Постанова 4873 № 910/12814/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" квітня 2026 р. Справа№ 910/12814/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шапрана В.В. суддів: Буравльова С.І. Андрієнка В.В. без повідомлення учасників справи розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Рідтек на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 у справі №910/12814/25 (суддя Курдельчук І.Д.) за позовом Приватного акціонерного товариства Центральний гірничозбагачувальний комбінат до Товариства з обмеженою відповідальністю Рідтек про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство Центральний гірничозбагачувальний комбінат звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Рідтек про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено строки поставки обладнання за договором №446-1600-01 від 09.06.2022, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення неустойки у розмірі 153692,06 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2025 відкрито провадження у справі №910/12814/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання). Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 у справі №910/12814/25 позов Приватного акціонерного товариства Центральний гірничозбагачувальний комбінат задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Рідтек звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить змінити рішення суду та стягнути суму неустойки в розмірі 66246,57 грн, в решті позовних вимого відмовити. Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, чим порушено норми процесуального права. В обґрунтування доводів скарги апелянт відмічає, що суд першої інстанції не перевірив здійснений позивачем розрахунок пені за період з 13.06.2025 по 22.06.2025, задовольнивши в цій частині позовні вимоги в повному обсязі за невірним розрахунком позивача у сумі 52997,26 грн замість 26498,63 грн. Відповідач вказує, що позивач здійснюючи розрахунок пені за 10 календарних днів, виходив з вартості непоставленого товару від суми 12480000 грн, що є неправомірною, оскільки вартість обладнання по першій поставці складає 6240000 грн, відтак, саме із зазначеної суми слід розраховувати пеню за прострочення поставки обладнання. Що стосується поставки другого валу відповідач зауважив, що саме позивач просив відтермінувати поставку другого валу до 15.07.2025 у зв`язку з виробничою необхідністю, згідно листа №2863/ц від 23.05.2025. Отже, прострочення відповідача за поставку другого валу складає 15 днів, а не 38 днів, як зазначено позивачем. Відповідно, сума пені за прострочення поставки другого валу складає 39747,94 грн. За повідомленням відповідача, він не зміг подати вказаний лист до суду першої інстанції, оскільки ні позовна заява, ні ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі йому не надходили. Електронний кабінет був зареєстрований відповідачем лише 24.10.2025, про розгляд справи судом відповідач дізнався напередодні ухвалення оскаржуваного рішення під час підписання мирової угоди. Крім того, у період з 15.10.2025 по 21.10.2025 керівник товариства перебував на стаціонарному лікуванні та не міг знати про існування відповідної справи та подати відзив на позовну заяву. З урахуванням наведеного скаржник просить змінити рішення суду першої інстанції та стягнути з відповідача неустойку у розмірі 66246,57 грн. Крім того відповідач звертає увагу суду, що сторони уклали у справі №910/12814/25 мирову угоду, згідно якої відповідач зобов`язався оплатити на користь позивача неустойку у розмірі 66246,57 грн, а також суму судового збору. У свою чергу позивач відмовився від решти суми неустойки, що складає 87455,48 грн, що також підтверджує правомірність розрахунків відповідача. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 апеляційну скаргу у справі №910/12814/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рідтек залишено без руху на підставі ч. 3 ст. 260 ГПК України у зв`язку з пропуском строком на апеляційне оскарження рішення суду та відсутністю заяви щодо його поновлення. Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Рідтек строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Рідтек на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 у справі №910/12814/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), зупинено дію оскаржуваного рішення, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу. 26.02.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Рідтек надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти доводів скарги відповідача, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Зокрема, позивач зауважує, що за умовами специфікації відповідач повинен був поставити весь товар на суму 12480000 грн в строк до 12.06.2025, отже розрахунок пені повинен здійснюватися саме від цієї суми. Також позивач вказує на те, що оскільки позовна заява подавалась позивачем в електронній формі з використанням електронного кабінету, а відповідач не виконав свій обов`язок щодо реєстрації свого електронного кабінету, позивач був звільнений від обов`язку щодо направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками. Щодо укладення між сторонами спору мирової угоди, позивач повідомляє, що дійсно під час розгляду спору в суді першої інстанції між сторонами була укладена мирова угода, проте від незалежних від сторін обставин вказана угода не була затверджена судом першої інстанції, отже вона не має жодної юридичної сили. Станом на даний час сторони не досягли згоди щодо врегулювання спору у справі мирним шляхом в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 09.06.2022 між Приватним акціонерним товариством Центральний гірничо-збагачувальний комбінат (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю РІДТЕК (постачальник) укладено договір №446-1600-01 від 09.06.2022 (на придбання технічного обладнання без урахування перевезення залізничним транспортом) з протоколом узгодження розбіжностей, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти й оплатити обладнання на умовах, передбачених цим договором. Пунктом 2.1 договору визначено, що кількість, номенклатура обладнання зазначаються у специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Терміни постачання обладнання зазначаються у специфікаціях (п. 3.3 договору). Відповідно до п. п. 5.1 та 5.2 договору оплата покупцем здійснюється в національній валюті України шляхом переказу коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі. Оплата за поставлене обладнання здійснюється у строк, зазначений у специфікації, який розраховується з моменту постачання обладнання і надання документів, зазначених у пункті 6.3 цього договору. Договір дійсний до 03.06.2023. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 10.5 договору). В подальшому між сторонами укладено ряд додаткових угод до договору. Так, угодою №4 від 11.04.2025 до договору сторони домовились продовжити строк дії договору до 31.03.2027. Специфікацією №13 від 27.12.2024 до договору визначено, що постачальник передає, а покупець приймає і оплачує обладнання: Вал ч.КДФ-90.01.01.000.КСБ 2 шт. за ціною 5200000,00 грн без ПДВ за одиницю, разом 12480000 грн з ПДВ; строк поставки обладнання протягом 150 календарних днів від 40% передоплати. Відповідно до платіжної інструкції №4500002762 від 13.01.2025 позивач здійснив передоплату у розмірі 4992000 грн. Отже, за умовами договору, відповідач мав поставити товар у строк до 12.06.2025 включно. Проте, відповідачем здійснено поставку обладнання з порушенням строку, а саме: вал ч.КДФ-90.01.01.000.КСБ 1 шт. вартістю 6240000 грн з ПДВ 23.06.2025 (10 днів прострочення), що підтверджується підписаними між сторонами видатковою накладною №39 від 20.06.2025 (23.06.2025 дата підписання) та товарно-транспортною накладною №Р39 від 20.06.2025; вал ч.КДФ-90.01.01.000.КСБ 1 шт. вартістю 6240000 грн з ПДВ 31.07.2025 (38 днів прострочення), що підтверджується підписаними між сторонами видатковою накладною №54 від 30.07.2025 та товарно-транспортною накладною №Р54 від 30.07.2025 (31.07.2025 дата підписання). 03.07.2025 та 12.08.2025 Приватне акціонерне товариство Центральний гірничо-збагачувальний комбінат направило Товариству з обмеженою відповідальністю РІДТЕК претензії №79/19 та №93/19 про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну поставку обладнання. 01.08.2025 листом №182/25 Товариство з обмеженою відповідальністю РІДТЕК у відповідь на претензію позивача повідомило, що термін прострочення поставки двох валів виник не з вини підприємства та пов`язане з настанням форс-мажорних обставин. Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором, Приватне акціонерне товариство Центральний гірничо-збагачувальний комбінат звернулося з даним позовом до суду та просило стягнути з відповідача: - неустойку у розмірі 52997,26 грн за період з 13.06.2025 по 22.06.2025 нараховану на суму 12480000 грн; - неустойку у розмірі 100694,80 грн за період з 23.06.2025 по 30.07.2025 нараховану на суму 6240000 грн. Відповідачем не подано до суду першої інстанції своїх заперечень щодо суті спору. Господарський суд міста Києва встановивши факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань в частині своєчасної поставки обладнання дійшов висновку про задоволення позовних вимог. З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України. Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як було зазначено вище та підтверджується матеріалами справи, відповідно до специфікації №13 до договору, поставці підлягали дві одиниці валу ч.КДФ-90.01.01.000.КСБ 1 шт. вартістю 6240000 грн з ПДВ за одиницю товару. Загальна вартість поставки товару 12480000 грн. Пунктом 7 специфікації сторонами узгоджено, що постачальник зобов`язується здійснити поставку обладнання протягом 150 календарних днів від моменту отримання 40% передоплати. Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст. 530 цього кодексу. Оскільки передоплата у розмірі 4992000 грн здійснена позивачем 13.01.2025, товар мав бути поставлений відповідачем у строк до 12.06.2025 включно. Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 12480000. 23.06.2025 поставлено вал ч.КДФ-90.01.01.000.КСБ (1 шт.) вартістю 6240000 грн з ПДВ (згідно видаткової накладної №39 від 20.06.2025 (23.06.2025 дата підписання) та товарно-транспортної накладної №Р39 від 20.06.2025) та 31.07.2025 вал ч.КДФ-90.01.01.000.КСБ (1 шт.) вартістю 6240000 грн з ПДВ (згідно видаткової накладної №54 від 30.07.2025 та товарно-транспортної накладної №Р54 від 30.07.2025). З урахуванням викладеного, товар за видатковою накладною №39 від 20.06.2025 (23.06.2025 дата підписання) поставлено відповідачем з порушенням узгоджених сторонами строків на 10 днів, за видатковою накладною №54 від 30.07.2025 з порушенням на 38 днів. Скаржник не заперечує, що поставка першого валу була здійснена з простроченням на 10 днів, проте стверджує, що поставка другого валу здійснена з простроченням на 15 днів, а не на 38 днів, як зазначено в позові, оскільки позивач просив його відтермінувати поставку другого валу до 15.07.2025 у зв`язку з виробничою необхідністю (згідно листа №2863/ц від 23.05.2025). До апеляційної скарги відповідачем долучено лист №2863/ц від 23.05.2025 та вказано про неможливість його подання до суду першої інстанції з підстав не отримання ні позовної заяви, ні ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, а також реєстрацію електронного кабінету лише 24.10.2025. Стосовно наведених аргументів відповідача суд відмічає наступне. 29.06.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України №3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - ЄСІКС, Закон №3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023. За змістом розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до ГПК України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом №3200-IX чинності. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 6 ГПК України (у редакції законів України від 29.06.2023 №3200-IX та від 19.10.2023 №3424-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи») адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат (абз. 2 ч. 1 ст. 6 ГПК України). Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі №908/3731/23 навів висновок про те, що з 04.11.2023 (дата набуття змін до абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України, внесених законом №3424) у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов`язок зареєструвати електронний кабінет. Абзац 1 ч. 7 ст. 42 ГПК України передбачає надсилання копій документів у паперовій формі листом з описом вкладення лише тим учасникам справи, які не мають електронного кабінету та відповідно до закону не зобов`язані його реєструвати. Натомість для учасників справи, які згідно з ч. 6 ст. 6 ГПК України зобов`язані зареєструвати електронний кабінет, однак не зробили цього, законодавець передбачив процесуальну відповідальність у вигляді відсутності обов`язку надсилання цим суб`єктам паперових копій документів. Як слідує з матеріалів справи та не заперечується Товариством з обмеженою відповідальністю Рідтек, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом та розгляду справи судом першої інстанції, відповідач не виконав свій обов`язок та не зареєстрував електронний кабінет (електронний кабінет був зареєстрований відповідачем лише 24.10.2025). Отже, оскільки позовна заява подана позивачем в електронній формі з використанням електронного кабінету, тоді як відповідач не виконав свій обов`язок щодо реєстрації електронного кабінету, у позивача був відсутній обов`язок надсилання відповідачу паперових копій позовної заяви. У той же час слід зауважити, що ч. 5 ст. 176 ГПК України визначає, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч. 4 ст. 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою ЄСІКС чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Тобто в суду, на відміну від учасника справи, наявний обов`язок надсилати судові рішення навіть тим учасникам, які не мають електронного кабінету - у паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Більше того, абз. 3 ч. 7 ст. 42 ГПК України передбачає, що суд, направляючи такому учаснику справи (який відповідно до ч. 6 ст. 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його) судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через ЄСІКС або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами. Убачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 17.10.2025 про відкриття провадження у даній справі направлена засобами поштового зв`язку на адресу відповідача (вул. Машинобудівна, 37, офіс 204, м. Київ, 03067). Отже, відповідач був повідомлений про ініціювання (існування) судового процесу за його участі судом, що забезпечило йому подальшу можливість на власний розсуд користуватися своїми процесуальними правами. Проте, вказана ухвала суду про відкриття провадження у справі не вручена адресату та повернута до суду з відміткою оператора (АТ Укрпошта) «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Оскільки ухвала про відкриття провадження у справі направлена відповідачу судом першої інстанції рекомендованим листом за належною поштовою адресою (наявність такої адреси в ЄДРЮО прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), вона вважається належним чином врученою відповідачу. Окрім того колегія суддів відмічає, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведені положення, відповідач не був позбавлений права та можливості дізнатися про існування судового процесу щодо нього з інформації наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Зважаючи на викладене, відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України, суд першої інстанції правомірно здійснив розгляд справи за наявними матеріалами справи. За встановлених обставин, беручи до уваги, що відповідач в порушення вимог ст. 6 ГПК України в обов`язковому порядку не зареєстрував електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС та не подав лист №2863/ц від 23.05.2025 до суду першої інстанції, відповідний лист не враховується колегією суддів і під час апеляційного перегляду справи. При цьому перебування керівника відповідача на стаціонарному лікуванні у період з 15.10.2025 по 21.10.2025, не є поважною причиною для прийняття вказаного листа судом апеляційної інстанції, оскільки з 04.11.2023 (дата набуття змін до абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК, внесених законом №3424) у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов`язок зареєструвати електронний кабінет. З урахуванням встановленого, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що товар за видатковою накладною №39 від 20.06.2025 (23.06.2025 дата підписання) поставлено відповідачем з порушенням узгоджених сторонами строків на 10 днів, а за видатковою накладною №54 від 30.07.2025 з порушенням на 38 днів. Суд апеляційної інстанції зауважує, що вищенаведені видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, жодних заперечень щодо кількості, асортименту, якості товару не містять. Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність зауважень чи заперечень відповідача відносно поставленої продукції. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За змістом п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. У відповідності до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пунктом 7.3 договору (в редакції з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до договору) сторони дійшли згоди, що у разі порушення строків або обсягів постачання обладнання постачальник оплачує покупцю неустойку у розмірі ставки НБУ за кількість прострочених днів. За розрахунками позивача, у зв`язку з несвоєчасною поставкою обладнання відповідачу нараховано неустойку у розмірі 153692,06 грн, з яких: - 52997,26 грн за період з 13.06.2025 по 22.06.2025 від суми 12480000 грн; - 100694,80 грн за період з 23.06.2025 по 30.07.2025 від суми 6240000 грн. У апеляційній скарзі відповідач заперечує щодо вірності розрахунку позивача за період з 13.06.2025 по 22.06.2025 вказуючи, що при нарахуванні неустойки слід виходити з вартості обладнання по першій поставці, а саме 6240000 грн, а не 12480000 грн. Суд апеляційної інстанції вважає помилковими наведені твердження скаржника, враховуючи слідуюче. Згідно ЦК України неустойка має дві форми пеню і штраф. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За умовами укладеного між сторонами договору, постачальник повинен був поставити обладнання до 12.06.2025. Однак, відповідач прострочив термін виконання зобов`язання щодо поставки обладнання, а саме, 23.06.2025 була здійснена поставка обладнання на суму 6240000 грн та 31.07.2025 на суму 6240000 грн. Відтак, зважаючи на правову природу неустойки, як міри відповідальності, розмір неустойки за прострочення поставки обладнання має нараховуватися за період з 13.06.2025 по 22.06.2025 виходячи з усієї суми невиконаного зобов`язання, а саме з суми 12480000 грн, як вірно встановлено судом першої інстанції. В подальшому, розмір неустойки розраховується у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання. Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум неустойки колегія суддів встановила, що він є арифметично правильним, відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення неустойки у розмірі 153692,06 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Разом з цим, колегія суддів вважає безпідставними покликання скаржника на умови мирової угоди від 13.11.2025, оскільки вказана угода не була затверджена судом першої інстанції. Під час апеляційного перегляду сторонами не подано доказів мирного врегулювання спору. Таким чином, аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують правомірності висновків місцевого господарського суду щодо встановлених обставин справи. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 у справі №910/12814/25 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Рідтек не підлягає задоволенню. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника. Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті. Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 267 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ: 1 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рідтек залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 у справі №910/12814/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 у справі №910/12814/25.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя В.В. Шапран Судді С.І. Буравльов В.В. Андрієнко