Ухвала КАС ВС № 640/33038/21

УХВАЛА 30 березня 2026 року м. Київ справа №640/33038/21 адміністративне провадження № К/990/9664/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., перевіривши касаційну скаргу Міністерства розвитку громад та територій України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі №640/33038/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом Міністерства розвитку громад та територій України в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 18 жовтня 2021 року №673-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити ОСОБА_1 з 19 жовтня 2021 року на посаді державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України або на рівнозначній посаді, що буде існувати в структурі апарату Міністерства інфраструктури України; - стягнути з Міністерства інфраструктури України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 жовтня 2021 року по 20 жовтня 2021 року (включно) у сумі 10948,05 грн на користь ОСОБА_1 ; - стягнути з Міністерства інфраструктури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 жовтня 2021 року по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі (включно) на користь ОСОБА_1 ; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України або на рівнозначній посаді, що буде існувати в структурі апарату Міністерства інфраструктури України, та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України від 18.10.2021 №673-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 з 19 жовтня 2021 року на посаді державного експерта експертної групи з безпеки руху та перевезень Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури України. Стягнуто з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 2170892,15 грн (два мільйони сто сімдесят тисяч вісімсот дев`яносто дві гривні 15 копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Стягнуто з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 жовтня 2021 року по 19 жовтня 2021 року у сумі 4277,62 грн (чотири тисячі двісті сімдесят сім гривень 62 копійки). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року апеляційну скаргу Міністерства розвитку громад та територій України задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року змінено в мотивувальній частині у відповідності до висновків наведених у постанові. Викладено п`ятий абзац резолютивної частини рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у наступній редакції: «Стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 19 жовтня 2021 року у сумі 2138,81 грн (дві тисячі сто тридцять вісім гривень 81 копійку).» В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року залишено без змін. Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою. У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Єресько Л. О. з 23 по 27 березня 2026 року (наказ від 17 березня 2026 року №604/0/6-26), питання про відкриття провадження за касаційною скаргою вирішується в перший день після виходу судді з відпустки. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). У поданій касаційній скарзі підставою для перегляду оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій скаржником визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, із посиланням на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31 січня 2024 року у справі №400/4445/22 та від 10 липня 2024 року у справі №500/95/23. Верховний Суд звертає увагу, що вирішуючи спір та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування норм частини першої та третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», сформованому, зокрема, у постановах від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21, від 12 жовтня 2023 року у справі №380/10238/21, від 02 листопада 2023 року у справі №380/9055/22 та від 31 березня 2025 року у справі № 360/48/23, від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21, від 12 жовтня 2023 року у справі №380/10238/21, від 02 листопада 2023 року у справі №380/9055/22 та від 31 березня 2025 року у справі № 360/48/23. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово констатував, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу на суб`єкта призначення або керівника державної служби покладено обов`язок щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення. Також, Верховний Суд у своїх постановах зазначав, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу на суб`єкта призначення або керівника державної служби покладено обов`язок щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення. Окреслюючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31 січня 2024 року у справі №400/4445/22 та від 10 липня 2024 року у справі №500/95/23. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на цю статтю, а потребує зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права в подібних правовідносинах та те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин. Тобто, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Суд зазначає, що формальне посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Заявником не зазначено норми права, висновку Верховного Суду щодо застосування якої не ураховано судом апеляційної інстанції, та не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №572/2429/15-ц. Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Оскільки законодавець вказав саме на вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, зазначення у касаційній скарзі в якості підстави касаційного оскарження пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України не може зводитись лише до формального цитування цієї норми та наведення постанови Верховного Суду висновки які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Разом з тим вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу та висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню вказаних норм скаржником не наведено. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Однак, посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів. Аналізуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов до висновку, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у справі №640/33038/21 відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Отже, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правового висновку Верховного Суду. Водночас постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку відсутня. Своєю чергою, колегія суддів Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. За такого правового регулювання й обставин справи у відкритті касаційного провадження належить відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства розвитку громад та територій України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі №640/33038/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. М. Соколов Судді Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк