 73 - 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) зазначено, що: «оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 ГПК України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення». У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16 вказано, що: «вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. Такий висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у цій справі. Судами не встановлено, що договір відступлення оспорюється або визнаний у встановленому порядку недійсним і на відповідні обставини не посилаються учасники справи та заявник, у зв`язку з чим відмова судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони (кредитора) правонаступником з підстав того, що фізична особа не може бути належним правонаступником кредитодавця у спірних правовідносинах і укладений договір не може змінити імперативні приписи законодавства, суд вважає помилковими. З огляду на наведене Суд вважає слушним посилання Скаржника (пункт 6.1) на відсутність в матеріалах справи документів, які б свідчили про визнання Договору відступлення недійсним, заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цього Договору». Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) вказано, що: «Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього. Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду. Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Суди встановили, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» 1 906 252 грн. Видано виконавчий лист від 22 квітня 2013 року, відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, 29 травня 2020 року укладений договір відступлення прав вимоги № GL3N216952 (нотаріально посвідчений), за яким ПАТ КБ «Надра» відступило ТОВ «Світ Фінансів» права вимоги, включаючи за кредитним договором ОСОБА_1 ; реєстр містить дані про боржника та договір; оплата підтверджена платіжною інструкцією. З огляду на це помилковим є посилання в касаційній скарзі на те, що немає належних та допустимих доказів на підтвердження заміни кредитора. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення заяви про заміну стягувача. Доводи касаційної скарги про те, що суди не з`ясували істотні обставини без яких неможливо дійти обґрунтованого висновку про правонаступництво, а саме: дійсність і обсяг вимоги, правонаступництво і можливість виконання, безперервність переходу прав, наявність належних первинних документів, необґрунтовані, оскільки ОСОБА_1 не зазначає кокретних обставин та не надає доказів на спростування доводів заявника. Крім того, ОСОБА_1 не звертався з позовом щодо визнання недійсними договорів відступлення, відомості щодо їх нікчемності в матеріалах справи відсутні. Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду в постановах від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160, від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 та від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 не свідчать, що оскаржене судове рішення ухвалено без їх урахування. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга - необґрунтованою. Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_2 , про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року, у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Фінансів» про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: І. О. Дундар Є. В. Краснощоков В. І. Крат