Постанова 4808 № 338/1580/25

Справа № 338/1580/25 Провадження № 33/4808/184/26 Категорія ст.124 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Битківський Л. М. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2026 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю захисника адвоката Любчика С.Р., потерпілої ОСОБА_1 та її представника адвоката Сенича В.І., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Любчика С.Р. на постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 гривень, стягнуто на користь держави 665,60 гривень судового збору, - в с т а н о в и в : Суддею суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , будучи учасником дорожнього руху та керуючи транспортним засобом, порушив правила дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Адміністративне правопорушення вчинив за таких обставин. 23 листопада 2025 року об 18 год 15 хв. на автодорозі Н-09 Мукачево-Львів 283 км 850 м. ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки "Toyota RAV4" р.н.з. НОМЕР_1 порушив вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався дистанції, в результаті чого допустив зіткнення з транспортним засобом марки "Renault Megane", д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався попереду. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Не погодившись з вказаним рішенням суду захисник адвокат Любчик С.Р. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 29.01.2026 року у справі №338/1580/25 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП скасувати, провадження закрити за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На думку захисника, при розгляді справи та прийнятті постанови суд не дотримався норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу суду, що дорожньо-транспортна пригода сталася на ділянці автодороги Н-09 «Мукачево - Львів», 283км+850м, за перехрестям із другорядною дорогою, що веде до с. Горохолина Івано-Франківського району Івано-Франківської області в темну пору доби, суху погоду. Перед перехрестям на головній дорозі нанесено дорожню розмітку 1.14.1 («зебра»). Відстань від цієї розмітки до правого краю другорядної дороги становить 16 м. Перехрестя горизонтального поздовжнього профілю, дорожне покриття - асфальт, рівний, без пошкоджень, на час пригоди мокрий. На схемі місця ДТП від 23.11.2025 зазначено, що відстань від заднього лівого колеса автомобіля марки та моделі Renault Megan, реєстраційний № НОМЕР_3 , по перпендикуляру до розмітки 1.14.1 («зебра») складає 91,8 м, а до закінчення осипу уламків - 4,8 м. Довжина осипу уламків складає 38,3 м. Місце зіткнення знаходиться на ділянці, що передує місцю осипання уламків. Адвокатом Любчиком С.Р., 27.11.2025 складено схему вказаного перехрестя, на якій відображено, що відстань від дорожньої розмітки 1.14.1 («зебра») до правого краю другорядної дороги становить 16 м. Перехрестя зафіксовано також на фотографіях. Таким чином, від перехрестя до місця зіткнення автомобіль Renault Megan, реєстраційний № НОМЕР_4 , подолав відстань не більше, ніж 32,7 м (91,8 - 4,8 - 38,3 - 16 = 32,7). Докази цього було надано суду першої інстанції Проте суд не врахував ту обставину, що пішохідний перехід, до якого проводилися заміри поліцейським, розташований до перехрестя, і у своїх розрахунках не взяв до уваги надану захистом інформацію про те, що відстань від дорожньої розмітки 1.14.1 до правого краю проїзної частини становить 16 м. Тому вказана судом в оскаржуваній постанові відстань від початку перехрестя до місця первинного контактування транспортних засобів - 48,7 м є невірною та значно більшою від фактичної. Вказує, що суд невірно оцінив ту обставину, що автомобіль Рено Меган д.н.з. НОМЕР_5 . Під керуванням ОСОБА_1 створив небезпеку водію автомобіля Тойота Рав4 ОСОБА_2 у момент виїзду на головну дорогу, а не в момент, коли ОСОБА_2 виявив цей автомобіль на другорядній дорозі. Адже як пояснив ОСОБА_2 , автомобіль Рено Меган рухався з малою швидкістю. А ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 зазначили, що автомобіль зупинявся перед головною дорогою, після чого відновив рух. Водночас суд не надав оцінки пояснення ОСОБА_3 . Вважає некоректним посилання на те, що ОСОБА_2 не дотримався безпечної дистанції, адже таке порушення припустиме тільки в разі руху транспортних засобів один за одним протягом певного, досить тривалого часу. 26.02.2026 року на адресу Івано-Франківського апеляційного суду надійшло клопотання про доручення доказів від представника потерпілої адвоката Сенича В.І., а саме про доручення постанови Богородчанського районного суду від 20.02.2026 року про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 по ст.. 124 КУпАП в зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 не з`явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції. Зі змісту доводів захисника адвоката Любчика С.Р. вбачається, що ОСОБА_2 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії). Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_2 . В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник ОСОБА_2 адвокат Любчик С.Р. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Потерпіла ОСОБА_1 та її представник Сенич В.І. висловили свої заперечення щодо задоволення апеляційної скарги та вважали, що рішення суду першої інстанції є законним та справедливим. Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню і постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності. Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші. Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, враховуючи недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року, вважає за необхідне здійснювати правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини адміністративного правопорушення, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_2 . Постанова суду відповідає вимогам ст.283 КУпАП і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане правопорушення та прийняте по справі рішення. При вирішенні питання про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд приймає до уваги, що згідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність особи, яка доведена достатніми та незаперечними доказами. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Апеляційним судом у повному обсязі досліджені докази, які містяться в матеріалах справи та були надані сторонами під час розгляду справи в апеляційній інстанції. Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства. Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Так, враховуючи, що в своїх доводах сторона захисту посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне перевірити вищевказані доводи та дослідити сукупність доказів, які містяться в матеріалах справи. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №521700 від 23.11.2025 року слідує, що водій ОСОБА_2 23.11.2025 року о 18 год. 15 хв. дорога Н-09 Мукачево-Львів 283 км 850 керуючи автомобілем Тойота РАВ4 д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався інтервалу дистанції, в результаті здійснив зіткнення з автомобілем Рено Меган д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушив п.12.1 ПДР, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП. Вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою поліцейський ВП №2 (смт Богородчани) Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області сержанта поліції Гоголя В.Б., підписаний уповноваженою особою та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 . Правопорушнику були роз`яснені його права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомлено про розгляд справи в суді Богородчанському районному суді, про що свідчить його власноручний підпис. У протоколі зазначено, що пояснення по суті порушення ОСОБА_2 надасть на окремому аркуші. Посвідчення водія у ОСОБА_2 працівниками поліції не вилучено та тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами не видавався. Про зміст протоколу ОСОБА_2 був ознайомлений, про що свідчить її власноручний підпис. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 звинувачується в тому, що керуючи транспортним засобом, не дотримався безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки та порушив вимоги пп.12.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу адміністративного правопорушення, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричинення злочинного наслідку. Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України у постанові № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобів, потрібно з`ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. Виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом. Зі змісту висунутого обвинувачення вбачається, що ОСОБА_2 звинувачується у порушенні вимог пп.12.1 Правил дорожнього руху України. Так, відповідно до п.12.1 ПДР під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що порушення водієм ОСОБА_2 вимог пп.12.1 Правил дорожнього руху України знаходиться у прямому причино-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортної пригодою. Зокрема, зі змісту пояснень ОСОБА_2 , наданих працівникам поліції 23.11.2025 року (а.с. 3) вбачається, що він приблизно о 18 год. 15 хв рухався із с. Старуня по трасі Н-09 Мукачево-Львів до м. Івано-Франківськ. На спуску побачив авто, що рухається з населеного пункту Горохолино. З метою забезпечити собі дорогу, набираючи швидкість подав сигнал дальнім світлом короткочасно, тому не пригальмовував їдучи з швидкістю приблизно 80-100 км/год. Водій Рено Меган без вагань виїхав перед ним, чим спричинив дану дорожню ситуацію. Приблизно відстань до авто в момент виїзду була 50 м. гальмування не допомогло. Зі змісту мотивувальної частини судового рішення вбачається, що в суді першої інстанції ОСОБА_2 вину у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП не визнав та пояснив, що повертався з села Старуня до м.Івано-Франківськ. Рухаючись на спуску зі швидкістю близькою до 100 км/год перед перехрестям в районі знаку обмеження швидкості 3.29 "70" понизив передачу та почав знижувати швидкість, гальмуючи двигуном. Тоді ж побачив автомобіль, який рухався із с.Горохолино та наближався до перехрестя. Щоб засвідчити свою перевагу у русі, а також краще бачити обстановку включив дальнє світло фар, однак автомобіль повільно, без зупинок продовжив рух через перехрестя і виїхав на головну дорогу. Сподіваючись не те, що водій автомобіля, який виїхав на головну дорогу, додасть динаміки та набере швидкості, він не став гальмувати, а скидав швидкість двигуном, однак автомобіль "Renault Megane" продовжував рух з мінімальною швидкістю. Внаслідок цього відстань між автомобілями швидко скоротилась. Коли дистанція між транспортними засобами склала орієнтовно 10 метрів, він різко застосував гальмування, однак уникнути зіткнення не вдалось. Попередити зіткнення шляхом обгону попутнього автомобіля не міг, оскільки по зустрічній смузі рухався інший транспортний засіб. Винним у ДТП вважає водія автомобіля "Renault Megane" ОСОБА_1 , яка виїхала на головну дорогу з другорядної, не надавши переваги у русі йому, тим самим створила для нього небезпеку для руху. Апеляційний суд звертає увагу на те, що пояснення які були надані ОСОБА_2 безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди та в суді першої інстанції мають певні суперечності, однак повністю узгоджуються стосовно обставин, які свідчать про те, що останній недостатньою мірою врахував дорожню обстановку, що знаходиться у прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що водій ОСОБА_2 не дотримався безпечної швидкості руху та не врахував дорожньої обстановки, чим допустим порушення вимог пп.12.1 Правил дорожнього руху України. Суд обґрунтовано зазначив, що згідно вимог ПДР, наблизившись до знака 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70 км/год», водій повинен знизити швидкість, якщо вона перевищує 70 км/год, і рухатися зі швидкістю не більше вказаної на знакові. Водій, що рухається по головній дорозі, має перевагу, але зобов`язаний діяти відповідно до принципів безпеки та ПДР: переконатися в безпеці, за потреби знизити швидкість або зупинитися, щоб уникнути ДТП, Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що небезпека для руху, відповідно до п.1.10 ПДР це зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися. Зокрема, суд першої інстанції правильно зазначив, що у ситуації, що розглядається, небезпека для руху у водія автомобіля Toyota RAV4" виникла у момент виявлення факту виїзду автомобіля "Renault Megane" на смугу руху по якій він рухався. Згідно з ПДР України (пункт 12.3), як тільки водій виявив небезпеку (в даному випадку автомобіль, що виїхав з другорядної дороги і створює перешкоду), він зобов`язаний негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або бути готовим до безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Відповідно до ДСТУ 4100:2021, знаки обмеження швидкості (3.29 "Обмеження максимальної швидкості") при послідовному зменшенні швидкості встановлюються на відстані не менше 50-100 метрів один від одного за межами населених пунктів. Згідно проекту організації дорожнього руху на ділянці автомобільної дороги загального користування державного значення Р-09 Мукачево-Рахів-Богородчани- Івано-Франківськ-Рогатин- Бібрка- Львів відстань між дорожніми знаками обмеження максимальної швидкості руху «70» та «50» складає 153 метри (643-490). Відстань від знаку максимальне обмеження швидкості «50» до пішохідного переходу, який розміщений безпосередньо перед перехрестям, складає 109 м (752-643). Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що водій ОСОБА_2 мав об`єктивну реальну можливість відвернути вчинення дорожньо-транспортної пригоди шляхом виконання вимог Правил дорожнього руху щодо забезпечення безпечної швидкості руху транспортного засобу. Апеляційний суд вважає, що висновок інженерно-транспортного дослідження №СЕ-19/109-25/17102-ІТ від 08.12.2025 року щодо розрахунку зупинного шляху автомобіля «Toyota RAV4» при швидкості 90…100 км/год складав (111,75…85,3) та (134,03…101,3м) не впливають на вирішення питання щодо доведеності винуватості у вчиненні правопорушення, оскільки у даному випадку вихідні дані повністю узгоджуються з висновками суду щодо невиконання водієм вимог стосовно безпечності швидкості руху. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив про те, що швидкість автомобіля мала бути обрана у межах, дозволених згаданими знаками 3.29 "70 та"50". Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що розташування транспортних засобів на дорозі, матеріали відеофіксації, письмові пояснення водіїв, які вони дали на місці ДТП поліцейським та деталізовані їх пояснення в ході судового розгляду, інші матеріали дають підстави суду прийти до висновку, що водій ОСОБА_2 , який, керуючи транспортним засобом марки "Toyota RAV4" р.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись ділянкою дороги Н-09 Мукачево-Львів 283 км+850 м. у напрямку м.Івано-Франківська 23.11.2025 року о 18 год.15 хв. порушив вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався дистанції, в результаті чого допустив зіткнення з транспортним засобом марки "Renault Megane", д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався попереду, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Так, зі схеми місця дорожньо-транспортної пригоди від 23.11.2025 року, на якій зафіксовано розташування транспортних засобів після дорожньо-транспортної події вбачається, що вона сталася за участю водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем «Тойта РАВ 4» д.н.з. НОМЕР_1 , та транспортного засобу «Рено Меган» номерний знак НОМЕР_6 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, транспортні засоби отримали наступні пошкодження: автомобіль «Тойота Рав 4» д.н.з. НОМЕР_1 отримав пошкодження передньої частини ТЗ, капоту, бампера, передніх бокових дверй, вітрового скла, лівого крила, лівого колеса та відбувся витік рідини із авто, заднього бампера, лівого заднього блоку, задньої фари, задньої колодки над аркою, подушки безпеки; автомобіль «Рено Меган» д.н.з. НОМЕР_2 отримав пошкодження задньої частини автомобіля, заднього бампера, заднього блоку, лівої задньої дверки, заднього лівого та правого крила, даху автомобіля. Переднього капоту, переднього бампера, лівої задньої дверки, лівої передньої дверки, лівого порогу, відсутні задні та передні дверки, заднього правого колеса. Вищевказані пошкодження, які зазначені у переліку зовнішніх ( видимих ) пошкоджень транспортних засобів, повністю узгоджуються із поясненнями учасників дорожньо-транспортної пригоди, щодо розташування транспортних засобів між собою під час їх зіткнення та свідчать про те, що автомобіль марки "Toyota RAV4" р.н.з. НОМЕР_1 під час дорожньо-транспортної пригоди зіткнувся своєю лівою передньою частиною із задньою частиною автомобіля марки Renault Megan, реєстраційний № НОМЕР_4 . До матеріалів справи долучено письмові пояснення ОСОБА_1 (а.с. 4), відповідно до яких 23.11.2025 року, з яких вбачається 23.11.2025 року о 18 год. 15 хв., перебуваючи за кермом автомобіля марки Рено Меган, номерні знаки НОМЕР_7 , виїжджала із с. Горохолино на трасу Н-09 Мукачево-Львів зупинившись перед виїздом на трасу, переконавшись, що можна здійснити виїзд виїхала, після виїзду на трасу орієнтовно через 2-3 хв. відчула сильний удар у задній частині машини. Водія автомобіля Тойота Рав 4 вважає тверезим. В матеріалах справи наявна копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №521716 щодо ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, рішення суду по якому не набуло законної сили на час розгляду провадження. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав його винним у вчиненні правопорушення та безпідставно не прийняв до уваги свідчення щодо обставин вчинення ДТП та вважає, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія автомобіля марки «Рено Меган» ОСОБА_1 . Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що розгляд провадження відбувається в межах обвинувачення, яке висунуто ОСОБА_2 і суд не надає оцінки діям водія ОСОБА_1 щодо порушення нею Правил дорожнього руху України та створення аварійної ситуації, оскільки така правова оцінка її дій може бути надана тільки в межах відповідного провадження за обвинуваченням у вчиненні правопорушення. Апеляційний суд вважає доведеним поза розумним сумнівом, що водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Тойота РАВ 4 » д.н.з. НОМЕР_1 , не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, чим порушив вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху України, та допустив зіткнення з іншим транспортним засобом, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Статтею 124 КУпАП передбачено відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку сукупності досліджених доказів та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП в діях ОСОБА_2 . Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляцію захисника адвоката Любчика С.Р. залишити без задоволення, а постанову судді залишити без змін. Керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника адвоката Любчика С.Р. залишити без задоволення. Постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв