Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 352/1005/24

Справа № 352/1005/24 Провадження № 33/4808/631/24 Категорія ст.130 ч.1 КУпАП Головуючий у 1 інстанції СТРУТИНСЬКИЙ Р. Р. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2024 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Любчика С.Р., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Любчика С.Р., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 травня 2024 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, а також стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.,- в с т а н о в и в : Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 травня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він , будучи водієм транспортного засобу, відмовився від проходження в установленому законом порядку огляду на стан сп`яніння, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 13.03.2024 о 21 год 20 хв в с. Старий Лисець по вул. Шевченка, керував транспортним засобом BMW, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю із порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, чим порушив п.п. 2.5 ПДР України. Захисник адвокат Любчик С.Р., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу в якій просить постанову скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. В обґрунтування апеляційних доводів сторона захисту посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, захисник звертає увагу на те що виходячи зі змісту вимог ДСТУ 4163-2003, через недотримання належної форми, Акт огляду на стан сп`яніння, складений працівником поліції, який не містить місце та дату його складання, не є документом, а тому суд безпідставно послався на цей акт огляду, як на доказ у справі. Крім того, захисник звертає увагу на те що відеозаписи які долучено до матеріалів провадження не містять даних, які свідчать про те що ОСОБА_1 керував транспортним засобом. Так, відеозапис починається з моменту, коли біля нерухомого легкового автомобіля марки BMW, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який стоїть на дорозі, перебуває патрульний автомобіль поліції. Між вказаним автомобілями стоїть ОСОБА_1 та поліцейські в уніформі, один з яких неодноразово пропонує йому проти огляд на місці та проїхати в лікарню на що ОСОБА_1 відмовляється. В подальшому відеозапис містить дані які свідчать про складання протоколу про адміністративне правопорушення на місці події та дані, які свідчать про те, що працівник поліції пропонує надати ОСОБА_1 пояснення з приводу висунутого обвинувачення. Вважає, що відеозапис не містить даних які б свідчили про визнання ОСОБА_1 факту керування транспортним засобом, а записані власноручно у протоколі про адміністративне правопорушення пояснення, фактично були продиктовані йому поліцейським. Звертає увагу на те, що матеріали провадження на містять належних та допустимих доказів які підтверджують факт керування транспортними засобом ОСОБА_1 . Крім того, до матеріалів провадження долучено свідоцтво на повірку законодавчої регульованого засобу вимірюваної техніки газоаналізатора Алкотест 6810, який не може бути визнаним таким, що правомірно використовується під час проведення огляду на стан сп`яніння, оскільки жодним підприємствам в Україні не надавались повноваження, щодо виконання регулювання (градуювання) технічного обслуговування та ремонту приладів Драгер Алкотест та мундштуків для них. В судовому засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Любчик С.Р. підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову судді, а провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову судді залишити без змін з наступних підстав. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності. Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомлена про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші. Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України») Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом. Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення. Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства. Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 та його захисник адвокат Любчик С.Р. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, апеляційний суд вважав за необхідне перевірити вищевказані доводи у повному обсязі. Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Постанова суду відповідає вимогам ст.283 КУпАП, і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідність за дані правопорушення та прийняте по справі рішення. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини адміністративних правопорушень, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП та призначив йому справедливе та законне стягнення, яке відповідає особі правопорушника та характеру вчиненого правопорушення. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Так, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується в тому, що, будучи водієм транспортного засобу, відмовився від проходження в установленому законом порядку огляду на стан сп`яніння, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №240 від 13.03.2024 року, ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 13.03.2024 о 21 год 20 хв в с. Старий Лисець по вул. Шевченка, керував транспортним засобом BMW, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю із порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, чим порушив п.п. 2.5 ПДР України. Вказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою інспектором СРПП відділу №1 (м.Тисмениця) Івано-Франківське управління поліції капітаном поліції Гаврилів Ю.В. з заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст.256 КУпАП. Вказаний протокол про адміністративне правопорушення містить дані, які свідчать про те, що ОСОБА_1 були роз`яснені його права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлено про розгляд справи, про що свідчить його власноручний підпис. В протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що до нього долучаються матеріали справи із відеозаписами з нагрудної бодікамери за відповідним номером. В графі пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності зазначено, що ОСОБА_1 власноручно написав, що більше такого не повториться. В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 не заперечував, що дійсно власноручно зробив відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, однак стверджував, що написав так у зв`язку з тим, що вперше опинився у такій ситуації Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень. Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов`язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи» Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»): Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом. Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування ним транспортним засобом, хоча обставини за яких було складено протокол вимагали від нього надати певні пояснення. Відсутність даних, які свідчать про те, що ОСОБА_1 під час складання стосовно нього матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення заперечував факт керування транспортним засобом, у сукупності з іншими доказами по справі, додатково свідчить про те, що останній дійсно керував транспорт ним засобом та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. До матеріалів справи долучено акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с. 4), з якого вбачається, що даний огляд необхідно було провести у зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 . Також долучено направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 13.03.2024 року, згідно якого у ОСОБА_1 виявлені ознаки сп`яніння, також водія направлено до КНП ПОКУПЗ ІФОР , однак водій від огляду у вищевказаному медичному закладі відмовився. Відповідні документи складено у відповідності до вимог відповідної Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і вони безумовно стосуються обставин, вчиненого правопорушення. В судовому засіданні ОСОБА_1 стверджував, що не керував транспортним засобом та перебував біля автомобіля марки BMW, державний номерний знак НОМЕР_1 , оскільки після роботи, внаслідок поганої погоди відчув підвещення тиску та серцебиття, у зв`язку з чим зателефонував до знайомого, якого попросив відвезти його додому. Після цього, приїхали поліцейські, яким він надав документи на керування транспортним засобом та пояснив, що у зв`язку із підвищеним тиском не може керувати транспортним засобом. Однак, останні безпідставно запропонували йому пройти огляд на стан сп`яніння, не хотіли слухати його зауваження щодо поганого стану здоров`я та погрожували йому тим, що заберуть транспортний засіб на війну. Таким чином, зі змісту доводів ОСОБА_1 та його захисника вбачається, що останні заперечують факт керування транспортним засобом та вважають, що працівники поліції не мали права пропонувати пройти огляд на стан сп`яніння, особі, яка не керувала транспортним засобом. Апеляційний суд вважає, що вищевказані доводи повністю спростовуються сукупністю доказів, які містяться в матеріалах провадження. Так, відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції та відео реєстратора службового автомобіля працівників поліції. Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про недопустимість використання відеозапису в якості належного та допустимого доказу, оскільки вищевказані відеозаписи здійснені у встановленому законом порядку та долучені до матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення особою, яка складала вищевказаний протокол. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з відео реєстратора службового автомобіля працівників поліції, нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Зокрема, вищевказаними відеозаписами (а.с.6) зафіксовано, як працівник поліції перебуваючи разом з ОСОБА_1 біля транспортного засобу останнього пропонує йому пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальної технічного приладу Drager на, після чого останній, після тривалого мовчання, повідомляє, що пройде такий огляд зараз. При цьому, зі змісту поведінки ОСОБА_1 вбачається, що він дійсно має явні ознаки сп`яніння у вигляді поведінки, яка не відповідає обстановці та порушення мови. Так, коли працівник поліції надає ОСОБА_1 запакований мундштук для проходження огляду, останній виглядає розгубленим але потім, прикладаючи праву руку до лівої частини грудей, повідомляє, що в нього болить серце та їде до свого автомобіля. Працівник поліції наздоганяє ОСОБА_1 та повертає його у поле зору нагрудної камери іншого поліцейського та знову пропонує пройти огляд на стан сп`яніння. Однак, ОСОБА_1 відмовляється та повідомляє, що в нього болить серце. Тоді працівник поліції пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі і останній знову відмовляється від проходження такого огляду. Поліцейський роз`яснює ОСОБА_1 процесуальні права та обов`язку, передбачені законом, але останній постійно перебиває поліцейського та стверджує, що він все це знає. Відеозаписом зафіксовано , як працівники поліції складають матеріали протоколу про адміністративне правопорушення та ознайомлюють ОСОБА_1 з протоколом . Останній повідомляє, що в нього болить голова, підписує відповідні графи протоколу про адміністративне правопорушення та запитує поліцейського, що він повинен написати в поясненнях та що пишуть інші переважною більшістю. Поліцейський роз`яснює, поліцейський роз`яснює що ОСОБА_1 може відмовитися від надання пояснень або вказати причину за який за якою він відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння , однак переважна більшість водіїв транспортних засобів пишуть що більше такого не повториться. Після цього відеозапис припиняється про що вголос повідомляє поліцейський. Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора та відео реєстратора,який встановлено на патрульній машині, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Апеляційний суд звертає увагу , що зі змісту вищевказаного відеозапису вбачається, що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу, який було зупинено працівниками поліції. Зокрема, зі змісту пояснень, які надавав ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу, вбачається, що він не заперечував факт керування транспортним засобом, мав явні ознаки сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння, посилаючись на вигадану обставину у вигляді поганого стану здоров`я. Так, доводи ОСОБА_1 та його захисника про те, що він відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі у зв`язку із тим, що погано себе відчував, виглядають суперечливими та непослідовними, враховуючи, що саме в медичному закладі остатньому у разі необхідності могла бути надана відповідна медична допомога. Досліджені судом відеозаписи мають достатньо високу інформативність, позбавлені упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення правопорушника до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП. Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не діяв у стані крайньої необхідності, не знаходився у стані необхідної оборони і не перебував у стані неосудності. В матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння саме у зв`язку із поганим станом здоров`я та потребував надання йому медичної допомоги. Разом з тим, поведінка водія ОСОБА_1 на місці події свідчила про його явне намагання ухилитись від виконання вимог п.2.5 ПДР України щодо обов`язковості проходження огляду на стан сп`яніння у разі наявності відповідної вимоги працівника поліції. Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про неправомірність застосування алкотестера, оскільки у даному випадку огляд на стан сп`яніння взагалі не проводився у зв`язку із відмовою водія транспортного засобу від проходження такого огляду. Апеляційний суд, враховуючи наявність зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення та інших документах, які долучені до матеріалів справи ознак алкогольного сп`яніння вважає, що водій ОСОБА_1 повинен був виконати вимоги працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп`яніння, оскільки вищевказані обставини в сукупності із даними відеозапису, яким зафіксовано керування водієм транспортним засобом та його поведінка на місці події, свідчать про обґрунтованість підозри працівників поліції про те, що водій керував транспортним засобом, перебуваючи у стані сп`яніння. Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння. Так, у разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів. Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння. Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , будучи водієм транспортного засобу, відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд вважає, що адміністративне стягнення обране судом в мінімальних межах ч.1 ст.130 КУпАП відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. Разом з тим, вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку для самого водія та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян. Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення. Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУпАП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп`яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника. При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами. Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки. Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, призначив ОСОБА_1 справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону. Керуючись ст. 294 КУпАП ,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника адвоката Любчика С.Р. залишити без задоволення. Постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 травня 2024 року щодо ОСОБА_1 за ст.130 ч.1 КУпАП залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв