Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/28140/25

Справа № 127/28140/25 Провадження № 22-ц/801/486/2026 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2026 рокуСправа № 127/28140/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю., розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Таскомбанк» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 04 грудня 2025 року у м. Вінниці суддею цього суду Федчишеною С.А., дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення, В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі АТ «Таскомбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивувало тим, що 16.08.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі - ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень») та відповідачем було укладено кредитний договір № 1955577143, підписанням якого останній підтвердив, що паспорт кредиту разом з умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» становлять кредитний договір між нею, як позичальником, та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень». Відповідно до умов кредитного договору № 1955577143 від 16.08.2021 року позичальнику надано грошові кошти у розмірі 44 359 грн. Дата закінчення кредитного договору 16.08.2024 року. 07.10.2016 між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» був укладений договір про відступлення прав вимоги № ТАСЦФР-10-2016, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, у порядку та строки, встановлені договором. Сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. Усупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свої зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок позивача, ні на рахунок попереднього кредитора. З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Станом на 12.05.2025 року заборгованість відповідача становить 63 825, 76 грн, з яких: 40 522,18 грн основний борг, 6, 38 грн відсотки, 23 297, 20 грн заборгованість за щомісячними процентами. У зв`язку з даними обставинами, АТ «ТАСКОМБАНК» просило суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1955577143 від 16.08.2021 року у розмірі 63 825, 76 грн та понесені судові витрати. 04.12.2025 року заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, АТ «ТАСКОМБАНК» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що відповідачем на часткове виконання обов`язків по кредитному договору сплачено 3 836, 82 грн основного боргу та 1, 08 грн відсотків, що підтверджується випискою по рахункам та розрахунком заборгованості. Таким чином, скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції, що первісним кредитором не доведено факту надання кредитних коштів позичальнику, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки часткове виконання договору з боку відповідача виключає визначення договору як неукладеного та свідчить про погодження сторонами умов договору. Також скаржник вказує, що судом першої інстанції не враховано, що хоч договір факторингу і був укладений у 2016 році, однак на той час таких вимог щодо передачі майбутніх вимог, тільки за умови їх визначеності, не було встановлено. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати за таких підстав. Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. Як вбачається із матеріалів справи, 16.08.2021 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1955577143, підписанням якого останній підтвердив, що паспорт кредиту разом з умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» становлять кредитний договір між нею, як позичальником, та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень». Відповідно до умов кредитного договору № 1955577143 від 16.08.2021 року позичальнику надано грошові кошти у розмірі 44 359 грн. Строк кредиту - 36 місяці, кредит надається безготівковим шляхом, або готівкою, протягом 3 банківських днів від дня кредиту, процентна ставка за кредитом - фіксована та не підлягає зміні протягом строку кредитування. Процентні ставки: при наданні кредиту 7 % від суми кредиту, що становить 1 750 грн; щомісячні проценти - 2,70% від суми кредиту, згідно з графіком платежів. Згідно з Паспортом кредиту від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» № 1955577143 від 16.08.2021 року відповідач ознайомилася з інформацією про умови кредитування та вартістю кредиту. 07.10.2016 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» було укладено договір факторингу № ТАСЦФР-10-2016, за умовами якого ПАТ «Таскомбанк» (новий кредитор) та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» (первісний кредитор), первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором. Відповідно до п. 2.2. вказаного договору про відступлення права вимоги сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. Підписані сторонами відповідні реєстри прав вимог є невід`ємною частиною цього договору. Передача кредитних справ та іншої документації за кредитом регламентується окремим договором зберігання, що укладається між сторонами. Розмір заборгованостей позичальників, права вимоги до яких відступається згідно реєстру прав вимог, вказується у кожному окремому реєстрі до цього договору. Реєстр прав вимог складається сторонами в паперовому та електронному вигляді (у форматі xls). Реєстр прав вимог на паперовому носії (з основною інформацією за кредитними договорами) підписується уповноваженими представниками сторін і скріплюється печатками сторін. Реєстр прав вимог на електронному носії (з додатковою інформацією за кредитними договорами) передається первісним кредитором новому кредитору і повинен повністю відповідати реєстру прав вимог на паперовому носії в частині основної інформації за кредитними договорами, підписаному сторонами. У випадку розбіжностей між інформацією, що наведена у реєстрі прав вимог на паперовому носії та реєстру прав вимог на електронному носії перевагу має інформація реєстру прав вимог на паперовому носії. Також пунктом 3.4 зазначеного вище договору про відступлення права вимоги передбачено, що право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам, а також по відношенню до поручителів стосовно їх зобов`язань за договорами забезпечення. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Пунктами 4.1 та 4.2 договору про відступлення права вимоги від 07.10.2016 передбачено, що ціна договору визначається та вказується у відповідному реєстрі прав та вимог та складається з: залишку основної заборгованості за кредитом (тіло кредиту) на дату формування реєстру та передачі даних новому кредитору; залишку непогашених річних процентів за кредитом на дату формування реєстру та передачі даних новому кредитору; залишку непогашеного місячного проценту (щомісячної плати) за кредитом на дату формування реєстру та передачі даних новому кредитору. Новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору ціну договору, що вказана у відповідному реєстрі прав та вимог шляхом перерахування первісному кредитору грошових коштів у сумі, що дорівнює ціні договору на рахунок первісного кредитора в день отримання підписаних зі сторони первісного кредитора реєстрів прав вимог в паперовому вигляді. Відповідно до реєстру прав вимоги від 17.08.2021 року до договору факторингу № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року до АТ «Таскомбанк» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 44 397, 65 грн, яка складається з 44 359 грн сума основного боргу, 0, 01 грн сума нарахованих процентів та 38, 64 грн сума нарахованого щомісячного проценту. Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 1955577143 від 16.08.2021 року загальна заборгованість ОСОБА_1 станом на 12.05.2025 року становить 63 825, 76 грн, з яких: 40 522,18 грн основний борг, 6, 38 грн відсотки, 23 297, 20 грн заборгованість за щомісячними процентами. Також в матеріалах справи міститься виписка по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 16.08.2021 року по 12.05.2025 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що суду не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів та їх розміру, зокрема відсутній платіжний документ про перерахування коштів, а тому суд дійшов висновку, що факт отримання відповідачем кредитних коштів суду не доведено. Суд також зауважив, що позивачем на підтвердження відступлення права вимоги за кредитним договором № 1655577143 від 16.08.2021 року, укладеним між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем, надано копію договору про відступлення прав вимоги № ТАСЦФР-10-2016, який датований 07.10.2016 року, в той час як кредитний договір № 1655577143 укладено 16.08.2021 року, відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати АТ «Таскомбанк» на підставі договору факторингу від 07.10.2016 року, а тому позивач право вимоги відносно відповідача, як боржника у зобов`язанні, не набув. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 1955577143 від 16.08.2021 року був підписаний ОСОБА_1 фізично. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Вимог про визнання кредитного договору № 1955577143 від 16.08.2021 року недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем. З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та первісним кредитором вищевказаного кредитного договору. Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем копії документів, зокрема кредитного договору та паспорту кредиту, є допустимими письмовими доказами. Що стосується посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів та їх розміру, то апеляційний суд звертає увагу на таке. На підтвердження своїх вимог, позивач надав виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 , з якої вбачається, що вона отримала кредитні кошти та активно ними користувалася, знімаючи грошові кошти та частково погашаючи заборгованість. Враховуючи положення п.п. 3,6 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 41 Закону України «Про Національний банк Україні», ч.ч. 1, 2 статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п.п. 2.1.1, п. 5.1., п. 5.4., п. 5.6., Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566 (зі змінами та доповненнями), виписка з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщує записи про операції, здійсненні протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Отже, наявна в матеріалах справи виписка по рахунку відповідача є належним та допустимим доказом отримання та користування останньою кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу отримання кредитних коштів, зокрема зняття грошових коштів, погашення заборгованості. Крім того, відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Отже, колегія суддів вважає доведеним, що кредитодавець виконав своє зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошти відповідно до умов кредитного договору. Що стосується факту відступлення права грошової вимоги до відповідача від первісного кредитора до АТ «Таскомбанк», то апеляційний суд вказує на таке. Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України). Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 року у справі № 727/2790/25 зазначив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги. Крім того, у постанові від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.02.2018 року у справі № 2-127/11 зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акту приймання-передачі права вимоги. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту набуття АТ «Таскомбанк» права вимоги до відповідача за кредитним договором позивач надав копії відповідних документів договору факторингу та переданого реєстру боржників. Договором факторингу № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року передбачено момент набуття АТ «Таскомбанк» права вимоги з моменту підписання відповідного реєстру прав вимоги. А право майбутньої вимоги з моменту виникнення такого права вимоги до боржника і додаткового оформлення не потребує (пункт 3.4). Таким чином, АТ «Таскомбанк» набуло право вимоги до боржника з моменту підписання відповідного реєстру прав вимоги до цього боржника. За таких умов, позивач як новий кредитор у зобов`язанні має право на звернення із вимогою до боржника ОСОБА_1 . Враховуючи наведені положення закону, правові висновки касаційного суду, та зміст долученого позивачем до позовної заяви договору факторингу, колегія суддів доходить переконання, що позивач належними та допустимими доказами довів, що набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 1955577143 від 16.08.2021 року. В свою чергу, стороною відповідача не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та/або її відсутності. Таким чином, апеляційний суд вважає, що належними та допустимими доказами у справі підтверджений факт укладання між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 кредитного договору № 1955577143 від 16.08.2021 року, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання ним зобов`язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору відсотками за користування кредитними коштами, а також перехід прав вимоги за цим договором до АТ «Таскомбанк», що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості у заявленому позивачем розмірі за кредитним договором на користь позивача. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушивши норми процесуального права, та неправильно застосував норм матеріального права дійшовши помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, внаслідок чого апеляційну скаргу належить задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, відтак із відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги. Також до апеляційного суду від представника АТ «Таскомбанк» надійшла заява про повернення надміру сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 360 грн відповідно до платіжної інструкції № 1108 від 06.01.2026 року. Заява обґрунтована тим, що при подачі апеляційної скарги скаржником було сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір». Перевіривши матеріали справи та обґрунтованість поданої заяви, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення даної заяви з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, встановлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»). Згідно зі ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики. Пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за № 1650/24182 (з наступними змінами), визначено, що повернення судового збору здійснюється, зокрема, за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Встановлено, що апелянт за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 3 993, 60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1108 від 06.01.2026 року. Разом з тим, за подання апеляційної скарги необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 3 633, 60 грн. Оскільки, скаржником при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж передбачено вимогами Закону України «Про судовий збір», то надміру сплачений судовий збір у розмірі 360 грн підлягає поверненню АТ «Таскомбанк». Крім того, колегія суддів звертає увагу, що 07.01.2025 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 року № 606 «Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 року № 1888/43233. Цим наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України «Про судовий збір». Колегія суддів зауважує, що повернення судового збору (в усіх випадках) здійснюється органами Казначейства виключно на підставі електронного подання, сформованого Вінницьким апеляційним судом на підставі даного судового рішення. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позов Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (ЄДРПОУ 09806443) заборгованість за кредитним договором № 1955577143 від 16 серпня 2021 року в сумі 63 825, 76 грн, з яких: 40 522,18 грн основний борг, 6, 38 грн відсотки, 23 297, 20 грн заборгованість за щомісячними процентами. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (ЄДРПОУ 09806443) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422, 40 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633, 60 грн. Повернути Акціонерному товариству «Таскомбанк» (ЄДРПОУ 09806443) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 360 грн (триста шістдесят гривень), сплачений за подання апеляційної скарги відповідно до платіжної інструкції № 1108 від 06.01.2026 року: Платник: Акціонерне товариство «Таскомбанк», код платника 09806443, рахунок платника UA583395000000074191000002101, банк одержувача - Казначейство України; отримувач коштів ГУК у Він.обл./м.Вінниця/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37979858, рахунок отримувача UA478999980313101206080002856. Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: О. С. Панасюк О. Ю. Береговий